Делюмпенізація країни - Макрорівень - dt.ua

Делюмпенізація країни

6 березня, 16:08 Роздрукувати Випуск №9, 7 березня-15 березня

Навіщо нам дискусія про ринок землі.

Яку країну ми хочемо бачити в майбутньому? Країну, де власниками землі, її надр та інших ресурсів фактично стануть кілька осіб, чи країну, де земля перебуватиме у власності українського народу, і він нею реально володітиме й управлятиме? 

Перш ніж говорити про законодавство з обігу землі та про ринок землі, необхідно все ж таки визначитися, яку країну ми хочемо бачити в майбутньому, яким шляхом ми підемо.

Адже земля — один із ключових ресурсів, що залишилися у України. Від форми земельних відносин залежить і подальший розвиток її економіки. Сподіваюсь, усім зрозуміло, що наша країна потребує змін у земельних відносинах. Але яких?

Сьогодні існують дві основні форми земельних відносин: користувальна (оренда, емфітевзис) — власник землі не є власником врожаю, та самостійна — власник самостійно обробляє землю і є власником урожаю.

На початку дії земельної реформи Кучми нові землевласники (селяни) не були поінформовані і підготовлені до самостійного управління чи участі в управлінні, користуванні, володінні майном та отриманні самостійного доходу від нього. Тому землевласники не змогли стати справжніми власниками отриманого майна і землі.

Зазвичай вони цілими селами підписували договори оренди землі з майбутніми аграрними олігархами. Цілей реформи не було досягнуто, — селяни не зберегли колективних методів господарювання, не розпочали індивідуального виробництва на своїй землі.

Держава не спромоглася забезпечити процес реформування в задуманому руслі, і в країні запанувала користувальна форма земельних відносин. Селяни отримали низьку орендну плату та відсутність роботи. А в перспективі — вимушений продаж землі, легальний чи нелегальний, без будь-яких подальших перспектив у рідному селі чи селищі.

Розглядати перспективу України, в якій працює лише десяток агрохолдингів, узагалі не хотілося б.

Вирішення багатовекторної проблемної (конфліктної) ситуації, яка склалася, може перебувати тільки в площині зміни форми земельних відносин, яка визначить основні засади обігу земель сільськогосподарського призначення, справедливість отримання доходів від землі її власниками і створення робочих місць із припиненням трудової міграції.

Отже, є три варіанти: залишити все так, як є, виставити землю на продаж і з великою ймовірністю перетворити українців на люмпенів або зробити так, щоб земля залишилася у власності селян.

Перший варіант передбачає підтримку користувальних земельних відносин через подовження заборони (мораторію) на відчуження землі. Цим самим буде залишено джерела соціально-економічної напруги, які виникли на тлі:

— відносин між власником і користувачем землі, — одним плата за користування землею мала, а іншим — велика;

— права розпоряджатися землею;

— відсутності розвитку виробництва (тваринництва і переробки) на селі і, відповідно, відсутності роботи на селі;

— продовольчої небезпеки.

При цьому у селян ще залишатиметься шанс повернутися до землі, що поступово і відбувається. Але в недостатніх обсягах і темпах і вже тільки на малу частку землі, яка залишиться після "чорних" орендарів, що нелегально скуповують землю.

Другий варіант передбачає створення умов для розпродажу селянами землі "новим ефективним власникам" і подальшу поступово-швидку концентрацію землі в обмеженого кола осіб. Тобто монополізацію власності на землю.

Земля оброблятиметься, ВВП на душу населення зростатиме, але прибутки будуть концентруватися у того ж певного обмеженого кола осіб. Селяни перетворяться в кращому випадку на найманих працівників на селі або виїдуть з нього.

Третій варіант — перетворити селян на господарів на своїй землі. Залишити їх власником землі і зробити їх власниками виробництва на ній.

Якщо з першими двома варіантами майже все зрозуміло, то на третьому, по суті новій пропозиції, варто було б зупинитися.

Фактично мова піде про зміну форми земельних відносин. При цьому власники землі залишаються незмінними — селяни, які уособлюють український народ. Ініціатива такого реформування може виходити лише від селян, — це Народна земельна реформа. Народна земельна реформа важлива для відтворення та розвитку сільського господарства країни, є головним чинником у реалізації Нової аграрної політики і вирішує існуючі проблемні питання. Це питання збільшення доходів власників землі, рейдерства, існування чи ні потреби у ринку землі, формування надійної бази для відтворення та розвитку виробництва на селі — тваринництва та переробки сільгосппродукції.

Якщо порівнювати колективне господарювання з точки зору об'єднання (кооперації) активів і зусиль власників землі та одноосібне (сімейне), то при масовому виробництві за сукупною ефективністю переважає колективне. Одноосібний (сімейний) спосіб господарювання, в основі якого непересічні особисті знання, вміння та трудові якості власника землі та членів його сім'ї, має поодиноку реалізацію і може бути інтегрований у колективне господарювання.

Об'єднання селян однієї громади для спільних дії — логічний процес, який не оминув села і зараз. Формування сіл, сільських громад відбувалося саме за общинним принципом — общинного ведення господарювання на селі. Об'єднання власників землі в товариства не тільки логічне, а й зберігає високу ефективність господарювання, робить можливим усебічний розвиток тваринницької, переробної та соціальної інфраструктури на селі.

Для формалізації таких об'єднань ідеально підійде організаційна форма господарських товариств, зокрема товариств з обмеженою відповідальністю. Кожен власник землі стає учасником товариства і вносить до статуту право користування земельною ділянкою (земля не є внеском, а тільки право її користування), що належить йому. Як бачимо, для початку реформи не потрібне додаткове законодавство чи зміни до нього.

Отже, формується суб'єкт господарювання, який через об'єднання (кооперацію) активів і зусиль власників землі стає первинним товаровиробником. Таке товариство власників землі реалізує ідею самостійної форми обробітку землі її власником. Розподіл результатів діяльності товариства відбувається за рішенням його учасників (членів).

Народна земельна реформа передбачає заміну орендних відносин на самостійне господарювання власниками землі, яке не виключає підрядних відносин. Для початку такої реформи не потрібне додаткове законодавство чи зміни до нього. Не знадобиться шукати й кошти, — вони для цього в країні є. Необхідне лише усвідомлення власниками землі того, що вони є головними в земельних відносинах, і їм визначати, якими цим відносинам бути.

Основними умовами для початку діяльності товариства є вільна від договорів користування земля учасників товариства, наявність коштів і засобів для виробництва.

У власників землі періодично закінчуються договори оренди, після чого діяльність товариства може бути розпочата.

Без законодавчих змін процес реформування буде сповільнений через перебування більшості земель у користуванні (оренда чи емфітевзис), і лише у міру закінчення договорів користування власники землі зможуть переходити до самостійного господарювання. Чекати доведеться на перетворення і державі, що неприпустимо. Отже, для пришвидшення реформування необхідно буде прийняти певні законодавчі зміни, які нададуть селянам можливість позбутися тягаря оренди.

Відсутність коштів і засобів у товариства може бути замінена підрядником з усього комплексу робіт і постачання матеріалів.

В Україні у сфері обробітку землі за користувальною формою склалася висока конкуренція, яка спричинена високою прибутковістю від такої діяльності та наявністю вільних ресурсів, необхідних для проведення всього комплексу аграрно-польових робіт. Тому в країни є достатня кількість вільних підрядників для початку реформування.

Підрядна форма обробітку землі формуватиме обсяги роботи для вільних засобів виробництва тих же орендарів. Тобто колишні орендарі можуть обробляти землю для її власників, надаючи їм послуги і водночас не оформлюючи орендних відносин. Мотивуватиме колишніх орендарів до таких дій бажання виконати більші обсяги робіт та отримати додатковий прибуток.

Розрахунки між товариством власників землі і підрядником здійснюються після продажу товариством продукції. Договори між товариством і підрядником, окрім умов надання послуг і проведення розрахунків, мають містити і гарантії їх виконання.

Наявність ринку підрядних послуг не заперечує необхідності організації фінансування таких товариств із боку держави. І в цьому процесі важливу роль має відіграти нова кредитна політика держави, яка забезпечить кредитним ресурсом розвиток первинного виробника, по суті — власників землі.

Так, забезпечення об'єднань власників землі обіговими коштами для обробітку 1 млн га землі потребуватиме 10–15 млрд грн, що багатократно перевищує щорічні державні капітальні програми з підтримки аграрного сектору.

Слід розуміти, що товариство власників землі — це не лише власники основного засобу виробництва (землі), а й первинний товаровиробник, і відповідальний позичальник. Отже, в особі первинного товаровиробника держава отримає реальні об'єкти для інвестування.

Інвестиції можуть бути спрямовані на розбудову аграрного сектору економіки в сільській місцевості. Вони формуються за територіальним принципом. Діяльність товариств-власників землі фактично збігатиметься з ідеологією та цілями об'єднання територіальних громад, їх прагненням до соціально-економічного розвитку своєї території, — для держави це безпрограшна схема.

Поступове накопичення прибутку товариством власників землі або вчасне формування механізму прямого державного кредитування створить умови для формування у товариства власної матеріальної бази та обігових коштів, необхідних для ведення господарської діяльності.

Наголошу, що очікується отримання власником землі доходу, що у 2–4 рази більший, ніж до реформування. Це створить можливість для усуспільнення прибутку в розмірі 200–300 млрд грн, що значно активізує споживчий ринок країни та стимулюватиме розвиток економіки в цілому.

Організаційні заходи з формування діяльності товариств власників, її підтримки можуть взяти на себе спеціалізовані організації.

Окрім підвищення макроекономічних показників, успішна реалізація земельної реформи сформує певні позитивні умови — збільшиться дохід власників землі, що зробить можливим дешеве споживче кредитування. Як результат, гостра потреба у продажу землі зменшиться. Запрацюють інші ринкові механізми, які знімуть потребу у формуванні ринку землі на засадах її вільної купівлі-продажу. Унаслідок цього земля залишиться у власності українського народу без завдання шкоди інтересам суб'єктів права власності на землю.

На такому позитивному підґрунті можна буде законодавчо встановити порядок обігу землі.

Державна земля має залишатися у власності держави. Пріоритетне право користування державною землею повинно бути надане спеціалізованим державним аграрним установам і товариствам власників землі на територіях формування таких товариств.

Запропонована форма земельних відносин дасть оптимальну ефективність використання земельних ресурсів за всіма критеріями ефективності, основними з яких є: структурний, технічний, технологічний, економічний, витратний, соціальний, екологічний, енергетичний, інвестиційний.

Народна земельна реформа як перший етап упровадження Нової аграрної політики стане підґрунтям для початку модернізації галузі тваринництва й харчової промисловості — другого та третього етапів розвитку відповідно до Нової аграрної політики.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво