Девальвація очікувань - Макрорівень - dt.ua

Девальвація очікувань

22 січня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 22 січня-29 січня

Подобається це комусь чи ні, але для переважної більшості українців співвідношення між гривнею і доларом залишається ключовим індикатором стану справ у вітчизняній економіці. І якщо курс у черговий раз рвонув угору, то в недалекому майбутньому точно того ж доводиться очікувати й від цін на ринках та в супермаркетах.

Ледь не першоапостольська звістка від президента Петра Порошенка про згоду МВФ надати Україні вже в лютому черговий транш свого фінансування, яка прилетіла з Давоса, мала б викликати подих полегшення в тих, хто переживає за подальшу долю курсу гривні. 

А додаткової ваги президентським словам мало додати згадування, що йдеться про 7 млрд дол. Випадково чи ні, але при цьому обійшлося без уточнення, що ці гроші надійдуть не відразу, а за весь 2016 р., та ще й за умови, що у відносинах офіційного Києва та його головних кредиторів удасться уникнути нових ускладнень.Імовірність виникнення яких дуже навіть реальна, якщо згадати, що нинішні мешканці Печерських пагорбів не могли допроситися у функціонерів МВФ нового траншу понад п'ять місяців. Причина, мабуть, полягає в тому, що профанація переважної більшості так пафосно декларованих нинішньою українською владою реформ помітна навіть із Вашингтона.

Передусім саме з цієї причини, а не через широко цитовану несприятливу кон'юнктуру світових сировинних ринків виглядають поки що гнітюче перспективи як вітчизняної економіки в цілому, так і валютного ринку, зокрема. Тим паче, що й основні відповідальні за їхній протипожежний стан — як у Нацбанку, так і в Кабміні — продовжують демонструвати очевидну неспроможність у виконанні своїх ключових функцій. Чи не тому директор-розпорядник МВФ Крістін Лагард, загалом підтвердивши слова Петра Олексійовича, була значно обережнішою у висловлюваннях?

Що бачимо?

Подобається це комусь чи ні, але для переважної більшості українців співвідношення між гривнею і доларом залишається ключовим індикатором стану справ у вітчизняній економіці. І якщо курс у черговий раз рвонув угору, то в недалекому майбутньому точно того ж доводиться очікувати й від цін на ринках та в супермаркетах. Поки нібито нічого екстраординарного не сталося — на 19 січня ц.р. офіційний курс НБУ було встановлено на рівні 24,8442 грн за долар. Це — мінімум із ще пам'ятного лютого-березня минулого року, коли ним же було зафіксовано сумну ціну "30". Утім, офіційний курс як рік тому, так і нині для простих українців і дрібно-середнього бізнесу залишається величиною досить умовною. Більш інформативними є співвідношення, які виставляються підпільними міняйлами або напівпідпільними обмінниками, що досягнули нинішнього тижня позначки "27 плюс/мінус". До речі, вони залишилися на тому самому рівні й після того, як Нацбанк (мабуть, підбадьорений новинами від Петра Олексійовича) виставив на п'ятницю 22 січня ц.р. курс, посилений на 18 коп. (24,6610 грн/дол.).

Слід сказати, що бізнес валютних тіньовиків — саме завдяки "тимчасово-постійним" обмеженням на ринку легальному — останнім часом просто таки розквітнув. 

І поки Нацбанк щосили кошмарить офіційних міняйл, з кожним днем посилюючи для них правила (тут вам і вимоги відкрити імена власників, і розпорядження мати мінімальний капітал не менш як 20 млн грн) і змушуючи дедалі більше зменшувати обороти, тіньовики свої дедалі більше нарощують. І якщо в банках за їх явно заниженим готівковим курсом валюту вдень із вогнем не знайти, то в нелегальних обмінниках і куплять, і запропонують практично будь-яку суму. Щоправда, за курсом десь на 2–3 грн вищим за офіційний. Така от склалася маржа в тіньового ринку, який функціонує зовсім не в повному відриві від "основного банківського виробництва". І напевно манівцями підживлюється на аукціонах НБУ, на яких регулятору довелося нинішнього тижня добряче витратитися. Хтось на цьому всьому дуже навіть пристойно заробляє. Лафа та й годі, тим паче, що в очах наглядачів із МВФ пристойності дотримуються: адже котирування як Національного, так і комерційних банків зовні нібито приведено у відповідність. Утім, це тема для окремої великої розмови...

Із чим боремося?

Нинішнє ослаблення гривні, слід це визнати, має багато в чому об'єктивний характер і визначається безліччю як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. На зовнішніх ринках ситуація погіршується, ціни на сировину падають та, схоже, падатимуть і далі. Перелякана економічними проблемами Китаю та скороченням попиту на його ринку, світова економіка готується до кризового періоду. Це провокує збільшення попиту на долар — кризу все-таки краще переживати з пачкою баксів, ніж гривень, рублів або венесуельських боліварів. Крім іншого, зміцненню долара допомагають і самі Сполучені Штати, підвищивши базову відсоткову ставку, активно викачуючи ліквідність із ринку та проголосивши "еру сильного долара".

Валюти всіх без винятку сировинних економік девальвують. Це стосується й більшості наших сусідів та основних торговельних партнерів. Так, із січня 2015-го російський рубль, втрачаючи позиції вже не щодня, а щогодини, просів на 44% (частка в обсягах українського експорту — 13%). А білоруський рубль подешевшав на 16% (частка — 6,5%), турецька ліра — на 20 (7,3), польський злотий — на 30 (5,2), єгипетський фунт — на 13 (5,6), індійська рупія — на 8,2% (4%). Тому не до хорошого самопочуття й гривні, позиції якої ґрунтуються на надходженнях від сировинного експорту, що падає разом із котируваннями нафти.

Як і до Революції гідності, наша економіка після двох років реформ усе так само критично залежить від продажів на зовнішніх ринках сировини та напівфабрикатів — металів (26% у товарній структурі) і продукції рослинництва (20%). Отже, хоча здешевлення нафти й дає можливість заощаджувати на витратах на енергетичний імпорт, воно ж визначає падіння цін на наш сировинний експорт. За 2015 р. ціни на сталь на світових ринках упали на 45%, на руду — на 40, на пшеницю — на 20%. "Ціни й на руду, і на зернові знижуються. Особливо на чорні метали — ціна досягла мінімуму за 20 років, якщо дивитися на абсолютне падіння, то воно перевищило навіть падіння вартості нафти. Відповідно, приплив валюти в країну істотно скорочується навіть без урахування інших проблем, — пояснив DT.UA Олександр Жолудь, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень. — На жаль, утримати курс на рівні 25–26 грн/дол. до кінця року за таких умов буде досить складно".

Поліпшення ситуації з торговельним балансом, яке нині спостерігається, наслідок того, що імпортери паралізовані ситуацією на валютному ринку й просто не можуть нормально працювати. А от із валютною виручкою експортерів ситуація лише погіршується — наш експорт не просто сировинний, а ще й сезонний. За агропродукцією традиційна прив'язка до врожаю, а піки продажів металів припадають на будівельний сезон, тобто весну—осінь. Відповідно, як мінімум до середини літа наша експортна виручка не зростатиме, лише збільшуючи тиск на нацвалюту.

І ми не просто втрачаємо ринки збуту в Росії, а й не шукаємо їм гідних альтернатив. Розмови про те, як ми завтра завоюємо європейські ринки, поки що тільки розмовами й залишаються. Ми вже рік у пільговому режимі торгуємо з європейськими країнами, але обсяг експорту за цей період скоротився (!) на 28,4%.

"У 2015 р. торгівля з ЄС скорочувалася, щоправда, це падіння було трохи нижче загального скорочення експорту. Серед іншого, експорт зменшували й низьке виробництво, і спадний ціновий тренд на світових сировинних ринках, який призвів до зменшення валютної виручки експортерів, — пояснив DT.UA Микола Риженков, експерт Інституту економічних досліджень і політичних консультацій. — Аналіз тарифних квот також показує, що лише їхня чверть була вибрана повністю. Понад те, майже по половині квот експорт узагалі не здійснювався. Україна не скористалася потенціалом автономних торговельних преференцій. Чому? Через проблеми з дотриманням правил безпеки харчових продуктів і санітарних стандартів, недостатнім внутрішнім виробництвом, недостатнім попитом на деякі українські товари".

Так, ми скорочуємо обсяги торгівлі з РФ, але цей ринок для нас, як і раніше, критично важливий. Крім іншого, тому, що через нього наші товари транзитом ідуть в інші країни регіону. Оцінювані урядом у 600 млн дол. втрати від російського ембарго — не більш як спроба видати бажане за дійсне. Реальні втрати, на думку, наприклад, аналітиків Concorde Capital, можуть у рази перевищити цю цифру. Частка РФ у нашому товарообігу, попри планомірне зниження, усе ще становить 16%, тільки за дев'ять місяців 2015-го ми продали в РФ товарів і послуг на 5,6 млрд дол. Тому цифра в 600 млн ґрунтується на надії, що ембарго зачепить лише продовольчі товари. Однак список уже розширився до продукції промисловості, Україна запровадила зустрічні торговельні обмеження, а заборона транзиту через територію РФ у природний спосіб скоротила поставки наших товарів до інших країн. У підсумку втрати можуть досягнути 4 млрд, чим буде з'їдено більш як половину траншів від МВФ, якщо ми їх очікуємо...

П'ятимісячна відсутність хороших новин від МВФ, як і всі непереконливі гримаси офіційного Києва з цього приводу, була ще одним дестабілізуючим чинником, що впливають передусім на уми тих міфічних іноземних інвесторів, яких ми так марно чекаємо в Україні. Насправді ми не залучаємо інвесторів, ми їх відлякуємо. Україна — це сумнівна дохідність при найвищих ризиках. При цьому капітал у нас навряд чи захищений, а виплата дивідендів за кордон уже рік під забороною. Інвестпривабливість, кажете? На жаль, нинішній уряд зробив усе, щоб не побачити тут інвесторів якомога довше. Де, до речі, ті неймовірні контракти, які Яценюк привіз із Вашингтонської конференції? Працюють? Капітали все ще заходять у країну? Не дивно за таких-то обмежень і процедурних бар'єрів на вході й виході…

...і чи боремося?

Велика кількість чинників, зовнішніх і внутрішніх, що визначили ослаблення курсу, не викликала адекватної реакції з боку тих, хто за нього відповідає. І пафосна заява прем'єр-міністра Яценюка, що він не допустить торішніх ексцесів, ініціюючи засідання ради фінансово-економічної стабільності, могла справити враження хіба що на іноземців, у сотий раз відбиваючи бажання йти в Україну. Але не дає жодних гарантій, що не повториться лютий 2015-го з готівковим курсом "40".

Можливість проявити себе, максимально згладивши вплив осоружних "святкових днів", "нова команда біля керма НБУ" теж як мінімум бездарно втратила. І щось, що тихо й непевно пролунало від її особи про сполучені зі святковими днями "негативні очікування", ці ж самі негативні очікування тільки підігріло. Слава Богу, лише для декого з тих, хто це почув.

За останній час український центробанк звузив свій арсенал лише до двох інструментів, що дають йому змогу намагатися регулювати ситуацію на валютному ринку: адміністративних обмежень і валютних аукціонів. Але тільки перший уже давно не допомагає, а другий використовується вкрай невміло. Так що обидва важелі стають гальмами, з допомогою яких із серйозними рухами на валютному ринку точно не впоратися. А от дієвого механізму оперативного регулювання валютного ринку і якісного реагування на виникаючі дисбаланси так поки що й не створено.

Тим часом Кабмін і Нацбанк спільно продовжують грати в дуже пожежонебезпечні ігри. Під кінець року на ринок традиційно пішов потік гривні — виплати зарплат і пенсій, оплата за енергоносії й комунальні послуги. Зацікавлену громадськість особливо стурбував той факт, що з 47,9 млрд грн, які числилися на кінець грудня на єдиному казначейському рахунку, на початок січня залишилося лише приблизно 9 млрд. На щастя, більша частина цих коштів — близько 30 млрд — припала на невитрачені 2015-го кошти регіональних бюджетів, які з цієї причини повернулися на рахунок Мінфіну. Але залишок суми справді потрапив на ринок, посиливши валютно-курсовий тиск. Фонд гарантування вкладів фізосіб також підлив гасу, виплативши в грудні вкладникам Укрінбанку близько 2 млрд грн.

Попри декларований бюджетний профіцит, нацбанківський портфель ОВДП 2015-го виріс, як на дріжджах, перевищивши 90 млрд грн. По суті, це емісія. І тут уже байдуже, ці гроші потрібні були для докапіталізації банків діючих чи для виплат вкладникам банків, що лопнули. Головне, що нічим не покритої грошової маси стало більше. Причому під кінець року значно — за грудень регулятор випустив ОВДП майже на 16 млрд грн. І це не все. "Вихід Міністерства фінансів на ринок із продажем ОВДП на суму майже в 500 млн дол. насправді означає створення саме владою ще більшого розриву між попитом і пропозицією на валютному ринку і є чітким сигналом утримуватися від продажу іноземної валюти, стимулюючи її купівлю. Зрозуміло, що такі дії влади ще більше дестабілізують валютний ринок і сприяють посиленню девальваційних очікувань", — зазначає Ігор Шумило, радник президента Київської школи економіки.

При цьому в банківській системі колосальна гривнева переліквідність: на 18 січня залишки на коррахунках комерційних банків били рекорди, перевищивши 45,5 млрд. Інвестувати надлишок гривні комбанки можуть, за великим рахунком, тільки в депозитні сертифікати НБУ. Ставки за якими регулятор у спробі зв'язати надлишкову гривню підняв до 18–20% річних (для порівняння, 2014-го середньозважена відсоткова ставка за ними становила 5,6%).

Хай там як, мусимо констатувати наявність значного відкладеного попиту на валюту, який накопичується, крім іншого, і завдяки обмеженням, що нескінченно подовжуються. Зокрема, до березня 2016-го збережено норму про обов'язковий продаж 75% валютної виручки юросіб і розрахунки по експортно-імпортних операціях до 90 днів. Як тимчасовий захід, такі обмеження незамінні, але явно не скасовані вчасно, вони вже давно не працюють за призначенням, лише ускладнюючи роботу підприємців. Тільки надання всіх довідок потребує залучення як мінімум одного співробітника на повний робочий день у невеликому банку й відділу — в установах з категорії великих і найбільших. Для цього, до речі, часто залучаються співробітники практично не працюючих нині кредитних відділів. Додайте до сказаного вище вартість самих довідок і штрафів і ви зрозумієте, що ці обмеження означають нині для економічної активності, що й без них згасає…

Тим часом така непереконлива реакція НБУ на останні рухи валютного курсу змушує запитати: а чи намагався хтось їх припинити взагалі? "Якщо припустити, що ми маємо діло зі спробою знову одержати до бюджету "девальваційний податок", треба враховувати, що девальвація одночасно здорожує зовнішній борг, отже, тягар його обслуговування для бюджету, — вважає Ярослав Жалило, к.е.н., провідний науковий співробітник ІЕП НАНУ. — Звичайно, немає гарантії, що НБУ насправді не вдасться до навмисної девальвації, не вживаючи належних заходів при наявності девальваційного тренду, але тоді доведеться визнати, що його політика вкрай недалекоглядна. Збереження контролю над девальвацією стає дедалі складнішим завданням через падіння довіри до валюти, НБУ та зростання девальваційних очікувань".

Що ж усе-таки робити?

В ідеалі Нацбанк мав би скасувати більшу частину обмежень, щоб саме існування чорного ринку валюти втратило сенс, посилити монетарну політику, вилучати надлишкову ліквідність, не намагатися всидіти на двох стільцях одразу, то скуповуючи, то продаючи, а визначитися з пріоритетами. Експерти зазначають, що політика регулятора містить безліч неконсистентних цілей, досягти яких одночасно просто неможливо.

"Заявляючи про гнучкий валютний курс, на практиці НБУ здійснює політику його фіксації на певному рівні або в невеликому діапазоні. Але не бере жодних зобов'язань з його втримання або подальшої його динаміки в майбутньому. Єдиними чіткими зобов'язаннями НБУ щодо цілей монетарної політики є зобов'язання перед МВФ утримувати на певному рівні чисті внутрішні активи й чисті зовнішні резерви. Режим монетарного таргетування, який застосовує НБУ, найменш ефективний з усіх монетарних режимів, а наявність зобов'язання за зовнішніми резервами суттєво обмежує можливості регулятора із стабілізації валютного ринку, — зазначає Ігор Шумило. — Але найгірше те, що НБУ не пояснює українському суспільству мети своєї монетарної політики. Повний непрофесіоналізм і безпорадність комунікацій усього економічного блоку ще більше посилили недовіру з боку бізнесу й населення до національної валюти, зростання девальваційних, а відповідно, й інфляційних очікувань, відсутність підтримки НБУ з боку банківського співтовариства, а через банки — і головних суб'єктів валютного ринку".

Та однієї розсудливості регулятора в ситуації, що склалася, недостатньо, хоч би як уряду хотілося абстрагуватися, нинішній виток девальвації — це прямий наслідок нашої незрозумілої політики як такої.

Наприклад, Мінфін і ДФС за минулий рік могли б домовитися з експортерами про обов'язковий продаж виручки в обмін на реальне й у повному обсязі відшкодування ПДВ. Але вони цього не зробили та, мабуть, за нинішньої влади не зроблять. А Мінекономрозвитку й МЗС могли б, нарешті, помітити, що ми з 2013 р. втрачаємо й експорт, і ринки, і виробництво. Що нам потрібні альтернативи, а не петиції в СОТ, що ЗВТ з ЄС не панацея й поки що взагалі не ліки, а вітамін С під час пневмонії. І якщо в експортерів виникають труднощі з імплементацією норм, то слід допомогти, проконсультувати, на пальцях пояснити, що і як робити. Опитування експортерів, проведене Інститутом економічних досліджень у 2015 р., показало, що понад третина з них не скористалися режимом автономних торговельних преференцій у ЄС просто тому, що не знали про них. І якщо імпортери не можуть нормально працювати, то треба бити на сполох, а не вдавати, що нічого не відбувається, бо імпортна складова в нашій готовій продукції величезна.

А прем'єр-міністр із президентом могли б тримати населення в курсі як переговорів із МВФ, так і нашої стратегії в цих переговорах, замість того, щоб десь у давоських кулуарах про щось просити й домовлятися і в авральному порядку збирати безглузді ради фінансової стабільності...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво