Приземлена агроприватизація

Не києм, то палицею влада та наближені до неї намагаються "освоїти" земельні активи України. Днями стартував пілотний проект із приватизації підприємств АПК.

Вочевидь, градус дискусії навколо очікуваного зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель однозначно дав зрозуміти владі, що противників відкриття земельного ринку в нинішній ситуації чимало й одержати схвалення суспільства буде непросто. Влада вирішила підійти до питання з іншого боку й на хвилі приватизації, оголошеної прем'єр-міністром, "поділитися" тими землями сільгосппризначення, які перебувають у власності Мінагропрому.

Чиновники аграрного міністерства та експерти, які крутяться навколо них, почали наввипередки "розвінчувати міфи" майбутньої приватизації, головним із яких, на їхню думку, є продаж за безцінь сільгоспземель, яких у власності відомства не багато не мало понад мільйон гектарів. "Руйнівники легенд" вважають, що цього не станеться, бо землі, які належать підприємствам, відданим на приватизацію, буде розпайовано між співробітниками цих самих підприємств. Це, звичайно, не витримує жодної критики, адже при середній величині паю в 3,6 га хоч як роздавай землі працівникам, все одно залишок буде величезний, і саме його продадуть за мінімальною вартістю зацікавленим особам. Інші страшилки про непосильні для держави збитки від держпідприємств, як і казки про інвесторів-благодійників, котрі тільки й чекають можливості купити зруйнований конезавод у глухомані, навіть критики не витримують. Усе це ми чуємо багато років, за які великі підприємства виросли в холдинги, холдинги зміцніли, їхні земельні банки розрослися до мільйонів гектарів, а село тим часом продовжує вмирати в буквальному значенні слова.

Недооцінені активи

Ще в грудні минулого року аграрне лобі навперебій радило уряду розпочати приватизацію підприємств АПК, але міністр аграрної політики Олексій Павленко заявляв, що продаж держпідприємств країні не вигідний, навіть прибуткові ДП приватизувати вийде лише за мінімальну вартість, що неефективно та нераціонально. У січні міністр почав перейматися створенням стратегії управління держмайном і підрозділу у структурі Мінагропроду з управління державною власністю, щоб підвищити ефективність роботи ДП. А вже в березні він оголосив, що готує до приватизації 254 аграрні підприємства. Щоправда, у квітні список скоротили до 101 ДП, а в переліку, рекомендованому Кабміном, з'явився "лише" 81 об'єкт, який належить Мінагропроду. Але на сайті міністерства, створеному спеціально для потенційних покупців, усе-таки є інформація про понад сто компаній.

Для пілотного проекту відібрали десять держпідприємств зі сфери рослинництва, тваринництва, конярства, а також науково-дослідної та переробної галузей. Деякі з них уже встигли пройти передприватизаційну підготовку й були передані в регіональні відділення Фонду держмайна.

Підприємства вибирали свідомо різні, щоб оцінити, як відреагує ринок на запропоновані урядом активи. Є серед них працюючі та прибуткові сільгосппідприємства, які, безумовно, будуть цікаві, і цілком безперспективні, на кшталт насіннєвої лабораторії в Кіровограді з одним співробітником у штаті.

Міністерство робить вигляд, що грає в ринок і досліджує попит. Хоча вже зрозуміло, що реально цікавий актив насправді тільки один - земля. Тому з найбільшою часткою ймовірності буде приватизовано об'єкти, які мають великі земельні ділянки, і не зацікавлять покупців об'єкти безземельні. Незалежно від стану, збитків, кредиторських заборгованостей та іншого.

І точно першим піде з молотка ДП "Україна", якому належить майже 5 тис. га земель сільськогосподарського призначення. Чистий дохід підприємства з 2012 р. скоротився вдвічі, кредиторська заборгованість, навпаки, почала зростати. Проте підприємство ще активне й цілком може повернутися до нормальної діяльності. Але старі господарі в особі чиновників від держави вважають себе неспроможними до ведення прибуткового бізнесу, а нових господарів майже напевно зацікавить тільки земельний банк підприємства. Відкупившись земельними паями від 67 нині працюючих на ДП співробітників, новий власник за символічну плату одержить понад 4,5 тис. га земель сільгосппризначення. Під час дії мораторію на їхній продаж, легально, від держави.

"Ситуація на сьогодні критична, наявні брак можливостей, ресурсів і часу. З 2001 р. під гаслом "Інвестиції на село!" розпочалася холдингізація України. Звичайно, тоді великі компанії ще не можна було назвати холдингами, вони в середньому володіли по 400 тис. га - це були хороші великі господарства. Але ситуація дуже швидко й небезпечно почала змінюватися. У 2013-му ми вже спостерігали принципово іншу картину - у користуванні агрохолдингів перебуває понад
14 млн га. Зрозуміло, що землі більше не стало, і якщо її прибуло у великих компаній, то її стало менше в домогосподарств і фермерів, - справедливо зауважує Іван Томич, голова Асоціації фермерів і приватних землевласників. - На найближчі роки земля для нас стає ключовим ресурсом, і за нинішньої системи управління цим ресурсом ми не маємо жодних перспектив".

Не погодитися важко, управляє цим ресурсом держава зовсім погано. Розпочинаючи приватизацію, Мінагропром без тіні зніяковілості визнає, що на багато земель немає актів, немає порядку, щось не враховано, щось загубилося. Держгеокадастр погоджується, що, справді, обліку немає, є тіньовий ринок, необхідна інвентаризація, але грошей для цього немає. А ми, у результаті, навіть не довідаємося, скільки землі та кому було віддано.

Те, наскільки готові держпідприємства до приватизації, можна оцінити на прикладі ДП "Конярство України", яке займається розведенням племінних коней. До підприємства входять 14 філій, деякі успішно функціонують, інші - у занепаді. При цьому ДП володіє 43,7 тис. га ріллі. І, за словами в.о. директора компанії Дениса Пастушка, документи оформлено тільки на 6 тис. га, тобто лише на 13% від загальної площі. А головне, кредиторська заборгованість компанії перевищує 100 млн грн. Очевидно, що вартість об'єкта в такому стані, з боргами та без документів, апріорі не може бути ринковою, та й зацікавить він тільки ризикового інвестора. Але 40 тис. га ріллі за мінімальні гроші виправдають будь-які ризики.

Роздача паїв співробітникам не підсолодить цієї гіркої пігулки. У Закарпатській області, наприклад, є АТП "Бобовище", яке примудрялося вести збиткову діяльність із вирощування винограду в регіоні, який традиційно розвиває виноробство. Підприємство не надто велике - відповідно до фінансових звітів у його володінні перебуває близько 1129 га. Співробітників на підприємстві - 57, це чимало, на багатьох ДП, які підлягають приватизації, - не більше десяти. Якщо співробітники одержать по середньому паю в 3,6 га, то власнику, який приватизує підприємство, дістанеться 924 га.

У Львівській області можливо функціонує ДП "Ліктрави", можливо, тому що з 2007 р. воно не подає звітів про свою фіндіяльність в Мінагропрод, і, на думку чиновників, одержати інформацію про його поточну діяльність неможливо. Підприємство станом на
2007-й володіло 479 га землі, з яких тільки 20 га займали будівлі, решта - рілля, пасовища та водойми. Кого та скількома паями наділяти в ДП-примарі, загадка, але ймовірність того, що претендентів на паї не буде взагалі, величезна. Очевидно ж, що під час приватизації тих підприємств, на яких співробітників уже немає або залишилися одиниці, паїв не одержить ніхто. Але ж там у власності можуть перебувати й одна, і дві тисячі гектарів сільгоспугідь. І часто без відповідних документів, що лише посилює тіньовий дерибан цих територій. Як і хто перевірить, кому та скільки дісталося від десятків тисяч гектарів непрацюючих держпідприємств?

Перебільшені збитки

Коли міністерство та наближені лякають усіх страшилками про те, що від держпідприємств країна не бачить нічого, крім збитків, - це теж неправда. Так, цілком ліквідне ДП у Миколаївській області "Виноградна Долина" веде успішну діяльність, співпрацює з провідними приватними компаніями виноробного ринку, вміло справляється з кризою, за три останні роки чистий прибуток зріс, а адміністративні та інші витрати практично не змінилися. Завдяки цьому в 2013 р. маржа валового прибутку становила 10%, а в кризовому 2014-му знизилася лише до 7%. Загальна площа землі, яка належить компанії, - 2,4 тис. га.

Успішним і таким, що підлягає приватизації, є насіннєве сільськогосподарське підприємство "Вирівське", яке вирощує злакові, розводить худобу та займається роздрібною торгівлею товарами власного виробництва. Підприємство прибуткове, у його власності 2,4 тис. га, більша частина з яких - рілля, косовиці та пасовища. Не менш привабливе для потенційних інвесторів і досить ефективне, з рентабельними активами, ДП "Чутове", яке володіє майже 3 тис. га земель сільгосппризначення. Чому ж ми хочемо продати прибуткові компанії?

"Нині відбуваються процеси, які, на мій погляд, лякають. У держпідприємствах ліквідуються управління бухгалтерського обліку, відповідно, інформація про цілісність і вартість майнових комплексів стає недоступною. Керівники масово змінюються. Для чого? Чи не для того, щоб до процесу приватизації на підприємства зайшли потрібні люди? При цьому змінюється державна політика відносно оподаткування держпідприємств. Крім загальних податків, для ДП збільшують виплати держдивідендів на 50%, а пільги по земельному податку знімають. Тобто збиткові підприємства намагаються фактично розорити. Знову ж, навіщо? - переймається справедливими запитаннями Валерій Жук, віце-президент Національної академії аграрних наук. - У 90-х роках у складі нашої академії було понад 1,3 млн га земель, нині залишилося близько 450 тис. Майже 900 тис. га землі відійшли Міністерству аграрної політики й були приватизовані. У мене одне просте запитання: якою була ефективність цієї приватизації?".

Кажучи про користь найтерміновішої приватизації підприємств АПК, її ідеологи в основному згадують занедбані шовкорадгоспи та дослідницькі господарства, ілюструючи це все картинками зі зруйнованими будівлями та захаращеними територіями, по яких бігають зграї бродячих собак. Очевидно, що цільовою аудиторією для чиновників є не потенційні інвестори, від яких такі жахи розумніше було б приховати. Спрямоване це візуальне посилання на тих, хто приватизації лякається, розуміючи, що в Україні вона чесною майже напевно не буде, що шовкорадгоспи та коконосушилки - це лише мала частина сільськогосподарських ДП, віддавши які в руки великого бізнесу, ми лише збільшимо агонію дрібного підприємництва в селах.

"Наше сільське господарство дуже дуалістичне. З одного боку, це великі агрохолдинги, а з іншого - вибачте, присадибні ділянки. І погляди повсякчас прикуто до агрохолдингів, хоча вони не виробляють більше продукції, ніж приватні господарства, - зазначає Іван Заєць, голова президії Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. - Якщо ми продовжимо орієнтуватися тільки на інтереси великого бізнесу, то так і залишимося сировинним придатком. Але в такому разі переставаймо говорити про розвиток села, адже розвивати його будуть саме сімейні ферми, а не великі підприємства".

Неіснуючі вигоди

Поруч із високотехнологічними великими агровиробництвами агонізують села, які так і не побачили від них рятівних інвестицій. З 2000 р. кількість сільського населення зменшилася на 2 млн чол., тобто умовно за один рік із карти країни зникав один район. За цей час повністю зникло 342 села. За останні десять років більш як на 2 тис. скоротилася кількість загальноосвітніх шкіл у сільській місцевості, з 707 до 114 - кількість лікарень, з 3 тис. до 900 - амбулаторій і поліклінік. При цьому чверть сіл усе ще не мають доріг із твердим покриттям, а для 90% існуючих доріг потрібен капітальний ремонт. Сказати, що село вимирає, нічого не сказати. Чи сильно допомагають йому агрохолдинги, які ростуть як на дріжджах?

На сьогодні з розпайованих 27 млн га сільгоспземель понад половина (17,3 млн) перебуває в оренді в корпоративного сектора. Але здаються вони в оренду не тому, що люди не хочуть вести на них сільгоспдіяльність, а тому що інфраструктура для її ведення фактично відсутня, кредитні кошти недоступні, а всі програми підтримки створюються виключно під великі компанії. Розвивати малий і середній бізнес у селі невигідно та безперспективно. Так, корпорації справді приносять інвестиції в галузь, та лишень кількість робочих місць та якість життя в селі від цього не підвищуються. За даними Держстату, у 2012-му в агросектор було спрямовано 15,7 млрд грн інвестицій, а зайнято у виробництві було близько 470 тис. чол. У 2013-му інвестиції становили 16 млрд, а зайнятість знизилася до 430 тис., у 2014-му при інвестиціях у 17 млрд зайнято в сільському господарстві було вже 370 тис.

Коли чиновники кажуть про те, що нам необхідні інвестиції, то як вони, якщо подивитися на вищенаведені показники, збираються створювати нові робочі місця? Виходить, що вони або не володіють питанням, або лукавлять. Інвестиції в корпоративному секторі традиційно саме для того й залучаються, щоб скоротити частку ручної праці, оптимізувати і механізувати процеси, знизити витрати на зарплатні фонди. І це з погляду бізнесу повністю обґрунтовано - такі кроки попросту необхідні для збільшення його ефективності.

"Організаційно структура сільського господарства в нас складається з двох секторів - індивідуального та корпоративного. Індивідуальний сектор - це приватні сільські й фермерські господарства. Корпоративний сектор - це холдинги та великі підприємства. Отже, індивідуальний сектор забезпечує зайнятістю 80% сільського населення, виробляючи 51% сільськогосподарського ВВП, а корпоративний - при виробництві 49% сільськогосподарського ВВП працевлаштував лише 20% населення. Понад те, індивідуальний сектор орієнтований в основному на потреби нашого внутрішнього ринку, а корпоративний - на потреби ринків глобальних", - пояснює Олена Бородіна, заввідділу економіки та політики аграрних перетворень НАНУ.

Час уже визнати, що, концентруючи землю, агрохолдинги зовсім не зацікавлені в створенні робочих місць, розвитку інфраструктури та приватної ініціативи. Більш того, концентрація земель буквально знищує українські ґрунти, адже орієнтовані на зовнішні ринки агрохолдинги свідомо висаджують такі інтенсивні культури, як соняшник і рапс, виснажуючи землі. В Інституті економіки та прогнозування НАН України оцінювали негативний вплив корпоративного землекористування на родючість ґрунтів. Результати невтішні - на сьогодні тільки землі Чорнобильської зони (!) перебувають у відносно нормальному стані. Решта України - це зона виснажливого землеробства. Подальша концентрація земель у руках корпорацій лише погіршить цю ситуацію.

Припущення про те, що приватизація підприємств АПК залучить іноземних інвесторів, обґрунтовані, справді, наш агропромисловий сектор, а особливо наша земля, - це ласий актив. Але про те, наскільки в цьому зацікавлений сам Мінагропрод, свідчить той факт, що портал для потенційних покупців він зробив виключно українською мовою. І поки іноземці розбиратимуться в кириличній абракадабрі, місцеві охочі, які точно вже до всіх цікавих об'єктів давно "придивилися", розберуть підприємства з найбільшими земельними банками, немов гарячі пиріжки.

Про ступінь зацікавленості вітчизняного великого агровиробника в приватизації красномовно свідчить позиція одного з найбільших аграрних лобістів - Леоніда Козаченка, який переконаний, що Мінагропрод має розпродати не 100 і не 200, а всі 500 наявних у нього держпідприємств. І не виключено, що, почавши з малого, міністерство поступово втілить у життя сподівання великих гравців ринку. Не слід забувати, що нинішнє керівництво Мінагропроду прийшло в чиновницькі кабінети й на чиновницькі зарплати саме з великого бізнесу. І напевно не з патріотичних міркувань. Нинішній міністр Павленко свого часу був членом наглядової ради компанії "Агропрогрес" і три роки працював у групі компаній "Райз" на посаді гендиректора. У свої заступники він запросив колегу по "Райзу" Ярослава Краснопольського. Ще одним заступником зі світу агрохолдингів, до речі, єдиним, який залишився від попередньої верхівки міністерства, стала Владислава Рутицька, яка працювала до цього в "Мрії". Погодьтеся, не запідозрити керівництво міністерства в піддавках великому агробізнесу дуже складно.

А от людей, які обстоювали б інтереси сільських жителів і фермерських господарств, у владі, схоже, немає. І страшно уявити, що буде з уже вмираючим селом, коли великий бізнес остаточно витіснить з агроринку фермерські господарства та підімне під себе земельні активи, що залишилися.