Україна vs реформи: атипова форма співробітництва з МВФ - Макрорівень - dt.ua

Україна vs реформи: атипова форма співробітництва з МВФ

3 березня, 2016, 20:03 Роздрукувати Випуск №8, 3 березня-11 березня

У міру просування програми вимоги з боку Фонду посилюються й починають стосуватися більш чутливих сфер, що належать до бюджетної політики. Не можна сказати, що керівництво країни, яка відкриває програму співробітництва з МВФ, про це не знає наперед (ще на етапі підписання меморандуму про співробітництво). Природно, знає, але воліє не думати. Якщо ситуація безвихідна, то багато хто згоден на кожну — навіть найбільш гірку й неприємну — "пігулку".  

© Flickr/International Monetary Fund

 

Звичайна практика співробітництва практично всіх країн із МВФ свідчить про те, що влада країни, маючи колосальні економічні проблеми, як правило, кидається по допомогу до кредитора останньої інстанції, яким і є Міжнародний валютний фонд. Здебільшого такі дії цілком зрозумілі й дуже чітко мотивовані з боку влади. Не слід забувати, що ця влада завжди (більшою чи меншою мірою) "стурбована" станом своїх платників податків/виборців. Знову ж, немає нічого парадоксального в тому, що перші/початкові вимоги МВФ практично завжди беззастережно виконуються. Переважно це стосується "монетарного пакета" — швидких стабілізаційних заходів, яких має вжити Центральний/Національний банк країни.

У міру просування програми вимоги з боку Фонду посилюються й починають стосуватися більш чутливих сфер, що належать до бюджетної політики. Не можна сказати, що керівництво країни, яка відкриває програму співробітництва з МВФ, про це не знає наперед (ще на етапі підписання меморандуму про співробітництво). Природно, знає, але воліє не думати. Якщо ситуація безвихідна, то багато хто згоден на кожну — навіть найбільш гірку й неприємну — "пігулку".

І отут на етапі, коли вже здається (в збудженій уяві місцевих політичних еліт), що ситуація перебуває під їхнім контролем, відбуваються основні метаморфози. Коли "петля не тисне горло", і керівництво країни, яке раніше "падало на коліна й писало чолобитні", знову стає впевненим у собі. Ця впевненість практично ніколи не виправдана, але факт залишається фактом. Любов до рятувальника в особі МВФ починає різко вгасати, і місцеві політичні еліти починають грати "нову стару гру". Звичайно, тоді, коли МВФ усе ще продовжує думати (перебуваючи в щасливій необізнаності), що країна виконуватиме взяті на себе зобов'язання (зокрема й такі, що знизять народну підтримку керівництва країни), ці політичні еліти починають вести подвійну гру. Вони намагаються тестувати світовий ринок запозичення капіталу. Простими словами, йти за кордон самим і позичати там самим. Для них перевага цього кроку одна — не виконувати жодних жорстких умов МВФ, що пов'язані зі зниженням їхнього рейтингу.

Україна ніколи не була винятком із цих загальних поведінкових хитрувань поганих позичальників. Достатньо згадати й уряд Тимошенко, й уряд Азарова. Логіка (щодо цього) була абсолютно однакова. Почати програму з МВФ і "кинути" Фонд (так, саме в жаргонному розумінні цього слова) тоді, коли треба вдаватися до заходів бюджетної економії, наприклад, підвищення тарифів, або скасування пільг, або підвищення пенсійного віку, які самі ж і обіцяли здійснити, коли вели переговори й підписували меморандум про співробітництво. Якнайшвидше вийти на зовнішні ринки запозичення капіталу. Позичити там під трохи вищі відсотки, ніж у МВФ, не робити того, що обіцяли раніше й що могло вдарити по їхній підтримці (читай — рейтингу) з боку населення. Ще певний час продовжувати водити за ніс Фонд. Ну а потім просто законсервувати програму співробітництва. Оскільки за такої поведінки більшу частину причин, що викликали кризу, об'єктивно не можна ліквідувати, нова криза стає неминучою. Єдине відкрите запитання: коли вона настане? Тут можливі варіанти, що залежать від безлічі чинників.

Така лінія поведінки (за всієї її неправильності) завжди була зрозуміла. Абсолютно неприйнятна, але зрозуміла. Вона вписувалася в загальну логіку небажання політичних еліт втрачати електоральну підтримку й уже тим більше врятувати свою країну за власний рахунок. На шальках терезів завжди переважувала любов до себе, а не бажання допомогти народу й вивести свою країну в площину стабільного розвитку. На жаль, політики ні в Україні, ні в деяких інших країнах (зі схожої низки країн) не ставлять інтереси країни вище за власні.

Однак те, що відбувається в Україні в останні місяці й тижні в її відносинах із МВФ, є явно атиповим відхиленням від норми поведінки інших (навіть менш успішних) країн-позичальниць. Адже практично всі непопулярні заходи Україна вже здійснила! Гірку пігулку по монетарному блоку вже проковтнула. Країна вже практично в зоні гнучкого курсоутворення. У бюджетному блоці більша частина гидких ліків уже в організмі хворого. Тарифи збільшили, видатки держбюджету урізали, акцизи підняли тощо. Пропустимо питання про те, як і наскільки ефективно. Але принаймні це вже сталося. Здебільшого залишилося робити тільки те, що є ПОПУЛЯРНИМ (!) серед широких верств населення, або, як політики їх називають, електорату. Політик у будь-якій країні цю частину взятих на себе зобов'язань виконуватиме на ура! Це те, що дозволяє як мінімум сподобатися своїм виборцям. Це те, що підвищить рейтинг і нівелює негативний ефект раніше вжитих непопулярних заходів. Ці заходи вже популярні, і їх підтримають практично всі громадяни країни. Правда, за винятком дуже невеликої, але дуже впливової групи осіб — самих можновладців, їхніх найближчих ставлеників, партнерів і кураторів, які вже встигли перерозподілити сфери впливу й фінансові потоки у своїх інтересах. Які встигли за цей час під приводом кризи й потреби впроваджувати погоджені з МВФ реформи змусити заплатити свою ціну (за рахунок підвищення тарифів, а також загальної інфляції й девальвації) широкі верстви, але зовсім не готові поступитися навіть частиною отриманих після приходу до влади привілеїв.

Ідеться про структурні реформи. У випадку з Україною — це боротьба з корупцією, дерегуляція бізнесу, здійснення судової реформи, реформи державного сектора й держуправління. Загалом, усе те, що має забезпечити якісні зміни в країні. Складно собі уявити, що виборці виступають за корупцію. Складно собі уявити, що основна частина бізнесу за адміністративний тиск на нього й за головний біль зі складними та заплутаними правилами гри. Навряд чи суспільство не хоче дотримуватися закону й проти справедливого суду. Але саме небажання України виконувати вже цю, популярну, частину програми співробітництва з МВФ виштовхує країну із загального ряду тих, хто співпрацює з фондом. Це абсолютно атипова форма поведінки (!). Вона була б можлива тільки тоді, якби питома вага тих, хто блокує цей напрям руху, в загальній кількості населення була б досить великою. Але ж мова про незначну кількість гравців. Їхня частка в "акціонерному капіталі" держави навряд чи дотягає навіть до 1%. Адже 99% акцій, що голосують на виборах, на руках у населення, яке поділилося за це право голосу з державою своїми правами. Головний акціонер має право розраховувати на те, що його бажання — у вигляді проведення структурних реформ — повинен негайно виконати менеджмент (тобто обрані політики й найнята на роботу від імені держави бюрократія).

На цьому будується й логіка міркувань у центральному офісі МВФ. Точно так само думають і західні партнери України. Ще не до кінця всі зрозуміли, що йдеться про вкрай атипову ситуацію. Але усвідомлення цього вже проглядає. Адекватно діяти слід почати негайно. Співробітництво з МВФ слід зберегти не за рахунок банального випрошування й традиційного для України водіння за ніс, а за рахунок виконання взятих зобов'язань із проведення структурних реформ. В іншому разі можуть настати занадто лихі часи й не тільки з економічного погляду.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво