Про особливості управління держбанками... і не тільки - Макрорівень - dt.ua

Про особливості управління держбанками... і не тільки

29 жовтня, 2017, 11:43 Роздрукувати Випуск №40, 28 жовтня-3 листопада

Подібні законодавчі ініціативи - реакція на нездатність Мінфіну реформувати державні банки.

© Василь Артюшенко, DT.UA

На тижні, що минає, депутати піднесли сюрприз Міністерству фінансів, запропонувавши разом позбавити його всіх проблем із державними банками

Пропозицію свою вони оформили в законопроект "Про особливості управління банками з державною часткою власності та механізм їх приватизації" (№7180-1), згідно з яким передбачається створити ще одне державне агентство, цього разу таке, що керуватиме понад 50% банківського сектора, а також визначаються умови приватизації держбанків. І не те щоб стояла черга з покупців на такий цінний товар, як українські держбанки з їхніми 70% непрацюючих кредитів. Та й надій на те, що чиновники нового агентства впораються з управлінням держбанками ліпше за чиновників Мінфіну, небагато. Але хтось явно зацікавлений у посиленні власного впливу на держбанки і процеси, що відбуваються в них. І це точно не іноземні інвестори.

Ні управляти

Законопроект подав тріумвірат депутатів із парламентського комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності — сам голова комітету Сергій Рибалка (Радикальна партія), голова підкомітету банківської діяльності Іван Фурсін ("Воля народу") і секретар комітету Максим Поляков ("Народний фронт"). Ініціатива йде від людей, що очолюють профільний комітет, і на увагу заслуговує хоча б тому, що це — тривожний дзвіночок для уряду, який не перший рік намагається реформувати державні банки, але це не дуже-то йому вдалося. Цей проект може бути лише першою спробою промацати ґрунт і скористатися бездіяльністю Кабміну. Ціна позамежна — контроль над половиною всього банківського сектора, і гра точно заслуговує зусиль.

У пояснювальній записці автори проекту багато уваги приділили тому, як держбанки отруюють українську економіку. Красиво написали про кредитні ризики, адміністративний вплив, ризики банківської кризи, проблеми нагляду й монетарної політики. А в результаті запропонували створити ще одну держструктуру, яка цей адміністративний тиск на держбанки лише посилить.

Згідно з проектом Нацагентство розвитку й управління банківськими активами — це юрособа публічного права зі спеціальним статусом, що реалізовує державну політику в сфері управління та приватизації держбанків і банків з державною часткою власності. Тобто Приватбанку, Ощадбанку, Укрексімбанку, Укргазбанку й банку "Розрахунковий центр". Діяльність Нацагентства координує і контролює уряд, і воно підзвітне парламенту. Що в реальності не завжди гарантує ні контролю, ні підзвітності. У найліпших традиціях української бюрократії агентство складатиметься з: ради (з дев'яти чоловік, по три з яких призначаються парламентом, президентом і урядом), виконавчої дирекції (формується з п'яти чоловік, яких призначає уряд) і експертної ради (з усіх охочих з гарною репутацією).

Серед основних завдань — розробка систем заохочення й мотивації членів органів управління державних банків, затвердження умов трудових договорів із керівниками держбанків, формування кадрового резерву, пошук і вивчення потенційних покупців, погодження ціни на пакети акцій.

"Цей законопроект суперечить урядовій стратегії реформування держбанків, пропонуючи зовсім іншу концепцію. Урядова стратегія розроблялася з урахуванням думки наших іноземних партнерів — МВФ, Світового банку. Вона доволі логічна, послідовна й передбачає створення наглядових рад у державних банках, які на дві третини складалися б із незалежних членів. Логіка в тому, що держава наймає незалежних професіоналів, які замість держави управлятимуть держбанками, — розповів у коментарі DT.UA член парламентського комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності Павло Різаненко. — У запропонованому ж депутатському законопроекті логіка протилежна: створюється державна надбудова, працюватимуть в якій делегати від різних органів влади, що вже ставить під сумнів їхню незалежність. Урядова стратегія констатує той факт, що держава не здатна ефективно управляти держбанками через інституціональну слабкість, корупцію, політичну залежність, безліч інших чинників. І сперечатися з цим твердженням складно. Але цей законопроект по суті пропонує державі продовжити управляти половиною банківського сектора країни, просто створивши для цього іншу структуру".

Справді, незалежність наглядових рад в інтерпретації авторів законопроекту виглядає суперечливо. Наглядова рада держбанку кількістю не менш як дев'ять членів складатиметься з, цитуємо, не менш як трьох незалежних членів, що обираються на конкурсній основі радою Нацагентства. По одному члену наглядової ради державного банку обираються профільним комітетом парламенту, урядом і президентом, зокрема з кандидатів, що входять до складу експертної ради Нацагентства. Решта членів наглядової ради обираються радою Нацагентства із кандидатів, що входять до складу експертної ради Нацагентства. Повноваження призначеного складу наглядової ради держбанку або її членів можуть припинятися за рішенням Кабміну на підставі подання Нацагентства або за рішенням парламенту на підставі відповідного подання парламентського комітету з питань фінансів і банківської діяльності. Отака незалежність.

Утім, є не менш обґрунтована думка, що такі законодавчі ініціативи — це об'єктивна реакція на нездатність Міністерства фінансів належним чином реформувати державні банки.

"Мінфін, на жаль, не просунувся значно в приватизації, реструктуризації своїх банківських активів, низка питань узагалі зависла в повітрі, як, наприклад, призначення правління Приватбанку. Зате з'явилася дика тенденція, коли держбанки лобіюють собі пільги й преференції по роботі з бюджетними організаціями та держкомпаніями, знищуючи конкуренцію в банківській системі. Мінфін не може їм відмовити в пільгах, бо майже завжди це означатиме більший обсяг докапіталізації. Таким чином, група держбанків перетворюється на гнійник на українській економіці, вони висмоктують гроші з держбюджету не тільки з допомогою докапіталізації й відсотків по ОВДП, а й завдяки неконкурентним механізмам впливу на держсектор економіки. І потім, Мінфін і так у нас контролює митницю, податкову, казначейство. Як на мене, це дуже багато, і додавати до цього ще половину банківської системи недоцільно, адже в Мінфіні в цьому питанні вже проглядається конфлікт інтересів — вони готові опікуватися своїми держбанками на шкоду приватному банкінгу", — пояснив DT.UA голова комісії з банківського аналізу УТФА Віталій Шапран.

За його словами, оскільки закон вищий за будь-які урядові стратегії, якщо його ухвалять, Мінфін і КМУ будуть зобов'язані його виконувати, що стане своєрідною гарантією того, що реформа все-таки відбудеться. Насправді, чи потрібна нам реформа саме в такому вигляді, можна сперечатися до хрипоти, але в чому правий експерт, так це в тому, що стратегія уряду багато запитань залишає без відповідей, а терміни її реалізації так само розмиті, як і формулювання в ній.

"Опублікована стратегія не враховує націоналізації Приватбанку, не пояснює нам, що робити з понад 50 млрд грн позабалансових зобов'язань Ощадбанку, не дає відповіді на запитання, навіщо державі в чотирьох екземплярах філіальні мережі, процесинг, той самий набір послуг, які конкурують між собою? — вважає Віталій Шапран. — У нас стільки держбанків, що настав час створювати банківську групу й легалізувати прийняття рішень по групі, а не уповати на перехресну участь у радах тих самих членів і вирішувати питання за "клубним принципом".

У Мінфіні переконані, втім, що жодних затримок немає — ведеться планова робота над стратегією, держбанки поступово реформуються, а для прийняття нової стратеги потрібно, цитуємо міністра, "ще небагато часу". Це плюс до тих неповних двох років, які вже минули.

"Нині йде активна робота над оновленою версією Засад стратегічного реформування державного банківського сектора (схвалених КМУ в лютому
2016 р.), а питання про створення згаданого агентства нині не розглядається. Водночас триває реалізація положень чинних Засад, — говориться у відповіді Міністерства фінансів на запит DT.UA. — Серед останніх наших важливих ініціатив — внесення у ВРУ законопроекту (№7180), прийняття якого дасть змогу на практиці реалізувати одне з ключових завдань для Міністерства фінансів: впровадити фундаментальні зміни в корпоративне управління державних банків, забезпечити їхню незалежність від політичного й адміністративного впливу. Діяльність наглядових рад державних банків має ґрунтуватися на рекомендаціях ОЕСР і Базельського комітету з банківського нагляду, виходити з принципів, що передбачають призначення не менш як 2/3 незалежних членів, створення спеціалізованих комітетів наглядової ради (з аудиту, управління ризиками, кадрів і винагороди), ринкові механізми оплати праці. Наглядові ради, сформовані на зазначених принципах в Укргазбанку і Приватбанку, ефективні й функціональні, забезпечують конструктивну дискусію з правліннями банків, належний контроль і моніторинг роботи банків". Жаль, що практичними результатами велемовний Мінфін не може похвалитися.

Ні продавати

Другим завданням агентства, за задумом депутатів, має стати передприватизаційна підготовка банків і безпосередньо сам процес приватизації. І на цьому пункті ідеї в законодавців закінчилися, жодних революційних підходів вони придумати не змогли, а на традиційні обпертися теж не вийшло. Передприватизаційна підготовка полягатиме в "очищенні балансів банків від негативно класифікованих активів і приведенні розміру статутного капіталу банків до реальної вартості активів". Але найцікавіше — затвердження методики проведення цієї самої передприватизаційної підготовки, а також контроль над її проведенням депутати покладають на Кабінет міністрів. Саме ж Нацагентство займеться розробкою методик визначення винагороди, яку одержуватимуть члени наглядових рад держбанків, наприклад. Теж важливо.

Узагалі в усьому законопроекті немає жодного критично важливого пункту, виконання якого було б делеговано лише Нацагентству. За винятком, мабуть, функцій, пов'язаних з існуванням самого Нацагенства, — бюджет, кадри, забезпечення роботи тощо. Виходить, що ця адміністративна надбудова ще й завдань жодних не виконує, крім усіляких "погоджень і розглядів", від яких уже відгонить корупцією.

Так, оцінку пакетів акцій банків, що підлягають приватизації, здійснює незалежний оцінювач, якого обирає і призначає Фонд державного майна, але вона підлягає додатковому погодженню з Національним агентством. У чому сенс цього погодження? Чи буде в членів агентства, крім бездоганної репутації, ще й достатній рівень компетенції для того, щоб оцінити роботу ФДМУ? Навіщо Нацагентству, наприклад, погоджувати рішення наглядових рад державних банків? Особливо якщо врахувати, що наглядові ради на 4/5 складатимуться із членів самого Нацагентства.

Ще абсурднішим є пропозиції авторів законопроекту, що стосуються безпосередньо приватизації державних банків. Для залучення "профільних і стратегічних" інвесторів пакети їхніх акцій пропонують продавати в розмірі 25% від статутного капіталу фінустанов. Але далі ще цікавіше: у разі визнання перших торгів такими, що не відбулися, наприклад, через відсутність охочих купити у держави аж 25% банку, повторні аукціони проводяться "не раніше, ніж через два місяці, й не пізніше, ніж через чотири місяці від дати перших торгів, без зниження ціни. При цьому розмір пакетів акцій, що виставляються для повторного продажу, підлягає зменшенню до 5% статутного капіталу". Якщо врахувати, що ініціатори законопроекту обмежують термін роботи агентства п'ятьма роками, з такими умовами за п'ять років вони взагалі нічого не продадуть. І висока ймовірність того, що мета депутатської ініціативи — зовсім не приватизація, а банальне втручання в роботу держбанків.

Тим більше, що жодних пропозицій стосовно того, як зробити українські держбанки привабливими для інвесторів, у законопроекті немає. "Створення окремого агентства й написання нових умов приватизації не поліпшать інвестиційної привабливості держбанків, — вважає Павло Різаненко. — Їхні основні проблеми — політична залежність і, як наслідок, величезний портфель токсичних активів. Навіть якщо в держбанках з'явився б незалежний і професійний менеджмент, йому все одно знадобився б певний час для того, щоб вирішити проблему з токсичними активами, яка в держбанків величезна. Із цим портфелем слід щось робити — списувати, реструктуризувати, вилучати. У кожному разі доти, доки це питання не буде вирішене, інвестори не зацікавляться держбанками. На сьогодні менеджмент держбанків проблему токсичних кредитів розв'язати не в змозі. Чи зможе це зробити нове агентство?".

За словами члена парламентського комітету, нині ніхто об'єктивно не скаже, скільки коштують держбанки, яка в них реальна потреба в докапіталізації, який реальний стан їхніх активів. Будь-яке запитання на цю тему наштовхується на "банківську таємницю", і залишається сподіватися, що хоча б нагляд НБУ й сам менеджмент держбанків бачать реальну картину. Чи хтось зважиться купити частку в банку, не розуміючи, що саме він купує? Перед приватизацією слід як мінімум найняти незалежний менеджмент, дати йому два-три роки, щоб усунути проблеми в банках і провести міжнародний аудит, який засвідчив би, що стан банку поліпшився. Але це логіка урядової стратегії, а не депутатської пропозиції.

"Інвесторів цікавлять насамперед показники діяльності, бізнес-стратегія й операційна модель банку. Законодавство, своєю чергою, має створювати основу для реалізації стратегічних інтересів держави щодо зменшення частки в банківському секторі й давати потенційному інвесторові можливість реалізувати свої інвестиційні наміри, — зазначають у Мінфіні. — Нашою стратегічною метою є мінімізація участі держави в банківському секторі. А для цього потрібна реалізація на законодавчому рівні ініціативи з побудови незалежного від можливого політичного тиску корпоративного управління, фокусування бізнес- і операційних моделей банків і вирішення проблеми токсичних кредитів".

На жаль, про все це законопроект мовчить, а без вирішення цих питань складно повірити в бажання інвесторів купити 25%, а ще ліпше — 5%, банку з гарантованою потребою в докапіталізації та 70% непрацюючих кредитів, щоб потім усі рішення наглядової ради погоджувати з якимось державним агентством.

І хоч би як абсурдно виглядав законопроект, він указує й Мінфіну, і самим держбанкам на необхідність активно діяти, а не тільки розмовляти про майбутню корпоратизацію. Адже якщо десь виникає регуляторний вакуум, він вмить заповнюється пропозиціями інших зацікавлених сторін, а охочих одержати контроль над держбанками в цій країні набагато більше, ніж бажаючих їх реформувати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
  • Ternarous Ternarous 28 жовтня, 23:45 "Наглядова рада держбанку... складатиметься з..." зі збірної солянки: по одному-два від уряду, парламенту, президента, ради нацагенства й ще бог-зна кого. Ну й хто ж буде відповідати у випадку провалу? У семи няньок, як відомо, дитина без ока. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Ternarous Ternarous 29 жовтня, 00:43 Наглядові ради успішно керують комерційними банками, але це зовсім інший випадок. Вони складаються з акціонерів, а всі акціонери зацікавлені в одному й тому ж: у прибутковості, отже, успішній діяльності банку. У випадку ж з державними банками, у чому зацікавлені чиновники, призначені іншими чиновниками? Цікаве питання. Особисто я -- не знаю. Дуже підозрюю, що в тому, щоб чесно відробити хабарі, отримані від зацікавлених комерсантів. Мабуть автори ідеї змавпували, вирішили зробити "як в комерційних банках", та не врахували специфіки держбанків. Подякуймо Самаєвій, що піднімає важливу тему до того, як буде пізно. згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво