Лібертаріанство vs КЗпП - Макрорівень - dt.ua

Лібертаріанство vs КЗпП

25 жовтня, 17:34 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-1 листопада

Яким буде нове трудове законодавство?

© Pixabay

Нова влада заявила, що сповідує ідеологію лібертаріанства "з національними особливостями". Чого очікувати в сфері праці?

Перший заступник голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук пояснив, що лібертаріанство — це політична філософія, прихильники якої виступають за втілення ідеї індивідуальної свободи та мінімізацію державного апарату. Для багатьох людей у нашій країні, які нещодавно двічі проголосували за все "нове і хороше" проти всього "старого та поганого", таке пояснення, на перший погляд, має позитивний контекст. Адже відомо, що українці не надто довіряють будь-якій державі та завжди прагнуть особистої свободи. Однак варто трохи заглибитися в теорію та історію питання для розуміння того, що імплементацію ідей лібертаріанства в трудове законодавство, дуже ймовірно, супроводжуватимуть не надто прийнятні для суспільства сюрпризи.

Термін "лібертаріанець" (libertarian) уперше було використано в 1789 р. як похідну від слова "свобода" (liberty) американським філософом Вільямом Белшамом. Етимологічний онлайн-словник характеризує лібертаріанця як "того, хто дотримується доктрини вільної волі (особливо в крайніх формах; протиставляється необхідності)", а також "політичне почуття особи, яка відстоює якомога більше свободи в думках і поведінці". В сучасному значенні термін "лібертаріанство" стали використовувати в 1940-х роках. Саме тоді лібертаріанці відмежувалися від лібералів, частина яких виступила за державне регулювання економіки. До останніх належав 32-й президент США Франклін Д.Рузвельт, якийзапровадивполітику соціально-економічних реформ під назвою "Новий курс". Лібертаріанці вважали її значною мірою соціалістичною і такою, що дискредитувала ліберальну ідею.

Нагадаємо, що саме за часів "Нового курсу" в США було створено інституціональні засади трудового права та механізми регулювання колективних трудових відносин — прийнято закони Норіса—Ла Гардіа (1932), про відновлення національної промисловості (1933), про національні трудові відносини, або закон Вагнера (1935), про соціальне страхування (1935), про справедливий найом робочої сили (1938).

Лібертаріанство має праві та ліві течії, серед яких найвідомішими є анархістські (анархо-капіталізм і лібертатний соціалізм), а також мінархізм (або концепція мінімальної чи обмеженої держави). Старший економіст центру CASE-Ukraine Володимир Дубровський вважає, що нова українська влада налаштована здійснювати реформи саме на засадах мінархізму як ідеології помірного лібертаріанства. Втім, це логічне припущення випливає лише з того, що безпрецедентна концентрація влади в державі в руках президента України та його політичної партії "Слуга народу" і демонтаж інститутів цієї держави є діаметрально протилежними стратегіями.

Слід також зважати на можливі маніпуляції суспільною свідомістю, адже рекламована владою "держава в смартфоні" — це, швидше, про запровадження сучасних цифрових засобів комунікації для полегшення взаємодії громадян з державою, аніж про демонтаж цієї держави. Інше запитання: чи готові українці жити без держави? За результатами дослідження Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва, 42% українців усе ще залишаються прибічниками патерналізму, оскільки продовжують вважати, що держава повинна дати людям усе.

Сучасна Україна за політичним устроєм є ліберальною демократією і соціальною державою згідно з Конституцією, якою громадянам гарантовані основні трудові права і свободи — на працю і своєчасне одержання винагороди за неї, заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, належні, безпечні і здорові умови праці, відпочинок, соціальний захист, свободу об'єднання для колективного захисту своїх прав.

Відомий український правознавець у галузі трудового права Галія Чанишева наголошує, що ці основні трудові права і свободи людини є найважливішою складовою принципів і норм міжнародного права та визначають рамки національного трудового права будь-якої демократичної країни. Доцільно нагадати, що Україна з 1954 р. послідовно здійснює імплементацію норм міжнародного права у національне трудове законодавство, зокрема шляхом ратифікації більш як 70 конвенцій Міжнародної організації праці. З останніх — ратифіковані у 2015–2016 рр. конвенції №102 про мінімальні норми соціального забезпечення та №117 про основні цілі та норми соціальної політики.

Тож виникає запитання: чому нова влада так рішуче й поспішно декларує наміри "звільнити всіх від усього" в сфері праці? І як багато вона знає про еволюцію трудового законодавства в Україні за роки незалежності? Наприклад, про те, що держава залишила за собою регулювання праці лише на державних підприємствах і в бюджетній сфері. Або про створення на заміну державного регулювання багаторівневої системи договірного регулювання колективних трудових відносин — від колективних договорів до угод різних рівнів. Про наявність у трудовому законодавстві норм, що прямо передбачають встановлення низки гарантій безпосередньо в колективному договорі (наприклад відпустки за ненормований робочий день). Про інституціональне оформлення сторін соціального діалогу, який став основним засобом їх комунікації з державою, та про розширення кола учасників цього діалогу. Про створення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування з управлінням на принципах рівної участі сторін — бізнесу, держави і профспілок. Приклади зменшення впливу держави у сфері праці можна продовжувати.

Отже, державний вплив послідовно зменшується, повноваження щодо регулювання трудових відносин переходять до соціальних партнерів — бізнесу і профспілок із залученням інших організацій громадянського суспільства. Однак лібертаріанці хочуть ще менше держави, а заразом — і профспілок. Вони вважають, що людина не має прав, а лише свободи. Свобідна від прав людина не може делегувати будь-кому право представляти її інтереси. Тому ідеологія лібертаріанства заперечує право на свободу об'єднання для колективного представництва і захисту інтересів, що є основою створення та діяльності профспілок й інших об'єднань громадян. Тобто жодна з двох шальок терезів (як державне, так і договірне регулювання трудових відносин) лібертаріанцям не підходить, і саме тому все має врегулювати вільний ринок.

Влада аргументує необхідність "лібертаризації" трудових відносин прагненням свободи працівниками, які обирають так звані гнучкі (flexible) форми зайнятості, без жорсткої регламентації присутності на певному фізичному робочому місці у визначені години робочого часу. Зокрема, часто наводить як приклад працівників ІТ-сектора. Однак скільки таких працівників сьогодні зайняті за нормами чинного законодавства про працю? Адже відомо, що багато з них дистанційно працюють на іноземні компанії та далеко не завжди сплачують хоча б мінімальні податки у себе в країні.

А за великим рахунком, лібертаріанці й зовсім проти Трудового кодексу, так само, як і Податкового, оскільки податки — це грабунок особи державою. І саме в цьому криється цілком логічна, але не наочна пастка для бізнесу.

У лібертаріанському суспільстві всі відносини регулюються виключно контрактами. Якщо людина не згода з умовами контракту, вона змінює їх або не підписує контракту. Відтак, працівник, якому роботодавець не пішов на поступки, не найматиметься на роботу. Адже українці, яким історично притаманне прагнення до свободи, не захочуть добровільного рабства. Якщо таких працівників буде багато, зростатиме безробіття. Однак допомоги з безробіття їм не виплатять за рахунок єдиного соціального внеску (ЄСВ), як це відбувається зараз, оскільки ЄСВ теж потрібно скасувати. Тож людям, які не матимуть роботи, доведеться обирати з таких можливих сценаріїв: виїхати, вкрасти, вмерти або перейти до "класу непотрібних людей", про формування якого говорять сучасні футурологи, такі як Юваль Ной Гарарі. Адекватний вибір не потребує коментарів: запровадження лібертаріанської ідеології в сфері праці буде додатковим стимулом до збільшення трудової міграції до країн, які не відмовляються від моделі ліберальної демократії з напрацьованими нею механізмами захисту трудових прав.

Можна було би сподіватися на те, що до України приїдуть працівники з інших країн, але ж підтримка імміграції є дискусійним питанням для лібертаріанців, та й плата за працю в нашій країні неконкурентна. Крім того, лібертаріанці виступають проти встановлення соціальних стандартів (мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та ін.). Відтак, робоча сила навряд чи подорожчає. Тоді, щоб замінити працівників, бізнесу доведеться витрачатися на роботів, ціна яких визначатиметься за контрактами з виробниками цього товару і аж ніяк не буде меншою за ціну дешевої робочої сили разом із нинішніми податками. Відповідно, скупий бізнес, який сьогодні хоче дешевого та безправного працівника і нуль податків, точно нічого не зекономить, а ймовірно, заплатить більше.

Сьогодні за рахунок ЄСВ громадянам надається матеріальне забезпечення у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Скасування цього внеску призведе до перенесення відповідних витрат на бюджет, адже люди не перестануть хворіти, старіти, вмирати і травмуватися на виробництві. Але вже зараз у державному бюджеті (за існування ЄСВ) покриття дефіциту Пенсійного фонду є чи не найбільшою статтею видатків. Тож як за таких умов скасовувати податки?

І тут на авансцену виходить головна проблема лібертаріанства, яка полягає в тому, що повною мірою ця ідеологія не реалізована в жодній країні світу. Відтак, розраховувати на запозичення міжнародного досвіду не варто. Як класичний приклад втілення мінархістської форми держави наводиться Велика Британія ХІХ ст. — модель соціальних відносин ранньої індустріальної доби, за якої ще не існувало трудового права в його сучасному розумінні. При цьому представники помірного напрямку лібертаріанства визнають, що певну частину їхніх ідей реалізовано в ліберальному західному суспільстві. То, можливо, інша частина ідей не піддається реалізації?

Загалом уся ця історія із запровадженням лібертаріанства виглядає або як безпрецедентний експеримент у межах окремої країни з погано передбачуваними соціальними наслідками, або як маніпуляція суспільною свідомістю, в результаті якої бізнес і держава намагаються ввести в оману як людей, так і один одного.

Влада поки що підіграє бізнесу. Голова комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Верховної Ради України Галина Третьякова під час виступу на Форумі національної бізнес-коаліції 23 вересня ц.р. повідомила, що незабаром українці побачать проєкт нового Трудового кодексу, "занадто ліберальний для роботодавця", який "трохи наїжджатиме на права і дискримінуватиме найманого працівника". Нові "державники" роздають приємні аванси бізнесу з надією на взаємність у вигляді обіцяних урядом 40% економічного зростання за п'ять років і збільшення участі в у другому рівні пенсійного страхування. Але пам'ятаємо, що бізнес не "віддячив" країні зростанням заробітної плати після майже дворазового зменшення ЄСВ.

За таких умов суспільству саме час визначитися, чи хочуть його члени працювати в умовах безправного (тобто свобідного від прав) трудового права, що його нинішня влада пише з чистого аркуша. А також з тим, чи насправді цей аркуш є цілком чистим? Чи, можливо, на ньому проступають інтереси бізнесу, який намагається під ідеологічним прикриттям лібертаріанства отримати монополію на відносини з працівником, аби домовлятися з ним про умови праці аж до добровільного рабства, що є цілком прийнятним з погляду крайніх правих лібертаріанців?

Частина представників нової влади в минулому мали успішний досвід створення власного бізнесу, хтось проявив себе як ефективний менеджер. Однак саме цей досвід спричиняє нерозуміння того, що ефективні бізнес-моделі не можна поширити простим масштабуванням проєкту на управління державою, принаймні через різні критерії ефективності. Адже в державі існують пенсіонери, діти, інваліди та інші "неконкурентні" з погляду вільного ринку верстви населення, яких неможливо "легко звільнити з роботи".

Тому цілком можливим є інший сценарій. Під ідеологічним прикриттям лібертаріанства буде демонтовано трудове право, працівники "проголосують ногами", а держава і податки залишаться. Адже, за даними звіту Організації економічного співробітництва та розвитку Tax Policy Reforms 2019, ситуація в сфері оподаткування в світі не змінюється: хоча прямі податки (на доходи фізичних осіб, нерухомість тощо) знижуються, але натомість непрямі (на продаж, додану вартість, з обігу та ін.) — підвищуються. В багатьох країнах залишаються високими внески на соціальне забезпечення, а Греція, Угорщина, Італія і Туреччина у відповідь на податкові виклики, пов'язані з цифровою економікою, вже почали впроваджувати заходи з оподаткування певних доходів від цифрових послуг.

Тож виглядає так, що бізнесу і роботів доведеться купувати, і податки платити. Адже в Україні до влади приходять не для того, щоб її позбутися через реалізацію теорій якихось там лібертаріанців. Це і будуть "національні особливості" лібертаріанства, що їх обіцяв нам перший заступник голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук.

І наостанок. У сучасному світі праці існує багато викликів, пов'язаних із глобалізацією, мобільністю, демографічними та кліматичними проблемами. Обличчя зайнятості та її характер надзвичайно швидко трансформуються під впливом розвитку штучного інтелекту, віртуальної реальності, великих даних і цифрової економіки. В Україні певні прояви цих викликів мають ознаки затяжних хвороб, інші є цілком новими, але "пацієнт" точно не одужає, якщо лікувати їх з допомогою такого радикального засобу, як гільйотина.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
  • Yulia Osa Yulia Osa 29 жовтня, 12:18 Молодець, Ірино, МОЛОДЕЦЬ! Гарно, професійно, аргументовано, дипломатично, без дурновато-вульгарного квартального "стьобу", "мокнула" чергових "зелених" (в обох сенсах) лібертаріанців у їх власне зелене лайно безграмотності і безглуздості. згоден 9 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Yulia Osa Yulia Osa 29 жовтня, 14:27 Ірино, тов. міністр розвитку економіки, який визнав себе дебілом, визнав, що не розуміється на економіці і не читає книжок взагалі, 28 жовтня ц.р. видав черговий перл: скасувати взагалі ЄСВ і максимально знизити (не уточнив на скільки) податок на доходи фіз. осіб, водночас підняти податок на землю і нерухоме майно (див.: ukrinform.ua/rubric-economy/2806752-milovanov-proponue-diskusiu-sodo-podatkovoi-reformi.html). Цілком зрозуміло, що це в дусі лібертаріанства, щоб скоріше позбутися непотрібних людей, про яких ти пишеш, як через скасування їх підтримки, так і через підняття плати для них на їх нерухоме майно (на "хрущовки"), у якому ці "непотрібні люди" ще поки що (про/до)живають, щоб забрати в них останні штани і скоріше відправити на кладовище або закордон. Напиши на сторінках ДТ, будь-ласка, популярно, у доступній для міністра-дебіла формі, про наслідки його новацій для економіки і країни. згоден 6 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво