Україна: меганедоліки монополізму - Макрорівень - dt.ua

Україна: меганедоліки монополізму

18 жовтня, 17:51 Роздрукувати Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня

Попри значні вигоди конкуренції, у світовій практиці насправді не так багато прикладів досить послідовних реформ, спрямованих на її розвиток. 

Потужні лобістські групи в багатьох випадках домагаються вигідних для себе обмежень конкуренції.

Особливо це характерно для нашої країни, де поширено думку, що через унікальні особливості України нам далеко не завжди підходять західні рецепти. Однак як мінімум у випадку конкуренції це не так, бо саме її посилення внаслідок реформ другої половини 1990-х стало найважливішою рушійною силою піднесення української економіки в 2000-х.

Дані опитувань підприємців свідчать, що інтенсивність конкуренції в Україні досягла максимуму в 2007 р., потім знизившись унаслідок посилення корупції і т.ін. А при президентові Януковичу державну політику було взагалі спрямовано фактично на придушення конкуренції. Так, Дмитро Фірташ установив контроль над більшістю обласних газорозподільних компаній. Він також придбав концерн "Стирол", Сєверодонецьке об'єднання "Азот" і Черкаський "Азот". Враховуючи, що Фірташу вже належав "Рівнеазот", холдинг Ostchem об'єднав чотири з шести підприємств України з виробництва мінеральних добрив. Антимонопольний комітет України (АМКУ) погодив ці придбання, хоча згідно зі ст. 25 Закону "Про захист економічної конкуренції" дозвіл на концентрацію дається, якщо вона не призведе до монополізації або істотного обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині.

У деяких випадках монополії створювалися свідомо. У 2011 р. було проведено приватизацію трьох енергогенеруючих компаній: "Дніпроенерго", "Західенерго" і "Київенерго". Одна з умов конкурсу — претендент мав завантажити потужності на 70% вугіллям українського походження. Виконати цю умову міг тільки Рінат Ахметов, який і став їх власником. Аналогічні процеси відбувалися й у ряді інших галузей.

Українські ринки сильно концентровані, і на багатьох з них домінують державні підприємства й фірми з політичними зв'язками, зазначено в підготовленій Світовим банком доповіді "Зменшення ринкових перекосів для більш успішної України". При цьому вхід нових виробників на ринки є обмеженим. Середня інтенсивність входу в приватний сектор (цей показник відображає кількість новостворених приватних фірм у розрахунку на 1000 чоловік населення працездатного віку) у 2006–2016 рр. була низькою як за світовими стандартами, так і порівняно з більшістю країн Центральної і Східної Європи. Це свідчить про існування значних бар'єрів входу, зумовлених держрегулюванням і політикою домінуючих фірм.

Така структура ринків значно послаблює конкуренцію й підриває стимули до підвищення ефективності. Наприклад, запуск нового ринку електроенергії цього року спричинив істотне підвищення тарифів. Це може видаватися дивним, адже створення ринків електроенергії в інших країнах традиційно викликало їх помітне зниження. Але в умовах, коли на ринку електроенергії в Україні домінує ДТЕК, тарифи знижуватися не будуть. При цьому структура даного ринку продовжує погіршуватися: в 2019 р. АМКУ дозволив ДТЕК ще й купівлю компаній "Одесаобленерго" і "Київобленерго".

Україні необхідна Національна конкурентна політика — комплекс заходів, спрямованих на обмеження монополізму та розвиток конкуренції. Найважливіші напрями реформування:

— демонополізація економіки;

— усунення антиконкурентних норм із законодавства;

— приватизація;

— забезпечення конкурентної нейтральності, вирівнювання умов конкуренції. 

Саме час визнати, що монополізація ряду українських ринків — результат незадовільного контролю АМКУ за концентрацією. Колись комітет зберігав певну самостійність. Так, у 2004 р., коли Янукович був прем'єр-міністром, АМКУ відмовив донецькій фірмі "Сармат" у придбанні контрольного пакета акцій "Оболоні", бо це призвело б до істотного обмеження конкуренції на ринку пива. Але коли Янукович став президентом, а керівництво АМКУ змінилося, компанії, які належать Ахметову, Фірташу, без проблем одержували дозволи на угоди, що призводять до монополізації ринків. На жаль, ситуація принципово не змінилася й після 2014 р. Систему контролю над концентрацією слід переглянути. Значно простіше запобігти створенню монополії, ніж потім боротися з нею.

Конкурентні відомства розвинених країн до таких питань ставляться інакше, ніж АМКУ. Так, цього року Європейська комісія заблокувала угоду зі злиття сталеливарних активів німецької промислової групи Thyssenkrupp з активами індійської Tata Steel. Згода на концентрацію часто супроводжується структурними вимогами. Приміром, при об'єднанні Exxon і Mobil новоутворений альянс був змушений продати понад 2400 автозаправних станцій (15% від їхньої загальної кількості) і нафтопереробний завод у Каліфорнії.

Оскільки примусовий поділ монопольних структур — складне завдання, слід активно використовувати інші способи демонополізації ринків, стимулюючи вхід на них вітчизняних та іноземних компаній, у тому числі за рахунок зниження митних бар'єрів, підтримки малого й середнього бізнесу.

Хоча вигоди конкуренції очевидні, наша влада під впливом лобістських груп запровадила безліч норм, що її обмежують. Щоб економіка динамічно розвивалася, слід вилучити з вітчизняного законодавства антиконкурентні норми. Така робота мала бути передусім проведена на ринках, які найбільшою мірою впливають на розвиток економіки й добробут громадян.

Згідно зі звітом про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму за 2019 р., за таким показником, як шкідливий вплив податків і субсидій на конкуренцію, Україна посідає 104-те місце серед 141 країни. Для виправлення ситуації є непоганий інструмент — Закон "Про державну допомогу суб'єктам господарювання". Його ухвалення в 2014 р. було великим успіхом, враховуючи, що Верховна Рада в попередні роки двічі відхиляла відповідні законопроєкти. Уповноваженим органом з питання контролю державної допомоги є АМКУ, в якому створено відповідний департамент. Враховуючи, що вищевказаний закон повністю набув чинності в серпні 2017 р., розраховувати на швидкі зміни не варто. Водночас насторожує той факт, що 2018-го АМКУ прийняв лише два рішення про визнання нової державної допомоги неприпустимою для конкуренції.

Звісно, не все тут залежить від АМКУ. Переважна частина зі 185 рішень, прийнятих комітетом за результатами розгляду справ у сфері державної допомоги, стосувалася органів місцевого самоврядування. Лише п'ять стосувалися міністерств і відомств і ще п'ять — Державного управління справами. Допомога з боку держбюджету становила 4%(!) від усієї держдопомоги, інформація про яку було отримано АМКУ. Рішення про її надання з комітетом погоджували органи місцевого самоврядування лише кількох областей (Харківської, Вінницької, Житомирської й деяких інших). У той же час більшість міністерств і відомств, включаючи Мінфін, ігнорують положення Закону "Про державну допомогу суб'єктам господарювання" і Бюджетного кодексу, що вимагають додавати до бюджетного запиту, який передбачає одержання держдопомоги, копію рішення АМКУ.

Для нашої влади було важливо відзвітувати про виконання одного із зобов'язань, визначених Угодою про асоціацію між Україною і ЄС. Тому закон про державну допомогу прийняли, але виконувати його не поспішають. Таку позицію слід переглянути. Дієвий контроль за держдопомогою має стати одним із пріоритетів уряду. Це забезпечить значну економію бюджетних коштів, мінімізує викривлення конкуренції від надання такої допомоги.

За державну власність необхідно платити тричі, зазначав М.Портер. По-перше, низькою ефективністю й браком динамізму. По-друге, несприятливим впливом неефективного виробництва на галузі, які змушені купувати продукцію державного сектору. По-третє, недостатнім рівнем попиту з боку держпідприємств-споживачів. На прийняття рішень про закупівлі часто впливають політичні міркування, багато з них здійснюються за відсутності конкуренції. Українці ж платять за державну власність значно більше, ніж населення розвинених країн. Причини цього пояснив ексголова Фонду держмайна О.Бондар: "У нас немає державних підприємств, усі вони комусь належать".

Тому потрібна приватизація більшості держпідприємств. При цьому слід врахувати негативний досвід приватизації в енергетиці, у результаті якої ДТЕК стала монополістом. "Шляхи проведення приватизації мають сприяти створенню здорової внутрішньої конкуренції, а не заміщенню державної монополії монополією приватною", — зазначав Портер.

Здійснення конкурентної політики багато в чому залежить від роботи АМКУ. "Сильними сторонами АМКУ є його схильність до сумлінного й відповідального ведення діяльності, постійне і сміливе прагнення розширити сферу своєї діяльності, а також традиційний статус незалежного органу, діяльність якого захищена від втручання інших державних органів. Комітет вважається стабільним, добре керованим і вільним від корупції органом", — зазначалося в огляді ОЕСР "Конкурентне право і політика в Україні", опублікованому ще в 2008 р.

"Незалежність АМКУ від держави й приватного сектору залишається недостатньою, а його існуючі інституціональні гарантії, фінансові й людські ресурси недостатні для виконання свого мандата", — зазначено у вищевказаній доповіді Світового банку, опублікованій у 2019 р. На жаль, за останнє десятиліття не раз змінювався склад комітету, з нього пішло чимало грамотних працівників. При цьому деградація відбувалася не лише при Януковичу: деякі фахівці, що працювали в АМКУ з часу його створення, звільнені нинішнім керівництвом. Результати такої кадрової політики в наявності. Про них не раз говорилося і на сторінках DT.UA.

Перш ніж тиснути на газ, зніміть економіку з гальма, — рекомендували іноземні експерти уряду України ще в 1990-х. Тоді керівництво країни, хоча далеко не одразу, дослухалося до розумної поради. Демонополізація економіки, аграрна реформа, "спрощенка" для малого бізнесу, скасування необґрунтованих пільг, ліквідація багатьох схем в енергетиці й інші заходи, спрямовані на дерегулювання економіки та розвиток конкуренції, сприяли динамічному економічному зростанню. У 2000–2008 рр. за темпами зростання ВВП наша країна мало поступалася Китаю. Але коли ситуація в економіці покращилася, реформи було згорнуто, а багато схем відновлено. На місці ліквідованих монополій виникли нові.

Реформи, які здійснювалися починаючи з 2014 р., дали змогу вивести економіку з кризи, але не забезпечили динамічного зростання. Їх проводили непослідовно, багато з них не довели до кінця.

Зараз країна знову на роздоріжжі. Нове керівництво ставить амбіційні завдання, але поки що не сформулювало чіткої стратегії. Нам необхідна Національна конкурентна політика — комплекс реформ, заснований на найкращому світовому й вітчизняному досвіді. Слід враховувати, що реформи, спрямовані на розвиток конкуренції, не потребують "затягування пасків", тому позитивно сприймаються населенням. Однак для їх здійснення необхідна політична воля, щоб подолати опір олігархів і бюрократії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво