Brexit: привиди індустріального минулого і виклики реформ для України - Макрорівень - dt.ua

Brexit: привиди індустріального минулого і виклики реформ для України

20 серпня, 2016, 00:00 Роздрукувати

Референдум про членство Великої Британії в Євросоюзі, що завершився перемогою прибічників Brexit, яскраво продемонстрував відсутність консенсусу в британському суспільстві щодо подальшого шляху його розвитку.

Референдум про членство Великої Британії в Євросоюзі, що завершився перемогою прибічників Brexit, яскраво продемонстрував відсутність консенсусу в британському суспільстві щодо подальшого шляху його розвитку. 

Аж ніяк не применшуючи значущості нинішніх проблем занадто бюрократизованого і зарегульованого Євросоюзу серед мотиваторів заперечення британцями євроінтеграції, все ж таки незайвим буде поглянути на проблему в історичному контексті. Річ у тім, що в Brexit-2016 дивним чином спливають привиди, здавалося б, давно забутих протиріч індустріальної "молодості" Об'єднаної Європи, дуже актуальних і для сьогоднішньої України.

Деталізовані дані референдуму свідчать, що за вихід Британії з ЄС проголосували переважно представники робітничого класу без вищої освіти, старші 50 років, які проживають на території сучасних раніше діючих вуглевидобувних округів Уельсу та північного сходу країни, для яких вуглевидобуток до 1995 р. був пріоритетною галуззю. Можна припустити, що неприйняття Євросоюзу ґрунтується на асоціації цією частиною населення країни початку реструктуризації вугільної галузі (а отже, руйнування їхнього традиційного побуту та зниження рівня життя) із вступом до ЄС і наступною інституціалізацією цього об'єднання. Саме ці виборці оцінюють зміни економіки і суспільного життя за останні 30 років як негативні. Вони також вважають, що членство в Євросоюзі уповільнює зростання економіки Великої Британії, тому що в ЄС приймаються директиви й закони, що не відповідають економічним і політичним інтересам населення країни. У результаті молоде, активне, більш заповзятливе й успішне покоління британців стало заручником ностальгічних рефлексій консервативно налаштованих громадян Об'єднаного Королівства старшого віку, благополуччя яких формувалося в безповоротно зниклому індустріальному минулому країни.

Інтеграційні процеси в Європі в 70–80-х роках ХХ ст. розвивалися в умовах, коли індустріальна економіка в розвинених країнах почала втрачати свої домінуючі позиції, що супроводжувалося перенакопиченням у цьому секторі основного й людського капіталів, особливо явно — у базових галузях промисловості. У сфері енергетики інтеграційна політика концентрувалася на створенні умов розвитку й ефективного використання відновлюваних джерел енергії та зведення до мінімуму неконкурентоспроможних потужностей з видобутку вугілля, повного припинення субсидування вугільної галузі. Крім цього, у рамках своєї енергетичної політики Євросоюз закладав умови створення економіки, яка споживала би мінімум енергії та водночас була би більш перспективною, стійкою і конкурентоспроможною в перспективі.

У цих умовах подальша розробка вугільних родовищ здійснювалася з домінуванням інноваційних, екологічно чистих технологій видобутку та використання вугілля, тобто з переходом вугільної промисловості на новий технологічний уклад. Як наслідок, країни ЄС, що мають достатні запаси вугілля (Німеччина, Франція, Польща та ін.), були змушені консервувати виробничі потужності, скорочувати обсяги видобутку відповідно до політики ЄС і впроваджувати нові технології з метою забезпечити його конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках з урахуванням постійного зростання екологічних вимог.

Незважаючи на те, що соціально-економічні проблеми багатьох старопромислових регіонів Європи було принципово вирішено на основі інтенсивних процесів заміщення базових галузей промисловості більш високотехнологічними, розвитку сфери послуг і фінансового сектору, у суспільній ментальності ці регіони й сьогодні продовжують нести відбиток свого старопромислового минулого.

Незважаючи на те, що соціально-економічні проблеми багатьох старопромислових регіонів Європи було принципово вирішено на основі інтенсивних процесів заміщення базових галузей промисловості більш високотехнологічними, розвитку сфери послуг і фінансового сектору, у суспільній ментальності ці регіони й сьогодні продовжують нести відбиток свого старопромислового минулого.

Для Великої Британії, що вступила до ЄС у 1973 р., вуглевидобувна промисловість була однією з найстаріших базових галузей економіки, яка тривалий час, незважаючи на технологічні зміни в енергетичній сфері, вважалася стратегічною, оскільки була основою забезпечення енергетичної незалежності й економічного процвітання країни. Основним фактором, що визначає необхідність інтенсивної реструктуризації вугільної галузі Великої Британії, стала поява нових технологій. Розвиток атомної енергетики в 60-х роках минулого століття змінив пріоритети енергетичної політики в Європі та привів до зниження частки виробленої на основі вугілля енергії з 50% у 60-х роках до 30% — у 70-х. Важливу роль відіграли й збільшення на енергетичному ринку пропозиції нафти і газу, а також посилення конкуренції з боку виробників дешевшого вугілля з Китаю, США й Австралії.

Хоча початок реструктуризації вугільної галузі Великої Британії припадає на 60–70-ті роки, коли кількість вуглевидобувних підприємств скоротилася вдвічі, саме економічна криза початку 80-х призвела до необхідності її радикальної реструктуризації, а в масовій свідомості стала наслідком європейської інтеграції та загальноєвропейської політики в галузі енергетики.

У цей період (1980–1985 рр.) почалося інтенсивне закриття шахт і вивільнення робітників, що супроводжувалося їх масовими страйками. А результатом реструктуризації вуглевидобувної галузі стали ліквідація нерентабельних підприємств і скорочення кількості зайнятих у галузі більш як на 90%. Найяскравіше негативні соціально-економічні наслідки реструктуризації вугільної галузі виявилися в моногалузевих регіонах Великої Британії — Мерсісайді й Уельсі, де в структурі економіки територій були відсутні якісь інші промислові виробництва. Висока моноспеціалізація промислового сектору зумовила весь комплекс проблем, які постали перед вуглевидобувними територіями під час реструктуризації. Це насамперед складна екологічна обстановка, незадовільний стан земель, слабка розвиненість інфраструктури, специфічна, вузькоспрямована кваліфікація вивільнюваних робітників, яка перешкоджала пошуку роботи в інших галузях, відплив висококваліфікованих фахівців, високий рівень безробіття, загальне зниження рівня життя та зростання соціальної розгубленості населення. У Йоркширі й Мідленді, які більшою мірою, ніж в інших старопромислових територіях, залежать від обробної промисловості, наслідки реструктуризації галузі були менш важкими.

Проблеми, що виникли внаслідок реструктуризації вуглевидобувної галузі Великої Британії, вирішувалися в умовах державного обмеження впливу ринкових механізмів на економіку старопромислових районів шляхом реалізації програм створення нових робочих місць, перекваліфікації й активізації підприємницьких ініціатив серед звільнених шахтарів, стимулювання розвитку старопромислових територій на основі диверсифікації місцевої економіки із залученням іноземних інвесторів і великих місцевих підприємців.

У цей період саме Євросоюз надавав активну фінансову допомогу старопромисловим регіонам Великої Британії. Близько 40% отриманих нею від ЄС коштів було використано на розвиток підприємництва, а 30% — на розвиток старопромислових територій. Згодом саме розвиток територій став основним стимулом залучення іноземних інвестицій у розвиток інноваційних промислових технологій в економіці цих регіонів. Більше половини робочих місць було отримано завдяки створенню нових підприємств у промисловому й банківському секторах, сфері послуг. Значна частка нових робочих місць припала на державне управління, охорону здоров'я й освіту.

Конкурентоспроможність старопромислових територій підвищувалася також із використанням державних грантів підприємствам на вдосконалення організації виробництва та технологій з акцентом на венчурному фінансуванні малих інноваційних фірм.

Ключовим результатом реструктуризації вуглевидобувної промисловості Великої Британії стала зміна економічної структури старопромислових регіонів убік зниження частки виробничого сектору та збільшення частки сфери послуг. Ця модель економіки одержала назву "модель економіки послуг" і з європейських країн у класичному виді притаманна лише Великій Британії. У структурі ж промислового виробництва вуглевидобувних регіонів суттєво знизилася частка сектору видобутку корисних копалин, легкої промисловості, збільшилися частки хімічної галузі (у т.ч. виробництва неметалічних мінеральних продуктів) і машинобудування (у т.ч. виробництва транспортного обладнання). А основу сучасного розвитку промисловості країни визначають високі технології.

У структурі зайнятості старопромислових регіонів Великої Британії також відбулися зміни, характерні для постіндустріалізму. Після 1970 р. спостерігалося скорочення зайнятості в промисловому секторі, кваліфіковані фахівці стали переважати над робітниками, зросла частка зайнятих у сфері ділових і соціальних послуг. Загалом розширилася сфера застосування висококваліфікованої праці (за рахунок зростання наукомісткості промислової продукції, наукових досліджень, ділових послуг), жіночої праці (за рахунок зростання сфери охорони здоров'я, освіти, індустрії туризму й відпочинку) і значно звузилася ніша низькокваліфікованої праці.

Дотепер уряд веде діяльність із відродження старопромислових регіонів на основі ідентифікації локальних потреб з урахуванням необхідності обов'язкового підвищення технологічного укладу виробництв, у т.ч. і за рахунок запланованого розвитку вугільної галузі до 2020 р. шляхом розробки близько 40 нових кар'єрів і створення нових вугільних електростанцій на основі використання новітніх "чистих" технологій видобутку та спалювання вугілля.

Однак тенденції зміни суті й характеристик людського капіталу, які притаманні постіндустріалізму і виявляються в зростанні потреби підвищити кваліфікації працівників, змінити умови і сферу застосування їхньої праці, не знайшли належного відображення в умовах життєдіяльності звільнених працівників старопромислових регіонів Великої Британії. Не дали бажаного результату і держпрограми з перекваліфікації працівників, які звільнялися з вугільної галузі, здійснювані паралельно з її реструктуризацією. У силу специфіки кваліфікаційних характеристик лише незначна кількість звільнених шахтарів скористалася держпрограмами фінансування малого бізнесу. Поширення набула програма підтримки міграції колишніх шахтарів за межі регіонів. Однак нею скористалися лише найбільш мобільні працівники, які мають високі шанси на успіх у нових економічних умовах. А переважна частина шахтарів, що залишилися в старопромислових районах після реструктуризації вугільної галузі і не мали якихось конкурентних переваг, скористалися програмою дострокового виходу на пенсію. Як наслідок, практично 40% звільнених працівників вугільної промисловості перейшли в розряд економічно неактивних, незалежно від віку й виробничого стажу у вугільній промисловості, і лише 20% знайшли роботу в галузях, не пов'язаних з базовими. І на цей час рівень безробіття у старопромислових регіонах Великої Британії перевищує середнє значення по країні, при цьому рівень чоловічого безробіття суттєво перевищує рівень жіночого.

Таким чином, можна припустити, що незадоволеність політикою ЄС, виражена в результатах референдуму, можливо, стала наслідком неінклюзивності структурних змін в економіці старопромислових регіонів Великої Британії. Різкий поворот до розвитку постіндустріальних видів діяльності та відмова від індустріального минулого викинули за борт чимало не надто освіченого й від цього соціально нелабільного, зате численного економічно активного населення старопромислових регіонів. Спроба масштабної перекваліфікації не знайшла належної підтримки у працівників, що вивільнялися з промислового сектору, не привела до формування у них професійних навичок і знань, затребуваних у постіндустріальній економіці, і значні обсяги економічно активного населення зазнали змушеного зниження соціального статусу.

Така ситуація загалом є класичною для старопромислових регіонів, які, незалежно від їхньої національної належності, за визначенням належать до аутсайдерів у глобалізаційних процесах. Адже їхня структурна інертність, сформована більшою мірою на основі перенакопичення специфічного фізичного, людського й соціального капіталів, гальмує формування нових комбінацій ресурсів, здатних породити певні переваги цих регіонів у сучасних економічних умовах. Це дає змогу констатувати характерну саме для старопромислових регіонів "ендогенну депресію", що базується на локальній обмеженості раціональності поведінки економічних суб'єктів, яка тим сильніша, чим довшим був період розвитку на індустріальній основі.

Разом з тим структурна модернізація старопромислових регіонів Німеччини пішла за іншою, "індустріальною" моделлю. Скорочення зайнятості в промисловому секторі не сягнуло такого значного рівня, як у Великій Британії. У реструктуризації економіки cтаропромислових регіонів пріоритет віддавався зміцненню саме промислової діяльності на модернізованій технічній базі та формуванню середовища, що сприяє створенню й використанню нових технологій у виробничому процесі на основі масштабного впровадження постіндустріальних характеристик розвитку суспільства. Із середини 80-х років минулого сторіччя в Німеччині здійснювалася підтримка інноваційної активності в старопромислових регіонах, і особливу увагу приділяли переорієнтації промислової діяльності на нові, перспективні індустрії.

Відмітною рисою реструктуризації старопромислових регіонів Німеччини був активний розвиток індустрії екологічних технологій. Основою її виникнення послужило посилення вимог з охорони навколишнього середовища до підприємств базових галузей промисловості. Саме тоді промислові підприємства були змушені інвестувати в науково-дослідні розробки "чистих" промислових технологій. Підвищений попит на екологічні технології породив пропозицію — на цій основі з'явилися високотехнологічні галузі, спрямовані на розробку нових екологічних матеріалів і виробництво очисних споруд.

Результатом перетворень старопромислових регіонів у Німеччині стала нова основа їх розвитку, що дає можливість говорити про неоіндустріалізацію. Вона має такі основні характеристики. По-перше, перетворення вирішення конкретної проблеми (у випадку Німеччини — екологічних проблем) на конкурентну перевагу регіону; по-друге, високий рівень попиту на розробку нових технологій, висока частка досліджень і наукових розробок у структурі економіки регіону; по-третє, збільшення кількості кваліфікованих фахівців, зайнятих у промисловій сфері старопромислових регіонів.

Такий підхід не викликав потужної соціальної опірності реформам, характерної для старопромислових регіонів Великої Британії, оскільки сприяв значно повнішому застосуванню людського капіталу, що вивільнявся під час реструктуризації.

Нинішні перипетії на Туманному Альбіоні викликають цікаві асоціації з подіями останніх років в Україні.

Україна також стала заручницею структурної інертності, властивої старопромисловим регіонам, якими насамперед були Донецька і Луганська області. Низька інноваційна активність у промисловості, відсутність законодавчо закріплених спроб диверсифікувати економіку таких регіонів і продовження їх розвитку на основі експлуатації металургійної і вугільної промисловості, що переважали в промисловій структурі, призвели до неминучого накопичення проявів структурної кризи. Депресивні процеси розвивалися в результаті спонтанної дії глобальних факторів депресії "старих" галузей промисловості при практичному запереченні необхідності реструктуризації офіційною промисловою політикою. У результаті вже в 90-х роках сформувалася нав'язлива потреба зберегти стабільність наявної на той період промислової структури за будь-яку ціну, що забезпечило ґрунт для маніпулювання людським капіталом.

Передбачаючи ймовірну втрату звичних способів одержання доходу при структурних змінах економіки, населення старопромислових регіонів панічно боялося таких змін і готове було погодитися на стійкий мінімум у рамках діючої структури промисловості. Такий настрій уміло використовувався місцевою елітою для збереження status quo і забезпечення власного процвітання на основі екстенсивного використання традиційної економічної структури регіону. А неминуче зниження віддачі застаріваючих галузей компенсувалося підживленням людського капіталу за рахунок цинічної експлуатації пам'яті про колишню індустріальну велич Донбасу.

Хоча обсяги вуглевидобутку різко скоротилися вже у 80-х роках ХХ ст., що відповідало світовим трендам розвитку старопромислових регіонів, усі свої нещастя населення Донбасу пов'язало не з об'єктивними причинами, а з розпадом Радянського Союзу. Катастрофічне й неконтрольоване падіння обсягів промислового виробництва в регіоні в перші роки незалежності пізніше мало серйозний вплив на формування ставлення населення Донбасу до незалежної України, а згодом — і до європейського вектора її розвитку, що було покладено ідеологами гібридної війни в основу розпалювання сепаратистських настроїв — свого роду Brexit'а по-українськи.

Таким чином, якщо в європейській практиці для забезпечення структурних перетворень у старопромислових регіонах активно впливали саме на людський капітал як найбільш інертну складову, стимулюючи його до відходу з базових галузей, то в Україні протягом десятиліть свідомо забезпечували збереження його включеності у виробничі процеси на традиційній основі. І саме знецінений, покинутий державою людський капітал старопромислових регіонів сьогодні закріплює модель подальшої експлуатації їх згасаючої застарілої економічної структури та ірраціональним чином гальмує постіндустріальні й неоіндустріальні зрушення, прирікаючи все населення України на роль заручників індустріального минулого.

Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 17 лютого-23 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво