Голова фінкомітету Ради Сергій РИБАЛКА: "Незалежність Нацбанку не повинна означати безконтрольність"

Банківські новини не виходять з фокуса уваги ЗМІ. Банкрутства фінустанов і мітинги під стінами Національного банку вже стали справою звичною. А от внесений президентом в екстреному порядку закон про компенсацію з держбюджету шахрайських схем власників банку "Михайлівський", навпаки, виявився безпрецедентним. Не вщухає навколо Нацбанку й політичний конфлікт - його голову Валерію Гонтареву регулярно закликає піти у відставку чи не кожен другий депутат парламенту. Одним із головних опонентів Валерії Гонтаревої у публічній площині виступає голова профільного фінансово-банківського комітету Верховної Ради Сергій Рибалка. Втім, як і вся парламентська фракція Радикальної партії, членом якої він є. Одним із важливих елементів цієї діяльності стала підготовлена під патронатом Рибалки альтернативна офіційній нацбанківській Стратегія розвитку банківського сектора до 2020 р, яка здобула підтримку в парламенті. А два місяці тому з ініціативи Рибалки було зареєстровано два законопроекти - про посилення прозорості роботи НБУ і його підзвітності суспільству, а також про підвищення ефективності роботи Фонду гарантування вкладів фізосіб. Які цілі вся ця діяльність переслідує? Тільки підвищити партійні електоральні рейтинги, заробити якісь особисті дивіденди чи все ж таки щось більше? Розібратися в цьому автор DT.UA спробував під час інтерв'ю з паном Рибалкою, яке пропонуємо увазі наших читачів.

- Вас не бентежить те, як зустріли запропоновану вами стратегію та законопроекти в Національному банку, де прямо й непрямо говорять, що вони не йдуть на користь стабільності банківської системи? Явний антагонізм, але ж Нацбанк і депутати, за ідеєю, мали б активно співпрацювати, особливо в нинішній непростій економічній ситуації.

- В останній публічній критиці НБУ, на жаль, мало професійних аргументів і багато політики. А Національний банк не має права займатися політикою. Але в дискусії народжується істина. Суспільство й експерти мають бачити, що є не тільки монопольне бачення центробанку, а й альтернативні шляхи, інша точка зору. Саме тому ми постійно ініціюємо експертні обговорення. У них і народжуються ідеї, які ми разом втілюємо в законопроекти.

На сьогодні наш комітет є одним із найактивніших у парламенті не лише за кількістю, але й за якістю, за значенням пропонованих законодавчих ініціатив. Хтось говорить, що Гонтареву критикують тільки Рибалка й Радикальна партія. І хоча наша фракція стала активно критикувати роботу НБУ мінімум з початку 2015 р., коли вимоги відставки й розкриття різних "таємних схем" Нацбанку ще не були політичним мейнстрімом, і ми перебували тоді в явній меншості, зараз негативна оцінка діяльності НБУ - це консолідована думка всіх членів комітету, куди входять представники більшості фракцій парламенту.

Мій принцип ще з бізнесу: критикуючи - пропонуй. Вважаю, що країна повинна мати стратегію розвитку. Щоб ми адекватно оцінили свої можливості й спланували, як будемо розвивати економіку України в найближчі 10–15 років. Адже щоб зупинити сповзання в бідність і нарешті підняти життєвий рівень громадян, потрібно не просто вийти на стале тривале зростання. Необхідно зупинити технологічну деградацію промисловості, яка неймовірно прискорилася в останні роки. Але саме це не відбудеться - знадобляться системні зусилля всіх органів влади. І потрібен якісний план, детальні стратегії для кожного із секторів економіки.

Фактично наш комітет першим у парламенті запропонував системне бачення майбутнього своєї галузі. Це Стратегія розвитку банківського сектора до 2020 р., розроблена спільно вченими, співробітниками НБУ, провідними економістами й членами комітету. Така сама стратегія має бути і для промисловості, і для оборони, і для культури. До цього парламент узагалі не видавав на-гора подібних документів. Завжди покладалися або на уряд, або на Нацбанк, або взагалі на іноземні структури. Цим документом ми постаралися залучити вчених і владу до дискусії про майбутнє України.

- Є думка, що критика НБУ з боку Сергія Рибалки й Олега Ляшка - це або щось особисте, або досить зручна позиція для розкручування політичного іміджу. За прикладом Тимошенко й Тарути, яких Гонтарева звинуватила в лобіюванні інтересів конкретного банку. То у чому все ж таки полягає ваш інтерес?

- Мій інтерес - у розвитку економіки й активній участі в цьому процесі банків. Коли ми писали стратегію, то, на відміну від аналогічного документа НБУ, передбачили, що банки мають бути не відірваними від економіки, "річчю в собі", а повинні реально брати участь в економічному зростанні. Взагалі зростання економіки має стати ключовим завданням НБУ й більшості інших органів влади. Підтримка рівня інфляції, монетарна політика, рівень облікової ставки - це все тільки інструменти. Якщо говорити тезисно, ми вважаємо, що НБУ повинен створювати умови для кредитування, не допускати грошового голоду для вітчизняних виробників, особливо з достатнім рівнем технологій. Нацбанк має допомагати банкам стати на ноги й не виводити з ринку з політичних або навіть корисливих мотивів здорові фінустанови, не "убивати" цілеспрямовано невеликі банки, які кредитували малий і середній бізнес. Потрібно також подумати про спеціалізацію держбанків для того, щоб вони працювали на підтримку експортерів, на кредитування невеликих підприємств, розвиток середнього класу. У цьому контексті пропозиція нашої фракції і депутатів інших фракцій про створення Експортно-кредитного агентства також є одним із важливих напрямків зі створення інститутів стимулювання розвитку.

Мій інтерес також у тому, щоб зробити прозорішою діяльність НБУ, тому що сьогодні багато хто плутає незалежність з безкарністю та уседозволеністю. Крім того, мій інтерес у тому, щоб захистити мільйони вкладників і кошти українських підприємств. Адже падіння кожного банку б'є не лише по сотнях тисяч людей, а й по наших заводах і фабриках, які ми можемо втратити назавжди. А це втрата робочих місць, зарплат, податків і навіть унікальних технологій. Будь-яка банківська криза - величезний удар по майбутньому економіки країни.

- Валерія Гонтарева і ряд експертів прямо говорять про те, що комітет ініціює урізання повноважень регулятора, що суперечить і міжнародним домовленостям, і світовим принципам функціонування банківського сектора. Хочете взяти Нацбанк під контроль?

- Це маніпуляція поняттями. І в Нацбанку прекрасно це розуміють. Півтора року тому, коли економіка України перебувала в глибокій кризі, країна гостро потребувала кредиту МВФ. Користуючись "нагодою", Нацбанк подав до нашого комітету в останню хвилину розроблений нашвидкуруч законопроект про посилення власної інституціональної спроможності. Це було однією з умов Міжнародного валютного фонду. Розуміючи важливість у кризових умовах цього документа, ми були змушені в порушення всіх регламентних термінів розглядати документ у пожежному режимі. Засідали до пізньої ночі, опрацювали сотні поправок. Зрештою, законопроект прийняли. Але при цьому НБУ намагався вихолостити з нього будь-які натяки навіть про підзвітність парламенту. Коли ми з Олегом Ляшком пішли до прем'єра Яценюка й запитали, чи є такі вимоги у МВФ, він відповів негативно. Виявилося, що НБУ просто вирішив використати комітет і всю цю метушню у своїх цілях.

Що стосується нашого законопроекту, то він повністю базується на міжнародному досвіді і насамперед на європейському законодавстві й практиці. Його суть полягає в тому, що центробанк має чітко поставлену мету, а от способи її досягнення він вибирає сам. Саме в цьому полягає незалежність. І у випадку центральних банків багатьох успішних країн незалежність ґрунтується на прозорості роботи та відкритості перед суспільством. Люди, які по суті є роботодавцями, акціонерами НБУ, мають розуміти, чому прийнято ті чи інші рішення. Якщо брати сьогоднішню ситуацію в Україні, вважаю, всім було б цікаво подивитися на документи, на підставі яких банки визнавалися неплатоспроможними, виводилися з ринку, які заходи вживалися або ж могли вживатися для порятунку тих чи інших установ. Усе це сьогодні закрита інформація, але вона надзвичайно важлива для суспільства, і ми пропонуємо її розкрити.

Крім того, ми вважаємо, що необхідно посилити функції ради НБУ, які також були вихолощені при прийнятті попереднього варіанта закону. Сьогодні ми бачимо цілком конструктивну позицію новообраних членів цього органу, готовність працювати й приймати рішення. Упевнений, що рада повинна одержати інструментарій і провести аудит усіх рішень НБУ за останній час, а результати оприлюднити.

- Ви сказали, що ваш законопроект ґрунтується на світовому досвіді і європейській законодавчій практиці. На чому базується ця заява, чи можна конкретизувати?

- Одразу кілька наукових інститутів досліджували роботу центральних банків різних країн світу. Експерти зазначають, що головною передумовою для незалежності центральних банків європейських країн є їхня прозорість і підзвітність суспільству. І скрізь вони періодично звітують перед профільним комітетом парламенту. Тобто в розвинених країнах світу незалежність центрального банку не є синонімом понять "безконтрольність" і "безкарність".

Насамперед ми брали як приклад систему взаємодії Європейського центробанку й ключових органів управління ЄС. По-перше, комітет Європарламенту з економічних і монетарних питань (аналог нашого фінансового комітету ВР) щокварталу заслуховує керівництво Європейського центрального банку про прийняті ним рішення та їх обґрунтування. У цих слуханнях, крім членів правління ЄЦБ, бере участь і його президент. По-друге, керівництво ЄЦБ в обов'язковому порядку мотивовано відповідає на офіційні письмові запити депутатів Європарламенту, а також раз на рік подає на розгляд у Європарламент, Раду ЄС, Єврокомісію і Раду Європи звіти про основні завдання і заходи щодо їх виконання. Звіт ЄЦБ представляє віце-президент у комітеті на спеціально призначеній сесії і президент ЄЦБ - на парламентських дебатах. Це не кажучи вже про регулярну публікацію звітності всіх даних про стан фінансової системи, консультації з бізнесом та інші прояви прозорості. Стосовно кожного випадку банкрутства банків публікуються звіти в сотні сторінок з докладним описом стану банку до падіння, усіх дій державних органів з його порятунку і з ретельним аналізом причин їх невдачі.

Аналогічні принципи працюють і в національних системах різних країн. Понад те, у Великій Британії, Франції, Італії, Японії міністерства фінансів уповноважені давати інструкції центральним банкам, а подекуди ЦБ узагалі входять до структури казначейства або мінфіну. Федеральна резервна система США подає Конгресу звіт про свою діяльність два рази на рік, а центральні банки Німеччини та Японії спрямовують дуже докладні звіти в парламенти своїх країн щороку.

А що в нас? Ми втратили вже вісім десятків банків. І безліч разів разом із вкладниками та керівниками підприємств, які втратили свої кошти, ми як народні депутати та члени профільного комітету намагалися домогтися хоч якоїсь інформації. Чому банк відправили на ліквідацію? Чому відмовили інвестору в його порятунку? Хто винний у виведенні коштів? Куди дивився куратор від НБУ? І щоразу ми і вкладники одержували лише формальні відписки та посилання на банківську таємницю. У нашому законопроекті ми пропонуємо, виходячи з досвіду європейських країн, зобов'язати Національний банк публікувати докладно всі рішення про визнання банку неплатоспроможним із докладною мотивацією, що робив НБУ, щоб урятувати банк, а також трирічну звітність такого банку. Також мають повністю публікуватися всі нормативні акти Нацбанку, а не тільки сухі прес-релізи. Щокварталу, а в кризові періоди - щомісяця, повинні публікуватися всі показники усталеності банківської системи, обсяги кредитування та заборгованість за кредитами. Ще нині триває обговорення законодавчих напрацювань зі створення Єдиного кредитного реєстру. Щоб усіх аферистів, які не збираються повертати кредити, їхніх пов'язаних осіб та менеджерів (аж до кожного бухгалтера й підставного директора) було видно кожному банку та регулятору. Усе це дасть можливість знизити корупцію в системі, зменшити ризики банківських криз у майбутньому, а виграють - уся економіка України та всі громадяни, які користуються або навіть не користуються банківськими послугами.

- Так, але ви та ваші однопартійці пішли ще далі, внісши проект змін у Конституцію, яким пропонується змінити цілі Нацбанку. Навіщо?

- Цю ініціативу підтримало багато експертів. Проект уже підписали майже 200 народних депутатів. Значна частина суспільства розуміє, що потрібні кардинальні зміни підходів до економічного розвитку України. Ми пропонуємо це й у нашому проекті змін до закону про НБУ. Головною метою його роботи має бути сприяння економічному зростанню. А вже стабільність цін і курсу гривні, а також усталеність усієї фінансової системи - це інструменти для досягнення головної мети.

Подивіться на законодавчо закріплені завдання центробанків різних країн. Скажімо, ФРС США саме й відповідає, крім стабільного рівня цін, за "високий рівень випуску товарів і зайнятість". Незалежність органу якраз і виявляється в тому, що саме він вважає в конкретній економічній ситуації "високим рівнем" та якими шляхами цього досягає. При цьому законодавчо встановлено, що ФРС є робочим органом Конгресу США й підзвітна американському парламенту. Але, крім звітів у профільному парламентському комітеті, голова ФРС постійно узгоджує свої дії з міністром фінансів, а більшість рішень пов'язана саме зі стимулюванням економічного зростання.

Якщо подивитися на законодавчо закріплені завдання центробанків Канади, Австралії та багатьох інших країн, то йдеться не тільки про валютну і цінову стабільність, а й про зростання економіки та добробуту громадян. У випадку з Банком Ізраїлю також ідеться про високий рівень виробництва, зайнятості, національного доходу та капітальних інвестицій. Ці завдання і в нашому випадку - найважливіші для більшості органів влади.

- Поки що повернімося до української дійсності. З урахуванням тих обвинувачень, які звучать на адресу НБУ щодо корупційних схем, усе-таки хто та як, на ваш погляд, має розбиратися в їхній обґрунтованості? Адже на кону не лише репутація банківського регулятора, а й довіра до національної валюти з усіма наслідками, що звідси випливають.

- Парламент не мусить брати на себе функції прокуратури. Викривати та розслідувати корупційні злочини повинні правоохоронні органи. Тому можу казати тільки про ті випадки, по яких у народних депутатів є питання до правління НБУ.

Перше питання - падіння курсу національної валюти. Здавалося б, усе просто: війна, зниження експорту, анексія Криму. Однак економісти, які брали участь у розробці Стратегії розвитку банківського сектора, у своїх дослідженнях показали, що найбільші обсяги видачі рефінансування овернайт припали на найбільші стрибки курсу долара наприкінці 2014-го - на початку 2015 р. Тобто НБУ давав обраним банкам сотні мільйонів гривень на добу. Ті провертали спекулятивні операції з доларом і штовхали курс угору. При цьому частина банків, яким видавалися гроші, за нормативами не потребувала підтримки. Серед "обраних", до речі, були й російські банки. Це корупція? Правоохоронці мають дати відповідь.

Друге питання - доступ до валюти. Попри змінний курс, який нібито має орієнтуватися на міжбанківський ринок, самого ринку в нас немає. Причина: НБУ в ручному режимі його регулював, запровадивши низку обмежень, у тому числі і з продажу валюти імпортерам. У розпал економічної кризи в наш комітет надходили скарги банкірів і бізнесменів на обмежений доступ до валюти, яку отримували або обрані, або за хабарі. Звичайно, ми посилали їх у прокуратуру. Але ніхто не повірив у справедливість і туди не пішов.

Третє та найгостріше питання - НБУ, попри обіцянки завершити "очищення" системи ще минулої осені, продовжує закривати банки, з яких частину можна було врятувати. Кошти підприємств, у тому числі державних, зникли там назавжди. Після продажу активів ліквідованих банків Фонд гарантування не повертає до бюджету і десятої частини зниклих грошей. Ми проводили десятки нарад у комітеті за участі постраждалих вкладників. Багато разів народні депутати намагалися одержати від Нацбанку відповідну інформацію. Але щоразу приходили відписки з посиланням на банківську таємницю. Таким чином, складається ситуація, коли Нацбанк дозволяє виводити з банків сотні мільярдів, закриває банки, потім через Фонд гарантування за безцінь продається те, що залишилося. Людям повертають гроші з держбюджету за рахунок платників податків. Загальний обсяг виплат уже досягнув майже 80 млрд грн.

- А чи повинен Фонд гарантування виплачувати компенсації потерпілим від діяльності банку "Михайлівський", який удостоївся спеціального законопроекту? Нібито додаткові мільярд-півтора на тлі згаданих вами 80 млрд і не дуже істотна сума, але ж важливіший створений прецедент. Чи не винні й самі вкладники, які не можуть одержати свої депозити, могли ж уважніше дивитися, що підписують?

- Погано, що влада починає займатися проблемою в ручному режимі й тільки під тиском акцій протесту. Скільки місяців ніхто не чув людей?

Для мене очевидно, що безпосередньо в цій афері винні власники банку. Гроші громадян приймали під виглядом депозитів у приміщенні банку, а давали підписати договір на переведення коштів у кілька фінансових компаній. Далеко не кожен пересічний громадянин розбереться в подібних нюансах, навіть якщо дуже захоче. У результаті Нацбанк і Фонд гарантування вкладів відмовляються повертати людям навіть 200 тис. грн, гарантованих законом для банківських депозитів.

Та головне запитання: куди дивився Нацбанк? Експерти, у тому числі з Національної поліції, переконані: навіть реклама банку з пропозицією підвищених відсотків викликала підозру - усі на ринку вже розуміли, що будується фінансова піраміда. А НБУ, зобов'язаний за цим стежити, нічого не бачив? На нараді в нашому комітеті представник прокуратури не виключив, що в результаті розслідування претензії будуть і до чиновників Нацбанку.

- Однак ви ж не будете заперечувати, що "чистка" була об'єктивно необхідна? І відхід із ринку проблемних банків мав привести до оздоровлення системи, прискоривши розвиток економіки.

- У світі головне завдання влади - врятувати кошти громадян і бізнесу в банках, провести "чистку" якнайшвидше, уникнути паніки та великої шкоди економіці. У нас продовжують закривати банки, дозволяючи перед цим виводити з них кошти.

Досвід криз в інших країнах показав: що швидше влада допоможе банкам оздоровитися, то швидше розпочнеться економічне зростання. Позитивні приклади - Південна Корея та Туреччина. Японія зволікала в 90-х роках, потім їх назвали "втрачене десятиліття". Але після дуже серйозної азіатської кризи, за п'ять років вони закрили або реорганізували не більш як півтора десятка банків, витративши на допомогу системі близько 18 млрд дол. Тому суть "чистки" має полягати в допомозі банкам позбутися проблемних кредитів. У нас же "чистка" спрямована на кардинальне зменшення кількості банків, але не приводить до оздоровлення тих, що залишилися. Відсоткове співвідношення проблемних кредитів до загального обсягу активів продовжує зростати. НБУ "витягає" з банків усі вільні кошти, пропонуючи свої депозитні сертифікати під величезні відсотки. Навіщо банку напружуватися, шукати "живий" бізнес, щоб видати кредит? Простіше, майже нічого не роблячи, одержувати величезний дохід від коштів, які лежать мертвим капіталом у НБУ.

Натомість потрібно створювати інститути, які сприятимуть економічному зростанню. Сьогодні у світі спостерігається криза надвиробництва, і на повний хід іде нова промислова революція. А тим часом технологічна деградація нашої країни прискорилася. Ми катастрофічно втрачаємо експорт. При цьому довіри до банківського сегмента після кризи не повернуто.

За рівнем депозитів і кредитів, якщо перерахувати в доларах, нас відкинуло на рівень 2005–2006 рр. Ряд банків за 2016 р. серйозно погіршили свої результати. У середньостроковій перспективі нас чекають і нікуди не поділися ризики нових криз. Тож де оздоровлення?

Як можна говорити про довгострокові інвестиції, коли кредит сьогодні коштує 20–30% річних? Ми зобов'язані кардинально змінювати всю економічну політику.

- Як саме?

- Потрібно створити інститути, такі, як уже згадане вище Експортно-кредитне агентство. Треба створити Банк розвитку для фінансування модернізації вітчизняних підприємств, важливих інфраструктурних проектів, для дешевого кредитування малого та середнього бізнесу. Недарма шановний японський експерт Масару Танака наводить приклад корпорацій Sony, Panasonic і Mazda, які колись були малим і середнім бізнесом. Японський уряд через державні банки підтримав їх дешевими кредитами, а згодом вони захопили світові ринки та перетворилися на потужних світових гігантів. А Японія - на одну з найбагатших країн світу. Наше завдання - зробити й Україну сильною та процвітаючою країною.

Для цього мало відновити зростання економіки. Нам потрібні умови для розвитку власних технологій. Щоб продавати на світовому ринку не лише ліс-кругляк, примітивний метал і хімію, а, наприклад, меблі, комп'ютерні програми під власними марками та складну техніку з високою доданою вартістю. Щоб основний прибуток залишався в Україні. Тільки в цьому разі ми зможемо вирватися з бідності. Тому нам потрібне не просте оздоровлення фінансової системи, а також її переорієнтація на виконання головних цілей довгострокового розвитку країни.