Реалії АПК: у глухому куті сировинного прокляття - Макрорівень - dt.ua

Реалії АПК: у глухому куті сировинного прокляття

17 квітня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 17 квітня-24 квітня

Щурячі чиновницькі перегони в спробі порішати негайні проблеми неминуче заженуть не лише агросектор, а й усю економіку в новий глухий кут, пошук виходу з якого буде ще болючішим і дорожчим — такою буде ціна нинішньої недалекоглядності. От і виходить, що гасла й заклики до модернізації та інноваційного розвитку, до диверсифікації економіки й експорту залишаються чиновницькою "маніловщиною", а от сировинне прокляття України — її похмурою дійсністю.

 

Нова влада практично відразу дала зрозуміти, що одним з її головних пріоритетів буде аграрний сектор. АПК одразу назвали точкою зростання, локомотивом, панацеєю та єдиним ефективним бізнесом в Україні. Урожайність зашкалювала, квоти, виділені ЄС, було витрачено миттєво, а аграрне лобі в новому парламенті підсилилося. Загалом з урахуванням обвалу металургії вибір був багато в чому закономірний — він припав на галузь, яка умовно порівнянна за масштабами і прибутками. Але саме гіркий металургійний досвід не дає з оптимізмом дивитися у світле майбутнє аграрної України. Адже сільське господарство також належить до первинних секторів економіки, орієнтованих на експлуатацію національних ресурсів (земельних) і продаж продукції з низьким ступенем переробки, тобто фактично сировини.

А значить, з розвитком буде туго. Принаймні у вигляді новостворених робочих місць на високотехнологічних виробництвах із високою часткою доданої вартості та високою конкурентоспроможністю на світових ринках.

Попри удавану браваду щодо майбутнього освоєння нових ринків, міжнародна торгівля України продовжує скорочуватися. За січень-лютий 2015 р. експорт просів на 33,7% порівняно з аналогічним періодом 2014-го. Обсяг експорту в країни ЄС, який справді виріс до 35,7% від загального обсягу, теж упав порівняно з торішніми показниками на 33,3%. Основу товарної структури все ще становлять недорогоцінні метали (27%), далі йдуть продукти рослинного походження (21,2), механічні та електромашини (9), мінеральні продукти (8%). І це при тому, що, за словами прем'єр-міністра, Україна всі свої квоти на агропродукцію в рамках зони вільної торгівлі з ЄС використала.

Той факт, що вплив і ефект від торговельного співробітництва з Європою явно переоцінили, став очевидний не лише експертам, а й обивателю. Проте Міністерство економічного розвитку та торгівлі продовжує дотримуватися наміченого курсу та передбачає до 2019 р. збільшити вдвічі обсяг експорту українських товарів. Для цього планують використовувати переваги режиму вільної торгівлі з ЄС, а також підписати аналогічні угоди з Канадою, Туреччиною та Ізраїлем. На перший погляд, нічого поганого в цьому немає, адже торгівля завжди взаємовигідна. Але це якщо казати про короткострокову перспективу, а якщо задуматися про перспективу хоча б середньострокову, виникає чимало запитань стосовно того, чим для нас нинішній економічний курс обернеться.

Продати за будь-яку ціну

Основна продукція українського експорту — це агросировина, а основні вигодоотримувачі — не його виробники, а трейдери. Кількість законопроектів, націлених так чи інакше стимулювати експортерів продукції АПК, зашкалює. Але зайвих ресурсів для підтримки галузі немає, тим паче, що за декларованою аграріями рентабельністю в 2% дедалі частіше видніються сотні гектарів посівних і матеріальні блага (з відповідними позиціями в рейтингах багатіїв), не властиві людям "від сохи". Аграрії явно прибідняються. Накопичені ними ресурси варто було б спрямовувати в розвиток, у виробництво високомаржинальних товарів. Але вони, виходить, не прагнуть, а уряд їх не мотивує. Міністерство економрозвитку та торгівлі, як зачароване, продовжує додержуватися ідеї фікс підвищення позицій України в рейтингу Doing Business, скасовуючи нікому не потрібні ліцензії, які ніколи й не працювали. На цьому все наше стратегічне планування закінчується.

У результаті ми йдемо на зовнішні ринки з тим, що є, тобто із сировиною. Понад те, усіляко стимулюємо нарощування його збуту. Наприклад, у Верховній Раді зареєстровано законопроект, який скасовує експортні мита для сировини олійних культур, завдяки запровадженню яких свого часу Україна й перейшла від вирощування соняшнику до виробництва соняшникової олії. І нині ця олія на п'ятому місці за обсягами того самого експорту, а ціна її в рази перевищує вартість сировини, з якої її виробляють.

"Мито на експорт олії стало свого часу головним стимулом для припливу інвестицій у будівництво заводів із її переробки. Можна вважати, що це була своєрідна дотація від держави. Виробники були змушені вкласти кошти у внутрішнє виробництво, — прокоментував DT.UA Борис Приходько, президент консалтингового агентства Trade Adviso. — При цьому саме на даному ринку Україна має конкурентну перевагу, тому що більшість країн не вирощують такої кількості соняшнику. Тепер ці заводи, яких чимало, мають конкурувати за сировину, підвищуючи витрати на її купівлю. Вважайте, що пільгу скасували".

І боротьба за ресурс буде непростою. Нинішні запаси насіння соняшнику становлять
3,6 млн т, що на 25% менше, ніж на 1 березня 2014-го. З них безпосередньо на сільгосппідприємствах зберігається 2,1 млн т (на 7% менше), а на підприємствах, які його переробляють, — 1,5 млн (на 41% менше, ніж торік). За таких умов стимулювання експорту олійних смерті подібне для вітчизняних виробників. Колись перспективна галузь може загинути через банальний брак сировини, але її не побив град, не знищила хвороба, не відібрали вороги — її просто продали. Фактично, замість того, щоб стимулювати внутрішнє виробництво товарів з вищою доданою вартістю, держава в гонитві за "швидкими" грошима продає ресурс, без якого розвиток неможливий. Насправді в українського АПК давно є все необхідне, щоб вибратися нарешті з первинної сировинної економіки, не вистачає тільки грамотного держуправління та стратегічного планування.

"Був період, коли всі засоби захисту та хімікати для АПК були імпортними. Отак, аграрна країна, неймовірні масштаби посівних, а залежить на 100% від імпортних ресурсів, — розповів DT.UA Олександр Баранівський, екс-міністр аграрної політики. — Потім було запроваджене додаткове мито на їхнє ввезення. Звичайно, було багато галасу, говорили про подорожчання, про обвал галузі. Але коли закон ухвалили, в Україні стали з'являтися власні виробники агрохімії. Звичайно, це була не стовідсоткова перемога, бо здебільшого вони займалися тільки розфасовкою, проте це був крок до виробництва власного продукту, до економічної незалежності. І якби умови ввезення стали ще жорсткішими, вони були б змушені розвивати свої виробництва. У результаті тимчасова незручність у довгостроковій перспективі стала би безумовним плюсом. Виходить, можна впливати на ці процеси та змушувати виробників розвиватися. На сьогодні у нас робоча сила в рази дешевша, ніж у наших конкурентів, і будь-яке виробництво тут є дуже вигідним. Але для цього має бути певна державна політика, створення спеціальних умов".

Ставки зроблені, ставок більше немає

Чи розуміємо ми, що епоха дорогої сировини закінчується, ціни знижуються та продовжать знижуватися? Відповідно, для збереження прибутку Україні доведеться нарощувати пропозицію, а чи буде попит? А яка буде конкуренція? Міжнародна торгівля сировиною в значно більшому ступені, ніж торгівля готовою продукцією, монополізована транснаціональними компаніями. При цьому в кожному конкретному випадку контроль здійснюється кількома провідними фірмами, які фактично контролюють ціни на відповідних ринках.

Особливе місце в торгівлі сировиною займає так звана внутрішньокорпораційна торгівля між материнською та дочірніми фірмами компанії. Вона ведеться за зниженими трансфертними цінами, що створює можливості для безподаткового переведення прибутку, отриманого при розробці зарубіжних джерел сировини із застосуванням місцевої дешевої робочої сили. Така внутрішньокорпораційна торгівля, за оцінками експертів, становить близько 30% світового експорту сировини, і з нею складно конкурувати. То що ж змушує нас іти на такий агресивний ринок, якщо ми вже давно можемо перейти до виробництва готової продукції?

Сировинна галузь не потребує величезних інвестицій і при цьому дає практично миттєвий і гарантований дохід. Звичайно, аграрії скаржаться, що їм бракує 15 млрд грн для посівної, що їх не субсидіюють, як європейських хліборобів, що податковий тягар для них непосильний, а кредитні кошти недоступні. Але будемо чесними, просто продати вирощений соняшник непорівнянно простіше, ніж зібрати виробничу лінію для його переробки. Не треба вкладати грошових ресурсів у створення нових конкурентних продуктів, вивчати ринок, боротися за якість, витрачатися на рекламу, чекати кілька років окупності.

Попри наше світове лідерство з вирощування пшениці, її клас в Україні можуть визначити тільки найбільші трейдери, а решта роблять це на око. Ми не заморочуємося з відновленням насіннєвої бази, в нас її немає, і бог із нею. Ми не відновлюємо мережі лабораторій. Ми й без цього отримуємо прибуток. За підсумками 2014-го Держстат оцінив рівень рентабельності вирощування зернових і зернобобових у 25,8%, соняшника — в 37,4, рапсу — в 28,7, цукрового буряку — в 18,3, овочів — у 17%. Це дуже непогані показники, особливо якщо врахувати той мінімальний час, який проходить від посівної до продажу. Така рентабельність дає можливість зовсім спокійно розвивати переробку та виробництво продукції за мінімальної підтримки держави. Тим більше нині, в умовах девальвації, що здешевлює нашу робочу силу, зокрема кваліфіковану.

Якщо середня зарплата в Україні становить 3600 грн, то в сільському господарстві — 2411, при цьому заборгованість перед працівниками галузі на 1 березня ц.р. перевалила за 11,5 млн грн. Перехід до виробництва готової продукції в перспективі поліпшив би добробут працівників АПК, бо зарплати зросли б (нині середня зарплата в сфері виробництва харчових продуктів 3600 грн), умови праці поліпшилися б, навіть вимоги до рівня освіти, а отже, і до її якості, стали би вищими. Звичайно, це не гарантія того, що нашій готовій продукції не доведеться боротися за ринки, але сам факт переходу на цей етап виробництва виглядає привабливішим. Але курс інший — замість того, щоб нарощувати поставки в Китай української соняшникової олії (обсяг за 2014 р. понад 477 тис. т), ми ведемо з КНР переговори про експорт шроту, надаючи китайським переробникам можливість збільшувати обсяги олії власного виробництва й відмовлятися від українського продукту.

"Треба розуміти, що уряди тих країн, у які ми продаємо своє зерно, крім продовольчої безпеки, стурбовані проблемами зайнятості населення, — пояснив Борис Приходько. — Імпортне зерно треба розвантажувати, перевозити, зберігати й молоти — це сотні робочих місць. А от імпортне борошно потребує тільки участі рітейлерів, без інших ланок маркетингового ланцюжка. Тому ринки, звичайно, захищаються від кінцевих продуктів. Але це не означає, що розвивати цей напрям не потрібно або неперспективно".

За грамотного підходу високотехнологічний бізнес набагато вигідніший від сировинного. І вигоди тут не обмежуються винятково грошима. Виробництво товарів із високою доданою вартістю підвищує продуктивність праці, розвиває інфраструктуру, дає змогу виходити на ринки розвинених країн, менше залежати від цінової кон'юнктури. За великим рахунком, у сучасних країн або є високотехнологічне майбутнє, або немає майбутнього як такого. Ба більше, що дорожча продукція, то менш суттєвими стають витрати на її перевезення й зберігання. Умовно, у вас є мішок яблук за ціною 10 дол., вам потрібні ще 5 дол. на його зберігання та 5 дол. на перевезення. Тож чи не вигідніше за ті ж гроші зберігати й перевозити ящик яблучного соку вартістю вже не 10, а 20 дол.?

"Звичайно, одна річ — продавати зерно та зовсім інша — продукцію його переробки. Виробництво продукції з додатковою вартістю — це і вищі зарплати в секторі, й зростання бюджетних надходжень від галузі, і нові можливості для залучення інвестицій. Перехід від первинної обробки до переробки — це безумовне благо, якого прагнуть усі країни, — розповів DT.UA Василь Юрчишин, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова. — Тому, на мій погляд, обов'язковим є об'єднання якісного землеробства та розвитку рослинництва з наступною переробкою сировини, з одного боку, і підготовкою можливостей для розвитку тваринництва — з іншого. Звичайно, на практиці все дещо складніше, але саме така модель перспективна для України. У цьому контексті важливо усвідомлювати, що якщо ми орієнтуємося винятково на вирощування без подальшої переробки, то не тільки втрачаємо маржу, ми втрачаємо й цінність землі".

Тож ставку зроблено, виходить, не просто на АПК, а на сировинний АПК. Більшість переробних галузей стають непотрібними, інвестиційно непривабливими, неконкурентоспроможними на тлі швидких і легких сировинних грошей. У результаті відбувається деіндустріалізація країни та розвал усіх галузей промисловості, крім сировинних. Це накладає відбиток на всі без винятку інститути суспільства й держави. Сировинна економіка, на відміну від високотехнологічних і наукоємних галузей, оперує так званими неспецифічними ресурсами, керування якими не потребує високих кваліфікаційних навичок і які можуть легко переходити з рук у руки без особливих втрат для бізнесу.

Однак очевидні переваги в короткостроковій перспективі призведуть у результаті до повної безперспективності всієї економіки та даремності сподівань на якісне поліпшення рівня життя, і особливо на селі. Фактично повторюється сценарій, за яким ще недавно розвивалася металургія. Не вкладаючись особливо в модернізацію й розвиток, власники метпідприємств "доїли" галузь і множили тіньові схеми. Чим усе це закінчилося, ми знаємо. Тепер ставку зроблено на іншу галузь, але з тим же перекосом і з тим же майбутнім наслідком.

Щурячі чиновницькі перегони в спробі порішати негайні проблеми неминуче заженуть не лише агросектор, а й усю економіку в новий глухий кут, пошук виходу з якого буде ще болючішим і дорожчим — такою буде ціна нинішньої недалекоглядності.

От і виходить, що гасла й заклики до модернізації та інноваційного розвитку, до диверсифікації економіки й експорту залишаються чиновницькою "маніловщиною", а от сировинне прокляття України — її похмурою дійсністю.

То невже від перестановки президентів, прем'єрів та інших людей від влади нічого в країні в ліпший бік так і не зміниться?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво