Чим переформатування білорусько-російських відносин відгукнеться Україні - Макрорівень - dt.ua

Чим переформатування білорусько-російських відносин відгукнеться Україні

22 серпня, 14:55 Роздрукувати Випуск №31, 23 серпня-31 серпня

Температура у відносинах між Білоруссю та Росією за останні кілька місяців опустилася значно нижче нуля. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Москва припинила підтримувати Мінськ економічно, і вже стало очевидно: або незабаром у білоруській столиці вперше за 24 роки зміниться влада, або Лукашенко збереже свій пост, але стане набагато слухнянішим сюзереном Москви. Обидва варіанти відчутно зачеплять економіку України, для якої торгівля та спільні з Білоруссю проекти дуже значущі.

Лукашенко закінчується?

10 серпня стало відомо, що Росія різко обрубала фінансування "білоруського економічного дива", яке тривало чверть століття. До цього часу Москва субсидіювала Мінськ не менш як на 10 млрд дол. щороку в різних формах: у вигляді прямих дотацій і пільгових кредитів, закупівель білоруської продукції та безмитної нафти, найнижчих цін на газ і неофіційного дозволу на контрабанду.

І от тепер агентство Reuters повідомило про плани Росії обмежити безмитні поставки нафтопродуктів і скрапленого газу до Білорусі з четвертого кварталу 2018 р., посилаючись на втрати свого бюджету. "Російська сторона ініціювала припинення практики безперешкодного вивезення з Російської Федерації в Республіку Білорусь нафтопродуктів… мотивуючи це втратами російського бюджету за умов збільшення їхнього вивезення... у липні 2018 р. припинено виплату за так званим механізмом перемитнення", — цитує Reuters пояснювальну записку до протоколу змін міжурядової угоди.

Як сказано в документі, з цієї причини "тимчасово заблоковано перерахування Білорусі двох траншів кредитної лінії ЄФСР (Євразійського фонду стабілізації та розвитку), а також припинено роботу з надання у 2019 р. Білорусі держкредиту до 1 млрд дол.". Там же зазначається: "Поновлення подальшого співробітництва... російська сторона пов'язує з вирішенням питання зі встановлення заборони на вивезення нафтопродуктів із РФ до Республіки Білорусь і компенсації втрат російського бюджету за раніше вивезені нафтопродукти".

Нагадаємо, що за діючими угодами Мінськ одержував від Москви нафту без 30-відсоткового мита, частину перепродував, частину переробляв на своїх НПЗ, продаючи потім нафтопродукти в Західну Європу та Україну. Усе це в сукупності дало республіці, наприклад, у 2017 р. 2,5 млрд дол. чистого прибутку, забезпечивши 5% національного ВВП. Цього року все обіцяло повторитися.

"До 2018 р. включно з одержуваних від Росії 24 млн т нафти 18 млн буде відправлятися на переробку на наші НПЗ. Це прийнятно, вигідно для заводів. Ну, а 6 млн т будуть перемитнюватися — такий термін ми застосували. Важливо, що ввізні мита від цього перемитнення надходитимуть до бюджету Республіки Білорусь", — розповідав відповідальний за енергетику білоруський віце-прем'єр Володимир Семашко. Словом "перемитнення" чиновники делікатно називали простий перепродаж Білоруссю російської безмитної нафти із зарахуванням мит до білоруського бюджету.

Того самого дня, 10 серпня, Мінфін Росії поспішив заявити, що "інформація про припинення РФ кредитування Білорусі не відповідає дійсності, узгодження питань з їх видачі ведеться". Однак у Мінську добре знають, що таке "узгодження" може тривати роками, допоки президент Росії не дасть прямої вказівки перерахувати гроші. І, наприклад, два останні транші (по 200 млн дол. кожен) кредиту ЄФСР (його контролює Москва) уже давно "підвішені". Білоруський Мінфін розраховував одержати ці гроші ще в першому кварталі ц.р., вони закладені в бюджет, але поки що — по нулях.

Олександр Лукашенко російський демарш прокоментував того самого дня: "У нас нині важкий період — росіяни поводяться по-варварськи стосовно нас, публічно про це кажу. Вони від нас вимагають чогось, нібито ми васали в них, а в рамках ЄАЕС, куди вони нас запросили, вони виконувати свої зобов'язання не хочуть. От вони і створюють неконкурентну ситуацію". Після цього білоруська влада закликала громадян готуватися до "режиму найжорстокішої економії". Білорусам варто готуватися до збільшення акцизів на алкоголь і тютюн, скорочення бюджетних пільг, витрат та іншого. 12 серпня в Білорусі рішенням державного концерну "Білнафтохім" зросло в ціні автомобільне паливо — уже в десятий раз за нинішній рік.

Усе це відбулося напередодні зустрічі президентів двох країн. 23 липня Владімір Путін зателефонував Лукашенку та запросив його зустрітися в Сочі, "обговорити проблеми". Білоруські незалежні ЗМІ відразу прокоментували: "викликав на килим". Але Лукашенко і досі не поїхав. Натомість він збільшив строк безвізу для іноземців до 30 днів і відмовився приймати в Мінську нового російського посла Михайла Бабича.

Політичний фактор

Багато спостерігачів після всього, що сталося, резюмували: Кремль уже відверто готує аншлюс Білорусі. У російському медіа-просторі з'явилися вкидання про те, що в Москві був помічений старший син "бацькі" — 42-річний Віктор Лукашенко, якого давно пророкують у наступники Олександра Григоровича. Формально він один із членів Ради безпеки й помічник президента з національної безпеки. Неофіційно ж Віктор Лукашенко курирує всі білоруські силові структури. Відомо й про те, що він підтримує дружні зв'язки з ключовими російськими чиновниками та часто буває в Москві.

Багато спостерігачів дійшли думки, що низка подій — від вкидань про інсульт Лукашенка до демонстративного припинення російської економічної допомоги — це підготовка громадської думки в Росії та Білорусі до якихось дуже важливих подій. Таких, наприклад, як включення Білорусі до складу РФ, що може бути обставлене як добровільне возз'єднання двох країн, населених "братніми народами".

Передумов тому достатньо. У Росії настало посткримське та післявиборне похмілля: соціологи фіксують падіння рейтингу "Єдиної Росії" та особисто Путіна й водночас — сильне зростання протестних настроїв (у тому числі "завдяки" падінню рубля та пенсійній реформі). Але в Кремлі пам'ятають про фантастичний злет рейтингу Путіна після анексії Криму. Виникає бажання "повторити", розраховуючи, що приєднання "братньої Білорусі" виявиться не менш ефективним допінгом, яке відверне увагу населення від порожніх холодильників.

Сам Лукашенко при цьому, звичайно, втратить сенс свого життя — владу. Але такий розвиток подій цілком в інтересах його сім'ї: вона отримає гарантії безпеки та зможе зберегти капітали. Та й для Олександра Григоровича це може бути єдино реальний варіант, за якого після відставки можна не піти під суд, а претензій кримінального характеру до нього з 1994 р. накопичилося дуже багато.

"Возз'єднання" Білорусі з Росією зі створенням нової союзної держави — це ще й привабливий варіант для Путіна. Якщо аншлюс Білорусі обставити як утворення нової держави (з новою Конституцією), то формально ніщо не заважатиме Путіну обиратися ще на два терміни.

"Останні кілька років високопоставлені російські офіцери, коли п'ють, обов'язково піднімають тост "За Росію в кордонах 1914 року!". Тобто Росія без територій насамперед Білорусі та України не відчуває себе імперією в достатньому ступені. Задоволення імперських амбіцій має ірраціональний характер, вони не приносять нічого, крім патріотичної гордості та угару. Але цього фактора не слід недооцінювати, — сказала в коментарі для DT.UA білоруський політик, лідер громадянської кампанії "Наш Дім" Ольга Карач. — Включення Білорусі до складу Росії буде подане як возз'єднання "єдиного народу", а Владімір Путін підкріпить свій імідж "збирача земель руських". Тим паче, що в Білорусі не буде такого опору, як в Україні. Громадянське суспільство стерилізоване за десятиліття правління Лукашенка, всі помітні суспільні ініціативи давно витравлено. ЗМІ перебувають під пресингом, суспільство русифіковане, білоруську національну ідею загнано в підпілля разом із мовою та культурою".

На думку експерта, у цій ситуації Росія може просто в'їхати в Білорусь під прапором звільнення від диктатора та спасіння економіки від "радгоспного дурника". Усі чиновники без найменшого опору підпорядкуються новому начальству; МВС, КДБ та армія переприсягнуть автоматично. Силовий сценарій не знадобиться — масових протестів не буде. А далі до Мінська прибуде команда "антикризових менеджерів" із Москви, які очолять усі ключові міністерства та забезпечать приватизацію білоруських держпідприємств в інтересах російського бізнесу.

Найімовірніше, Росія не включатиме Білорусі до свого складу "шістьма областями", як це запропонував Владімір Путін у 2002 р. Тобто формальний державний суверенітет Білорусі буде збережено. До того ж Росії потрібний свій "кишеньковий" голос в ООН.

Понад те, може бути й таке: Олександр Лукашенко не втратить своєї посади. З'їздить до Путіна, посидить-поговорить, і Росія знову відкриє "вуглеводневий краник", та й проблема з кредитами вирішиться. Проте зміни однаково будуть — у вигляді "поглиблення інтеграції" та "прискорення будівництва Союзної держави". Союзні ЗМІ, які фінансуються з російського бюджету, уже протискують ідею про необхідність "виробити нову логіку союзу, а не грати у відокремлення" та "реформувати саме розуміння Союзної держави". Тобто Мінську Кремль уже зараз ставить умову: відновлення фінансової підтримки — лише при виконанні низки умов, які реально обмежать білоруський суверенітет. Включаючи свободу Мінська у вибудовуванні відносин із Києвом.

Наслідки для України

Для білоруської зовнішньої політики переламним став 2014 р. — тоді, подивившись на події в Криму та на Донбасі, глава Білорусі всерйоз злякався того, що на наступному етапі "зелені чоловічки" можуть з'явитися вже на білоруській землі. Але за нього не заступляться ні Європа, ні США. Саме тоді, з 2014-го, офіційний Мінськ почав форсувати розвиток відносин із ЄС (насамперед із Польщею), а також швидко нарощувати торгівлю та військово-технічне співробітництво з Україною.

Тоді ж, у 2014–2015 рр., сформувалася сучасна модель торговельних відносин між Мінськом і Києвом, у рамках якої білоруська сторона поставляє в Україну в основному бензин і дизпаливо (до 45% українського споживання), техніку та матеріали подвійного призначення, вантажівки й машинокомплекти для їхнього складання, автобуси і багато чого іншого.

Це торгівля з великим профіцитом на користь Білорусі, тобто білоруська сторона продає Україні набагато більше, ніж купує сама. Але без білоруських поставок, у тому числі й для Збройних сил, Україні було б набагато складніше вистояти у 2014-му та 2015 р., а згодом — розвивати матеріально-технічну базу.

Зрозуміло, що таке співробітництво не викликає захоплення в Москві. Росіянам, м'яко кажучи, не подобалося, що українські танки в зоні АТО заправляють соляркою, виробленою на білоруських НПЗ із нафти, яку Росія продає Білорусі без мит. Або що підприємство "Мотор Січ" купило завод в Орші й налагодило там випуск вертольотів російських марок, але без будь-яких дозволів і ліцензійних відрахувань.

Утім, тут можна не перелічувати конкретних статей співробітництва, які дратували Москву. У Росії в цілому не змогли прийняти того, що Білорусь не тільки не визнала анексії Криму, а й не стала слідом за Росією запроваджувати економічні санкції та заборони на українську продукцію. А навпаки, скористалася ситуацією, щоб збільшити торгівлю з Києвом.

Тепер білоруська політика може докорінно змінитися. Однією з умов Москви напевно стануть відмова від нинішніх хороших відносин між Мінськом і Києвом, згортання взаємної торгівлі та спільних військово-технічних розробок.

Майже точно буде різко обмежено поставки нафтопродуктів із білоруських НПЗ до України. Україна в січні—червні 2018 р. імпортувала 3 млн 416,382 тис. т нафтопродуктів (за кодом ТНВЕД 2710 — бензини, дизпаливо, мазут, реактивне паливо та ін.), що на 1,1% більше, ніж за такий же період 2017-го. Але якщо обсяг поставок збільшився ненабагато, то в грошах зростання значне. За січень—червень нафтопродуктів імпортовано на 2,2 млрд дол. — це на 27,4% більше, ніж роком раніше.

Структура імпорту така: з Білорусі — 40,31% усього палива (на 896 млн дол.), із РФ — 37,41% (832 млн), з Литви — 9,63% (214 млн), інших країн — 12,65% (на 281 млн дол.). Отже, Росія за бажання може спровокувати в Україні колапс, просто відрубавши одночасно власні та білоруські поставки палива.

Однак принаймні всі перелічені поставки — офіційні, і просто так перекрити їх буде важко. На жаль, настільки ж значно Україна залежить і від тіньових товарно-сировинних потоків. І якщо вжиті Росією заходи їх перекриють, то у СОТ уже не поскаржишся, до Стокгольмського арбітражу не звернешся...

Тут ідеться про два сегменти тіньової торгівлі, в яких посередником виступає Білорусь. По-перше, це поставки українських овочів і фруктів до Росії через білоруську територію та під виглядом власних білоруських продуктів. Схеми тут дуже прості. Або білоруські перекупники приїжджають спочатку в Україну, а потім у Росію вже з фруктами "з білоруських садів". Або українські агровиробники створюють спільні підприємства в Білорусі, і потім ці фірми продають у Росію вже "власну" продукцію. У кожному разі обсяг подібного реекспорту оцінити дуже складно. На думку білоруських експертів, йдеться про кілька десятків мільйонів доларів щорічно.

Набагато значущим виглядає реекспорт в Україну через Білорусь скраплених вуглеводневих газів (СВГ) — того самого пропан-бутану, який використовується як паливо для газобалонних автомобілів. За оцінками експертів "Нафтогазової асоціації України", на тіньові продажі скрапленого газу залежно від регіону припадає 30–50% усього обороту цього виду палива. Весь "сірий" обсяг поставок СВГ забезпечує Білорусь. За даними української "Консалтингової групи А-95", за перше півріччя 2018-го поставки СВГ з Білорусі в Україну зросли на 35% порівняно з таким самим періодом минулого року — до 258 тис. т.

Власне, кордон скраплений газ із Білорусі перетинає цілком у рамках закону, тут про контрабанду не йдеться. Але білоруські виробники автомобільного газу — держконцерн "Білорусьнафта" і Мозирський НПЗ — лише незначно збільшили поставки в Україну. В основному в Україну з білоруської території реекспортується скраплений газ російського походження. У Білорусі він отримує сертифікати, що "підтверджують" його місцеве походження. Подібним чином скраплений газ із Росії через Білорусь надходить також у Польщу й інші країни Східної та Центральної Європи.

Подібні схеми діють із тієї причини, що 1 травня 2017 р. Федеральна служба технічного та експортного контролю РФ запровадила додаткову процедуру одержання спецдозволів на прямі поставки СВГ за межі митної території ЄАЕС. Такий спецдозвіл одержав лише один великий виробник — "Роснефть". Відтоді він повністю легально поставляє прямо в Україну близько 40 тис. т СВГ щомісяця. А іншим російським торговцям скрапленим газом довелося діяти обхідним шляхом, через білоруські газонаповнювальні станції (ГНС).

Росіяни швидко стали найкращими клієнтами великих ГНС у Могильовській, Гомельській і Брестській областях, тобто уздовж кордону з Україною. Оскільки всі білоруські ГНС належать державі, виходить, що білоруський уряд став учасником і бенефіціаром схем тіньового реекспорту СВГ з Росії в Україну та інші країни. За словами експертів, донедавна в Україну йшла приблизно половина СВГ, що поступав в Білорусь за реекспортною схемою.

Якщо реекспорт СВГ через Білорусь зупиниться — а така вимога з боку Росії вже пролунала, — то Україна переживе як мінімум кризу, аналогічну кризі початку літа 2017-го, коли ціни на скраплений газ зросли відразу удвічі, що сильно позначилося на вартості автомобільних перевезень. І добре, якщо зараз усе обійдеться тільки цим.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво