Як епідемія коронавіруса COVID-19 в Китаї вплине на економіку - Макрорівень - dt.ua

"Вірусний удар" по глобалізації

27 лютого, 21:15 Роздрукувати Випуск №1283, 22 лютого-28 лютого

Близько 5 трильйонів доларів втратили світові фондові ринки в результаті падіння за останні дні. Причина — коронавірус COVID-19. А в Україні досі вважають, що епідемія матиме короткостроковий вплив на світову економіку. Пояснюємо, чого очікувати насправді.

© Мінфін

Світова економіка, яка й досі остаточно не оклигала від фінансової кризи 2008–2009 років, постійно перевіряється на міцність регіональними збройними конфліктами, загрозами терористичних атак і хвилями міграції. Ще один удар, якого завдала по ній нова інфекція з Китаю, скоріш за все, змусить переглянути поточну модель побудови глобального ринку.

В умовах широких карантинних і обмежувальних заходів, до яких нині вдався уряд не тільки Китаю, а й багатьох інших країн світу, складні географічно-розподілені виробничо-збутові ланцюги та вимоги до високої мобільності робочої сили, товарів і ресурсів стали ахіллесовою п'ятою глобалізації як домінуючого вектора розвитку системи міжнародних відносин в останні 30 років.

На наш погляд, у міру переоцінки глобальними гравцями загроз нових пандемій та інших подібних викликів не менш важливим вектором розвитку світового ринку стане фрагментація. Ми побачимо динамічно мінливий світ: повернення жорсткого режиму національних кордонів, зміцнювану національну державу і неоетатизм як домінуючу ідею.

Удар по економіці

Оцінку наслідків цього шоку для світової економіки утруднено стрімкістю розвитку ситуації. Попри зусилля влади КНР і міжнародних організацій, лише за два місяці захворювання спочатку вирвалося за межі провінції Хубей, поширившись у всі регіони Китаю, а потім зросло до загрози глобального масштабу, вразивши нині понад 30 країн.

Навіть поки пишеться ця стаття, кількість захворілих COVID-19 і його жертв продовжує зростати, виявляються дедалі нові вогнища зараження, зокрема за межами Китаю. При цьому, за словами керівника Всесвітньої організації охорони здоров'я Тедроса Адхана Гебрейєсуса, офіційно заявлена кількість тих, хто заразився, може бути лише верхівкою айсберга, а нинішні темпи поширення вірусу — суттєво прискоритися.

Враховуючи це й високий ступінь інтегрованості Китаю і зазначених країн у глобальну систему виробничо-збутових ланцюгів, достовірний прогноз втрат від епідемії для глобальної економіки ще буде предметом серйозних досліджень міжнародних організацій і потужних наукових центрів. Однак уже зараз більшість представників експертного співтовариства висловлюють думку, що зовсім небагатьом країнам світу вдасться опинитися поза "зоною враження" економічних наслідків спалаху COVID-19, а розмір цих наслідків обчислюватиметься сотнями мільярдів доларів США. Спірним залишається лише запитання: наскільки швидко зуміє відновитися китайська й світова економіки?

Підставами для таких міркувань є суттєві відмінності спалаху COVID-19 від попередніх аналогічних випадків — епідемії атипової пневмонії (SARS) у 2002–2003 роках і близькосхідного респіраторного синдрому (MERS-CoV) у 2014–2015 роках. З одного боку, за оцінками експертів ВООЗ, у нинішньої епідемії COVID-19 поки що менший рівень смертності порівняно з попередніми інцидентами — близько 2% на цей момент проти 11% у SARS і до 39% у MERS-CoV.

З іншого боку, COVID-19 має довший інкубаційний період — 2–14 днів, а за останніми повідомленнями, навіть 27 днів порівняно з SARS (4–6 днів). Також слід ураховувати, що економіка Китаю нині значно зросла, а рівень її інтеграції у світову економіку суттєво вищий, ніж у 2002–2003 роках.

Якщо перший із зазначених чинників дає підстави припускати, що втрати, як мінімум людські, від нинішньої епідемії будуть порівняно низькими, то решта змушують вважати, що масштаб і глибина наслідків для світової економіки цього разу можуть бути важчими.

Якщо 2002-го частка економіки КНР у світовому господарстві, за даними МВФ, становила трохи більше 8%, то показник минулого року більш як удвічі вищий — 19,3%, а отже, труднощі, яких вона зазнає, справлять на глобальні ринки більший ефект.

Крім цього, змінилася і якість зростання китайської економіки. Якщо на початку двотисячних основним джерелом зростання для Китаю були інвестиції, то нині на перший план вийшли роздрібна торгівля і внутрішнє споживання. На них же перш за все і позначаться негативні ефекти заходів, запроваджених владою Китаю, яка рекомендувала призупинити роботу багатьох підприємств і фактично закрила на карантин цілі міста.

Водночас збільшився і ступінь залучення Китаю в глобальні виробничо-збутові ланцюги, що, з одного боку, дало йому змогу набагато розширити свою участь у міжнародній торгівлі, а з іншого — значно підвищило вразливість кінцевих виробництв в інших країнах світу від стабільності роботи виробничих і логістичних потужностей Китаю. Так, за даними Світового банку, на момент закінчення епідемії SARS експорт вироблених у Китаї проміжних товарів (напівфабрикатів) становив близько 7% від світового обсягу такого експорту, а 2018-го його частка зросла майже до 10%. Згідно з висновками Всесвітньої організації торгівлі, індекс залучення Китаю в глобальні виробничо-збутові ланцюги 2015 року становив 34,9% і збільшився з 2005-го на 10%.

У звіті СОТ про розвиток глобальних виробничо-збутових ланцюгів 2019 року вказується на те, що Китай на сьогодні перетворився на фінішну ланку багатьох таких ланцюгів в Азії, яка забезпечує перетворення високотехнологічних компонентів, вироблених у Японії, Кореї, Тайвані, на готову продукцію. Дві третини всіх імпортованих до Китаю з країн Східної Азії (так званої Фабрики Азії), а також з Європи та Північної Америки проміжних товарів інформаційно-комунікаційного призначення перетворюються на експортовану з КНР готову продукцію.

Однак за останнє десятиліття Китай розширив свою участь не тільки в міжнародній торгівлі. Він став популярним напрямком для іноземних туристів, а китайські громадяни — частими гістьми за кордоном. Про це свідчить значне зростання пасажирських авіаперевезень у Китаї, передусім міжнародних. За десять місяців 2019 року авіакомпанії КНР у міжнародному сполученні перевезли близько 62 мільйонів пасажирів, що майже в 3,7 разу більше, ніж 2007-го. З одного боку, це вказує на масштабність можливих втрат китайських туристичної та транспортної галузей від припинення значною кількістю країн авіасполучення з КНР. З іншого — пояснює, чому COVID-19 поширюється значно швидше порівняно з попередніми інцидентами. Справді, на момент написання цієї статті кількість тих, хто заразився COVID-19, перевищила 80 тисяч людей, тоді як SARS і MERS-CoV за весь час спалахів цих вірусів уразили лише 8096 і 2506 людей, відповідно.

Ці й інші причини дають вагомі підстави очікувати вповільнення зростання ВВП Китаю як мінімум у першому кварталі 2020 року.

Навіть якщо події розвиватимуться за оптимістичним сценарієм, і спалах COVID-19 удасться утримати в кордонах КНР, а його поширення в уже наявних вогнищах зараження в інших країнах світу — зупинити, подолання наслідків для економіки як Китаю, так і всього світу призведе до вповільнення зростання глобальної економіки 2020 року до 2,5–2,3%.

Від глобалізації до фрагментації

Для оцінки впливу нової епідемії на світову економіку та систему міжнародних відносин важливі не лише цифри, а й аналіз політичних реакцій.

Обмеження свободи пересування

Передусім привертає увагу тенденція до швидкого й максимально жорсткого закриття кордонів між країнами. На зміну посиленому контролю прийшли жорсткіші заходи. Приміром, із 20 лютого 2020 року Російська Федерація повністю закрила кордони для громадян КНР. Навіть китайські студенти, що навчаються в російських вишах, змушені нині вчитися дистанційно.

Поширення епідемії супроводжується дедалі ширшим застосуванням практик прикордонного "відсікання".

Після виявлення COVID-19 в Ірані низка сусідніх країн прийняли рішення про закриття кордонів з Ісламською Республікою. Про таке рішення вже повідомила більшість сусідів — Вірменія, Пакистан, Афганістан і Туреччина, хоча остання наголосила, що такі заходи мають тимчасовий характер.

Нещодавно під ударом COVID-19 опинилася Італія. Кількість хворих швидко зростає, паралельно посилюються заходи безпеки й карантину. Для єдиного митного простору Європи така ситуація може стати серйозним ударом, можливо, навіть сильнішим, ніж незаконна міграція. За реакцією влади сусідніх країн можна буде зрозуміти, наскільки стійкою виявиться свобода пересування в ЄС — одна з головних цінностей Союзу. Якщо швидкої централізованої реакції на цей виклик на рівні Європейської комісії знайти не вдасться, позиції ізоляціоністів і євроскептиків у багатьох країнах Європи серйозно зміцняться.

Ризики для драйверів глобалізації

Останніми роками глобалізація прискорювалася не тільки за рахунок потоків інвестицій, товарів і послуг. Становим хребтом, що об'єднує світ, стала міжнародна транскордонна інфраструктура. Яскравий приклад — ініціатива "Поясу й шляху", яку ще зовсім недавно багато політиків і експертів розглядали як головний драйвер подальшої глобалізації.

Будівництво мережі залізниць, автомагістралей, трубопроводів, спрощення транскордонної торгівлі, створення спільних зон торгово-економічного співробітництва та дедалі ширше використання китайської валюти в міжнародних розрахунках мали зміцнити лідерство Китаю. Водночас підтримати глобалізаційні процеси, опір яким суттєво зріс після фінансової кризи 2008–2009 років і хвиль міграції з Близького Сходу.

Зовсім недавно, у квітні 2019 року, в Пекіні відбувся Другий форум "Один пояс — один шлях". У його роботі взяли участь представники з 150 країн. Виступаючи на цьому вельми представницькому форумі, лідер КНР закликав продовжити розвивати інфраструктурний взаємозв'язок і поглиблювати співробітництво, ширше відкривати ринки та створювати необхідні умови для безперешкодного потоку товарів.

Якою буде перспектива реалізації проекту, в який уже вкладено сотні мільярдів доларів, у зв'язку з нинішньою ситуацією, — велике запитання. Імовірно, Китаю треба буде докласти додаткових зусиль, щоб не допустити згортання своїх глобальних ініціатив.

Зміцнення політичних позицій етатистів і противників глобалізації

Поширення вірусу, мабуть, зміцнить позиції етатистів, котрі ратують за нарощування присутності та ролі національної держави, і противників глобалізації.

Перші ознаки зростання їх підтримки проявилися в момент гострої фази глобальної фінансової кризи і депресії 2008–2009 років. Тоді вперше було порушено питання про небезпеку занадто сильної взаємозалежності та взаємопроникнення між країнами. Тоді було озвучено необхідність державного контролю над фінансовими ринками, піднято тему боротьби з офшорними зонами й ухилянням від сплати податків.

Надалі зростання етатистських та ізоляціоністських настроїв було спровоковане хвилями міграції: з Близького Сходу — як виклик для Європи, з Латинської Америки — для США.

Нині в прихильників "жорстких кордонів" і економічної самодостатності додалося аргументів. Поширення вірусу посилює ефект попередніх криз, озброює тих, хто виступає за відмову від складних систем поділу праці на користь локалізації максимально великої кількості виробництв і захисту внутрішнього ринку.

Якщо перебороти шок швидко не вдасться, можна прогнозувати подальше зростання підтримки ізоляціоністів у більшості країн, поглиблення тенденцій до посилення протекціонізму, замикання економічних просторів і формування нових систем поділу праці. Якщо не на рівні країн, то на рівні окремих регіонів як максимум.

За цією "капсуляцією" об'єктивно піде посилення економічної конкуренції за присутність на зовнішніх ринках. А також посилення геополітичної напруженості як наслідок збільшуваної важливості знаходження сфер впливу для економічного зростання країн, які претендують на роль нових центрів сили у світі.

Виклики для України

Що стосується української економіки, то в короткостроковій перспективі, на нашу думку, наслідки спалаху COVID-19 для неї будуть помірними.

З одного боку, торік Китай став найбільшим зовнішньоторговельним партнером України, — частка зовнішньоторговельного обороту з ним за 2019 рік досягла 11,5%. При цьому 33% українського експорту в Китай за цей період становила руда. Цього року попит на неї китайської економіки, скоріш за все, скоротиться через призупинення виробництв і зменшення обсягів споживання металів, що обіцяє труднощі вітчизняним гірничодобувним підприємствам.

З іншого боку, значно більшу частину українського експорту в Китай становить продовольча продукція. Торік сукупна частка зернових культур, жирів, олій, а також залишків і відходів харчової промисловості перевищила 52%. І якщо зниження споживання Китаєм руди дуже ймовірне, то суттєвих причин того, що китайське населення стане менше їсти, немає. Ба більше, цього року можна розраховувати на подальше зростання поставок українського продовольства в Китай, виходячи з того, що 2019 року експорт зернових до цієї країни збільшився порівняно з 2018-м на 55,5%, олій і жирів — на 74%, а залишків і відходів харчпрому — майже вдвічі.

Малий вплив на українську економіку турбулентності, яку нині відчувають глобальні виробничо-збутові ланцюги через зупинку виробництв у Китаї, пояснюється ще й тим, що Україна вкрай слабко залучена в їхню діяльність. Основні статті українського експорту торік — це товари сировинної спрямованості з низькою доданою вартістю: продукція рослинного походження, зокрема зернові, — 25,8%, недорогоцінні метали — 20,5, жири й олії — 9,5, мінеральна продукція — 9,7%. Водночас на продукцію машинобудування й електротехнічне обладнання, які могли б виступити в ролі проміжних товарів для подальшого виробництва в Китаї та інших країнах високотехнологічних виробів, торік в українському експорті припадало лише 8,9%.

Однак у довгостроковій перспективі зазначені особливості української економіки можуть стати ахіллесовою п'ятою і збільшити для неї наслідки глобального вповільнення зростання економіки через спалах COVID-19. Одним з її наслідків уже стало падіння цін на залізну руду й чорні метали на світових ринках. Збереження такої тенденції загрожує погіршити й без того не найліпший стан вітчизняних підприємств гірничо-металургійного комплексу.

Ще серйозніший ризик для України лежить у геоекономічній площині. Якщо тенденції до "замикання просторів" у зв'язку з новими викликами набиратимуть обертів, наша країна може опинитися й зовсім без певного місця в системі поділу праці.

Це означає, що на тлі репатріації капіталів і зростаючих ізоляціоністських настроїв мотивації до інвестицій у ринки, що розвиваються, можливо, крім спекулятивних, слабшатимуть. Пріоритетним напрямом для великих інвесторів стане вкладення у виробництво у себе вдома або в зоні стратегічних інтересів своєї материнської держави. Отже, розрахунок на зовнішні джерела інвестицій у модернізацію та розвиток інфраструктури не виправдається.

До того ж доступ на зовнішні ринки для українських виробників ускладниться. Їм доведеться орієнтуватися на виробництво дедалі менш капіталомістких, менш енерговитратних і простих для реалізації типів продукції. Зокрема і в агросекторі. У нових умовах знову доведеться боротися за периферійні ринки та вдаватися до демпінгу. Пастка сировинного експорту може захлопнутися, надовго піймавши Україну в капкан низьких доходів, мінімального зростання і соціальної депресії.

На цьому тлі Україні варто було б замислитися над розвитком внутрішніх джерел для інвестицій, підготуватися до нового витка скорочення ринків збуту та переосмислити ставлення до національного капіталу. Можливо, під впливом нових трендів у світовій економіці бізнес-няньку від уряду варто було б відрядити до національних фінансово-промислових груп і підприємців. Вітер змін цього разу може бути аж ніяк не сприятливим для країни.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво