Стабільність гривні — основа основ - Макрорівень - dt.ua

Стабільність гривні — основа основ

1 лютого, 2013, 21:05 Роздрукувати Випуск №4, 1 лютого-8 лютого

Національний банк України й надалі робитиме все для того, щоб провісники фінансових армагеддонів та інших валютно-цінових апокаліпсисів завжди виглядали так само погано, як і 2012-го.

Канув у Лету 2012-й — рік нездійсненого апокаліпсиса, який не стався ні в глобальному масштабі, ні на грошово-кредитному ринку України. Помилкові трактування пророцтв індійців майя залишимо на совісті їхніх авторів. Водночас складно вгамувати бажання дати хорошого ляща декому з наших доморослих "фінансових пророків". Утім, як кажуть люди спорту, результат на табло, яким у цьому разі виступають дані Державної служби статистики.

Подобається це комусь чи ні, але наша грошова одиниця залишається стабільною. І це — факт. Більш того, цінові характеристики стабільності грошової одиниці України вже впродовж чотирьох років поспіль неухильно поліпшуються. І це — ще один факт. Основні напрями грошово-кредитної політики на 2013 р. розглядають стабільну грошову одиницю як одну з базових цінностей суспільства та одну з головних гарантій захисту приватних економічних інтересів кожного громадянина. А тому Національний банк України й надалі робитиме все для того, щоб провісники фінансових армагеддонів та інших валютно-цінових апокаліпсисів завжди виглядали так само погано, як і 2012-го.

Як побачити непомітне

Нещодавно довелося почути цікавий афоризм: "Усе, що робить жінка в домі, не помітно. Помітно стає, коли вона цього не робить". Подумалося, що головну ідею цього афоризму цілком можна застосувати й до оцінки діяльності центрального банку. І от чому.

Приріст споживчих цін у 2008 р. становив 22,3%, у 2009-му — 12,3, у 2010-му — 9,1, у 2011-му — 4,6 і, нарешті, у 2012 р. — мінус 0,2%. Простіше кажучи, якщо в 2008 р. інфляційний податок з'їдав кожну п'яту гривню з кишені наших громадян, то в 2012-му сплату цього податку скасували. Хочеться особливо наголосити, що низька інфляція — це благо насамперед для простих людей. Адже невеликий прошарок людей багатих завжди знайде ті або інші можливості захистити свої заощадження та доходи від інфляційного знецінення. Водночас переважна більшість решти населення (особливо найменш забезпеченого) таких можливостей не має. Іншими словами, у періоди високої
інфляції багаті дуже часто стають ще багатшими, а бідні — ще біднішими.

Тим часом, попри стабільне чотирирічне зниження темпів споживчої інфляції, критичних стріл на адресу Національного банку України менше летіти не стало. Зокрема, дуже часто можна чути розмови про те, що при візиті в магазин або на базар цінова стабільність якось не сильно відчувається.

На наш погляд, такі оцінки мають більше емоційну, ніж раціональну природу. Як відомо, потреби людини безмежні. Якщо ви не олігарх або не мільярдер, то хоч би скільки грошей у вашому гаманці було, їх усе одно не вистачить на купівлю всього, чого хочеться. А коли значна частина населення через загальний низький рівень економічного розвитку все ще не може задовольнити свої навіть найелементарніші потреби, то роздивитися цінову стабільність багатьом стає справді непросто. Іншими словами, благо стабільних грошей стає якось малопомітним на тлі загального низького рівня доходів населення. І з цим важко сперечатися. Як важко посперечатися і з тим, що це благо стає дуже помітним у тому разі, якщо ціни справді починають зростати (і знову дуже до місця вже процитований вище афоризм).

Утім, зазначені емоційні оцінки характерні переважно для розмов на побутовому рівні. Коли ж до дискусії підключаються професійні експерти та аналітики, то в них, дякувати Богові, сумнівів у реальності досягнутих інфляційних результатів немає. Тим часом у професіоналів є свої запитання до центрального банку. І цього разу вони цілком раціональні, позбавлені емоцій і потребують детальних роз'яснень.

Зокрема, багато хто переймається питанням, а чи не перебрали в Україні міри в питанні зниження інфляції. Адже у 2012 р. споживчі ціни не просто не виросли, а знизилися на 0,2%. Зрозуміло, що для обивателя що нижча інфляція, то краще. Тим часом економічна теорія стверджує, що дефляція (а у випадку країн із економікою, що розвивається, — надто низька інфляція) створює такі самі проблеми для економічного розвитку, як і надто висока інфляція. А тому, на думку багатьох експертів, зворотним боком досягнутого у 2012 р. інфляційного результату є зниження темпів зростання економіки. З розумінням ставлячись до таких застережень, все-таки висловимо свою думку: ні, міри не перебрали. І от чому.

Висловлюючи свої побоювання, аналітики апелюють до динаміки конкретного статистичного показника — індексу споживчих цін. Тим часом в економічній теорії ніде не акцентується увага на тому, що саме індекс споживчих цін є "найголовнішим" серед усіх цінових індексів. У теорії інфляція розглядається, так би мовити, у широкому контексті, без акцентування на конкретному ціновому індексі. Можливо, така ситуація склалася через те, що в розвинених країнах (де ці теорії й зароджувалися), та й у більшості країн із транзитною економікою розбіжності між ціновими індексами не такі великі.

В Україні ж ситуація дещо інша. Різниця між різними ціновими індексами дуже істотна (див. табл.). Вона зумовлена як незавершеністю процесу лібералізації цін, так і структурними особливостями нашої економіки. Зниження приросту індексу споживчих цін упродовж останніх чотирьох років супроводжувалося досить високими рівнями індексу цін виробників промислової продукції (за винятком минулого року), а також індексу-дефлятора ВВП. Якщо подивитися на останні два індекси, якось язик не повертається казати про те, що в Україні лютує дефляція.

Так, за Законом України "Про Національний банк України" як критерій цінової стабільності вибрано показник індексу споживчих цін. Але це зовсім не означає, що його близьке до нуля значення загрожує економіці України всіма тими ризиками, які економічна теорія приписує дефляції. Адже індекс споживчих цін характеризує зміну вартості лише певного набору товарів і послуг, які найчастіше споживає населення. При цьому даний індекс дуже залежить від зміни (чи незміни) цін на адміністративно регульовані товари та послуги. Гадаю, ніхто не заперечує, що у разі підвищення тарифів на газ і комунальні послуги індекс споживчих цін підвищиться. Тільки при чому тут буде грошово-кредитна політика?

Індекс-дефлятор ВВП демонструє зміну цін на всі товари та послуги, вироблені в економіці. При цьому, на відміну від індексу споживчих цін, він не враховує зміни цін на імпортні товари. Тобто він найповніше охоплює ціни саме національних виробників, від діяльності яких і залежать економічні успіхи країни. Динаміка цього індексу поки що не дає нам підстав говорити про те, що дефляційна загроза для вітчизняної економіки занадто актуальна.

Трохи тривожніше виглядала в 2012 р. динаміка індексу цін виробників промислової продукції, рівень якого наприкінці минулого року опустився до нульової позначки. Утім, причина цього на поверхні — зниження цін на світових товарних ринках, що не може не відображатися в цінах на продукцію наших підприємств, у тому числі й на внутрішньому ринку. І монетарними методами тут, знову ж таки, нічого не виправити — зростання цін усередині країни ніяк не вплине на ціни та обсяги продажів на світовому ринку.

Таким чином, вважаємо, що проблема дефляції в Україні, принаймні на даний момент, трохи перебільшена. І резерви зростання економіки варто шукати в інших напрямах. При цьому не забуваймо, що низька інфляція сприяла зростанню реальних доходів населення, збереженню вартості їхніх заощаджень, а також одержанню українськими товаровиробниками цінових переваг як на зовнішніх, так і на внутрішніх ринках збуту.

Чотири роки — строк чималий...

Кажуть, що перший раз — це випадковість. Другий — збіг. Третій раз — закономірність. Від себе додамо, що четвертий раз — це стабільність, що, як відомо, є ознакою майстерності. Як зазначалося вище, поліпшення параметрів цінової стабільності в Україні спостерігається вже впродовж чотирьох років. Такого результату в тих зовнішніх і внутрішніх умовах, які складалися в Україні в цей період, неможливо було б досягти без цілеспрямованих дій з боку Національного банку та уряду України.

Хочеться особливо наголосити, що в основі цих цілеспрямованих дій — вимоги чинного законодавства. Нагадаємо, що ще у 2009 р. були підготовлені, а в 2010-му набули чинності зміни до Закону України "Про Національний банк України", що позначили головним пріоритетом діяльності НБУ досягнення та утримання цінової стабільності. При цьому Закон України "Про Кабінет міністрів України" (як у старій, так і в новій редакції) зобов'язує уряд сприяти підтримці стабільності національної грошової одиниці. Як бачимо, і Національний банк, і Кабінет міністрів чітко виконують зазначені законодавчі вимоги. Цінової
стабільності уже досягнуто, і в цей час вживаються заходи для її підтримки.

Головний важіль, з допомогою якого центральний банк має можливість впливати на цінові процеси, — це регулювання обсягу грошової пропозиції за рахунок використання передбачених законодавством монетарних механізмів та інструментів. Саме цей аспект досить часто критикують. І це зрозуміло, тому що грошей завжди не вистачає, і найлегше призначити винним того, хто випускає їх в обіг. У ЗМІ то тут, то там можна прочитати, що, мовляв, жорстка грошово-кредитна політика Національного банку є ледь не головною причиною вповільнення темпів економічного зростання в країні.

Візьмемо на себе сміливість стверджувати, що грошово-кредитна політика останніх років не тільки не протидіяла, а, навпаки, сприяла процесам економічного розвитку. Історія ще не знала країн, які змогли б досягти економічних успіхів, не маючи стабільної грошової одиниці. Без стабільної грошової одиниці не може мати успіху жодна економічна програма, чи то програма стабілізації, чи то програма економічного розвитку. При цьому сила грошової одиниці визначається в основному довірою до неї з боку власних громадян і готовністю використати її як засіб платежу і засіб нагромадження. Такої довіри неможливо досягти без забезпечення стабільної купівельної спроможності грошової одиниці.

Так, для забезпечення цінової стабільності центральний банк іноді мусить вживати жорстких монетарних заходів. І до таких заходів НБУ вдавався, наприклад, у другому півріччі 2011-го, коли темпи інфляції, було таке, знову почали зростати й у червні 2011 р. досягли позначки 11,9% у річному обчисленні. Навпаки, у першому півріччі минулого року, коли інфляційні ризики знизилися, Національний банк почав здійснювати ліберальнішу грошово-кредитну політику, бажаючи дати додатковий поштовх процесам економічного зростання. І в тому, що ці зусилля були, можливо, не надто помітні, винувата насамперед несприятлива динаміка зовнішньої кон'юнктури, що помітно знизило активність експортного сектора. Але ж ніхто й не каже, що грошово-кредитними інструментами можна вирішити абсолютно всі питання стійкого економічного розвитку!

Слід також зазначити, що досить часто Національний банк обвинувачують у зайвій монетарній жорсткості навіть тоді, коли насправді цього не було. При цьому не враховується той факт, що ті або інші ринкові симптоми (наприклад, зростання ставок) можуть бути наслідком зовсім інших причин, а не жорсткої монетарної політики.

Візьмімо, приміром, ситуацію, що склалася минулої осені. Тоді з об'єктивних причин грошово-кредитний ринок зазнав одразу кількох шоків. По-перше, погіршилася ситуація на світових товарних і фінансових ринках. По-друге, настала осінь, яка щороку супроводжується зростанням попиту на іноземну валюту. По-третє, мав місце вплив політичного циклу. Все перелічене призвело до збільшення обсягів купівлі інвалюти, придбаваючи яку, учасники ринку почали, природно, відчувати гострий дефіцит гривневих ресурсів.

Національний банк у зазначений період ставок не підвищував, вимог з обов'язкового резервування не посилював, обсяги рефінансування порівняно з першим півріччям збільшив більш як у 2,5 разу. Проте при цьому всі тільки й говорили про жорстку грошово-кредитну політику. Але в чому ж тоді ця жорсткість виявлялася? І що НБУ міг зробити, аби його політику вважали м'якою? Невже дати ще більше рефінансування? Але ж усім зрозуміло, куди ці гроші тоді були б спрямовані — на купівлю іноземної валюти. Адже ринок тоді був ірраціональний. Додаткові ін'єкції гривні створили б ефект снігової грудки, коли ситуація могла взагалі вийти з-під контролю. Ставки за гривнею були б іще вищими. А що продовжували б ставити за провину центральному банку? Правильно, жорстку грошово-кредитну політику. І так — знову по колу. Саме тому Національний банк у цей період давав якраз такий обсяг ліквідності, який був потрібен для належного виконання банками розрахункових і кредитних функцій і створював мінімальний тиск на валютний ринок.

Багато експертів, включаючи міжнародних, активно радили Національному банку забезпечити більшу гнучкість обмінного курсу. З огляду на те, що їхні поради були особливо наполегливі восени, по суті, йшлося про цілеспрямовану девальвацію гривні. Примітно, що такі рекомендації зазвичай не супроводжувалися оцінками наслідків такого кроку ні в плані погіршення балансу банківської системи, ні обслуговування зовнішнього боргу, ні погашення валютних кредитів населенням, ні нагнітання ажіотажу на валютному ринку.

Закінчення сезонних і політичних циклів у сукупності із застосуванням Національним банком старих-нових інструментів, якими його вчасно наділив законодавець (обов'язковий продаж частини валютної виручки, регулювання термінів розрахунків за зовнішньоекономічними операціями), усе розставило по своїх місцях. Ситуація заспокоїлася, курс гривні зміцнився, і ті, хто в період деякої напруги залишився вірним національній валюті, виявилися у виграші.

Наробіток на майбутнє

Регулювання обсягу грошової пропозиції та здійснення курсової політики — далеко не повний набір методів і засобів забезпечення цінової стабільності. До того ж варто враховувати, що завдання із забезпечення цінової стабільності в середньостроковій перспективі передбачає не тільки досягнення певних інфляційних орієнтирів, а й сприяння формуванню системних передумов для підтримки стабільного низькоінфляційного середовища й забезпечення стійкості гривні до потрясінь у довгостроковій перспективі. У цьому контексті Національний банк постійно проводить системну роботу за рядом напрямів.

Серед іншого хотілося б виокремити заходи, спрямовані на підвищення статусу гривні як засобу платежу і засобу нагромадження. Попри тривале збереження цінової стабільності, рівень доларизації економічних відносин у країні все ще залишається дуже високим. Тим часом є чіткий взаємозв'язок: що вища довіра громадян до валюти своєї країни, то міцніша й стабільніша економіка та вищий добробут самих громадян.

Національний банк як орган державної влади, відповідальний за стабільність гривні, постійно вживає заходів для зміцнення її статусу як єдиного засобу платежу та засобу накопичення. Зміцненню статусу гривні сприяють законодавчі ініціативи, реалізовані за участі НБУ торік, а саме: зміни до законів "Про ціни та ціноутворення" і "Про рекламу" щодо зазначення цін на товари та послуги, призначені для реалізації в Україні (зокрема в рекламних оголошеннях), винятково в гривні. Національний банк уже звернувся до відповідних державних органів із проханням особливо ретельно підійти до забезпечення безумовного виконання цих законів.

Усвідомлена поведінка громадян на фінансовому ринку, зокрема розуміння ними ризикованості операцій із валютою, можлива тільки за наявності певного рівня знань. У зв'язку з цим зміцненню статусу гривні сприяють й ініціативи Національного банку з підвищення фінансової грамотності населення. У цьому напрямку слід зазначити і впровадження за ініціативою НБУ для учнів десятих класів шкіл факультативного курсу "Фінансова грамотність", і роз'яснювальну роботу телеканалу БТБ, і збільшення інформаційної наповненості інтернет-представництва Національного банку.

Перелічені заходи є частиною спільних дій Національного банку та уряду щодо дедоларизації економічних відносин. Серед інших заходів слід також виокремити поглиблення диференціації нормативів обов'язкового резервування та диференціацію розміру регулярного збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у напрямку створення більш привілейованих умов для залучення коштів у гривні.

Дуже важливим напрямком у роботі зі створення довгострокових передумов для цінової стабільності є розвиток фондового ринку. По-перше, розвинений фондовий ринок дає змогу акумулювати довгострокові фінансові ресурси на внутрішньому ринку і менше залежати від руху потоків капіталу з-за кордону. А це, своєю чергою, значно зменшить шоки, пов'язані зі зміною кон'юнктури світових фінансових ринків і з транскордонними потоками капіталу.

По-друге, фондовий ринок є важливим елементом монетарного трансмісійного механізму, з допомогою якого передаються імпульси від зміни параметрів монетарних інструментів до рівня, на якому суб'єкти економіки приймають рішення щодо споживання й нагромадження. У частині розвитку фондового ринку в центрі уваги НБУ перебувають питання реформування депозитарної системи України, вдосконалення механізмів розрахунків на фондовому ринку, створення нових інструментів інвестування (особливо для фізичних осіб).

Ці й інші важливі напрямки роботи (розвиток безготівкових розрахунків, сприяння фінансовій стабільності, зміцнення банківської системи) посилюватимуть можливості Національного банку підтримувати цінову стабільність у середньостроковій перспективі.

До слова, у 2013-му і наступних роках грошово-кредитна політика здійснюватиметься з використанням основних елементів монетарного режиму, який базується на ціновій стабільності. Серед іншого, цей монетарний режим передбачає підпорядкування інфляційній меті всіх інших цілей і завдань грошово-кредитної політики, а також відсутність зобов'язань Національного банку з утримання в тих або інших рамках обмінного курсу гривні до іноземних валют. Водночас з огляду на те, що його динаміка значно впливає на показники інфляції та якість балансів банків, НБУ за потреби вживатиме заходів із попередження його значних коливань.

Основні напрями грошово-кредитної політики на 2013 р. передбачають істотне посилення прозорості та підзвітності діяльності НБУ перед суспільством. Якщо відхилення показників приросту індексу споживчих цін у річному вимірі від установлених цільових орієнтирів спостерігатимуться протягом шести місяців поспіль, Національний банк на сторінках свого офіційного інтернет-представництва розміщатиме пояснення причин такого відхилення й інформацію про заходи, вжиті для приведення індексу споживчих цін у відповідність із установленими цільовими орієнтирами.

Ми впевнені, що в Україні на сьогодні є всі передумови для подальшої підтримки цінової стабільності. А це означає, що нашій грошовій одиниці можна довіряти. Тільки довіра й повага до нашої грошової одиниці створить передумови для зростання економічного добробуту як країни загалом, так і кожного її громадянина зокрема. А Національний банк робитиме все від нього залежне, щоб ті, хто довіряє гривні, завжди були у виграші.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 3
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво