Полігон-2017: чи встигнемо зробити висновки? - Макрорівень - dt.ua

"Полігон-2017": чи встигнемо зробити висновки?

4 січня, 15:56 Роздрукувати

Вікно можливостей для реформ, орієнтованих на зростання, закривається до середини 2019-го.

Другий рік поспіль економічного зростання, відновленого після кризи 2013–2015 рр., змінив критерії оцінки макроекономічних результатів. Якщо 2,3% приросту ВВП у 2016-му сприймалися, як "перемога", то нині приблизно такий самий показник розглядається здебільшого, як втрачені можливості. І це цілком зрозуміло — глибина кризового провалу відкинула економіку країни, а з нею і доходи громадян, приблизно на десятиліття назад, і щоб навіть надолужити згаяне, країні потрібно зростати значно вищими темпами.

2017 р. цікавий тим, що він нібито випробовував національну економіку на чутливість до різних чинників зростання — і давав уряду шанс виявити як оптимальну модель економічної політики, так і перешкоди, що стоять на шляху досягнення бажаних темпів економічного зростання.

Тривало динамічне збільшення капітальних інвестицій — за дев'ять місяців року на 20,7%. Можна стверджувати, що сформувався певний інвестиційний "кластер", у рамках якого поширюється позитивний ефект від зростання інвестицій: до нього входять будівельна галузь, низка підгалузей машинобудування, виробництво будматеріалів і будівельних конструкцій тощо. Проте говорити про формування інвестиційної моделі зростання не доводиться: приріст капіталовкладень не підхоплюється банківським сектором — частка кредитів серед джерел капіталовкладень зменшується; іноземні інвестори зберігають скепсис щодо інвестування в Україну; через підвищений інвестиційний попит ударними темпами збільшується імпорт, що живить девальвацію.

Внесок інвестицій в економічне зростання в 2017 р. уже значно зменшився — через різке збільшення ролі споживчих витрат. Після підвищення з початку року мінімальної зарплати було запущено процес стрімкого збільшення доходів працюючих — середня зарплата у жовтні 2017-го у номінальному вимірі була на 36,5% вища, ніж торік. Восени цей тренд доповнило підвищення пенсій. Проте рушієм зростання споживчий попит так і не став: виробництво харчових продуктів залишилося практично на минулорічному рівні (брак продуктів власного виробництва покривається імпортом), чого не можна сказати про ціни на продовольство, що збільшуються випереджаючими темпами. Це "з'їдає" значну частку приросту доходів категорій населення з низьким їх рівнем. Заможні почуваються краще, про що свідчить стрімке збільшення виробництва та імпорту легкових автомобілів. Підвищення попиту на споживчий імпорт також погіршує торговельне сальдо та працює на девальвацію, яка, у свою чергу, сама є інфляційним чинником.

Традиційно найзрозумілішим є вплив на економічне зростання експортного чинника: товарний експорт у 2017 р. продемонстрував стрімке збільшення, яке за десять місяців року становило 18,4%. Проте парадокс у тому, що основна частка цього приросту відбулася внаслідок підвищення світових цін, тоді як вітчизняне виробництво відповідної продукції практично не збільшувалося. Відтак, зростаючі доходи експортерів не розходилися "хвилями" зростання суміжних секторів економіки, зумовлюючи позитивний ефект хіба що у непрямий спосіб — через капітальні інвестиції експортоорієнтованих галузей (інвестиційний попит) і збільшення доходів працюючих (споживчий попит).

Отже, жоден із чинників не став спроможним забезпечити належну економічну динаміку через внутрішню суперечливість свого впливу, яка виявилась обмежувачем зростання. Стає зрозумілим, що, аби вирватися з цього зачарованого кола, потрібна цілеспрямована політика держави, орієнтована на зростання. І для вироблення такої політики досвід 2017 р. як полігону моделей зростання був би вельми корисним.

Щоправда, реальна економіка — не дуже вдале поле для подібних експериментів, оскільки реагує макроекономічним розбалансуванням на завищені лаги в узгодженні попиту та пропозиції. Саме про це свідчить прискорення темпів інфляції, яка за 11 місяців року (до грудня 2016-го) уже становить 12,5%, причому, на відміну від попереднього року, випереджаючими темпами збільшуються ціни саме на продовольчі товари (16,5%), що робить цьогорічну інфляцію найчутливішою саме для низькодохідних категорій громадян. Інфляційні тренди показово демонструють недієвість споживчого попиту як рушія економічного зростання, причинами чого є заблокованість фінансових ресурсів, які мали би спрямовуватися на інвестування в розширення виробничих можливостей, а також "висмоктування" агропродуктів світовим ринком, який пропонує значно кращі цінові умови, ніж вітчизняні споживачі.

У цих умовах Національний банк, намагаючись наблизитися до визначених цільових показників інфляції, не має іншого вибору, ніж підвищувати облікову ставку. На жаль, цей інструмент є украй малодієвим для протидії інфляції, що має структурні корені. На щастя, він також досить мало впливає на рівень економічної активності через слабку роль банківського кредитування загалом, а надто — у фінансуванні інвестицій. Головним, що втрачається у цій ситуації, є згаяні можливості використання грошово-кредитних інструментів активізації економічного зростання та стимулювання структурних змін, які повністю заблоковано режимом інфляційного таргетування.

Ознакою макроекономічної розбалансованості є й курсові "гойдалки" гривні, яка у передноворічну пору вчергове випробовує нерви обивателів цифрами на вітринах обмінників. Незадоволеність споживчого та, головне, інвестиційного попиту веде в умовах економічного зростання до випереджаючого збільшення імпорту та відповідного погіршення торговельного балансу (цьогоріч додався ще один структурний чинник — збільшення потреби в імпорті вугілля після втрати видобутку на непідконтрольних територіях). Ситуація вельми стандартна для економіки, що відновлює зростання, проте специфіка України в тому, що внутрішнє пожвавлення зовсім не супроводжується посиленням зацікавленості з боку іноземних інвесторів. А отже, розрив торговельного балансу доводиться частково закривати запозиченнями, а частково компенсувати девальвацією гривні.

Вибори президента України та Верховної Ради, що мають відбутися у 2019 р., чинитимуть визначальний вплив на економічну політику України вже у 2018-му. Очевидно, протягом року вага соціальних проектів зростатиме, що, відповідно, продовжить тренд збільшення споживчих витрат і послаблюватиме внесок капітальних інвестицій. Зручна для політичного циклу ситуація складається на зовнішніх ринках: позитивна кон'юнктура даватиме змогу отримувати достатні фінансові ресурси для реалізації соціальних програм і підвищення заробітних плат, при цьому не вдаючись до непопулярних кроків, які зазвичай необхідні, щоб пожвавити підприємницьку та інвестиційну активність. Відтак, вікно можливостей для реформ, орієнтованих на зростання, напевне, закривається принаймні до середини 2019-го, а головним завданням уряду в цих умовах буде отримати максимум позитивного ефекту та мінімізувати нестабільність від пасивного слідування економіки впливам трендів зовнішніх і внутрішніх ринків. Досвід 2017 р. для цього може бути досить корисним.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №23, 16 червня-22 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво