На голці імпортозалежності - Макрорівень - dt.ua

На голці імпортозалежності

25 квітня, 2019, 15:11 Роздрукувати Випуск №16, 26 квітня-10 травня

Залежність України від імпорту посилюється.

© Василь Артюшенко, DT.UA

У 2018 р. українські підприємства імпортували близько сотні позицій товарів і послуг на 62,9 млрд дол. При цьому, згідно з даними Держстату, імпорт перевищив експорт на 5,8 млрд дол., з урахуванням вартості послуг для переробки товарів з метою реалізації за кордоном. Від'ємне сальдо зросло майже вдвічі порівняно із 2017-м (див. рис. 1).

З 2015 р. між Україною та Євросоюзом у рамках Угоди про асоціацію відбувається двостороннє поступове зниження тарифних ставок ввізних мит. Згідно з додатком-графіком І-А до Угоди про асоціацію, для впровадження зони вільної торгівлі між Україною та державами Європейського Союзу було встановлено десятирічний перехідний період зниження ставки мита з боку ЄС на перелік преференційних товарів. У 2019 р. закінчується перехідний період, зокрема, на позиції з таких категорій: живі тварини, риба, молочні продукти, сири, овочі, плоди, горіхи, борошно, крупи, олії, деяка апаратура. Є подібний графік з вимогами і до України.

За результатами 2018-го, торгівля з ЄС принесла українським підприємствам 23,9 млрд дол. Це 40,4% від загального показника експорту за минулий рік (див. рис. 2).

Порівняно з довоєнним періодом загальний експорт країни зменшився в 1,5 разу. При цьому експорт до РФ за роки війни зменшився утричі, водночас обсяги продажів товарів до ЄС у 2018 р. перевищили показники 2012-го.

Основні експортні напрями до ЄС — сировина та продукція АПК. У 2018 р. українські підприємства експортували чорних металів на 3,7 млрд дол., електричних машин — на 2,3 млрд, зернових культур — на 2,2 млрд дол. Топ-трійка експортних продуктів галузі АПК — зернові культури, рослинні олії та насіння олійних культур.

Європа впевнено захищає власного виробника, тому для українців існує своєрідна торговельна перепона у формі квот, які українські підприємства вибирають буквально за лічені місяці.

Аби суттєво збільшити експорт, необхідно змінити його структуру. Ми маємо сировину прекрасної якості, проте не виробляємо з неї товарів із високою доданою вартістю, які були б конкурентними на зовнішніх ринках — у Європі або США. Тобто ми експортуємо не автомобілі, а чорні метали та руду, не йогурти чи дитячі суміші, а молоко, не напівфабрикати з тіста, а зерно тощо.

Єдиний виняток — електричні машини, які посіли друге місце за обсягом торгівлі в структурі українського експорту. Тут є товар із доданою вартістю, він належить до категорії електричних машин й електрообладнання і формує аж відсоток експорту. Але йдеться всього-на-всього про електричні чайники.

При цьому Україна посідає провідне місце на території Східної Європи за запасами кварцових пісків, які є сировиною для виробництва скла. На державному балансі корисних копалин маємо 28 родовищ, серед яких є насправді унікальні за якістю піску, зокрема, Новоселківське родовище. Проте левова частка сировини для скла експортується до РФ і Білорусі, після чого звідти ж закуповується готове скло в середньому на 80 млн дол. щороку. В Україні скляна промисловість переживає не найкращі часи: ті заводи, що залишились і працюють, виробляють переважно пляшкове скло, а не скло для будівництва.

Або інший приклад: кожен, хто робив ремонт, знає — найкраща керамічна плитка виготовляється в Італії та Іспанії. Там розташовано близько 200 фабрик з її виробництва. В Україні таких фабрик чотири, притому, що майже 40% світових запасів глин і каоліну для керамічної плитки зосереджено саме в нас. Тобто ми постачаємо в Італію сировину, щоб потім в Італії купувати якісний кахель із високою доданою вартістю, який могли б виробляти самі, але замість цього імпортуємо (див. рис. 3).

Основні товари, які Україна імпортує з ЄС, — паливо, нафта, ядерні реактори, наземний транспорт, електричні машини, фармацевтична продукція. Головні країни-експортери — Німеччина, Польща, Італія, Франція та Угорщина.

Після підписання Україною Угоди з ЄС і після розв'язання Росією війни остання перестала бути основним торговельним партнером України. Кабміном затверджено перелік товарів з РФ, які не можна ввозити на українську територію, але включені до нього позиції викликають запитання. Наприклад, під санкціями зелений чай, білий шоколад, соєвий соус. Тобто інші різновиди тих же товарів можна везти без заборон.

Тому торговельні відносини все одно залишаються, а в лідерах україно-російського імпорту між тим — зовсім не продуктові групи товарів.

Топ-5 товарів, які українські підприємства постачають до РФ, — чорні метали, ядерні реактори, неорганічна хімія, вироби з чорних металів і папір. Ті ж самі позиції, що й до війни, тільки у суттєво менших обсягах.

Імпортує Україна з РФ здебільшого палива (на 4,4 млрд дол. за результатами 2018 р.), все інше — в менших обсягах (добрива — на
0,3 млрд дол., ядерних реакторів — 0,6 млрд, чорних металів — на
0,3 млрд дол.). У 2012 р. Україна використовувала російського палива на 17,9 млрд дол., у 2018-му імпортувала на 4,4 млрд дол. Обсяги зменшуються, але, якщо вірити показникам Держстату, повної відмови від товару не відбулося.

Зокрема, по групі товарів з категорії палива у 2018 р. до України з Росії було імпортовано:

— нафти та нафтопродуктів на суму 2 млрд дол.;

— кам'яного вугілля та антрациту — на 1,8 млрд дол.;

— газу нафтового — на 253 млн дол.;

— коксу і напівкоксу — на 186 млн дол.

Ще на кілька мільйонів доларів було імпортовано смоли та масла з категорії палив і на 1,3 млн дол. — електроенергії.

Ще одна категорія товару, в якому Україна має потребу, — ядерне паливо для забезпечення роботи українських АЕС. У масштабах світу його виготовляють лише дві країни: США (Westinghouse) і Росія (ТВЕЛ). Поставки американської компанії наразі зростають, російської — зменшуються. Згідно з рекомендаціями Міжнародного агентства з атомної енергетики, країна не може бути залежною в цьому питанні лише від однієї країни-постачальника. Якщо виконувати ці рекомендації, вихід для України полягає у тому, аби скорочувати російські поставки на користь американських.

В іншому торговельні відносини з Росією офіційно розірвані, і за жодними міжнародними нормами у України немає ніяких зобов'язань купувати товари або послуги у російських постачальників. Тому це питання виключно особистого вибору кожного українського бізнесмена. Варто зазначити, що більшість українських підприємств переорієнтувалася на торгівлю з Європою. Залякування щодо економічного провалу, пов'язаного з розривом торговельних відносин з РФ, були безпідставними, цифри і факти свідчать, що з моменту блокади торгівлі "на крові" Україна збільшила свої показники відносно тих же 2016–2017 рр. і за загальним імпортом, і за загальним експортом.

Загалом за підсумками 2018 р., частка імпорту російських послуг і товарів в обсязі загального імпорту становила 13,3%, а частка експорту — 11,6.

Повертаючись до загальних показників, статистика демонструє, що найнижчі показники експорту за останні роки були 2016-го. І хоча ми поки не повернулися до масштабів торгівлі довоєнного 2012 р., тенденція очевидна: обсяги експорту та імпорту зростають.

Європейський ринок дуже цікавий для українських виробників, його місткість колосальна. У 2016 р. ЄС імпортував товарів і послуг на суму 2 трлн 326 млрд дол. З цих грошей на українські товари (на тонни сільськогосподарської продукції, металів, деревини тощо) країни єврозони витратили лише 0,7% (17 млрд дол.).

Проте українським виробникам знадобиться не один рік, аби підвищити якість своїх товарів до конкурентного рівня з європейськими. Поки що ми продаємо дешеві руди та продукцію АПК. Це означає, що навіть зниження ввізних мит до 0% не дасть стрімкого збільшення експорту до ЄС. Скоріше, це буде впевнене, проте повільне зростання.

Африканський ринок дуже перспективний для українських товарів. Основна перепона — низька платоспроможність, чого не можна сказати про азіатський ринок. У цьому сенсі експортні відносини українські виробники найбільше підтримують з Туреччиною, Індією, Китаєм, Іраном і Саудівською Аравією, які принесли торік 7,7 млрд дол.

За даними огляду НБУ, азіатські ринки за останні роки стали найбільшими споживачами українських продовольчих товарів. У загальному експорті товарів України частка Азії виросла з 23% у 2006 р. до 36% у 2016-му, а український експорт за цей час зріс у п'ять разів (див. рис. 4). Найпопулярніші товари — зернові культури, жири та олії.

Азія здебільшого цікавиться сировинними продуктами, а от африканський ринок цілком відкритий і для товарів з доданою вартістю.

Експорт в Африку поступово зростає, з 2006 р. він збільшився майже вдвічі. В загальному обсязі його частка становить 12%. Більша частина (70%) експорту — це чорні метали та зернові, які успішно продаються і за іншими напрямками.

Імпорт з Африки не має високих показників — близько 1% у загальному обсязі імпорту, і більша частина з цього відсотка — марганцева руда і вугілля, яке Україна 2014-го почала імпортувати з Південно-Африканської Республіки.

Україна має всі можливості для ліквідації від'ємного торговельного балансу. Проте українське виробництво зростає надто повільно, зокрема, через обмежений доступ до фінансування. Наприклад, урядові програми підтримки в АПК виявилися або неефективними, або фактично закритими для участі малих і середніх виробників.

Як результат, у 2018 р. птахофабрика українського мільярдера Юрія Косюка отримала понад 800 млн грн дотацій, тоді як фермери — представники малих і середніх господарств скаржилися на недоступність державного фінансування. Цей приклад демонструє, що малий і середній бізнес об'єктивно може розраховувати лише на кредитування під не надто вигідні відсотки та умови. Як наслідок, гроші на виробництво товарів з доданою вартістю є здебільшого у олігархів, проте для них саме торгівля ресурсом залишається налагодженим джерелом прибутку.

Ззовні приплив інвестицій найближчим часом також не очікується, і така ситуація зберігається не перший рік. Через високий рівень корупції у державних органах, судовій і правоохоронній системах іноземні інвестори не поспішають вкладати кошти в Україну. Практика рейдерства (особливо у агросекторі) поширюється саме завдяки сприянню держави, — зазвичай рейдери мають на руках сумнівні виписки з реєстрів і діють під прикриттям поліції. За індексом сприйняття корупції (згідно з рейтингом міжнародної антикорупційної організації Transparency International) Україна у 2018 р. посіла 120-те місце серед 180 країн. Усе це відлякує інвесторів, адже демонструє відсутність безпеки для їхніх капіталів.

І внутрішня фінансова спроможність українських підприємців, і зовнішні інвестиції є важелями, які формують торговельні показники України. Та поки що українська влада не продемонструвала вміння використовувати ці важелі на благо держави. Аби ситуація зрушила з місця, необхідне виконання важливих умов: захист власного виробника, пом'якшення монетарної та фіскальної політик, викорінення корупції на митниці для всіх українських товаровиробників, створення ефективної експортної стратегії. Зрештою, давно час припинити тиск на бізнес, аби дати можливість українському виробнику налагодити виробництво якісних товарів з доданою вартістю, які могли б гідно конкурувати на світових ринках.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво