Донбас у пошуку нової моделі: шість вихідних позицій для стратегії майбутнього - Макрорівень - dt.ua

Донбас у пошуку нової моделі: шість вихідних позицій для стратегії майбутнього

9 червня, 2017, 17:05 Роздрукувати Випуск №22, 10 червня-16 червня

Жоден з регіонів України наразі не може конкурувати з Донбасом за рівнем уваги з боку політиків, експертів, пересічних українців. Стратегія побудови нового Донбасу може стати одним із наріжних каменів реконсолідації України. Для цього потрібно дійти згоди щодо основних концептуальних позицій цієї стратегії.

© wikimedia.org

Жоден з регіонів України наразі не може конкурувати з Донбасом за рівнем уваги з боку політиків, експертів, пересічних українців. 

Проте в центрі уваги, як правило, "гарячі" поточні проблеми, що викликають найбільше занепокоєння та потребують негайного вирішення. Будь-які стратегічні питання відкладаються на "після війни". Між тим тут, як ніде, стає очевидною прозора істина: якщо вал поточних проблем починає перевищувати здатність їх подолати, саме час вдатися до стратегічних рішень. Крім іншого, це дасть можливість перенести увагу з того, як найефективніше витратити гроші — чи то українського бюджету, чи то іноземних донорів, на те, в який спосіб цей масштабний регіон із потужними природними та людськими ресурсами може і повинен генерувати ресурси. Не лише на виживання — на якісні зміни, розвиток і підґрунтя для нового економічного та соціального піднесення.

Стратегія побудови нового Донбасу може стати одним із наріжних каменів реконсолідації України. Для цього потрібно дійти згоди щодо основних концептуальних позицій цієї стратегії.

Позиція перша: попри очевидний вплив зовнішнього чинника у вигляді агресії РФ, в основі нинішньої кризи — крах сформованої в регіоні моделі розвитку.

Модель пасивної експлуатації ресурсного потенціалу Донбасу була ефективною до 80-х років минулого століття, після чого мала би бути конвертована згідно з новими викликами глобальної конкуренції на основі підвищення рівнів виробничого переділу і технологічних укладів.

Проте цього не сталося. Наслідок — характерний для старопромислових регіонів різних країн світу букет хвороб: старіння обладнання і технологій, надмірна енергоємність виробництва, наростання екологічних проблем, обтяженість соціальними проблемами, зниження продуктивності праці, відсутність можливостей і мотивації до інноваційного розвитку та формування конкурентних переваг на основі нижчої за ринкову вартості ресурсів, включаючи трудові, та отриманні податкових і тарифних преференцій.

Процес розпаду було запущено глобальною економічною кризою 2008–2009 рр., що прискорила зміни в кон'юнктурі міжнародних ринків, до яких бізнес базових галузей регіону — металургії та хімічної промисловості — виявився вже практично нездатним адаптуватися. Перехід кризи у відкриту фазу було посилено торговельними обмеженнями, що їх з 2012 р. почала активно запроваджувати Російська Федерація як реакцію на практичні кроки України щодо реалізації її європейського вибору, різко зменшивши експорт машинобудівної, аграрної та харчової продукції.

На тлі такої тривалої глибинної кризи старопромисловості не міг не сформуватися специфічний соціальний капітал, подібний до того, що забезпечив голосування за Брекзит у Великій Британії, обрання суперечливої постаті Д.Трампа президентом у США. В Україні він сформував сприятливе підґрунтя для інспірації РФ сепаратистських настроїв у східних регіонах нашої країни з подальшим розв'язуванням збройної агресії. Відсутність "соціального імунітету" до провокування таких самовбивчих дій — неспростовний вирок старій моделі розвитку Донбасу та найкраще свідчення того, що шлях до системного вирішення кризи лежить лише через докорінну зміну такої моделі.

При цьому слід пам'ятати, що нинішня лінія розмежування — у жодному разі не лінія зміни моделі. І проблема перебудови моделі розвитку, включаючи асоційований із нею соціальний капітал, повною мірою актуальна й на підконтрольній Україні території. Зрозуміло, що саме ця територія на першому етапі буде одночасно реципієнтом стратегії змін і "вітриною" адекватності підходів для спільноти "по той бік поребрика".

Позиція друга: реінтеграція Донбасу з українською спільнотою потребуватиме реінтеграції спільноти на основі цілісної регіональної ідентичності.

З крахом моделі відбулося руйнування регіональної ідентичності, яку розуміють як усвідомлення включеності кожного із суб'єктів у систему взаємозв'язків, що складають регіональну спільноту. Серед зруйнованих устоїв ідентичності — не лише одіозний "Донбас усіх годує" та ностальгія за "русским миром", а й продуктивні цінності — праці, професійної солідарності, культурно-гуманітарної сфери тощо.

Наслідок такої дезорієнтації — втрата керованості, мотивацій, кооперації, згуртованості, а отже, різке звуження можливостей реалізації регіонального економічного потенціалу.

Конче потрібне формулювання нових сенсів, які побудують нову ідентичність регіональної спільноти замість зруйнованої. Досить очевидно, що культурно-етнічні підвалини не спрацюють належним чином, оскільки досі регіональна ідентичність будувалася переважно на функціонально-економічній основі. Тому й нову регіональну ідентичність потрібно виводити з економіки, а саме — зі згуртування довкола створення оптимальних умов для виявлення, консолідації та реалізації ресурсів регіону: природних, техногенних, людських, інституційних, геостратегічних. До речі, за такого формату ідентичності потужну, а інколи й визначальну роль відіграватиме бізнес, що працює в регіоні, особливо великий, тому він має чітко бачити себе і свої перспективи у стратегії майбутнього.

Усвідомити необхідність саме такого підходу до ідентичності Донбасу декому буде досить важко. Нашими сильними сторонами, на жаль, ніколи не були ані толерантність до різноманіття, ані, тим більше, розуміння колосального потенціалу, який у цьому різноманітті криється. Проте альтернативи такому підходу в межах імперативу цілісності України не існує.

Позиція третя: нова ідентичність Донбасу має будуватися на переосмисленні ресурсного потенціалу регіону.

Потрібно визнати, що традиційні ресурси, на основі яких будувалася могутність Донбасу минулого століття, вже давно не є домінуючими чинниками конкурентоспроможності на глобальних ринках. Лідерство серед рушіїв здобуває вже навіть не людський, а соціальний капітал, сучасну якість якого було охарактеризовано вище. Бачення майбутнього має будуватися на критичній оцінці забезпеченості ресурсами вже у цій новій системі координат.

Тим більше, що навіть доступність традиційних ресурсів змінилася внаслідок поділу регіону лінією зіткнення. Розмито людський капітал, формуються нові центри економічної активності. Конфлікт уже набув затяжного характеру, а отже, цілісні конкурентоспроможні регіональні економічні системи мають будуватися в межах нині підконтрольних Україні територій. Хоч як парадоксально, але якнайшвидша реідентифікація Донбасу як цілого на початковій стадії без непідконтрольних територій створить базис наступної реінтеграції останніх, оскільки дасть можливість сформувати рушії розвитку регіону на основі сучасних конкурентних переваг.

Припинення товарного обміну з непідконтрольними територіями відіграло значну системну роль. Необхідність формувати альтернативні ресурсно-технологічні ланцюги замість втрачених спонукатиме (і вже спонукала) до горизонтальної співпраці між різними бізнес-групами, які володіють виробничими потужностями для різних стадій технологічного процесу. Це створює передумови для формування прозорих ринків відповідної проміжної продукції, інтегруючи принципи конкуренції у раніше закриті олігархічні вертикалі.

Позиція четверта: першочерговим завданням є реінтеграція Донбасу в національну економіку.

Переосмислення ресурсного потенціалу дасть змогу оновити функціональне навантаження регіону в масштабах національної економіки, що поліпшить його включеність у вирішення завдань загальнодержавного значення (реабілітація територій зони конфлікту та структурна перебудова економіки Донбасу до таких завдань належать). Адже масштабів регіональної економіки, особливо в її нинішньому напівзруйнованому стані, очевидно недостатньо, щоб створити імпульс для економічного відновлення регіону.

Серед процесів, які відбуваються вже зараз і формують ринки для продукції з підконтрольних територій Донбасу, — модернізація базових галузей відповідно до викликів глобальних ринків, розбудова транспортної інфраструктури, технічне переозброєння агровиробництва, енергетична модернізація, впровадження енергоефективних технологій (у т.ч. новітніх технологій використання енергетичного вугілля) і розвиток альтернативної енергетики тощо. Процеси відновлення зруйнованих будівель та інфраструктури в регіоні також самі по собі можуть стати рушіями економічного зростання, проте залежать від наявності зовнішнього фінансування.

На зміну ілюзорній самодостатності Донбасу, яка формувалася універсальністю базової проміжної продукції, що вироблялася в регіоні (вугілля, метал, хімічні речовини), має прийти реальний ефект від синергії міжрегіональної співпраці.

Позиція п'ята: стратегічне вирішення проблем, які лежать в основі дестабілізації ситуації в регіоні, потребуватиме довгострокової політики структурної адаптації старопромислових регіонів до зміни факторів економічного зростання.

Має бути чітке розуміння: навіть у разі швидкого завершення збройного протистояння відновити економіку Донбасу "як було" вже неможливо, й будь-які ілюзії з цього приводу, що нерідко культивуються прибічниками "економічного прагматизму" у розумінні "повномасштабного відновлення економічних зв'язків з РФ", пагубні для майбутнього регіону.

Здійснення масштабних структурних змін, яких потребує Донбас, у тому числі значної реновації базових галузей та їх інтеграції у виробничі ланцюжки з високою доданою вартістю, потребуватиме ресурсів, що доступні лише на міжнародному рівні. Тому перспектива структурної адаптації Донбасу є реалістичною в умовах відкритості економіки та розвитку України в європейському просторі.

При цьому побудова адекватного сучасним викликам соціального капіталу потребує першочергової уваги до забезпечення інклюзивності розвитку економіки регіону. Для цього потрібні диверсифікація галузевої спеціалізації на основі європейських принципів smart-спеціалізації, орієнтація на інноваційні технології залучення не охоплених раніше ресурсів регіону, значне збільшення частки сервісних і креативних індустрій тощо.

Позиція шоста: побудова та реалізація стратегії майбутнього мають відбуватися на програмних засадах, розроблених на умовах максимальної інклюзивності.

На основі широкого інклюзивного діалогу із залученням громадськості, регіональної влади, місцевого самоврядування, місцевих експертів і, що суттєво, представників бізнесу необхідно сформувати відповідну дорожню карту, яка має бути широко оприлюднена та роз'яснена населенню регіону, в тому числі непідконтрольних територій. Дорожня карта повинна надавати зрозумілі шляхи вирішення ключових і найгарячіших проблем: відновлення економіки та інфраструктури, подолання бідності та створення робочих місць, подолання корупції, забезпечення прав людини, захист інтересів і вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб і людей, що проживають безпосередньо біля лінії зіткнення, досягнення громадянського миру тощо. Спеціальної уваги потребують орієнтири вирішення потенційних конфліктів, що будуть пов'язані з майбутнім відновленням конституційного порядку на всій території Донецької та Луганської областей.

Руйнування моделі означає також руйнування інституційних стабілізаторів економіки регіону. Тобто годі розраховувати на те, що, позбавлена цілісної регіональної ідентичності, вона скеровуватиме "сама себе" на необхідну структурну адаптацію. Фрагментація та розбалансування регіонального розвитку видаються ймовірнішим результатом. Зрозумілі та прийнятні для спільноти стратегічні програми, доповнені консолідованими стратегіями розвитку територіальних громад ("вага" яких подекуди перевищує 100 тис. населення), критично важливі для руху до бажаного майбутнього Донбасу. Функціональність Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України, проект якої наразі розроблено, є обмеженою поточними завданнями коротко- та середньострокового періодів. Розробка та ухвалення на загальнодержавному рівні довгострокової Стратегії
структурної адаптації Донецької та Луганської областей мали би забезпечити міжсекторальну та міжрегіональну взаємодію для відновлення стійкої стабільності економік цих областей на засадах структурної модернізації та подолання кризи старопромисловості. Як уже згадувалося вище, програмна визначеність коротко- та довгострокових перспектив регіону може і повинна стати підґрунтям для формування нової регіональної ідентичності Донбасу в оновленій Україні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво