Економіка снігових заметів

Поділитися
Економіка  снігових заметів
Сам по собі сніг нічим не заважає абсолютній більшості з нас виконувати свою звичайну роботу. Тільки кожен крок цілиною, кожне переміщення містом варті таких величезних зусиль, що розумієш: ще трохи більше в тому самому дусі - і от ти який, апокаліпсисе! А тим часом наша економіка в подібному режимі працює від самого початку.

"Снег,

Город почти ослеп…"

А.Макаревич

Стихія, яка паралізувала Київ і кілька прилеглих областей, не лише виявила безпорадність і безладність комунальних служб, а й разом із дорогами, що розвалюються, стала своєрідним символом. Ні, будинки та підприємства не зруйнувалися й навіть не залишилися без електрики. Сам по собі сніг нічим не заважає абсолютній більшості з нас виконувати свою звичайну роботу, і вона сама по собі не стала важчою. Тільки кожен крок цілиною, кожне переміщення містом варті таких величезних зусиль, що розумієш: ще трохи більше в тому самому дусі - і от ти який, апокаліпсисе! А тим часом наша економіка в подібному режимі працює від самого початку. Причому для неї (так і проситься алегорія!) "сніг" мете й мете - і на його тлі дедалі виразнішим є бажання пом'янути північного хутрового звірка, який зазвичай асоціюється з глибоким снігом...

Аналогія в тому, що поруч зі "звичайними" витратами бізнесу (нашої з вами основної роботи) величезну роль відіграють також так звані транзакційні витрати, пов'язані не з виробництвом товарів і послуг, а з труднощами при обміні. Наприклад, щоб купити товар, потрібно визначитися з вибором, знайти за відповідною ціною, з'їздити за ним... При цьому є ризик: трапиться несвіжий - доведеться викинути, неякісний - нести на гарантійний ремонт, такий, що не відповідає зазначеним в інструкції параметрам, - скаржитися в споживінспекцію... У свою чергу, продавець теж має донести до вас інформацію, прийняти та опрацювати платіж, простежити, щоб товар не вкрали. Особливо набагато такі витрати зростають, коли права власності передаються окремо від самого товару, наприклад, при купівлі квартири на первинному ринку. Про це багато можуть розповісти вкладники "Еліта-центру" або мешканці будинків і котеджних селищ, які одержали на свою голову "у навантаження" від забудовників управляючі компанії, про які "забули" згадати в договорах. "Пересуватися" "диким" ринком так само важко та небезпечно, як і занесеним містом. А якщо продавати свою працю та її плоди важко й ризиковано, то багато не заробиш, хоч би як працював - усе потоне в "снігу".

Щоб полегшити завдання, люди здавна протоптували та розчищали "стежинки" за принципом "свій до свого по своє". Коли із сусідом жити пліч-о-пліч ще нашим дітям та онукам, стосунками та репутацією доводиться дорожити. Тому ризик відносно менший, та й з оцінкою якості легше, коли сусідську корову знаєш. Поки технології були традиційними, а обмін - примітивним, мережі таких "доріжок" між сусідами було в основному достатньо для того, аби забезпечити себе всім необхідним на кожний день. А для решти були ярмарки - продовжуючи аналогію, "розчищені та натоптані" майданчики для торгівлі з незнайомцями, де витрати були мінімальними для тих часів. Але найцікавіше тут запитання: хто, як і навіщо забезпечує зниження витрат?

Здавалося б, на останнє запитання відповісти найпростіше: ми всі зацікавлені в тому, щоб пересуватися було легко та безпечно. Для цього люди створюють і підтримують правила гри, інституції - образно кажучи, прокладають дороги й наймають снігоочисну техніку (правоохоронців), щоб підтримувати їх проїжджими. Однак у цьому процесі існують свої "транзакційні витрати", які псують його до невпізнанності.

Для початку обранець, якого нібито народ покликав і наділив грошима саме для того, щоб він організував розчищення, може не виправдати довіри. Ще гірше, що не тільки він, а й простий тракторист одержують над всіма іншими владу. Адже навіть якщо правитель щиро хоче добра, він не може простежити за всіма - ті самі витрати заважають (по снігу до всіх не доїдеш!). А хитрий парубок, який одержав у свої руки трактор, зацікавлений не служити суспільству, а навпаки, обмежити доступ де тільки можна: навалити непрохідні замети на найважливіших напрямках, прорити в них вузенькі проходики та зробити їх платними. Не розчистити чиюсь машину, а навпаки, засипати по самий дах і запропонувати розкопати за гроші. Звичайно, реальний тракторист такого ніколи не зробить - якщо й додумається до подібної безсоромності, то самосуд буде швидким і суворим. А тих, хто подібне ж виробляє із законами, народ чомусь терпить.

Ні, звичайно, на подяку за виявлену довіру шосе на Конча-Заспу або Межигір'я буде вилизане до чорного асфальту - адже там живуть благодійники, які наділили "трактористів" знаряддями одержання прибутку. Але це аж ніяк не допоможе людям створювати корисні продукти та обмінюватися ними на взаємну вигоду, бо головні жителі цих благословенних місць нічого самі не створюють, а тільки перерозподіляють створене іншими.

Решті залишається або протоптувати стежинки, як у старі часи, або, якщо вистачає грошей та сміливості, купувати позашляховик та їздити на ньому навпростець, порушуючи всі правила, - під снігом не видно не те що розмітки, а й самої дороги. Звичайно, на це йде чимало сил і пального. До того ж є ризик загрузнути в особливо глибокому місці, яке, до речі, й не роздивитися. Зате власник "джипу" їздить у той час, коли інші не можуть. Він, звичайно, робить корисну справу, допомагає людям, підвозить їх, однак і плату за це бере, відповідно, набагато більшу, ніж звичайне таксі (про добровольців - далі), адже конкурентів немає! У результаті такі "джипи" навіть місцями накатують дорогу, якою можна пройтися-проїхати. Але ті, кому не подобається її місце розташування, можуть завжди покликати "тракториста" у погонах або при посаді, щоб засипати з таким трудом пробитий шлях: "Не можна!". Та й самі можновладці не проти, якщо не зовсім засипати, то зробити на ній яму-годувальницю, з якої діставатимуть машини тим самим трактором. І, звичайно, не безплатно.

Отже, виходить, що владі, поставленій нібито розгрібати сніг, він вигідний! Трактористи - віддані, потрібні їй дороги - розчищені, а без інших навіть простіше: адже їй нічого не варто купити не те що джип, а й узагалі танк, і пересуватися напролом, ігноруючи будь-які правила. Ну й що, що прості люди при цьому не можуть самі собі заробити на життя? Нехай ідуть на заводи та живуть при них, як у позаминулому столітті! Зате й протестувати ніхто не вийде - загрузне в снігу. Та вони, власне, уже звикли, притерпілися... Протоптали стежки не тільки один до одного, а й до заднього двору заводу - тягнуть помаленьку, тим паче, що через паркан, який потонув у заметі, легше перекидати вкрадене, а сліди можна й замести. Жвавим хлопцям на джипах так узагалі вигідно: на звичайній дорозі їхня машина нічим не краща за інші, тільки палива жере неміряно.

А ось тепер, щоб зрозуміти, звідки йде справжній сніговий апокаліпсис, уявімо собі на хвилину, що можновладці навчилися самі викликати снігопад. Кошмар? Ну, відносно справжнього снігу, звичайно, нереально. А в нашій алегорії навмисно підвищувати транзакційні витрати - цілком звичайна справа для нашої влади. Адже хто штампує слизькі закони, крізь які практично неможливо ні прямо пробратися, при цьому не послизнувшись, ні обійти, не потрапивши в замет (ще й за сприяння спритних виконавців, здатних виліпити з них хоч снігову бабу)? Хто поховав у заметі останки судової системи? Хто спрямовує залишки бюджетних коштів на "органи" - чи то правопорушні, чи то лівоохоронні, у цій заметілі не розбереш? Хто жене пургу про дерегуляції, а сам тим часом під її прикриттям доїдає останні острівці середнього бізнесу? Безнадія...

На щастя, той самий сніг виявив й інше.

По-перше, люди переконалися, що ніхто "зверху" про них піклуватися особливо не збирається, а якщо й хоче, то не вміє. Тому справді "взяли лопати", найняли трактористів (справжніх) і розчистили, де змогли. На загальному сумному тлі особливо вирізнялися будинки, де завчасно створили ОСББ і знайшли хороших керуючих - там мешканцям ні про що турбуватися не довелося. Отже, можемо й правила життя створювати, коли не сподіваємося на начальство, хоча б у межах будинку! І тепер нам ніяка держава, з усіма її вищеописаними витратами, не потрібна?! Але, на жаль, така кооперація працює не далі двору.

По-друге, чимало джиперів, і справжніх, і алегоричних, добровільно та безкорисливо організувалися, щоб допомогти людям, які потрапили в біду. Виходить, є ще благородні люди, здатні жертвувати своїм часом заради спільної справи та одержувати від цього задоволення! Тоді як дехто з тих, хто з обов'язку служби зобов'язаний був це робити, поводився в гірших традиціях, описаних вище. От тільки чи заступляться ті, кому допомагали добровольці, за своїх благодійників, які цілком справедливо набили морди користолюбним офіційним "рятувальникам"? Чи знову віддадуть їх на розтерзання міліції, як це сталося після підприємницького Майдану? Може, повчитися у футбольних фанів?

По-третє, не всюди було так жахливо, як у Києві. Там, де громадянам удалося обрати відповідального та компетентного мера, у Вінниці, наприклад, ніякої катастрофи не було. Власне, і не мало бути: у Канаді, наприклад, такі снігопади - звичайна річ. І нікому навіть на думку не спаде забороняти будь-кому виїжджати! Утім, сама по собі демократія - не панацея: Черновецького обирали чесно, ще й двічі, а при ньому з прибиранням снігу було ще гірше. І в буквальному значенні, і в переносному. Тому демократія необхідна - без неї немає відповідальності, але для того, щоб вона працювала, потрібно ще навчитися боротися зі спокусою голосувати за популістів, хоч би як переконливо вони обіцяли "поділитися".

"Что же за этим последует? - Будет апрель…". І, як співається в пісні, що послужила епіграфом:

"У снега короткий век…

Сто долгих дней

Снег был сильней,

И исчез без следа

Лишь за пять теплых дней".

Утім, хоч би як сильно нам цього хотілося, зрозуміло, що такий розвиток подій чреватий потопом, який може бути ще страшнішим за заметіль. Зокрема, те, що залишилося від доріг, змиє остаточно. На жаль, з алегоричним "снігом" усе точно так само. Щоб зменшити збитки, сніг потрібно, за можливості, вивозити подалі: що більше нам удасться розчистити зараз, то менше шкоди завдасть неминуче танення. Треба посилено готуватися до того, щоб прокладати нові дороги, тепер уже переважно там, де люди самі протоптали або накатали їх, - закони мають виростати з практики, а не навпаки. І тоді, як співав той самий Макаревич в іншій своїй пісні: "И весна непременно наступит, а как же иначе…".

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі