Шлях переселенця: від адаптації до інтеграції

Минуло три роки від моменту масового внутрішнього переселення громадян України з Донецької та Луганської областей.

Прагнення врятувати власне життя, зберегти здоров'я дітей і близьких змушувало залишити свої домівки, роботу, друзів і родичів, змінити спосіб і стиль життя, поїхати з малої батьківщини, де поховані рідні та близькі. Досі накочуються сльози від спогадів жаху самого переїзду, коли квитків на поїзди з Донецька не було до вересня 2014 р., коли зростала відповідальність за важко хвору стареньку матір, яка вже два роки лежала, коли на вулицях не стало ні машин, ні людей у цивільному, коли з'явилися люди з автоматами, почали літати безпілотники, а в центрі міста з'явилися танки.

Ми змогли врятуватися та виїхати, на жаль, не всі. Але нам довелося змінити статус рівноправних громадян своєї країни на статус переселенця (або внутрішньо переміщеної особи), відчути себе й жертвами, і винними, і засуджуваними, і тими, хто жертвував, і знедоленими. Але ми зробили свій вибір - зберегли вірність своїй країні, своїй вітчизні, не залишилися там і не виїхали як біженці.

Три роки важких випробувань і для людей, і для країни змінили багато чого. Економічна ситуація погіршилася, системна криза підсилилася, бідність і соціальна нерівність зросли, очікування швидкого закінчення конфлікту не справдилося, кількість вимушених переселенців залишилося на рівні, близькому до двох мільйонів чоловік. Світове співтовариство констатує зростання переселенців і біженців і в інших країнах, але Україна посідає на 1 січня 2017 р. восьме місце за кількістю ВПО після Сирії, Колумбії, Ірану, Судану, Ємену, Нігерії та Південного Судану.

Не було законодавчої бази й інститутів із захисту прав та інтересів вимушених переселенців, було відсутнє розуміння соціально-психологічних особливостей цієї категорії населення, не було якісного та розгорнутого обліку переміщених осіб за віком, освітою, професійним статусом, за потребою в житлі, роботі, медичних і освітніх послугах тощо.

У терміновому порядку, без урахування національного досвіду, але з прагненням базуватися на міжнародних правових нормах і насамперед на Керівних принципах з питання про переміщення осіб усередині країни, прийнятих ООН як рекомендаційні в 1998 р., був підготовлений і ухвалений Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (від
20 жовтня 2014 р. №1706-VII). Терміновість прийняття цього закону зумовила недосконалість його правових положень. Вони мали дискримінаційний стосовно внутрішньо переміщених осіб (ВПО) характер, що зберігається дотепер.

Найбільш наочні дискримінаційні заходи щодо ставлення до ВПО проявляються в неспроможності керівництва країни захистити своїх громадян від насильства, у тривалому збереженні безвихідної ситуації, посиленні контролю за реєстрацією ВПО в органах соцзахисту та міграційній службі, у відсутності впродовж практично двох років держоргану та держпрограми з вирішення проблем ВПО, в інспектуванні житлових приміщень переселенців з метою перевірки адреси проживання ВПО, у відсутності виборчого права. Місячна грошова допомога від держави, яка надається ВПО, непорівнянна з реальними витратами на їжу, оплату житла, медичні та освітні послуги. Дискримінаційними є й позбавлення переселенців права самим вибирати банк для одержання соціальних виплат, і легалізація стеження за їхніми грошовими операціями.

Відчуття себе людьми другого сорту виникає у ВПО і у зв'язку з неформальними відносинами в суспільстві. Небажання здавати переселенцям житло в оренду, небажання брати їх на роботу, а їхніх дітей у школи, осудження їх у побуті, осуд за загибель близьких на Сході України. Переселенці, "неприйняті" тут та "зайві" там, гостро бажають адаптуватися до нових умов, інтегруватися як рівноправні члени в українське суспільство. Це прагнення зумовлює формування категорії переселенців із якісними характеристиками стресо- і життєстійкості, соціальної, трудової, підприємницької активності. Тривалий час невизначеності ситуації, поступова адаптація до нових умов життєдіяльності зумовили й зміну життєвого вибору відносно сьогодення та майбутнього.

Розвивати ідею використання ВПО як ресурсу розвитку країни, регіонів і територіальних громад стали фахівці інституту-переселенця, який зберіг колектив, напрями наукових досліджень і свій статус у Національній академії наук. Це - Інститут економіки промисловості НАН України (ІЕП НАН України). Фахівці цього інституту активно працювали над проблемами ВПО. Вони підготували серію наукових доповідей і доповідних записок, ними підготовлено до видання наукову монографію "Внутрішньо переміщені особи: від подолання перешкод до стратегії успіху". Книжка вийшла у світ в грудні 2016 р.

Вчені-економісти не схильні до голослівних заяв, вони на основі статистичних і соціологічних даних, результатів міжнародних і всеукраїнських моніторингових досліджень обґрунтували ресурсний потенціал ВПО. Державна служба зайнятості України підтверджує, що серед переселенців із тимчасово окупованих територій, які зареєструвалися як безробітні, 64% становлять особи з вищою освітою, 22 - із професійно-технічною, 14% - із середньою освітою. Водночас розподіл серед усіх безробітних за рівнем освіти становив: з вищою освітою - 44%, із професійно-технічною - 35 та з середньою - 20%.

Така сама картина переважання безробітних переселенців із вищою освітою характерна для всіх регіонів України. Ситуація змінюється з часом, але тенденції зберігаються, про що свідчать дані Національної системи моніторингу ВПО другого раунду. Професійна структура безробітних переселенців свідчить про значний їхній потенціал. Серед них 57% - фахівці, професіонали, службовці, 30% - особи з робочими професіями й тільки 11% осіб без професійної підготовки. Таким чином, працездатний контингент ВПО характеризується високим освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем, і цілком обґрунтовано безробітні переселенці претендують на технологічні робочі місця, як і всі безробітні, що загострює питання структурної перебудови економіки України.

Аргументом на користь переваг потенціалу ВПО як ресурсу є, крім вищих освітніх характеристик, і їх молодший віковий склад. Середній вік переселенців майже на десять років менший, ніж постійного населення.

У дослідженні Міжнародної організації праці від 2016 р., за результатами якого зроблено оцінку потреб і можливостей зайнятості ВПО в Україні й дано практичні рекомендації, наводиться позитивна оцінка роботодавцями найманих працівників-переселенців. Вони відзначають їх вищу ініціативність, старанність, взаємовиручку, безвідмовність і готовність працювати надурочно. З одного боку, переселенці більше дорожать роботою порівняно з місцевими працівниками, з іншого - у промислових регіонах більше розвинений дух колективізму та солідарності, що нині проявляється в переселенців і що передається як одна з позитивних характерних рис гідної праці, яка є серед першочергових стратегічних пріоритетів України.

Та реально зважити, дати і якісні, і кількісні оцінки процесів, що відбуваються, неможливо без доказової бази експертів. І це було зроблено. У жовтні-грудні 2016 р. фахівцями ІЕП НАН України було проведене експертне опитування представників територіальних громад, ВПО, громадських об'єднань, що вирішують проблеми переселенців, і представників науки, які займаються за родом своєї діяльності проблемами взаємодії ВПО і територіальних громад.

При узагальненні результатів експертного опитування вдалося не тільки визначити причини природного опору громад вирішувати проблеми ВПО, а й оцінити їхню вагомість. Найбільш складними та погано розв'язуваними проблемами виявилися надмірні навантаження на відділи соціального захисту (50,7%) і пенсійні фонди (42,1%), а також забезпечення переселенців житлом (46,7%). Оскільки значна частина ВПО більш молодого віку, і приїхали вони разом із дітьми, то, природно, у громадах зросло навантаження на освітні та дошкільні (41,4%), а також медичні (30,3%) установи. Значний приплив працездатного населення, яке втратило роботу, підсилив конкуренцію на ринку праці (34,2%). Інші проблеми не такі вагомі, проте вони не вирішуються або слабко вирішуються та стають певним гальмом для ефективного й більш прискореного розвитку територіальних громад. Це - зростання цін на житло й оренду житла (30,3%), неприйняття ВПО населенням громади (24,3%), що природно збільшує соціальну напруженість у громаді (19,7%).

Бачити та культивувати позитивні аспекти інтеграції ВПО у громади стає завданням номер один. І результати експертного опитування показали реальність цих процесів. При цьому виявилася несподівана особливість - при залученні як працездатних, так і непрацездатних членів ВПО громада одержує переваги. Залучення й використання працездатного контингенту переселенців сприяє розвитку та активізації підприємницького потенціалу (55,3%), а також формуванню й розвитку трудового потенціалу (43,4%). Зростання зайнятості та трудової активності в громадах очікують 23,7% опитаних, при цьому вона дасть позитивний ефект через заповнення непрестижних вакансій на ринку праці (19,7%), також зайнятість підвищиться за рахунок розширення соціальної та транспортної інфраструктури (12,2%). Приплив переселенців сприяє зростанню обсягів та якості освітніх, медичних, оздоровчих послуг (19,1%). Вагомими виявилися очікування переваг для громади від ВПО у розвитку соціальних зв'язків (25%), які базуватимуться на принципах соціального партнерства (17,1%). Експерти вважають, що працездатні члени ВПО позитивно вплинуть на формування та розвиток інноваційного потенціалу громади (18,4%).

На перший погляд здається, що від непрацездатних переселенців одні витрати. Але це не так. Експерти бачать переваги для громад і при наявності непрацездатного контингенту ВПО. Вони полягають у розвитку соціальної інфраструктури за рахунок міжнародної допомоги, грантів, донорства, які йдуть на потреби переселенців (56,6%), одночасно посилюється допомога держави на потреби ВПО у медичних, освітніх і соціальних послугах (39,5%). Збільшується ємність споживчого ринку (24,3%). Але найголовніша перевага для українського суспільства - воно отримає уроки консолідації на основі формування принципів толерантності та посилення інтеграції в громаді. Так вважають 35% експертів. При цьому формуватимуться загальні цінності ВПО і жителів громади, розвиватимуться партнерські відносини (27,6%).

Таким чином, позитивні наслідки інтеграції ВПО у територіальні громади виявляться в активізації підприємницької діяльності (43,4%), стимулюванні розвитку громад за рахунок допомоги міжнародних організацій ВПО (31,6%), зростанні якості та кількості трудового потенціалу (28,9%), посиленні соціальної активності за рахунок громадських активістів із переселенців (25,7), збільшенні надходжень до місцевого бюджету за рахунок податків і зборів із ВПО (21,1%), розвитку споживчого ринку (17,1%).

Незаперечною перевагою за умов децентралізації управління є приплив у нечисленні громади переселенців, що дасть можливість підсилити їх, зміцнити та зробити заможними. Так вважають 15,1% експертів. Найважливіша перевага вдосконалення системи громадських відносин, наголосили 14,5% експертів, - це консолідація зусиль внутрішньо переміщених осіб, громад, влади, бізнесу на партнерських засадах, що є позитивним наслідком інтеграції ВПО у територіальні громади.

А що ж дає переселенцям інтеграція в територіальні громади? Витрати та поневіряння через вимушене переселення компенсуються значними перевагами, які забезпечує інтеграція ВПО. Головною перевагою для переселенців, вважають 43% експертів, є зростання віри у власні сили, у можливості самореалізації. Саме подолання життєвих перешкод і досягнення успіху всупереч усьому й стало ресурсом розвитку і громад, і країни. Втрата соціального статусу дуже болісно сприймається будь-якою людиною, тому однією з переваг для ВПО при інтеграції 35,5% експертів зазначили відновлення соціального статусу та підвищення соціальної активності переселенців. У силу соціально-психологічного складу, ментальних особливостей, внутрішньої культури та інших характеристик особистість може або легко адаптуватися до нових умов життя та діяльності, або з великими складнощами. Але цей досвід треба набути, а в цьому процесі природним чином підсилюються адаптаційні та інтеграційні спроможності ВПО.

Придбання цих якостей переселенцями 28% експертів вважають їхніми перевагами. Взаємну вигоду від розвитку толерантних відносин постійного населення громад і переселенців бачать близько 20% експертів. Включення ВПО у громади забезпечує можливість їхньої участі в управлінні на місцевому рівні (15,1%), а також підвищує їхню соціальну захищеність (14,5%). Повноцінна інтеграція ВПО резонує позитивними соціально-політичними відгуками, зокрема зростає довіра переселенців до органів влади.

Сформовані обставини з вимушеним переселенням стали причиною різкого зниження рівня матеріального забезпечення ВПО, і багато хто зі статусу "забезпечені" перейшов у статус "нові бідні". Тому перевагами внутрішньо переміщених осіб при інтеграції в громади стають можливості підвищити рівень життя (25,7%) і вийти зі статусу "нових бідних" (13,8%). Одним із пріоритетних напрямів удосконалення системи суспільних відносин в Україні є розвиток громадянського суспільства та його активна участь в управлінні на всіх рівнях. Кількість громадських об'єднань для вирішення проблем ВПО має значну тенденцію до зростання. Але загалом ефективність їхньої діяльності не дуже висока, попри окремі організації, які добре та конструктивно працюють. Невипадково лише 4,5% експертів до переваг інтеграції ВПО у територіальні громади віднесли розширення можливостей участі в управлінні за рахунок збільшення кількості громадських організацій переселенців.

Підбиваючи трирічний підсумок масового вимушеного переселення громадян зі східних регіонів України, слід констатувати, що відбулася істотна зміна акцентів зі сприйняття ситуації як тимчасова на постійну, стратегії "гасіння пожежі" змінилися довгостроковими стратегіями залучення переселенців у життя та діяльність територіальних громад.

Внутрішньо переміщені особи мають високий потенціал, що ставить завдання їхнього залучення та використання як ресурсу розвитку громади, регіону, країни. Економічна, трудова, підприємницька активність ВПО має підтримуватися, закріплюватися та використовуватися в процесі їхньої інтеграції.

Державна політика відносно ВПО зберігається на рівні ручного управління. Не створені та поки що не створюються дієві інституціональні механізми інтеграції ресурсів ВПО у територіальні громади.

Висока соціальна активність і самоорганізація внутрішньо переміщених осіб потребують підтримки на рівні територіальних громад, які їх прийняли. Створення внутрішньо переміщеними особами інститутів громадянського суспільства має ґрунтуватися на вирішенні поставлених перед громадською організацією цілей і завдань, а також на соціальній відповідальності перед своїми членами, територіальною громадою та суспільством за результати своєї діяльності.

Подолання конфліктів і розбіжностей у процесі інтеграції ВПО необхідно мінімізувати спільними зусиллями цих суб'єктів на основі соціального діалогу та конструктивної взаємодії, зміцнення соціальних зв'язків і комунікацій, подолання соціокультурних протиріч, створення соціального капіталу.

Перешкодою для політичної та соціальної активності ВПО є обмеження їхніх прав і свобод порівняно з постійним населенням (позбавлення їх виборчих прав, дискримінаційний характер контролю місця проживання, обмеження вибору банківської установи при одержанні пенсій і допомоги та ін.).

Залишається невирішеною проблема забезпечення базових потреб тимчасово переміщених осіб на рівні державних соціальних стандартів і державних соціальних гарантій. Але така постановка проблеми відсутня навіть у теоретичних розробках, не кажучи вже про практику. Довгостроковість і затяжний характер перебування ВПО у місцях переселення потребують формування та реалізації спеціальної державної програми інтеграції вимушених переселенців, щоб настрої безвиході, песимізму, злості та апатії змінилися й базувалися на конструктивізмі та довірі, взаємодопомозі, консолідації й успішності.