Чи стане Україна інвестиційним раєм? - Макрорівень - dt.ua

Чи стане Україна інвестиційним раєм?

19 липня, 16:31 Роздрукувати Випуск №28, 20 липня-26 липня

Нова, досить прогресивна редакція закону про державно-приватне партнерство діє з 24 травня 2016 р., але влада не поспішає ініціювати проєкти на умовах ДПП.

nba.ru

І це вкотре доводить — закони та стратегії важливі, але якщо в країні будуть відсутні конкретні відповідальні за їхнє виконання та система контролю досягнутих ними результатів, на практиці нічого не відбуватиметься. Без високопрофесійних держслужбовців у сфері інвестицій і ДПП навіть при найкращому законодавстві процес не зрушить з місця. Поки що бізнес набагато перевершує нашу владу, і діалог у них не виходить. Побудувати партнерські відносини за таких умов практично неможливо. У результаті бізнес залишається осторонь вирішення пріоритетного для країни завдання із здійснення інфраструктурної модернізації. Не менш важливим питанням є забезпечення транспарентності при прийнятті рішень у сфері інвестицій, включаючи ДПП. Суспільство має знати, чому для реалізації обрано той або інший інфраструктурний проєкт, а також з яких причин не приймається пропозиція, що надійшла від приватного інвестора, і яку альтернативу пропонує публічна влада для вирішення проблеми, на усунення якої спрямовано відповідний проєкт. Поки що до всього цього ще далеко.

В Україні, кажучи про залучення приватного бізнесу в інфраструктуру, державні керівники та політики оперують тільки поняттям "концесія". Ставлення до неї діаметрально протилежне. Одні вважають, що це тіньова приватизація, інші — що лише цей механізм є панацеєю для вирішення існуючих інфраструктурних проблем. Не праві й ті, й інші.

З першою думкою все просто. Об'єкти, передані в концесію, залишаються в державній (комунальній) власності, тому про жодну приватизацію не може йтися. Звичайно ж, у світі, як і в Україні, є негативний досвід реалізації концесійних договорів. Але основною причиною неефективних концесій є погана підготовка проєктів публічною владою внаслідок її низької кваліфікації або злого наміру. Тому тут справа не в механізмі, а в його некоректному застосуванні.

Що ж до другої думки, то концесія є лише однією з форм державно-приватного партнерства, яка переважно використовується для реалізації прибуткових проєктів. На відміну від інших форм ДПП, відшкодування інвестицій приватного партнера в проєкт, реалізований на основі концесійної угоди, головним чином здійснюється за рахунок плати споживачів за надані концесіонером послуги. А своїм надприбутком концесіонер ділиться з державою (місцевою владою) через концесійні платежі. Як наслідок, концесійна форма ДПП найчастіше застосовується в економічно розвинених країнах із високим платоспроможним попитом. У таких країнах, як Україна, вона нечасто використовуватиметься. А для реалізації найбільш затребуваних суспільством проєктів із відновлення інфраструктури життєзабезпечення й узагалі не підійде. Ці проєкти не тільки не будуть надприбутковими, а й зможуть відбутися лише в тому разі, якщо держава (місцева влада) зможе надати інвесторам певну підтримку. Форми такої підтримки передбачені нашим законом про ДПП. Вони повністю відповідають міжнародним стандартам у цій сфері. Потрібно тільки визначитися з механізмами їхнього застосування для реалізації конкретних проєктів.

У цьому контексті хотілося б звернути увагу на те, що сьогодні найбільш затребуваним, особливо в країнах економік, що розвиваються, стає новий вид ДПП, так звана модель People First PPP (ДПП, спрямовані на забезпечення потреб людини). Цю модель було запропоновано Європейською економічною комісією ООН як механізм досягнення Цілей сталого розвитку до 2030 р. (ЦСР). 

Важлива роль у досягненні ЦСР приділяється приватному бізнесу, в якого достатньо коштів і компетенцій для створення критичної інфраструктури, особливо в найменш розвинених країнах. Міжнародний бізнес уже заявив про свою готовність брати участь у цьому процесі. Водночас він дуже обережно ставиться до інвестицій у країни економік, що розвиваються. По-перше, немає впевненості в тому, що можна буде повернути вкладені туди кошти. По-друге, процес розгляду та затвердження пропозицій з боку бізнесу в таких країнах, як правило, дуже тривалий і супроводжується корупційними ризиками.

Саме для подолання таких ризиків і створення стимулів для залучення приватного бізнесу в критичну для досягнення ЦСР інфраструктуру пропонується використовувати модель People First PPP. Застосування цієї моделі передбачає новий підхід до прийняття рішень у сфері ДПП. Оцінка проєкту, запропонованого для реалізації за участі приватного бізнесу, насамперед має базуватися на його важливості для забезпечення належної якості життя людей, а не на фінансовій привабливості проєкту, як це часто відбувається нині. Якщо проєкт справді важливий для людей, то публічна влада має знайти можливість його реалізувати. Або зробити це за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету. Або структурувати проєкт таким чином, щоб він був привабливим для приватного бізнесу (прибутковим і з прийнятними для бізнесу ризиками). Останнє можливе з використанням державної підтримки, форми якої визначено законодавчо.

Наш закон про державно-приватне партнерство цілком дає можливість структурувати інфраструктурні проєкти з використанням моделі People First PPP. І ми вже сьогодні можемо застосовувати її для модернізації інфраструктури, а не чекати як манни небесної прийняття нового закону про концесію. Для цього необхідні тільки бажання та кваліфікація публічної влади.

Ще один сучасний тренд у розвитку ДПП, на який слід звернути увагу, — перехід від проєктного до програмного підходу в залученні приватного бізнесу в інфраструктуру. Що це означає?

Будь-які довгострокові інфраструктурні проєкти, у тому числі ДПП, можуть бути набагато ефективніше структуровані та стануть значно привабливішими для їхніх потенційних виконавців, якщо вони є складовою інфраструктурного плану. Такі плани можуть створюватися як для окремих територій (країна, регіон, місто), так і в рамках розвитку окремої інфраструктурної сфери, наприклад транспортної або житлово-комунальної. Створення подібних планів (pipelines of projects), які передбачають механізми їхньої реалізації, значно підвищує привабливість території (галузі) для приватних інвесторів. По-перше, у цьому разі бізнес розуміє пріоритети держави (міста) у розвитку тієї або іншої інфраструктури на довгострокову перспективу. По-друге, може точніше оцінити результати реалізації того або іншого проєкту та пов'язані з ним ризики. Інфраструктурний план території дозволяє отримати відповіді на багато цікавих для інвесторів запитань, наприклад, які нові інфраструктурні об'єкти буде створено там у середньо- і довгостроковій перспективі? Які умови можуть бути запропоновані персоналу, який залучається для реалізації проєкту? Чи буде платоспроможний попит на послуги, що надаються в рамках проєкту?

Застосування подібного підходу допоможе суттєво прискорити процес інфраструктурної модернізації країни, спростивши ініціювання інфраструктурних проєктів публічною владою та/або бізнесом. Крім того, у цьому випадку можуть бути значно знижені транзакційні витрати підготовки та розгляду проєктів і для держави, і для бізнесу. Сьогодні, коли участь приватного бізнесу в інфраструктурі забезпечується на основі проєктного підходу, такі витрати надто високі. Так, транзакційні витрати з підготовки концесії Херсонського морського торговельного порту становили чверть вартості проєкту, передбаченого для реалізації в рамках концесійного договору. Це нонсенс.

Найефективнішим є програмний підхід у разі його орієнтації на використання моделі People First PPP, що зумовлено можливістю використовувати єдиний механізм державної програмної підтримки для реалізації проєктів, які включаються до інфраструктурного плану. Застосування такого підходу значно полегшить процес прийняття рішень про включення до такого плану окремих проєктів і визначення параметрів державної підтримки, яка надається їм, відповідно, знизяться транзакційні витрати та час прийняття управлінських рішень.

Сьогодні ми багато говоримо про необхідність відродження Донбасу. Найважливішою складовою у вирішенні цього завдання має стати створення на його території сучасної інфраструктури життєзабезпечення. Минулі п'ять років продемонстрували неспроможність держави хоч скількись суттєво поліпшити ситуацію в цій сфері, попри досить серйозну фінансову підтримку з боку міжнародних фінансових організацій. Понад те, стан деяких інфраструктурних систем за цей час значно погіршився, наприклад водопостачання та водовідведення. 

Приватний бізнес більш гнучкий і динамічний, має необхідні фінансові ресурси та готовий був би взяти участь у відновленні інфраструктури Донбасу. Але не як меценат, а як рівноправний партнер держави у вирішенні цього найскладнішого завдання. Для того, щоб це відбулося, необхідно розробити програму залучення приватного бізнесу у відновлення інфраструктури Донбасу на умовах ДПП, позначивши в ній пріоритетні проєкти для реалізації на відповідній території та передбачивши механізми їхньої підтримки з боку держави, зокрема, гарантії ризиків, пов'язаних із особливостями ведення там господарської діяльності. 

Застосування програмного підходу з використанням моделі People First PPP цілком могло б вирішити це завдання. Але поки що така можливість навіть не розглядається. Усі з нетерпінням чекають прийняття нового закону про концесії…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво