Три ключові проблеми української економіки

Удосконалюватися не обов'язково.

Виживання - справа добровільна.

Едвард Демінг

Чверть століття, як у королівстві кривих дзеркал. Замість передмови

Неодноразово доводиться чути і від народних депутатів, і від партійних функціонерів, і від чиновників різного масштабу про необхідність підвищити зарплати та пенсії, суттєво збільшити кількість робочих місць, покращити умови для малозабезпечених громадян та ін. Але за рахунок чого? Адже наша економіка, як і переважна більшість її підприємств, є неконкурентоспроможною. Вона не спроможна "виробляти" достатньо грошей, як у розвинених країнах. Саме тому порушуються інші питання: щодо збільшення цін і тарифів, підвищення пенсійного віку, зборів, податків тощо. А Україна знов і знов просить гроші у МВФ та інших фінансових інституцій і ще глибше занурюється у борги.

Останнім часом у країні активно заговорили про негативний вплив на економіку корупції і надмірного регулювання та про необхідність покращити бізнес-клімат. І з'явилася надія, що ці проблеми буде вирішено (за сприяння США та ЄС). Але що далі? Чи стане тоді Україна заможною країною? Є великі сумніви, бо сьогодні її економіка перебуває в такому ж стані, як і українська армія відразу після Революції гідності.

Уже чверть століття ми живемо в незалежній Україні, як у королівстві кривих дзеркал, викривлено розуміючи, яким чином у розвиненому світі забезпечується конкурентоспроможність, чим їх ділова культура і досконалість відрізняються від наших. Але без усвідомлення і опанування того, що відбувається у світі, в умовах глобального насиченого ринку побудувати конкурентоспроможну економіку практично неможливо. Особливо зважаючи, що конкурентна боротьба ще більше загострюється через четверту промислову революцію. Для кращого розуміння того, що відбувається в світі і Україні, нижче дуже стисло наведено основні проблеми, поняття й визначення у цій сфері.

Проблема перша

На насиченому ринку конкурентна боротьба точиться переважно понад норми стандартів і технічних регламентів, на достатність відповідності яким досі помилково сподіваються в Україні. Така застаріла установка від самого початку заклала хронічне відставання української економіки. Без усунення цієї принципової помилки Україна ніколи не зможе досягти ефективності і стати розвиненою європейською країною.

Коментарі

1. Показники продукції (послуг, процесів) мають три рівні:

- перший - обов'язковий (забезпечення безпечності, технічні регламенти);

- другий - рекомендований (споживацькі властивості, стандарти - добровільні!);

- третій - ініціативний (показники, що вищі за норми стандартів).

Україна, на жаль, сконцентрована виключно на перших двох рівнях.

2. Норми стандартів залежать від умов, в яких вони застосовуються. Так:

- при дефіцитному ринку норми стандартів - це верх вимог;

- при насиченому ринку - це тільки низ вимог.

В Україні ж продовжують розуміти стандарти як сукупність норм, що забезпечує безумовну перевагу (як за часів дефіцитної економіки).

3. В українських державних документах стверджується, що система технічного регулювання спрямована на підвищення конкурентоспроможності та поліпшення стану вітчизняної економіки. Безумовно, технічні регламенти дуже важливі, але вони не мають стосунку до конкурентоспроможності продукції, підприємств і економіки. Це вимоги, які встановлюють для забезпечення безпечності продукції для людей, майна і довкілля. А дотримання норм технічних регламентів, навіть якщо вони відповідають європейським директивам, - це ще не реалізація продукції на європейських ринках, а тільки пропуск на ці ринки. Адже купують не безпеку, а споживчі властивості, за умови, що вони є безпечними.

4. Українська влада вважає, що встановлення державою вимог щодо безпеки і якості продукції вже саме по собі забезпечує конкурентоспроможність вітчизняних виробників. Але це не так. Планки вимог - це тільки орієнтири. А реально долати їх повинні безпосередньо виробники, що можливо лише за умови їх перебування на певному рівні ділової досконалості. Далеко не всі вітчизняні виробники зможуть виконати навіть обов'язкові вимоги до безпеки продукції без відповідного удосконалення. Якби встановлення навіть обов'язкових вимог автоматично гарантувало їх виконання, досить було б оголосити обов'язковими всі вимоги до продукції на рівні, що перевищує світові досягнення.

Проблема друга

На насиченому ринку конкурентоспроможність забезпечується системами управління (менеджменту). А в Україні вважають, що для цього достатньо сконцентруватися переважно на продукції. Що є притаманним, знов-таки, для дефіцитного ринку. За такого підходу українські компанії апріорі не зорієнтовані на забезпечення швидкого і високоточного реагування на ситуації та їх зміни, що постійно виникають в умовах насиченого ринку. А це неприпустимо і не залишає шансів на сталу перемогу.

Коментарі

Безумовно, продукція та її якість мають виняткове значення для споживачів, але самі по собі вони ще не гарантують сталість підприємства. Є й інші важливі параметри, такі, як собівартість продукції, продуктивність праці, екологічна безпека виробництва тощо. Ще років 15–20 тому доводилося чути від фахівців з розвинених європейських країн, що основну увагу вони приділяють не "яйцям", а "куркам" (маючи на увазі під яйцями продукцію, а під курками - підприємства), бо це вимагає суттєво менших витрат і значно ефективніше. Вони стверджували: якщо курка здорова, у неї всі яйця якісні. Зважаючи на те, що сьогодні вже будь-яку продукцію можуть швидко відтворити конкуренти, основною умовою сталої конкурентоспроможності компанії стала система менеджменту, тобто її "мозок" (а не "кулаки").

Водночас у нашій державі недооцінюють важливість системного управління для підвищення досконалості та забезпечення конкурентоспроможності організацій. А також далеко не завжди адекватно розуміють, якими мають бути сучасні системи менеджменту організацій і що потрібно робити для підвищення їх ефективності. Докладно ці питання розглядаються мною в окремій праці.

Проблема третя

В Україні практично відсутні і не готуються фахівці, які системно і комплексно розуміються на сучасному менеджменті та його впливі на конкурентоспроможність організацій. Без чого сподіватися на успіх в умовах насиченого ринку не доводиться.

Коментарі

Засади для неадекватного розуміння щодо сучасних систем менеджменту в Україні закладені хибною Концепцією державної політики у сфері управління якістю продукції (затверджена КМУ у 2002 р., перезатверджена 2015-го), об'єктом якої визначено не кінцеву мету "якість продукції", а "управління якістю" (під впливом міжнародних стандартів ISO серії 9000). Це звузило орієнтацію щодо забезпечення якості самої продукції; за межами політики залишилися: нормування її якості, метрологічне забезпечення, технічне регулювання, ринковий нагляд, захист прав споживачів тощо. Водночас під "управління якістю продукції" було підведено інші цільові системи менеджменту (які не мають стосунку до якості продукції) тільки тому, що по них також приймалися міжнародні стандарти. Крім того, в концепції закладено занадто спрощений підхід до впровадження стандартів на цільові системи менеджменту, що призвело до поширення імітації удосконалення.

Відповідно до концепції в українській вищій школі здійснюється неадекватне навчання в частині якості, системного менеджменту і ділової досконалості. Так, у кваліфікації "Якість, стандартизація та сертифікація" під "якістю продукції" почали розуміти також і "управління якістю" (крім традиційних "нормування", "контролю", "вимірювань і випробувань", "оцінки та підтвердження відповідності"). Сюди стали додавати цільові системи менеджменту, властиві насиченому ринку, на які приймалися міжнародні стандарти, але які не мали стосунку до якості продукції: "екологічний менеджмент", "менеджмент виробничої безпеки", "менеджмент енергоефективності" та ін. Одночасно зі спеціальності "Менеджмент" питання управління якістю (і подібних цільових систем) були практично виключені. Це призвело до того, що вища школа випускає менеджерів, недостатньо підготовлених для забезпечення успішності компаній в умовах жорсткої конкуренції. А фахівці, які навчаються за спеціальністю "Якість, стандартизація та сертифікація", через відсутність базової підготовки менеджера не спроможні ефективно удосконалювати системи менеджменту компанії в цілому. І це стало однією з основних причин некомпетентності керівників і фахівців в українській економіці.

Окремо про дерегуляцію бізнесу

Великі надії в Україні покладають на дерегуляцію у сфері підприємництва. Але сама по собі вона не може забезпечити конкурентоспроможність на ринках ЄС для більшості українських підприємств. Зарегульованість і корупція дійсно істотно знизили і без того невисоку конкурентоспроможність вітчизняних компаній. І тому перемога над корупцією і скасування штучних перепон, безумовно, дадуть змогу підприємствам підвищити реальну конкурентоспроможність, але не вище рівня, який буде забезпечено їх реальною діловою досконалістю. А враховуючи, що рівень досконалості більшості вітчизняних підприємств істотно нижчий, ніж у більшості компаній європейських країн, можна стверджувати, що Україна ще не перетвориться на рівноправного гравця на європейських ринках.

Переважна більшість українських підприємців після "розрегулювання" навряд чи зможе сама швидко розібратися в тому, що відбувається, і як потрібно змінитися, щоб стати конкурентоспроможними на насиченому ринку. Тому вони мають гостру потребу в адекватних орієнтації та підтримці з боку держави. А головною метою тут має стати не дерегуляція, а розвиток конкурентоспроможної економіки.

Вплив на економіку

За експертними оцінками, основна маса українських підприємств за рівнем ділової досконалості (відповідно до 1000-бальної шкали, яка прийнята у світі) в рази відстають від європейських компаній. Це стало основною причиною того, що відносно лідерів світового бізнесу вони мають продуктивність нижчу до десяти разів, дефектність вищу до тисячі разів і в рази вищу собівартість продукції. Великою мірою цим визначається і критично низький рівень ВНД на душу населення, який в Україні щодо розвинених країн ЄС нижчий до 25 разів.

Якщо найближчим часом не відбудеться суттєвих змін, слід очікувати дуже сумних наслідків. Український ринок можуть тотально окупувати інофірми, їхня продукція та послуги. І у зв'язку з цим постають такі запитання:

- навіщо ж тоді при мізерному держбюджеті витрачаються державні кошти на впровадження міжнародних стандартів на цільові системи менеджменту, на розробку технічних регламентів і держстандартів, гармонізованих з європейськими нормами? Адже без усунення згаданих "непорозумінь" ці локальні заходи не врятують переважної більшості вітчизняних підприємств;

- чи виправдають себе витрати, пов'язані з дерегуляцією? Адже розрегулювання бізнесу, як і зниження рівня корупції, без суттєвого підвищення досконалості більшості вітчизняних підприємств слугуватимуть переважно просунутим зарубіжним компаніям, які за сприятливих умов швидше витіснять українських виробників і заповнять наш ринок.

Асоціація з конфліктом на Сході України

Ситуацію з досконалістю і конкурентоспроможністю у вітчизняній економіці можна асоціювати зі станом боєздатності української армії та подіями на Сході України. Для забезпечення захисту країни необхідно було терміново реформувати небоєздатну українську армію, перевчити військових, перш за все їхній командний склад, забезпечити військові частини сучасними технологіями та озброєнням.

Саме це потрібно зробити і в економіці. В найкоротші терміни переглянути існуючі підходи до вдосконалення підприємств і підвищення їх конкурентоспроможності в умовах насиченого ринку та глобалізації. Реформувати організаційно-методичну базу та систему підготовки і перепідготовки керівників і фахівців, перш за все з числа керівного складу вітчизняної економіки. Переозброїти вітчизняних підприємців новими сучасними знаннями щодо підходів, методів, засобів і найкращих практик у сфері системного менеджменту, ділової досконалості і конкурентоспроможності. А для цього вкрай необхідно передбачити активну державну політику з цих питань. Причому треба мати на увазі, що держава повинна регулювати тільки ті норми, які є обов'язковими. Якщо необов'язкові норми є цінністю для суспільства, їх досягненню з боку держави потрібно сприяти, а виробників, відповідно, мотивувати.

Післямова

Сьогодні ситуація в українській економіці нагадує спогади про Будьонного, згідно з якими він наполягав на необхідності посилення кавалерії вже під час Другої світової війни, спираючись на досвід попередньої громадянської війни. І це попри те, що ситуація принципово змінилася, і погоду на полі бою робили вже літаки і танки. Але, на жаль, доводиться констатувати, що і керманичі української економіки так само ще й досі перебувають під впливом застарілої вчорашньої філософії дефіцитного ринку.