Держава і корпоративне управління — шлях до європейських цінностей чи в нікуди? - Макрорівень - dt.ua

Держава і корпоративне управління — шлях до європейських цінностей чи в нікуди?

22 лютого, 18:09 Роздрукувати Випуск №7, 23 лютого-1 березня

Україна пройшла складний шлях формування корпоративного сектору економіки.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Корпоративний сектор економіки в сучасних країнах світу відіграє провідну роль у здійсненні надважливих суспільно-економічних завдань, які не в змозі або не повною мірою ефективно може реалізувати малий і середній бізнес (МСБ). 

Великі підприємства за відповідного ефективного регулювання стають драйвером і прикладом для малого й середнього бізнесу, саме вони цілеспрямовано здійснюють політику експансії на зовнішні ринки, встановлюють стандарти продуктивності та оплати праці в країні, визначають стиль і підходи до вирішення бізнесових проблем, є інфраструктурою для зародження та розвитку малих і середніх інноваційно орієнтованих компаній, а також значною мірою формують структуру і спрямованість економіки країни. Тому розвиток конкурентоспроможного корпоративного сектору економіки є надважливим завданням сучасних країн світу, що інтегровані в глобальні економічні, торговельні та інвестиційні процеси.

Україна пройшла складний шлях формування корпоративного сектору економіки, який, на жаль, не став прикладом якісних реформ і результатів. Проведення радикальних економічних реформ з початку 90-х років ХХ ст. не призвело до впровадження прогресивної та збалансованої моделі соціально-економічного розвитку. Ефективно діючі в країнах Заходу ринкові інститути в українських умовах виявилися недієвими і малоефективними, а старі неефективні економіко-господарські інститути пристосувалися під нові кулуарно-приватні інтереси. На етапі становлення корпоративного сектору України формальні і неформальні інститути мали б створити дієвий корпоративний механізм для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, дати можливість для активного зростання бізнес-структур, але в реальності перетворилися на допоміжні ланки у здійсненні непрозорої приватизації та формуванні олігархічного капіталу. Власність великих підприємств через різні махінації та тіньові схеми отримали наближені до влади або криміналітету особи, що не були зацікавлені в їх розвитку, а більше націлювалися на домінування в певному регіоні або на владні кабінети. Крім того, високі темпи інфляції у перші роки незалежності України (1991–1995) і в подальшому періодичні кризи (1998, 2008–2009, 2014–2015) суттєво знизили можливості для розвитку МСБ, його участі в зростанні та з часом трансформації у великі підприємства.

Наведені підходи до реформування великих підприємств в Україні не могли не вплинути на фактичні результати, а саме — на деградацію соціально-економічного стану в країні загалом і скорочення корпоративного сектору, зокрема. Якщо проаналізувати вітчизняну макроекономічну статистику за останні 7–10 років, то системно і цілеспрямовано відзначається зменшення кількості великих підприємств (див. табл. 1).

Кількість зайнятих працівників на великих підприємствах також згідно з вищезазначеними процесами природно знижується (див. табл. 2). Такі дані свідчать, що посилення або експансії вітчизняних великих компаній на зовнішніх і внутрішніх ринках не відбувається. В цілому по економіці спостерігається незначне зростання (ВВП України зріс на 2,5% у 2017 р. і на 3,1% у 2018-му). Порівнюючи ці показники зі світовими, зазначу стагнацію і відставання від світової економіки. Так, зростання світової економіки становило в 2017 р. 3,1% (країн, що розвиваються, — 4,3%), у 2018-му — 3,8% (країн, що розвиваються, — 5,1%). Крім того, падіння національної економіки 2014-го (-7%) і 2015-го (-10%) підтверджує висновки, що відновлення і системного зростання за рахунок великих підприємств не відбувається.

Зауважу, що за 2007–2018 рр. питома вага сільського господарства в економіці України збільшилася більш як удвічі, а частка обробної промисловості знизилася в 1,5 разу. Дається взнаки обмеженість або відсутність великих вітчизняних підприємств, що функціонують у високотехнологічних галузях (космос, електроніка, робототехніка, автомобілебудування, авіабудування, розробка надскладних програмних продуктів у сфері ІТ і штучного інтелекту тощо). Але все ж таки значення великих підприємств в обсязі реалізованої продукції, особливо сировинно-промислового сектору, є великим, хоча також спостерігається тенденція до поступового зниження їх ваги (див. табл. 3).

Крім того, за останні десять років в Україні здійснюються активні експерименти з правовим оформленням власності великими підприємствами. На мою думку, постійні законодавчі зміни і регулювання без стратегічного бачення у сфері вітчизняного корпоративного сектору також вплинули на зменшення і зникнення багатьох великих акціонерних товариств.

З табл. 4 видно, що за останні десять років кількість товариств зменшилася майже в 2,5 разу. Кількість публічних товариств, що підлягають підвищеному державному і суспільному контролю, суттєво знижується. В ЄС середній показник великих корпорацій — 38%, Польщі — 49, Німеччині — 46, Франції — 45, Великій Британії — 50%, при цьому частка великого бізнесу не зменшується. Невеликі країни ЄС мають інше співвідношення: Кіпр і Мальта, приміром, по 23%. Що менш розвинена країна, то більшою є частка малого і середнього бізнесу. Тож якщо не зупинити цієї тенденції, то Україна увійде до переліку слабких периферійних країн з остаточною втратою власного потенціалу у космічній галузі, авіабудуванні, виробництві технологічного обладнання, автомобілебудуванні та інших високотехнологічних сферах, перетворившись на технічно і технологічно відсталу імпортозалежну країну.

Еволюція систем корпоративного управління в Україні безпосередньо визначається інституційним середовищем, державним регулюванням та існуючим станом ринкових відносин, які перебувають у нашій країні у стадії зародження або навіть деструктивного функціонування. Це пов'язано, на мій погляд, з низкою невирішених проблем, що системно впливають на стан економіки і корпоративного сектору. Так, основними проблемами є монополізм, нерозуміння вітчизняними держорганами влади призначення і ролі в соціально-економічному розвитку суспільства вітчизняного корпоративного сектору та намагання підпорядкувати його, очолити, отримати ренту, — без стратегічного бачення моделі його функціонування і продуктивного розвитку.

Зазначу, що в класичному науковому розумінні корпоративного управління є дві провідні моделі. Перша — класична англосаксонська модель (поширена в США, Канаді, Великій Британії), де основною метою функціонування акціонерного товариства є створення максимальної вартості (надання прибутків) для акціонера. Друга — європейсько-континентальна модель (поширена в Німеччині, Франції, Швеції, Італії, Фінляндії та більшості країн Європи), яку ще називають моделлю зацікавлених сторін Рейнланда. Її суть у тому, що мають бути більш збалансованими інтереси між різними групами, включаючи акціонерів, співробітників, споживачів та інших зацікавлених осіб. У цьому контексті українська модель корпоративного управління не наближається ні до першої, ні до другої моделі, а проявляється з унікальними особливостями, що притаманні лише вітчизняному корпоративному сектору. Так, приватні вітчизняні корпоративні структури в основному націлені на монополізм або узгоджену олігополію, яка дуже часто функціонує з горизонтально інтегрованими бізнесами, що є непов'язаними між собою. Оприлюднена прибутковість є мінімальною або мінусовою, фактична виручка (прибутки) приховується (виводиться в офшор), усі фінансово-інвестиційні операції зосереджені на задоволенні прав лише мажоритарного акціонера, — права міноритарних співвласників, держави і суспільства ігноруються. Акціонерні товариства з державною часткою функціонують у режимі ручного регулювання, коли також значною мірою або повністю ігноруються права міноритарних акціонерів, державних і суспільних інтересів на користь якогось політичного угруповання або наближеного до нього кола осіб.

Фокусування українських великих фінансово-промислових груп значною мірою на горизонтальному розширенні в умовах високої глобальної конкуренції пригнічує розвиток малого і середнього бізнесу в країні, а також підриває конкурентоспроможність українських підприємств на міжнародних ринках.

Зазначу і брак ринкових стимулів і забюрократизовані процедури діяльності державних великих підприємств і банків, епізодично-обмежені конкурси на керівні посади, відсутність прозоро-стимулюючих орієнтирів для розвитку, ефективних наглядових рад і системного моніторингу їх діяльності. Все це підриває потенціал розвитку великих державних підприємств і банків та покладає значний тягар на державні фінанси. Підтвердженням є те, що в банківській системі найвищі показники недіючих позик характерні саме для держбанків (на рівні 70–60%, у комерційних банках — до 20–30%), а також періодичні корупційні скандали з держпідприємствами ("Укроборонпром", "Енергоатом", "Укрзалізниця", "Укрнафта" та ін.) свідчать про значні масштаби їх використання як годівниць для правлячої еліти. Відзначаються й проблеми для споживачів товарів і послуг, які виробляються держпідприємствами (ціна, якість, час обслуговування тощо).

Найяскравішим прикладом є ПАТ "Укрнафта", яке є заручником, з одного боку, приватного олігархічного капіталу (домінував у 2003–2015 рр.), а з іншого — "державного менеджменту" від політичного угруповання (домінують протягом 2015–2019 рр.), що паразитують на цьому підприємстві, не розвиваючи його. Їх керуючі представники по черзі системно ігнорують права держави, міноритарних акціонерів і співробітників тим, що займаються відвертими махінаціями і розкраданням активів. Зокрема, починаючи з 2010 р. і до сьогодні здійснюється дискримінаційна політика в частині виплати дивідендів міноритарним власникам акцій. Зауважу, що "Укрнафта" є одним із найбільш значущих і стратегічних підприємств, яке з кінця 90-х років стабільно входило до інвестиційно привабливих та акції якого перебувають у власності сотень тисяч українців, у портфелях 65 інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів. Тривалий час дивіденди цією компанією не виплачувалися, потім за 2011–2014 рр. були сплачені тільки державі. Інші акціонери змушені були подавати до суду, щоб отримати дивіденди. Зі зміною менеджменту в 2015 р. нічого суттєво не змінилося, рівень видобутку нафти і газу не зріс (і це в умовах, коли енергонезалежність є завданням №1 для країни, що перебуває у стані війни з РФ). При цьому ціни на нафту і газ суттєво зросли, але дивіденди на державну частку НАК "Нафтогаз України" у ПАТ "Укрнафта" за результатами фінансово-господарської діяльності за 2017 р. було виплачено лише безпосередньо до держбюджету. Іншим акціонерам, у тому числі інститутам спільного інвестування та недержавним пенсійним фондам, дивіденди не нараховувалися і не сплачувалися. Аналогічна ситуація планується й за 2018-й.

Порушено основоположні законодавчі акти, які регулюють діяльність акціонерних товариств в Україні. Законне управління державою своїм майном не може здійснюватися на шкоду або шляхом дискримінації права власності інших власників (акціонерів). Держава повинна забезпечувати дотримання передбачених Конституцією гарантій, у тому числі дотримання принципу непорушності власності та недопущення дискримінації, тож таке управління корпоративними правами не може ані прямо, ані опосередковано призводити до обмеження прав інших суб'єктів (зокрема, з порушенням ст. 13, 21, 22, 24, 41 Конституції України). Крім того, порушено ч. 1 ст. 25 і ч. 2 ст. 32 Закону "Про акціонерні товариства", абз. 6 ч. 5 ст. 11 Закону "Про управління об'єктами державної власності", ст. 3 постанови Кабінету міністрів "Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2017 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави" та права міноритарних акціонерів на отримання дивідендів. Таким чином, знищено інвестиційну привабливість не просто "Укрнафти", а значної частки фінансово-інвестиційного середовища країни. При цьому державними керівниками з мільйонними зарплатами надано сигнал усім інвесторам, що їх права нічого не варті, а можливості щось реалізувати майже нульові, враховуючи "дикунське" регулювання корпоративного сектору, вітчизняну судову систему і виконавчу службу.

На мій погляд, такі стратегічні держпідприємства, як ПАТ "Укрнафта", ПАТ "Центренерго", ПАТ "Турбоатом" та інші, є основою для формування вітчизняного фондового ринку і мають бути прикладом для інших акціонерних товариств у впровадженні сучасного корпоративного управління. Приватним ФПГ необхідно дати чіткий сигнал щодо необхідності відходу від горизонтального розширення. Натомість сфокусуватися на провідній профільній діяльності з упровадженням прозорих стандартів звітності, відходу від приховування доходів і прибутків (виплата регулярних дивідендів в Україні), що компенсуватиметься зростанням вартості активів у рази. Мною було розроблено схему-алгоритм і запропоновано сформувати цивілізований і конкурентний корпоративний сектор, що сприятиме економічному розвитку (див. схему).

Вирішення проблем розвитку корпоративного сектору пов'язане значною мірою з існуючою вітчизняною практикою держрегулювання та корпоративного управління в сфері великих держпідприємств. Зміна цієї практики і перезавантаження державних інститутів, що регулюють цю сферу, за авторською схемою-алгоритмом дають перспективи залишитися промислово розвиненою країною і надати імпульс для розвитку недержавним великим приватним підприємствам, кількісно і якісно зрости середньому бізнесу, сформуватися середньому класу.

На сьогодні фінансування вітчизняного корпоративного сектору на 70–75% здійснюється за рахунок власних коштів, інші ресурси залучаються під найвищі в Європі відсотки. При активізації фондового ринку залучення фінансових ресурсів стане в рази дешевшим і безпечнішим. Але без таких заходів подальше паразитування на великих підприємствах з відсутністю стратегії розвитку остаточно поховає перспективи України, закріпивши її в стані відсталості, бідності та периферійності.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво