Україна-2018: причини невдач і шанси на успіх - Макрорівень - dt.ua

Україна-2018: причини невдач і шанси на успіх

9 лютого, 17:22 Роздрукувати

Система вичерпала ресурси та дійшла до межі міцності. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Всупереч млявим ознакам депресивного зростання, міжнародні рейтинги наочно демонструють, що економічна ситуація в Україні якісно не поліпшується. Сталими складовими її іміджу стали корупція, війна, борги, рейдерство. Ситуація виявилася законсервованою на десятиліття — за роки після розпаду радянського блоку Україна є єдиною серед своїх найближчих сусідів, хто не розвивається. Чому?

Країна здобула державну незалежність ще у 1991 р., тоді її економіка була однією з найбільш розвинених не лише в Європі. У складі СРСР вона також була лідером: важка промисловість, унікальне машинобудування, ядерні, ракетні та космічні технології, сільське господарство, значна частина інтелектуального потенціалу радянської імперії. В України були всі шанси швидко повернутися на шлях цивілізованого розвитку, стати однією з провідних економік світу. ЄС ще тільки формувався, Китай ще не був світовою фабрикою...

"Радянська влада" мала дві головні відмінності: заборона приватної власності на засоби виробництва та матеріалістична комуністична ідеологія. Незалежність привела до скасування першої та принаймні до формальної відмови від другої. Розпочаті реформи, ключовою серед яких стала приватизація, були покликані впровадити в пострадянську економіку ринкові інструменти створення активів і перерозподілу власності. Захід активно підтримував цей процес фінансами та знаннями. У короткий час було створено ринкову інфраструктуру, банки, біржі, регуляторів, прийнято законодавство, навчено кадри. Громадяни стали власниками мільйонів акцій. У відкриту економіку прийшли іноземні інвестори.

Однак дуже скоро розпочався рух у зворотний бік. Розпорошена власність на основні промислові активи виявилася в підсумку сконцентрованою в руках кількох фінансово-промислових груп (ФПГ) — сформованих на основі колишніх партійних номенклатур і кримінальних структур олігархічних кланів. Вони поділили між собою галузі та підприємства, обзавелися політичними партіями, телеканалами, розподілили державний бюджет, міністерства й посади. Джерелом влади замість народу став олігархічний консенсус.

Почалося вичавлювання з країни іноземних інвесторів — тих, які встигли увійти. Стали організовуватися протестні акції та виникати політичні скандали, які відлякували тих, хто увійти лише збирався. Іноземні інвестиції стали загрозою для стабільності існуючої влади, і задля самозбереження вона доклала максимум зусиль, щоб вичавити їх із країни. Єдине, на що не зважився кланово-олігархічний режим, — це знову скасувати право приватної власності. Утім, немає потреби скасовувати право власності на найважливіший український актив — землю сільськогосподарського призначення, його й так фактично немає дотепер.

Міжнародне співтовариство не змогло чи не захотіло адекватно реагувати. Зовні все було добре. Законодавство прийняте, ринкові інститути нібито створені. Усі формальні ознаки демократії наявні, навіть із надлишком. Міжнародна бюрократія вирішила, що в Україні зроблено достатньо, і процес реформ незворотний. Крім того, світ зайнявся іншою проблемою. Сталося 9/11 і розпочалася глобальна війна з тероризмом. Про Україну забули.

Олігархія не згаяла шансу і приступила до цементування своєї влади. Головною загрозою для неї в цей період стали ринкові інститути. Особливо небезпечною була спроможність фондового ринку розмивати неефективні майнові комплекси та концентрувати капітал у більш ефективних бізнесах. Олігархічний же бізнес, що спирається на ресурси держави, неефективний апріорі та не виносить конкуренції ні за ринки, ні за капітал.

Фондовий ринок знищували в кілька етапів. Спочатку з нього забрали акції найважливіших підприємств, які ввійшли в олігархічні ФПГ. Були дискредитовані інститути спільного інвестування. Потім національні регулятори "прогледіли" російську експансію, фактично байдуже спостерігаючи за переходом під "добросусідський" контроль основних біржових майданчиків. Ефективна приватизація, розміщення пенсійних коштів, залучення капіталів для розвитку та навіть для спекуляцій стали неможливими. Особливо гостро це відчувалося під час початку бойових дій у Донбасі. Виявилося, що в держави немає механізмів оперативного залучення коштів навіть на потреби оборони. Перший час армія фінансувалася за рахунок пожертвувань населення. Фондовий ринок перебуває в комі й досі. Україна не в змозі мобілізувати для потреб економіки заощадження населення, вільні кошти бізнесу, і вони залишають країну. Тим часом держава постійно шукає зовнішні позики, одержати які дедалі складніше.

Таким чином, ФПГ в Україні вийшли за рамки просто великих бізнес-систем, настільки глибоко вжившись і вкоренившись практично в усіх сферах життєдіяльності, які фактично перетворилися на неформальні, але надзвичайно впливові квазідержавні інститути. У ті, які насправді визначають стратегічні перспективи країни. А точніше, їхню відсутність… Адже головними завданнями ФПГ були та залишаються власне виживання, паразитування на державних ресурсах й усунення конкуренції. Задля самозбереження та усунення ризиків, які випливають із права власності та загрози сторонніх інвестицій в олігархічні активи, було знищено можливість інвестування в Україні взагалі. У цьому є своя логіка. Державний інститут не може бути об'єктом інвестування. Інакше кожний захоче купити собі, наприклад, акції податкової служби...

Однак кошти населення треба було якось утилізувати. Багато хто дивувався, який незрозуміло високий рівень споживання демонстрували українці ще недавно. Не могли зрозуміти, чому такі високі ціни на нерухомість у Києві. Кошти, які в розвинених країнах населення вкладає в національну економіку, українці спрямовували на споживання. Щоб підтримувати це споживання, уряд підтримував заборону на інвестиції за межі України. Капітали опинилися в капкані, де їх періодично "стригли" обваленнями валютного курсу, фінансовими та будівельними пірамідами, банкрутствами банків.

Основним видом економічної експансії та бізнес-зростання стало рейдерство. Олігархічні ФПГ розширювалися за рахунок захоплення рентабельних виробництв, що вижили, і нових підприємств, у тому числі створених іноземними інвесторами. У цивілізованих країнах діяльність M&A існує, але жорстко регулюється та використовує ринкові методи. Через відсутність ринкових методів в Україні ця функція була передана корумпованим державним судам і стала їхнім основним заняттям.

На той час було вирішене й питання з ідеологією. Зайняти місце викинутої в сміттєвий кошик зношеної комуністичної моралі український націоналізм не був готовий. За роки радянської влади було маргіналізовано релігійні концепції влади та організації суспільства. Тому державною ідеологією України стала корупція. Принципами цілісності державного апарату стали пов'язаність взаємним компроматом, загроза кримінальної відповідальності для відступників та участь у розподілі корупційного доходу. Корупційні ідеали проникли й у суспільну свідомість, сталі впливати на політичний вибір, формувати політичну еліту.

Ситуація, аналогічна з фондовим ринком, відбулася і з іншими суспільними інститутами, відродженими з допомогою міжнародного співтовариства. Була позбавлена повноважень та існує тільки на папері система альтернативного вирішення спорів — третейських судів. Вони мали взяти на себе основне навантаження з вирішення бізнес- і особистих конфліктів. У якийсь момент корумпована судова система відчула загрозу своїй монополії та виключному праву перерозподіляти власність у країні.

Був заблокований на початковій стадії розвиток саморегулівних організацій (СРО). Вони стали загрожувати підзвітним олігархії державним регуляторам. За сприяння міжнародних донорів було створено кілька таких організацій, насамперед у фінансових галузях, де найвищі вимоги до оперативності регулювання та контролю. Деякі існують і нині — як пам'ятники зростанню, що не відбулося.

До менш помітних жертв олігархічного переродження належить галузь довірчого управління, трастів. Один із найдавніших правових інститутів був відтворений і в Україні, активно використовувався в процесі приватизації, мав перспективи. Але проблемою виявилося використання трастів при концентрації активів олігархами та відмиванні коштів для цього (потрібно було ховати кінці). У підсумку інститут трастів був дискредитований і став юридичною "примарою".

Шкода від втрати трастів і досі повністю не усвідомлена. Крім виплат стипендій і утримання, найважливішим призначенням трастів є управління активами держслужбовців. Це всесвітньо визнаний механізм профілактики корупції. Чиновник втрачає можливість поєднувати державну службу та бізнес, не приховує власності, оформлюючи її на родичів і друзів, як це масово роблять українські чиновники. Його активи перебувають під загрозою швидкого блокування та конфіскації у разі злочинної поведінки. Нині в Україні тільки один державний службовець робить вигляд, що використовує траст для цих цілей. Це — президент Порошенко. Під тиском світового співтовариства відому широкій публіці частину його активів було передано в управління Ротшильд-трасту.

Як бачимо, існування багатьох ринкових інститутів в Україні не більш ніж ілюзія, яка успішно підтримувалася тривалий час олігархічним режимом. Але спроба обпертися на ілюзію дає тільки один результат — падіння. Це й відбувається з Україною.

Система вичерпала ресурси та дійшла до межі міцності. Економіка ввійшла в постійну кризу. Населення продовжує стрімко скорочуватися і внаслідок вимирання, і в результаті імміграції. Держава втратила можливість контролювати територію. Поки що це Крим і Донбас. Наступним закономірним етапом може стати розподіл країни між окремими, "заточеними" на різні регіони олігархічними кланами, кожний з яких може створити "сіру" зону та продовжити там своє угасання, що може тривати багато років.

Процес зайшов настільки далеко, що внутрішніх зусиль українського суспільства для його зупинки вже недостатньо. Нині, під загрозою виникнення в центрі Європи "чорної діри", Захід знову спрямував свої зусилля на реформування України. Створюється ціла альтернативна система антикорупційних органів, покликаних зруйнувати корупційну мережу, в якій перебуває українська держава. Вдаються до спроб відсторонити олігархів від управління державою, що призводить, утім, поки що тільки до перерозподілу сфер впливу та заміни одних олігархів на інших.

Одна з головних причин невдач — відсутність систематичної роботи з відбудови навіть тих ринкових інститутів, які були перелічені вище. А без них неможливе усунення головної причини блокування економічного розвитку країни — корупційного чиновницько-олігархічного режиму, який загрожує обваленням держави та економіки України.

І все-таки чому в України є шанс і може вийти? Світове співтовариство навряд чи бажає одержати посеред Європейського континенту неконтрольовану територію, що постійно експортує хаос. Ще один мотив починає звучати дедалі частіше, хоча поки що усвідомлюється не так явно в Європі, як в Америці. Те, що відбувається в Україні, — прев'ю, своєрідна проекція того, що може очікувати Європу вже в найближчі десять років (і не тільки її). Неефективна, уже неспроможна адекватно виконувати свої функції застаріла держава, посилення протестних настроїв і величезні маси соціально пасивного населення, зростання влади транснаціональних компаній, постійний бюджетний дефіцит на тлі зміни промислової парадигми — це загальні, не тільки українські, симптоми. Просто в України немає імунітету, і вона — один із "найважчих" пацієнтів. Але всі мають бути зацікавлені в тому, щоб вона першою видужала. Тому що на її досвіді можна буде знайти ліки та допомогти іншим.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 14
  • Ternarous Ternarous 11 лютого, 11:47 Все правильно. Олігократія руйнує країну, консервує відсталість, спотворює принципи демократії. Це перша причина відставання. На другу причину вказує olpkol -- злонамірний руйнівний вплив Російської Імперії у всіх її формах. Яка з цих двох причин головна -- питання схоластичне, навряд чи треба його вирішувати. згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №18-19, 19 травня-25 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво