Докучлива казка про порятунок села - Макрорівень - dt.ua

Докучлива казка про порятунок села

22 квітня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-29 квітня

Минулий рік став роком фіскальної децентралізації. Місцеві бюджети одержали великий фінансовий ресурс, повноваження, а також можливість ці повноваження змінювати в інтересах громад. Хоч як сумно, але реформа, покликана поліпшити життя жителів найбідніших регіонів, майже не позначилася на благополуччі українських сіл.

© Володимир Козюк/Gazeta.ua

  

Минулий рік став роком фіскальної децентралізації. Місцеві бюджети одержали великий фінансовий ресурс, повноваження, а також можливість ці повноваження змінювати в інтересах громад. 

Хоч як сумно, але реформа, покликана поліпшити життя жителів найбідніших регіонів, майже не позначилася на благополуччі українських сіл. Найбільшу кількість додаткових коштів одержали міста обласного значення — там залишається половина плати за землю, податку на прибуток, акцизу з роздрібних продажів. Селам для одержання цих вигід треба формувати об'єднані територіальні громади. Але вони не поспішають, бо бояться, що після об'єднання їхні малокомплектні школи закриватимуть, за медичною допомогою доведеться їхати в сусіднє село, а одержання кожної довідки займе вдвічі більше часу. Пряник, пропонований державою, недостатньо солодкий, щоб усі села добровільно йшли на об'єднання.

На жаль, досі вся державна риторика про підтримку села зводиться до валу зернових і експортної виручки. Про те, як заробити не великому аграрному бізнесу, а саме громадам, ніхто не говорить. Але ж об'єднання збільшить не тільки доходи громад, а й витрати — хоча б на інфраструктуру між селами, що об'єдналися, шкільні автобуси, машини медичної допомоги. Не слід забувати, що, передаючи додатковий ресурс на місця, держава повернула місцевій владі і повноваження, причому іноді надмірно. І якщо не знайти способів розвитку сільської економіки, то новостворені громади навряд чи стануть багатшими за розрізнені занепалі села.

Кому допомагаємо?

Розвитком села в умовах децентралізації за великим рахунком займаються два міністерства — Міністерство аграрної політики й продовольства, що традиційно підміняє село великим аграрним бізнесом, і Міністерство регіонального розвитку, будівництва й ЖКГ, для якого принципова адміністративно-територіальна реформа, а не розвиток економіки нових громад. Мінфін, перекроївши податки на користь місцевих бюджетів, свою місію вже вважає виконаною, а Мінекономрозвитку й Мінекології в процесі не беруть участі взагалі. Декларативна держава села підтримує, навіть прийняла Концепцію розвитку сільських територій. Документ далекий від ідеалу, й навіть побіжний погляд на нього допомагає зрозуміти, що підтримуватимуть не тих і не так.

"Звичайно, реформа децентралізації передбачає активну участь самих людей у процесі, але є й державна роль у цьому, і вона дуже важлива. 25 років у нас приймали безліч актів державного рівня, присвячених розвитку села, закони, державні програми, стратегії. Звичайно, все й закінчувалося їх прийняттям. Концепція розвитку сільських територій доповнила цей список. Тепер ставка робиться на підтримку АПК, виробників, це — підміна понять.

Підвищення заможності агровиробників — це не розвиток села. Це не допоможе його розвитку, не поліпшить життя людей, не утримає їх на цих територіях. Подивіться на цілі цієї концепції: диверсифікація економічної діяльності та збільшення реальних доходів від сільськогосподарської діяльності. Реальних доходів кого? Де тут людина? Ми бачимо за цими фразами людину, її сім'ю, її побут?" — задається слушними запитаннями Анатолій Ткачук, науковий директор Інституту громадянського суспільства.

Справді, аграрний сектор на сьогодні формує приблизно 40% валютної виручки держави, понад 60% внутрішнього споживчого попиту і 16% ВВП. Цифри вражають, але жодним чином не стосуються ні села, ні його проблем. Усе це — досягнення великих аграрних підприємств, які прекрасно розвиваються й без держпідтримки, мають найсильніше лобі, самостійно впливають на державну політику в секторі АПК. Так, вони інвестори. Але вони інвестують у власний високотехнологічний бізнес, а не в економіку регіонів. Чи допомагають вони селу?

Із погляду великого аграрного бізнесу, ідеальне село — це рілля й дорога поруч (ну й хіба що ще елеватор). І ставити знак рівності між розвитком агробізнесу та розвитком сільських територій — це підписувати останнім смертний вирок. Село не тонна зерна з гектара, це — люди, вбогі старі, часто знедолені діти, молодь, що тікає в міста за першої нагоди. Їм потрібні не рекордні посіви й надої, а якісна освіта, медична допомога, комунікації, соцзабезпечення, стимули для розвитку. Підтримувати розвиток сільського господарства потрібно, але не великого бізнесу, а дрібного підприємництва.

На жаль, навіть фермерські господарства в Україні розвинені дуже слабко, хоча за чисельністю вони становлять понад 70% від усіх зареєстрованих сільгосппідприємств. Здавалося б, значний відсоток. Але в обсягах горезвісного валу агропродукції їхня частка менш як 8%. Реальну господарську діяльність веде лише кілька відсотків фермерів, переважна їх більшість просто здає землю в суборенду великим компаніям.

Малий і середній бізнес у селах представлений 3 млн самозайнятих, які, на відміну від фермерів, примудряються виробляти понад 45% сільськогосподарського ВВП. От їх і повинна підтримувати держава, якщо справді хоче розвивати сільську економіку, а не просто збільшувати обсяги експорту. Саме про них, а не про холдинги й трейдери, має йтися, коли ми говоримо про державну підтримку аграрної промисловості.

"Звичайно, ми всі зацікавлені в тому, щоб у нас зростало сільгоспвиробництво. Але за цифрами, що показують зростання, ми не бачимо реальних проблем сільських територій — інфраструктура руйнується, через розвиток технологій люди втрачають робочі місця, їдуть із сіл, соціальні стандарти, рівень життя тих, хто залишається, знижуються катастрофічно, території порожніють, провокуючи низку екологічних проблем", — вважає В'ячеслав Негода, перший заступник міністра регіонального розвитку.

Та вимирає не село, вимирає Україна. Шість регіонів нашої країни мають сільськогосподарський тип економіки — Вінницька, Кіровоградська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська й Чернігівська області. П'ять регіонів аграрно-промислові — Житомирська, Івано-Франківська, Миколаївська, Волинська й Сумська області. У сільській місцевості проживають понад 13 млн українців, тобто майже третина всього нинішнього населення України.

Як допомагаємо?

"Проблема в тому, що немає єдиного концептуального бачення цих процесів. Коли ми говоримо про розвиток сільських територій, кожен уявляє щось своє, і з цих уявлень з'являється безліч різнопланових документів — окремих пазлів, з яких поки що навіть загальної картини не скласти. На сьогодні в науково-прикладному плані зроблено набагато більше, ніж у формуванні державної політики. Ми працюємо з окремими людьми, з громадами. Ми бачимо кілька ключових моментів, на які слід звернути увагу, — пояснює Олена Бородіна, завідувач відділу економіки й політики аграрних перетворень Інституту економічного прогнозування НАНУ. — Передусім розвиток власне громади, її формування як цілісного органу, що передбачає відмову від бізнес-ініціатив окремих її представників, керівників, і перехід до колективних дій та ініціатив на благо всієї громади. Це складний і довгий шлях. Тільки потім слід говорити про економічний розвиток громади, для чого бажано мати повне уявлення про активи, якими вона володіє, про її капітал. Мова не тільки про землю й інфраструктуру, йдеться і про людський ресурс, фінансовий капітал — можливості залучення інвестицій, зокрема від простих людей, фандрайзинг, політичний капітал — повноваження громади та її спроможність впливати на національну політику".

На думку експерта, є кілька стратегій, здатних принести реальну вигоду громадам. Перше, що спадає на думку як обивателям, так і чиновникам, — залучення інвестицій ззовні. На жаль, досвід реалізації цієї стратегії є, і результати не вражають. Великі агрохолдинги багато років вкладають інвестиції у виробництво на сільських територіях, але життя простих людей продовжує погіршуватися. При постійних і стабільних інвестиціях в агросектор інфраструктура сільської місцевості не поліпшилася, зарплати не зросли, жити простіше не стало — 350 сіл за останні 15 років просто зникли з карти України. Кількість зайнятих в організованому виробництві сільгосппродукції за останні роки з 2,2 млн скоротилася до 500 тис. Інші працівники, що стали жертвами високих технологій, перекочували в лави самозайнятих. Сільське господарство для них залишилося основною сферою діяльності й доходу, а от якість життя погіршилася.

Держава може й повинна стимулювати громади розвивати власний, локальний, бізнес. Це найефективніший підхід і з погляду міжнародних експертів. Але в такому разі держапарату треба перестати орієнтуватися на експортну виручку. В умовах кризи, за нинішнього платіжного балансу, це зробити складно, але треба. І не слід забувати, що домогосподарства в сільській місцевості виробляють продукції не менше, ніж холдинги, і частина її, яку скуповують трейдери, йде на експорт.

Не менш цікавий і перспективний розвиток нового бізнесу в сільських громадах. Досвід такого переходу до нетрадиційної економіки вже є, нехай і не великий, — рекреаційна економіка, економіка знань (коли продають не картоплю, а знання про картоплю), народні промисли. На жаль, для розвитку цих напрямів місцевому бізнесу часто бракує елементарного — розуміння бізнес-моделей, способів просування товарів, основ зовнішніх комунікацій. І ця підтримка під силу держапарату, не потребує фінансових витрат, тільки часу, організації й бажання.

Та про який розвиток зеленого туризму можна говорити, якщо профільний парламентський підкомітет збирається раз на 14 (!) років? Якщо Міністерство екології в летаргічному сні й не бачить, як вирубують ліс, як спустошують землі, як висихають ґрунти, як Україна перетворилася на зону виснажливого землеробства, забувши, що таке сівозміни. А хто розповідатиме й пояснюватиме сільському старості, чому для села туризм вигідніший за цукровий буряк, як залучати клієнтів і які послуги їм надавати, якщо Міністерство економіки хвилюють тільки наші позиції в Doing Business?

І якщо влада справді хоче відродити сільські території, вона повинна чітко визначити, яку стратегію пропонує їм для розвитку. Причому для кожного регіону це має бути своя модель, яка враховує економічні, кліматичні, природні й людські ресурси. Що стоїть за безликими урядовими концепціями, планами та порядками, крім бажання видати ще одну відписку?

"Слід чітко зрозуміти, які завдання переміщуються на регіональний рівень, а які залишаються на рівні центральному. Щоб не виходило так, що окремі функції дублюються, а деяких узагалі ніхто не виконує. Передача повноважень — проблема, з якою стикнулися всі без винятку країни, що проводили цю реформу. Важливо почати саме з якісного їх розподілу, — ділиться досвідом Вільям Томпсон, керівник відділу з питань Євразії ОЕСР. — Щоб місцева влада, наприклад, думала про те, як допомогти фермерам, а держава — як вивести продукцію цих фермерів на зовнішні ринки. А не так, що всі допомагають фермерам, але що їм потім робити зі своїм товаром, нікого не цікавить. Або навпаки, всі хочуть відкрити зовнішні ринки для місцевих виробників, не розуміючи доладно, що на ці ринки після їх відкриття поставляти".

Село в умовах децентралізації — це громада, яка сама планує й сама ж реалізує програму свого розвитку. Але вона не може робити це окремо від держави, їй потрібна підтримка й далеко не завжди фінансова, але навіть із цим поки що проблеми. Якщо села не об'єднуватимуться в територіальні громади, їх почнуть об'єднувати примусово, такий механізм передбачено. У результаті центральна влада все одно відзвітує про успішну адміністративно-територіальну реформу та займеться іншими невідкладними завданнями, а село продовжить існувати в злиднях, дарма, що не з сільським головою, а зі старостою біля керма. Досі, через два роки реформи, людей на місцях, які усвідомлювали б суть проведених трансформацій, дуже мало. Як і чиновників у центрі, котрі справді розуміють, що треба змінювати, щоб дати сільським жителям можливості для розвитку. "Відродження села" — це докучлива казка української політики, що з року в рік у програмах і концепціях повторює ті самі, по суті безглузді тези.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво