Тайни реформування лісових відносин в Україні - Макрорівень - dt.ua

Тайни реформування "лісових відносин" в Україні

13 липня, 17:13 Роздрукувати Випуск №27, 14 липня-20 липня

Розмите конституційне гарантування права власності на "землю"  потребує конкретизації та урегулювання механізмів адресного застосування в лісогосподарських відносинах.

© eurotourist.club

Землі лісогосподарського призначення займають майже п'яту частину суші всієї території України — понад 10,6 млн га. 

Головною проблемою і перешкодою справжнього реформування "лісових відносини" в Україні з позицій національних інтересів є глибока неузгодженість законодавчих актів не лише між собою, особливо Лісового кодексу України (ЛК) із Земельним кодексом України (ЗК), а й із декларованими нормами Конституції України (КУ) як нормами прямої дії. Ще більшу тривогу викликають морально-етичні аспекти мовчазної згоди численних науковців, експертів-юристів і законотворців із такою невідповідністю, яка породжує також підозру у тому, що припущені злодіяння вчинено навмисно — немовби на догоду недоброчесним чиновникам органів державної влади та місцевого самоврядування.

Основний Закон України (ст. 13, 14) декларує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України (в тому числі землі лісогосподарського призначення — заЗК або ліси — за ЛК) є об'єктами права власності українського народу, а також основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Це означає, що в Україні будь-хто (навіть органи державної влади чи місцевого самоврядування) на користь будь-кого і в будь-який, навіть "законний", спосіб не може змінити власника землі та її природних ресурсів — об'єктів права власності українського народу, адже жоден закон України не може позбавити народ його права власності. Цю вимогу підсилює інша надважлива норма згаданої 13-ї статті, яка декларує, що кожний громадянин (включно з фізичними і юридичними особами) має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. На жаль, поки що такого закону немає. Саме ця ключова умова: лише "користуватися" природними об'єктами, а не "володіти" і не "розпоряджатися" ними, — вказує на відсутність апріорі конституційного права володіти і розпоряджатися чужою власністю (детальніше ці законні відносини розкрито в статті "Земельний диявол. Як зняти прокляття із земельної реформи", DT.UA №35 від 22 вересня 2017 р.).

Ще небезпечніше виглядає неправочинна послуга частин другої і третьої статті 7Лісового кодексу, де вказано: "Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи", немовби цього вимагає друге речення частини першої статті 13 Конституції України, яке спотворено викладене в частині першій статті 7ЛК: "Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України".

Наше твердження випливає з того, що в Основному Законі України, на щастя, немає жодного слова щодо будь-якого права чи обов'язку органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на здійснення від імені українського народу права власника (володіння, користування і розпорядження) на землю та її природні ресурси як на природні об'єкти, в тому числі на "землі лісогосподарського призначення" або на "ліси". Навпаки, ст. 41 КУ забороняє володіти і розпоряджатися чужою власністю.

Проте окремі політичні сили антидержавного спрямування, завуальовуючи істинні інтереси під наміри начебто децентралізувати та посилити роль місцевого самоврядування, пропонують конституційно надати органам місцевого самоврядування право розпоряджатися всіма землями, в тому числі й землями лісогосподарського призначення або лісами, — в межах і за межами населених пунктів. Цього категорично робити не можна також з огляду на те, що, наприклад, органи місцевого самоврядування як суб'єкти права власності, володіючи і розпоряджаючись землею та її природними ресурсами як власними, можуть від імені українського народу продати чи передати їх іншій державі або проголосити (утворити) всілякі псевдо "Д/ЛНР", порушуючи кордони і територіальну цілісність України.

Водночас пропоновані стратегії реформування традиційного для України лісового і мисливського господарства, лісозаготівельного виробництва і лісової промисловості як нібито комплексної сфери лісових відносин за принципами ринкової економіки (з дотаціями чи без них) не мають нічого спільного із необхідною трансформацією природо-економічних відносин у лісах (на землях лісогосподарського призначення), що має базуватися на позиціях українських національних інтересів, а також враховувати виклики глобалізації та внутрішню гібридну нестабільність.

На жаль, численні експерти і критики пропонованих трансформацій також не знаходять логічного і правомірного виходу з такого лабіринту, тому що ЛК як головний нормативний акт галузевого призначення виявився непридатним для здійснення на його основі реформування лісового господарства і переведення його на засади ринкової економіки (детальніше про перехід від "законодавчої лісової кризи" до практичних дій висвітлено в статті "Реформування лісівництва: від декларацій до практичних дій", DT.UA №29 від 11 серпня 2017 р.).

Адже в умовах конфлікту законів природи (фізичних) і ринку (економічних) та порушення принципу верховенства права загальнонаціональних норм, визначених КУ як норми прямої дії, внаслідок підміни їх багатовекторністю особистісних (групових) інтересів як начебто рівноправних — розуміння "лісових відносин" і шляхів їх реформування звужувалось і продовжує зводитися переважно до вилучення з лісових екосистем здебільшого деревини як головної продукції лісогосподарського виробництва. Хоча проблема раціонального використання лісових екосистем як природних об'єктів права власності українського народу для всіх нас дійсно є досить актуальною.

При цьому не слід забувати, що одним із найважливіших компонентів і чинників чистоти й життєдайності навколишнього природного середовища є рослинність, особливо цілісні лісові екосистеми. Рослинний світ як невіддільна складова простору, в якому проживають люди, відтворюється в живому поверхневому шарі Землі (ґрунтах) у взаємодії з водою, повітрям, мікроелементами, мікробіотою (живими мікроорганізмами) та завдяки квантовій енергії Сонця і самому фактору фотосинтезу як процесу, що діє поза людською волею.

На сьогодні практично усі сфери використання природних ресурсів в Україні супроводжуються формальним внесенням відповідних зборів та обов'язкових платежів до бюджетів. Одночасно розробляються і впроваджуються системи "ручного" розподілу платежів між бюджетами різного рівня, чим начебто забезпечується узгодження інтересів держави з інтересами регіонів і об'єднаних територіальних громад.

Проте сучасні економічні процеси віддзеркалюють існуючу непрозору систему управління й регулювання, що призводить до різноманітних деформацій в економічному і соціальному розвитку. З одного боку, ця система ще не є досконалою ринковою, а з іншого — не має нічого спільного з програмно-регуляторною у перехідний період реформування і становлення державності країн, до яких належить і Україна.

Вважаємо, що такі недоліки є наслідком зміщення акцентів на фінансові процеси без відповідної інституалізації земле- і природокористування, що мала би забезпечувати одержання збалансованих прибутків (доходів) на новій рентній основі та відповідний розвиток реальної економіки господарювання, в тому числі на землях лісогосподарського призначення. Саме це стало основною причиною і наслідком перерозподілу в надзвичайно короткі терміни "прав" на володіння основним національним багатством, накопичення великих капіталів, соціального розшарування суспільства, різного роду корупційних схем тощо.

Провідними науковцями доведено, що в Україні як державі з перехідною економікою виникла проблема протистояння між правом власності на рентний ресурс (джерело виникнення ренти) і правом його використання. Така ситуація склалася тому, що при слабкості інституціональних регуляторів ринкових відносин, що вже досягли певного рівня розвитку, і відсутності налагоджених інститутів власності на природні ресурси та оподатковування виник реальний дисбаланс між відносинами монополії власності на природні ресурси і монополією привласнення ренти. Це проявилося в тому, що у найважливіших галузях, зокрема лісокористуванні, де використовуються родючі ґрунти як особливий животворний відтворювальний природний ресурс, підприємці стали використовувати природні ресурси як власні, що не є такими в інституціональному значенні.

Унаслідок цього та через відсутність відповідних державно-регуляторних механізмів і відповідних інституцій з їх реалізації, а також незбалансованість усієї системи економічних відносин продовжує функціонувати штучна монополія під виглядом "лісових" структур — фактично посередницьких чи фінансових, які контролюють товарні і фінансові потоки, пов'язані з найбільш ліквідною лісогосподарською продукцією, деревиною.

Ця монополія невиробничих структур використовується ними для максимізації доходу, передусім від володіння деревиною, і, як наслідок, для присвоєнням природно-ресурсної ренти. Тобто можна стверджувати, що за сучасних умов остання зосереджується саме у посередницько-фінансовій сфері, тобто функціонує зайва структура (надбудова).

Натомість під виглядом пошуку шляхів виходу з кризової ситуації, в тому числі в лісівничій галузі, основний потік інформації серед науковців і громадськості, особливо публічної, у спектрі надто довільних і водночас різноманітних трактувань про начебто необхідність посилення так званого державного управління лісами (фактично впливу чиновників) вказує на відвернення уваги переважної більшості громадян від основних проблем, причин і наслідків наявного соціально-економічного стану.

Через таку корупційну складову і діяльність неформальних кланів відносно нашого основного національного багатства — землі та її природних ресурсів як об'єкта права власності українського народу відбувається зволікання із розбудовою правової держави в інтересах суспільства.

Які орієнтири на успіх…

Керуючись чинними нормами Конституції України, для повноцінного становлення нашої країни як заможної, демократичної, правової держави з повноправними громадянами та чистим довкіллям ми повинні насамперед сприймати й застосовувати слово "земля" (у нашому випадку також стосовно земель лісогосподарського призначення — за ЗК, чи навіть за прорадянським визначенням "землі лісового фонду", яке й досі фігурує в ЛК) у двох його основних сутностях конституційного права власності. Тобто вести мову (в усіх її аспектах і відносинах) про землю та її природні ресурси як про природні об'єкти права власності українського народу і загальнонаціональний капітал, а також про земельну ділянку як об'єкт цивільних прав, що перебуває у власності (державній, комунальній, приватній) і є капіталом її власника (держави, громади, громадянина чи юридичної особи).

У цьому зв'язку ключова роль має відводитися формуванню нових механізмів взаємодії цих земельних прав, що капіталізуються в процесі реалізації інтересів (одержання прибутків), завдяки появі реального власникана конкретну земельну ділянку, в межах якої й виникає "право користування природними об'єктами права власності народу", що й стає реальним ключем до здійснення справжніх реформ у лісогосподарській галузі.

Такий підхід є дуже важливим з огляду на багатофункціональність лісових екосистем. Адже лісові насадження, лісосмуги, чагарники, окремі дерева й куші та всі насадження й рослини разом із прилеглими угіддями інших категорій земель і їхніми природними властивостями як природними об'єктами за своїм призначенням і місцеположенням виконують переважно водоохоронні, водорегулюючі, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції, є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових та інших ресурсах і створюються в результаті свідомої лісогосподарської діяльності людини чи самою природою поза волею людини.

Незважаючи на те, що, за даними Держгеокадастру України, з часу прийняття Конституції України площа лісів та інших лісовкритих площ загалом по державі збільшилася в основному шляхом самозаліснення через безгосподарську діяльність на малопродуктивних сільськогосподарських угіддях (див. табл.), слід констатувати той факт, що функціональна можливість лісових екосистем дуже знизилася.

Водночас зменшилися площі відкритих земель без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом. Викликає серйозну стурбованість погіршення стану водорегулювання і водозатримання не так через глобальне потепління, як через масове зрідження деревостанів і порушення балансу угідь в агроландшафтах шляхом зменшення природних перелогів, сінокосів і пасовищ та замулення річок, струмків і водойм в основному продуктами водної ерозії орних земель. Хоча за даними земельного обліку площі, зайняті вкритими поверхневими водами, збільшилися.

Важливо, що всі ці та інші природні ресурси уособлюють відповідні природні об'єкти біосфери, котрі конституційно задекларовані як природні об'єкти права власності українського народу, що перебувають під особливою охороною держави. Тому природні властивості лісових деревостанів (дерев, кущів, рослин) і в цілому лісових екосистем як природних об'єктів надають екосистемні послуги, що генерує капітал на користь усіх учасників (чинників), особливо лісівника-господаря (його фізичних, інтелектуальних, професійних чи фінансово-матеріальних внесків).

При цьому важливо усвідомлювати, що величина прибутку на користь природно-ресурсної складової у капіталі екосистемної послуги (кінцевого продукту) складає основну частку і не може привласнюватися будь-ким. Ця конституційна вимога підсилює потребу загальнонаціонального забезпечення стану та якості навколишнього природного середовища і посиленого контролю.

Проте в нинішніх умовах ринкової нестабільності та в процесі поспішного реформування лісогосподарської галузі залишено поза увагою проблему інституціоналізації абсолютного права власності українського народу на природні ресурси, в тому числі на землі лісогосподарського призначення.

Виходячи з конституційних вимог, на даному етапі державотворення й переходу до приватної власності лише на земельні ділянки як об'єкти цивільних прав пропонуємо розмежовувати інтереси належності власності, яка дає можливість одержувати доходи (прибутки), а саме за:

— право власності на землю та її природні ресурси як об'єкт права власності всього українського народу (природні властивості та природна енергія);

— право власності на земельну ділянку як об'єкт нерухомості;

— право власності на додатково витрачену працю в процесі господарювання;

— право створювати державою (шляхом запровадження квот, мита, пільг тощо) сприятливого економіко-правового середовища для експансії вітчизняними товарами поглибленої переробки із високою доданою вартістю, а не сировиною, внутрішніх і зовнішніх ринків (монопольне право).

Усі визначені чотири види прибутків взаємопов'язані між собою і державою та всімаучасниками, які використовують землю та її природні ресурси.

Слід зазначити, що право на одержання відповідного рентного прибутку суб'єктом права власності (державної, комунальної, приватної) на земельну ділянку є кумулятивно-похідним, що з'являється завдяки наявним природним ресурсам (животворним ґрунтам, сонячній квантовій енергії, повітрю, водним та іншим природно-енергетичним ресурсам і самому процесу фотосинтезу) в процесі здійснення законного і раціонального господарювання (лісогосподарської діяльності як виду лісового землеробства) в межах такої ділянки — її власником чи користувачем (лісівником-господарем, спеціалізованим лісогосподарським підприємством будь-якої форми власності), в тому числі на правах довгострокової (до 99 років) оренди.

У цьому зв'язку, формуючи в процесі реформування лісового господарства регіональну багатоукладну економіку на приватній основі, "лісівництву" і "лісокористуванню" як галузям виробництва необхідно надати властивого їм значення та порядку вільного функціонування на засадах фінансово-господарської самостійності, що безапеляційно діятиме в полі загальнонаціональних інтересів і безпрецедентної повної відповідальності за свою діяльність.

Пропоновані механізми повинні функціонувати як взаємозацікавлені, бути взаємозалежними, а самі прибутки (доходи) розподілені між чотирма основними їхніми учасниками (див. рис.).

Унаслідок такого взаємоузгодженого природокористування в процесі раціональної і прогнозованої господарської діяльності лісівника (спеціалізованого підприємства) в конкретних природно-кліматичних умовах проявляється й утверджується, окрім земельних рентних прибутків як основних інтересів суб'єкта-власника і суб'єкта-господаря, ще й головний капіталізований загальнонаціональний прибуток у вигляді ренти, податку чи іншої форми плати за користування лісовими екосистемами та їх складовими як природними об'єктами права власності.

Пропонований поділ цих інтересів з позиції економічної вигоди значною мірою підсилює уявлення про цілісність і взаємністьфункціонально-господарської належності до природних об'єктів як основного національного багатства лише в процесі "користування", застосовуючи механізми найбільш уживаних термінів: "землекористування"—"лісокористування"—"природокористування"…

При цьому право власності (володіння, користування і розпорядження) конкретною лісовою земельною ділянкою як об'єктом нерухомості, що фактично уособлює лише територіальну одиницю в конкретних межах, не може автоматично застосовуватися стосовно права "…-користування" лісових екосистем і родючих ґрунтів як природних об'єктів — основного національного багатства і основи життєдіяльності в Україні.

Крім того, слід додати, що розмите конституційне гарантування права власності на "землю" та неоднозначні за змістом і суттю поняття "земля" і "земельні ділянки" потребують конкретизації, корегування, а також урегулювання механізмів щодо їх адресного застосування і в лісогосподарських відносинах, починаючи з Основного Закону України, Земельного і Лісового кодексів України.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво