Пенсійне банкрутство держави: чи є вихід? - Макрорівень - dt.ua

Пенсійне банкрутство держави: чи є вихід?

17 квітня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 17 квітня-24 квітня

Пенсійна система в Україні фактично зазнала краху. Ні, її залишки поки що функціонують, агонізуючи збільшенням дотацій з державного бюджету, але можна констатувати кінець концепту солідарної системи, яка походить ще від моделі Бісмарка. Підтвердженням метастазів стали ігрища уряду з різними ставками єдиного соціального податку, що руйнує найголовніший принцип пенсійного забезпечення — пенсія має бути зароблена.

 

Пенсійна система в Україні фактично зазнала краху. Ні, її залишки поки що функціонують, агонізуючи збільшенням дотацій з державного бюджету, але можна констатувати кінець концепту солідарної системи, яка походить ще від моделі Бісмарка. Підтвердженням метастазів стали ігрища уряду з різними ставками єдиного соціального податку, що руйнує найголовніший принцип пенсійного забезпечення — пенсія має бути зароблена.

Заради справедливості слід відзначити, що уряд Яценюка не перший, що долучився до процесу руйнації. Саме рішення об'єднати різні фонди в один податок за прикладом Росії (що й недивно, адже наші урядовці інших мов, крім російської, здебільшого не знають) уже визначило шлях до знищення пенсійної системи — пенсійні відрахування перестали сприйматись, як відкладені кошти на часи старечої немічності, а перейшли в розряд чергового фіскального навантаження. Спочатку в розумінні бізнесу, потім — і урядовців, які в силу ваги своєї державної величі не зобов'язані вчити теорію.

А теорія пенсійного страхування формується на таких постулатах:

— обсяг витрат людини на утримання її в старості відповідає відкладеним нею коштам на ці цілі;

— в юному чи середньому віці люди не схильні добровільно дбати про свою пенсію, тому про це повинна потурбуватись держава через певні інструменти примусу;

— кошти, відкладені на старість, повинні принаймні зберегти свою вартість на момент їх вилучення зі споживання;

— страховий випадок, хоч як це цинічно, завжди настає, але в різний час, що зумовлює проведення актуарних розрахунків, як і при звичайному страхуванні;

— Пенсійний фонд має бути збалансований;

— християнські цінності, такі, як обов'язок дітей дбати про престарілих батьків, на жаль, перестали бути домінантою в сучасному динамічному світі;

— розмір пенсії повинен забезпечувати фізіологічні потреби людини.

Ці аксіоми накладаються на вимоги організації демократичного суспільства, одна з яких стосується загального виборчого права. Пенсіонери справно ходять на вибори і, як правило, схильні голосувати за ті партії, які обіцяють високі пенсії, навіть якщо вони не зароблені. Це особливо проявилося після 2007 р., коли видатки Пенсійного фонду почали різко зростати, і розмір пенсій перестав корелювати з вкладом людини в Пенсійний фонд.

Бізнес зреагував дуже швидко: аргументація оплати частини заробітної плати в "конвертах" поповнилася ще одною тезою — пенсія все одно буде однаковою, на політично визначеному рівні, і для сумлінних працівників, за яких підприємство справно сплачує встановлений розмір внеску, і для самозайнятих, які нічого не платять, і для платників єдиного податку, розмір внесків яких встановлено на сміховинному, знову ж таки, політично визначеному рівні.

А оскільки обсяг внесків почав падати, державний бюджет різко збільшив дотування Пенсійного фонду. До рівня, який загрожує вже банкрутством не тільки самого соціального фонду, а взагалі системи публічних фінансів. Якщо в 2000 р. частка ВВП, яка спрямовувалася на пенсійне забезпечення, становила 8%, то зараз — 16%. І це при однаковій ставці відрахувань до Пенсійного фонду. З урахуванням чисто фіскального навантаження обсяг ресурсів, вилучених з національного продукту для суспільних потреб, перевищує 45%, що, може, і добре для стабільних суспільств із сильною та національно орієнтованою економікою, однак неприйнятно для України, яка потерпає від відпливу інвестицій.

Постійне збільшення дотацій до Пенсійного фонду об'єктивно загострює необхідність реформування пенсійної системи, однак, схоже, не є пріоритетом для політичної еліти. В списку реформ, запланованих адміністрацією президента, її немає. Уряд також сором'язливо замовчує наявність проблеми. Щоправда, профільний міністр не наполягає на автоматичній індексації пенсій, хоча і повторює вслід за керівником уряду, що збільшення пенсійного віку на вимогу "заклятого друга" МВФ не буде. Частково пенсійне навантаження з бюджету зняли шляхом заборони працюючим пенсіонерам отримувати і зарплату, і пенсію, однак говорити про комплексне реформування системи політикам не з руки — перманентні вибори і понад 11 млн сумлінних виборців.

Проте з огляду на невтішні демографічні прогнози рішення все-таки доведеться приймати, і що швидше, то краще. Маючи тягар нарахувань на зарплату в соціальні фонди близько 40% , можна і не дочекатися поліпшення економічної ситуації, адже для виведення зарплат з тіні немає жодного економічного стимулу.

Джерела формування пенсії такі: державний бюджет, державний пенсійний фонд, приватні накопичувальні фонди обов'язкового страхування, фонди добровільного страхування. Останнє з огляду на невеликі обсяги і корпоративний характер не беремо до уваги. Державний бюджет мав би зафіксувати мінімальний обсяг пенсії, обов'язковий для всіх людей похилого віку. Якщо взяти соціально ще прийнятний — 1300 грн, то для забезпечення таких пенсій потрібно понад 170 млрд грн, що вже порівнянно із загальним обсягом Пенсійного фонду і більш як удвічі перевищує нинішній розмір дотації йому. Для диференціації пенсій виходячи з принципу справедливості фактично не залишається коштів. Якщо не йдеться про збільшення рівня оподаткування, наприклад, за податком на доходи фізичних осіб більш як удвічі, чого економіка вже точно не витримає.

Накопичувальна система досить приваблива з огляду на додатковий ресурс в економіку, але є ризикованою в довгостроковій перспективі, особливо для економіки, дуже чутливої до змін світової кон'юнктури. Крім цього, переносити ризики діяльності приватних накопичувальних фондів на пенсіонерів допустимо, якщо подушка безпеки у вигляді базової державної є такою, що допоможе вижити у разі краху цих фондів. Також слід зважати на серйозний касовий розрив для фінансування пенсій нинішнім пенсіонерам, який виникає при запуску накопичувальної системи і який наразі нічим заповнити.

Залишається солідарна система, яка забезпечує нині левову частку пенсійних виплат. Система непрозора, з величезною кількістю спеціальних відомчих пенсій. Але при всіх її недоліках є ознаки того, що її рано ховати. Насамперед є хоч і слабка, але кореляція вкладу людини у функціонування Пенсійного фонду і розміру пенсії. Неперервність виплат пенсій за рахунок вкладів працюючих забезпечує соціальну стабільність. Знову ж таки, існує великий тиск галузевих лобістів, перш за все силових, задля збереження існуючих привілеїв. Тому різких рухів у реформуванні цієї системи очікувати важко.

Між тим варто розглянути поступовий перехід від чисто солідарної до солідарно-облікової, чи як її називають у Швеції, умовно накопичувальної системи. Суть її полягає в тому, що щороку обраховується індекс вкладу людини в Пенсійний фонд як показник відрахувань у фонд до рівня цін чи середньої зарплати по країні. Останній параметр є статистично більш коректним, а політично — більш прийнятним. Сума цих індексів за період активного життя людини складає вихідний індекс, що ділиться на прогнозовану кількість років прожиття на пенсії та є персональним пожиттєвим коефіцієнтом. Розмір пенсії дорівнює добутку цього коефіцієнта на середню зарплату по країні за минулий рік. Справедливість цього підходу полягає в тому, що враховується не просто стаж роботи, а саме реальні вклади в Пенсійний фонд. При цьому відслідковується інфляція, яка здебільшого корелюється із середньою зарплатою.

Особливості професії можна враховувати як розміром оплати праці, так і ставкою відрахувань до Пенсійного фонду. Останнє стосується професій, де зношуваність людського організму є об'єктивно більша, тому вихід на пенсію у відносно молодому віці виправданий. Це професії за так званою гарячою сіткою — металурги, шахтарі. Також професійні спортсмени, військові, які з огляду на вимоги до фізичного стану змушені залишати це заняття у відносно молодому віці. Варто також зробити диференційовану шкалу таких відрахувань і для державних службовців залежно від стресових навантажень і корупційних спокус, пов'язаних із посадами. Це дасть можливість уже в 45–50 років, маючи необхідний професійний стаж, виходити на пенсію, яка є досить високою і при цьому реально заробленою, а не зумовленою останнім місцем праці, як це зараз є, наприклад, у держслужбовців. Ця система дасть змогу позбутися всіх відомчих пенсійних систем, оскільки прив'язка буде лише до одного параметра — реальних виплат до Пенсійного фонду.

Чому цієї досить простої системи не було запроваджено раніше. Для її функціонування потрібно обробляти величезний масив даних, що стало можливо із розвитком інформаційних технологій. З 2000 р. Пенсійний фонд веде облік усіх пенсійних виплат, хоч би де їх здійснювали. Однак ця інформація наразі тільки частково застосовується при розрахунку пенсії. А повинні братися всі виплати, а не за останні п'ять років. Для обрахунку щорічних індексів за роки роботи до 2000-го потрібно брати дані середніх відрахувань у ті роки до Пенсійного фонду виходячи з галузевих норм, знову ж таки, прив'язуючи до середньої на той час заробітної плати. Якщо організувати широку роз'яснювальну кампанію, то кожна людина заздалегідь може обраховувати свою майбутню пенсію, виходячи із щорічних індексів. Щоправда, в цьому криється великий недолік з погляду політиків — система стає занадто прозорою. Тобто неможливо буде маніпулювати на пенсійному питанні, мобілізуючи електорат підвищенням пенсії — математична формула не даватиме політичних люфтів.

Як і постійне мусування теми пенсійного віку. Актуальність цього питання різко впаде — людина зможе виходити на пенсію тоді, коли її розрахунковий рівень підніметься понад соціально допустимий рівень бідності. А до цього виплат з фонду не буде. Хіба що досягне віку, коли фізіологічно не зможе працювати. В цьому разі їй платитимуть зароблену пенсію і додатково соціальну допомогу до загального розміру прожиткового мінімуму. Причому такі виплати теж повинні бути диференційованими, щоб не заохочувати утриманства. Тобто враховувати умови проживання, наявність дітей чи опікунів, яким має відійти спадщина. Жорстко, але прийнятно для суспільства.

Звичайно, політики спробують "розкачати ситуацію", обіцяючи піднімати соціально допустимий рівень бідності. Але при цьому збільшується і середній вік, при якому виходитимуть на пенсію. А це непопулярне явище для популістів.

Прив'язка до середньої зарплати при обрахунку як вихідного коефіцієнта, так і щорічного розміру пенсії дасть можливість утримувати фактичне співвідношення надходжень до фонду та виплат із нього. Також система реагує на зміну демографічного стану через врахування показника середнього часу прожиття на пенсії. Отже, вона залишиться стійкою не тільки до політичних ударів, а й до кризових явищ.

Теоретично запропонована система є апріорі профіцитною. Адже чверть працівників не доживає до пенсії, однак поповнює страховий фонд. Зекономлені кошти варто витрачати на обслуговування діяльності самого фонду, перерахувань до Державного бюджету для виплат соціальних допомог тим людям, які не заробили пенсії, але досягли похилого віку. Решта коштів може бути використана для виплат бонусних надбавок до пенсії чи формування резервного фонду на випадок різкого погіршення економічної ситуації.

Окремо стоїть питання врахування гендерних особливостей. Об'єктивно жінка живе довше від чоловіка, а в політичному сенсі соціум позитивно сприймає її більш ранній вихід на пенсію порівняно з чоловіком. Але тоді і розмір її пенсії, обрахований за умовно накопичувальною системою, є суттєво нижчим. Одним із способів вирівнювання цієї ситуації є врахування в актуарних розрахунках однакового часу перебування на пенсії, хоча об'єктивно це не так. Інший захід — підвищені відрахування до пенсійного фонду під час догляду за дитиною, які повинні відраховуватись із соціальних виплат за цією програмою. Таким чином стимулюватиметься і народжуваність.

Ставка відрахувань залежить від коефіцієнта заміщення, тобто співвідношення пенсійних виплат і заробітної плати на час виходу на пенсію. Вважається соціально прийнятним утримання цього коефіцієнта на рівні 0,6, що зумовлює встановлення коефіцієнта відрахувань у розмірі 0,32 від заробітної плати. Така ж математика має застосовуватись і щодо платників єдиного податку. Для категорій, де єдиний податок прив'язаний до валового доходу, такі відрахування також повинні становити близько 8% від доходу. Для платників фіксованого розміру єдиного податку виплати до Пенсійного фонду теж мають бути фіксованими. Зрештою, самозайняті особи можуть перераховувати і більші суми від разових доходів, адже "шалені гроші" швидкоплинні, тоді як вкладення на індивідуальні облікові рахунки забезпечують збереження вартості коштів надійніше, ніж депозит у банку, який може і збанкрутувати.

Запропонована система може бути запроваджена досить швидко і без значних потрясінь. Найважчим із погляду психологічного сприйняття буде перехід від системи нарахувань на заробітну плату до системи утримання пенсійних внесків із зарплати роботодавцями як податковими агентами. Адже при цьому зарплати номінально виростуть на третину, однак виплати "на руки" залишаться такими ж. Однак це необхідний крок, який змінює ставлення роботодавців і працівників до таких внесків — вони перестають бути фіскальними.

На перехідному періоді вже нараховані пенсії не можуть знижуватись, однак обрахунок вихідних коефіцієнтів потрібно здійснювати у разі індивідуального звернення пенсіонера. Зі збільшенням середньої зарплати нарахована за новою системою пенсія може стати вищою.

Цікаво, що реформування солідарної частини пенсійного законодавства не конкурує з накопичувальною, а доповнює її. Адже вимога жорсткого обліку всіх вкладів до накопичувального фонду синхронна з такими ж умовами до умовно накопичувальної системи. Тому вони обидві можуть запускатись одночасно.

Пенсійне законодавство покликане бути найбільш консервативним — планування і прогнозування повинні вестися на десятиліття. Але воно має бути і максимально зрозумілим і чесним щодо людей. Адже це зміцнює довіру до дій влади в цілому.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво