Безземельна нація - Макрорівень - dt.ua

Безземельна нація

25 березня, 2016, 20:02 Роздрукувати Випуск №11, 25 березня-1 квітня

Наукова громадськість скромно, у вузькому колі, відзначила 25-річчя початку земельної реформи. Підсумок: чимало зроблено, але до частини робіт ще й не приступали…

 

Влада знову, як і торік, забула привітати фахівців із Днем землевпорядника. Ну не шанують їх у сільськогосподарській країні, хоч ти вбийся! 

Так само не витребуваною залишається "Національна доповідь щодо завершення земельної реформи", написана з власної ініціативи 19 докторами наук, вісьмома академіками. Футболять її з міністерства у міністерство, і хтозна, коли вона вкотиться у притомні ворота. Наукова громадськість скромно, у вузькому колі, відзначила 25-річчя початку земельної реформи. Підсумок: чимало зроблено, але до частини робіт ще й не приступали…

Це — фіксація байдужості керівництва держави до сув'язі земельних проблем, глухоти-німоти у спілкуванні із спеціалістами-земельниками. Натомість у базарні ряди пропихаються ложкіни, яценюки із павленками. Ті, котрі не відрізнять суглинків від супісків, просторікують про поетапний продаж сільгоспугідь, запуск пілотних проектів. І цей ринковий свербіж навряд чи вилікує ламізил.

Їх не зупиняє ні квола наповнюваність земельного кадастру з численними огріхами, ні відсутність законопроекту про обіг земель сільськогосподарського призначення, ні спротив нинішнього складу парламенту проти купівлі-продажу ріллі, ні соціально-економічні реалії. Не з того боку заходите, мудрагелі!

Знаєте, що залишилося від оспіваних вами "найкращих у світі чорноземів", від колишнього еталона, якими вони були у 80-х роках минулого століття? Тих, які становлять 8,7% світових запасів… Збіднений і знесилений ґрунт із загрозливим дефіцитом гумусу! На скільки його вистачить? Щоб прогодувати не Європу чи півсвіту, а самих себе.

Тому не про ринок треба горлопанити, а вовком вити про збереження та охорону нашої годувальниці. І запроваджувати надзвичайний стан у цій сфері, бо національній безпеці загрожує не лише ворог, корупція чи інше безголов'я. Інакше фінал — безземельна нація.

Земельний старт

Хто пам'ятає, як усе починалося? Як приймали перший український Земельний кодекс? Три доби! У Верховній Раді головував Леонід Кравчук, а напохваті, у ложі генпрокурора, сидів Леонід Новаковський, керівник авторського колективу кодексу. І коли виникала заминка у прийнятті тієї чи іншої норми, голова гукав: "Леоніде!". І той мчав на поміч. Тоді педометрів не було, і намотаного кілометражу ніхто не лічив…

Те вікопомне засідання 18 грудня 1990 р. завершилося прийнятими земельною Конституцією і постановою про земельну реформу, в якій із 15 березня 1991 р. усі землі оголосили об'єктом земельної реформи. З цієї дати і починається власне відлік земельної реформи в Україні.

А 30 січня 1992 р. народні депутати ухвалили закон про приватну і колективну власність. Отже, треба було змінювати і Земельний кодекс, який містив лише дефініцію "користування землею" (постійне і тимчасове) і "володіння" (постійне і довічно успадковане). Другу редакцію кодексу приймали 13 березня 1992 р. Тодішній голова ВР Іван Плющ запрошував Новаковського для пояснень до четвертого мікрофону 32 рази.

Голови колгоспів сполошилися, зрозумівши, що з-під їх ніг і з рук вислизають землі, на яких вони, по суті, владарювали осібно. Через Анатолія Чепурного, свого колишнього колегу, голову профільного парламентського комітету, цей управлінський корпус намагався пропхати норму, за якою до резервного фонду мали відійти 40% усіх угідь. А насправді стати їхньою вотчиною. Не вийшло…

Власне, чвертьвіковий ювілей земельної реформи — це відтинок і мого життя. Бо всі декрети, укази, закони, постанови так чи інакше пропускав через себе, власника 3,4-гектарного паю. На ньому ж апробувалися і всі столичні новації.

Ми тішилися тим, що зруйнували монополію держвласності на землю. Хоча спротив колгоспної системи був шалений. Адже 1992-го майже всі придатні для ведення сільгоспвиробництва землі перебували у користуванні колективних сільгосппідприємств. Тому приватизація цих земель стала найскладнішим і найтривалішим процесом земельної реформи.

Після указу президента від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" основний акцент змістили на паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність. Близько 6,7 млн громадян, які були членами 11 тис. колективних сільгосппідприємств, отримали сертифікати на земельну частку (пай).

Проте це був суто механічний захід. Адже життя селян навіть із документом на руках кардинально не змінилося: вони й надалі залишалися кріпаками — найманими працівниками. І ефективність сільгоспвиробництва від помпезної роздачі земельних "паспортів" анітрохи не зросла. Навпаки, криза пожирала дедалі більше й більше КСП. Якщо у 1990 р. налічувалося 51 збиткове колективне сільгосппідприємство, у 1992 р. (сприятливому, до речі, за погодними умовами) — 82, у 1993 р. — 103, то в наступні роки цей мартиролог поповнювали тисячі. У 1996-му 8501 КСП із 12403 наявних спрацювали у мінус. Майже 70%...

І лише через п'ять років президент Леонід Кучма вдруге згадав про "прискорення земельної реформи" й ініціював реорганізацію КСП у сільськогосподарські формування ринкового типу. Відтак, процес видачі "сертифікованим" селянам державних актів на право приватної власності на земельні ділянки пожвавився. Як казали тоді, один папірець замінили іншим…

Спершу у фаворі були фермери. Вважали, що вони, як у Штатах та Європі, стануть динамо-машиною в аграрній галузі, гарантом продовольчої безпеки країни. Із 4 млн га земель запасу їм планували виділити понад 2,2 млн. Обмежилися ж лише 360 тис. га…

Ну а власники паїв? Із землею, але без засобів виробництва для її обробітку. Із архаїчним реманентом — лопатою та вилами, що пізніше стали аватарками деяких політичних партій, площі у кілька гектарів не подужаєш. Тому більшості селян, котрі на своїх плечах витягли волокушу планової соціалістичної економіки, нічого не залишалося, як "делегувати" власний наділ тим же головам колгоспів. Уже колишнім, котрі вхопили віжки у новостворених агроструктурах під різними абревіатурами. 

62,2% паїв їх власники передали в оренду, 17,4% приєднали до особистого селянського господарства, працюючи на себе і базар. Але ж 20,4% земельних наділів не використовуються або експлуатуються без належного документального оформлення! І це теж "надбання" земельної реформи, яка за тривалістю (як-не-як, 25 років!) із процесу перетворилася на процесію. Так довго вона не тривала у жодній країні світу! Чи бачить хтось її край? Ні!

Бо у кожного — своє мірило кінцевої мети земельної реформи. Для селян збільшення орендної плати із півтора до трьох-п'яти відсотків — це свято. Хоча чи проживеш за 7–9 грн на день, які платить тобі експлуататор за орендований земельний пай? Звісно, хочеться більшого…

Ринковий свербіж

Фінішем земельної реформи "донецькі" вважали запровадження ринку сільгоспугідь. Власне, як і теперішні "вінницькі". В одному з варіантів коаліційної угоди парламентарії пообіцяли: "Ми запровадимо ринок землі та створимо ефективну систему підтримки сільгоспвиробника". А підмурівок для цього заклали попередники — уряд Азарова. Це вони вгатили 150 млн бюджетних гривень у Державний земельний банк, який мав консолідувати майже 10 млн га ріллі.

Монопольна установа поєднала функції кредитування та купівлі-продажу землі, тоді як, за міжнародною практикою, вони чітко розмежовані. Найбільший ризик крився у тому, що у разі банкрутства зембанку кредитори, включаючи зарубіжних, повернули би борги за рахунок банківської застави — отих 10 млн га. Тоді афері дали одкоша. Але земельний банк і досі розташовується у будівлі Міністерства аграрної політики і продовольства. Чекає чийогось сигналу? На капіталізацію, приватизацію чи ліквідацію?

Влада на повну марить ринком землі. Часто маячні ідеї представників горішнього ешелону влади ніяк не корелюються передусім із чинним законодавством. Тому більшість українців сприймає їх словесний блуд як симптоми задавненої хвороби.

Прем'єр Арсеній Яценюк, ні сіло ні впало, десь нашкріб мільйон гектарів державної ріллі і вирішив податися із цим масивом, що майже дорівнює двом аграрним Грузіям, на торги. Причому в режимі алюру. Міністр Олексій Павленко, урізавши апетит до 100 тис. га, теж заговорив про їх продаж. І найсвіжіший пасаж урядовця — МінАП запустило пілотний проект із продажу 10 тис. га!

Утім, цього виявилося замало, і завидюще око переметнулося на землі Національної академії аграрних наук і наукових установ аграрної освіти. "Що робити із цим земельним банком?" — розігнали хвилю серед фермерів ініціатори такого собі інтернетівського флеш-мобу. І "знавці" від землі, ті, в яких лише 20% такої-сякої техніки і які ледве зводять кінці з кінцями, радять продати дослідницькі площі, здати в оренду, розпаювати…

Знаєте, звідки ростуть ноги у цих зазіхань? У вже згадуваному варіанті коаліційної угоди, у розділі 12.3, містився "революційний" пункт g: "Ліквідація УААН та приватизація майна, що перебувало у її користуванні". Дехто, очевидно, вирішив, що у нинішні сумбурні часи цю непрохідну ідею можна реалізувати.

Ну із фермерським "експертним" середовищем, думаю, все зрозуміло. А от знаним в аграрному бомонді постатям, зі ступенем MBA і без нього, негоже відриватися від реалій. І перш ніж плескати язиком про купівлю-продаж сільгоспугідь, слід спочатку скасувати мораторій, ухвалити закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Хто забув, нагадаю: попередні законопроекти про ринок (обіг) ріллі у Верховній Раді розглядали 11 разів! І всі зарубали. Словесною квапливістю ринок не підженеш!

Щоб не виникали різночитання, мабуть, доцільніше зібратися Арсенію Петровичу із Олексієм Михайловичем і визначитися, зрештою, в яких обсягах і чию землю вони намірилися продавати? Щоб не вийшло, що одним і тим же лотом гендлюватимуть по кілька разів!

Якщо йдеться про державні підприємства, що перебувають у сфері управління МінАП, чиї земельні фонди міністр планує розпаювати, то спершу їх треба приватизувати. Інвестору ж сільгоспугіддя перейдуть виключно у користування — в оренду. Державна земля не підлягає паюванню. Спочатку її треба перевести у категорію "колективна власність" і на підставі документа на право колективної власності та списку осіб-претендентів розпаювати. За тим же механізмом, за яким паювали землі колишніх колгоспів.

Якщо Олексій Павленко намірився піти іншим шляхом, то з цієї землі він може безоплатно виділити кожному працівникові лише по два гектари для ведення особистого селянського господарства. І називатиметься ця операція приватизацією ділянок державної землі. Той, кому перейдуть основні засоби виробництва, решту земельної площі зможе тільки орендувати. А коли скасують мораторій, викупити. Але не більш як 100 га, за нині діючою нормою. Отакі ножиці!

Анонсована зміна власності земель науки та освіти, що належать до категорії "особливо цінні землі", — це навіть не популізм, а тупе правове невігластво. Тому обмежуся лише цитуванням статті 84 Земельного кодексу "Право власності на землю держави": "До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності… Національної академії наук України, державних галузевих академій наук".

Жодним чином не оббілюю керівництво Академії аграрних наук: якщо є зловживання (передача земель науково-дослідних установ в оренду, суборенду, відчуження на чиюсь користь), задійте компетентні органи. Але негоже опускатися до шантажу, збивати інформаційну піну…

Яскравою ілюстрацією "компетентності" державного чиновництва у земельній проблематиці стало виїзне засідання Кабміну у Полтаві 23 вересня 2015 р. На ньому йшлося про пакет реформ щодо розвитку земельних відносин.

Звітує Максим Мартинюк, керівник Держгеокадастру: "У нас — 46 млн га орної землі". Цю цифру мовчки проковтнули присутні прем'єр Арсеній Яценюк, віце-прем'єр Геннадій Зубко, аграрний міністр Олексій Павленко… Жоден на радощах не перебив голову відомства, не поцікавився: за рахунок якої країни наявні 32,7 млн га української ріллі приросли ще 13,3 млн? Продовжувати далі? Земельна тематика — це не архітектурне проектування, де в ArchiCAD креслиш "хатки" у 3D і розфарбовуєш їх у кольори веселки!

Із кадрами, котрі рухають земельну реформу і куди, більш-менш зрозуміло? Утім, центровик земельної реформи — не ринок, а організація раціонального використання та охорони земель. Це основоположне завдання, від якого залежить доля держави і нації. І ця будущина невизначена, оскільки в Україні відсутній центральний орган виконавчої влади, який забезпечує проведення земельної реформи, розробляє та забезпечує реалізацію загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель.

Оптимізаційна прострація

У вересні 2014 р. уряд прийняв рішення оптимізувати органи управління, відповідно переписавши їх повноваження. У результаті передачі-прийому останніх випадково чи зумисне зникнув оцей значущий блок: забезпечення проведення земельної реформи, розробка та забезпечення реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель.

Держгеокадастр, структура, що виникла у ході поетапного ребрендингу Держкомзему, "реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру… крім пропозицій щодо формування державної політики з використання і охорони земель сільськогосподарського призначення".

Якщо так, то алогічною виглядає присутність у департаменті землеустрою, використання та охорони земель самостійного відділу використання земель сільськогосподарського призначення (оскільки це функція Мінагрополітики) та відділу охорони земель. Невідь якими саме землями опікуються чиновники: усіх разом узятих, сільськогосподарських чи несільськогосподарських? Бо останні, до слова, у віданні окремого відділу використання земель несільськогосподарського призначення.

Отже, Держгеокадастр чітко окреслив ареал своєї діяльності лише землями несільськогосподарського призначення. Якщо зважати, що у річному фінансуванні із бюджету на геодезію і картографію припадає… 0,8%, то закономірно постає запитання: а чим узагалі займається ця державна інституція? Якщо вона тільки вносить відомості до Державного земельного кадастру, то який орган провадить землеустрій на сільськогосподарських площах — двох третинах української землі? Чиїми даними послуговується Держгеокадастр?

У положенні про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства — куратора Держгеокадастру, по суті, теж відкараскалися від "використання та охорони земель сільськогосподарського призначення". Основними завданнями міністерство вважає "формування державної політики… у сфері земельних відносин, землеустрою, охорони земель (крім використання та охорони земель сільськогосподарського призначення)", розробку нормативно-правових актів із застереженням, "крім використання та охорони земель сільськогосподарського призначення".

Не обійшлися у положенні без фантазування, вписавши до функціональних обов'язків "здійснення землеустрою, а також розроблення та виконання загальнодержавних і регіональних програм з питань землеустрою, відтворення родючості ґрунтів (крім використання та охорони земель сільськогосподарського призначення)". Таких програм у природі не існує!

І якщо відомство не опікується сільгоспугіддями, то який сенс "розробляти рекомендації та заходи щодо забезпечення родючості ґрунтів і застосування агрохімікатів"? Яких ще "пропозицій" слід чекати від п'яти чоловік з відділу земельних відносин, що його Мінрегіонбуд створив у складі департаменту містобудування, архітектури та планування територій?

Міністерство аграрної політики і продовольства "формує державну політику у сферах використання і охорони земель сільськогосподарського призначення". Похвально! Можна змиритися і з тим, що воно "організовує розроблення загальнодержавних і регіональних програм відтворення родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення" (не передбачених чинним законодавством. — В.Ч.).

До розряду "реформаторських" задумів можна віднести і "виконання робіт з районування (зонування) земель сільськогосподарського призначення" усупереч існуючому законодавчо визначеному "загальному районуванню по території", і ведення "інформаційного банку даних про стан ґрунтів". Наповнення останнього доволі сумнівне, бо всеохоплюючою фіксацією цього стану не займалися ні в попередні роки, ні зараз. Але якщо МінАП "формує і організовує", то через який орган здійснює імплементацію сформованих задумів?

Отже, попри те, що до повноважень Кабінету міністрів належить "проведення земельної реформи, розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель", ні органу, який реалізовував би ці програми, ні самих програм в Україні немає. Може, уряд протверезіє від нікчемних реформ і створить якщо не комітет чи агентство, то бодай службу, у назві якої титульною буде земля?

Безстроковий фініш

Допоки ж земельна реформа залишається нічийною, безстроковою, із вузлом нерозв'язаних проблем. Тягнуться вони ще з часу прийняття Земельного кодексу, який передбачав розробку загальнодержавних програм використання та охорони земель. Кабмін продукував, вносив у парламент, відкликав, коригував, і так по цей день. Такі дії інакше, як глумом над статтею 14 Конституції України "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави", і не назвеш.

У підвішеному стані і Державна цільова програма розвитку земельних відносин до 2020 р. Її концепцію уряд схвалив ще 17 червня 2009-го. Двома роками пізніше Закон України "Про Державний земельний кадастр" знову нагадав Кабміну про його обов'язок у шестимісячний строк розробити та затвердити зазначену програму. Термін збіг, а земля, на відміну від інших природних ресурсів, як не мала, так і не має ні загальнодержавної програми використання та охорони, ні програми розвитку земельних відносин.

Така ж доля, найімовірніше, спіткає і схвалену Концепцію боротьби з деградацією земель та опустелюванням. Бо перший, по суті, програмний документ з охорони земельного фонду передбачає розробку, знову ж таки, адресної програми, які хронічно зависають в урядових кабінетах.

Минулого тижня Кабмін оприлюднив план дій на нинішній рік. В аграрній сфері одним із пріоритетів уряд вважає, приміром, "надання уповноваженому лікарю ветеринарної медицини права видавати дозвіл на допуск тварин у стадо". І для цього Мінагрополітики, уявляєте, мусить розробити проект закону!

Водночас у цьому літописові благих намірів навіть натяку немає на готовність Кабміну повернути задавнені борги — вищезгадані земельні програми. Зате вищий орган виконавчої влади всерйоз заточений на відкриття повноцінного ринку земель після закінчення строку дії мораторію. Уже цього місяця Мінрегіонбуд, Мінагрополітики, Мінприроди із Держгеокадастром мають подати Кабінету міністрів законопроект про обіг земель сільськогосподарського призначення. Він передбачатиме на першому етапі (з 1 січня 2017 р.) продаж земель сільськогосподарського призначення державної власності, а на другому (з 1 січня 2019 р.) — і продаж земель громадянами.

Цьому процесові мусить передувати завершення до 1 січня 2017 р. інвентаризації та розмежування земель сільгосппризначення державної, комунальної та приватної власності. Як гадаєте: щось вийде із цього роя? І я так думаю! Власне, про це Держгеокадастр мав прозвітувати наприкінці 2015-го. Але через відсутність фінансування провалив завдання, яке потребує десь зо 2 млрд грн. Із цьогорічного бюджету відомству вділили аж… 10 млн, які навіть не покриють боргу у 120 млн грн за вже проведені роботи з інвентаризації.

Ми її втрачаємо…

Та ми й без ринку втрачаємо землю. Святкові рапорти міністрів перед сівбою про стовідсоткову забезпеченість аграріїв мінеральними добривами аж ніяк не узгоджуються із реальним станом ґрунту. Вносимо-вносимо, а дефіцит основних елементів живлення зростає й зростає. Наразі сільгоспвиробники недодають 53 кг діючої речовини на гектар ріллі, вичавлюючи із землі врожаї за рахунок її природної родючості. Через п'ять-десять років вона охляне остаточно. А міністр мріє про сталі 80–100-мільйонні намолоти зерна, дві третини якого потім розбредеться по всьому світу! З якої утроби рекордному валові взятися, якщо вона заяловіє?

Гумус вважають гемоглобіном ґрунту, одним із найважливіших показників родючості. Його бездефіцитного балансу Україні вдалося досягти у 80-х роках минулого століття, коли державна політика щодо охорони ґрунтів та підвищення їх родючості була на порядок вища, ніж зараз. За рахунок внесення 8–9 т гною і 124–148 кг діючої речовини мінеральних добрив на гектар. Чи можна втримати цей баланс сьогодні… півтонною гною? Між тим вартість цієї збідненої землі влада не забула збільшити вдесятеро!

За останні 20 років рівень гумусу із 3,36% знизився до 3,14. Хтось скаже: подумаєш, якісь десяті відсотка… Але для того, щоб наростити енергетичний потенціал бодай на 0,1%, треба мінімум 25–30 років копіткої праці та значних витрат енергії. А на відновлення сантиметра ґрунту — два-три століття! Ну чому нам не слугують засторогою слова Карла Маркса: "Навіть ціле суспільство, нація і навіть усі одночасно існуючі суспільства, взяті разом, не є власники землі. Вони лише її володільці, що користуються нею, і, як добрі батьки сімей, повинні залишити її поліпшеною для наступних поколінь"? А ми крадемо цю спадщину вже у праправнуків…

Втрата гумусу — це агрохолдинги і фермерські господарства з монокультурами і без тваринництва, а відтак, рілля — без органічних добрив. Це і забута контурно-меліоративна система землеробства, і деформована структура посівних площ. Коли на догоду ринку спрощують сівозміни, в яких частка багаторічних трав починаючи із 1990 р. зменшилася із 12,3 до 3,7%, кормових культур — із 24,7 до 3,8%.

Зате зросла експортоорієнтованих кукурудзи із 8,5 до 17,5%, соняшнику, сої, ріпаку — із 11,6 до 27,3%. Та ще й на законодавчому рівні визнаємо анахронізмом розробку проектів еколого-економічного впорядкування сівозмін, паспортизацію земель. Це рукотворні "дива". А, з іншого боку, природа калічить водною та вітровою ерозією.

Загальна площа еродованих угідь зросла до 13,4 млн га, з яких 10,6 млн — орні землі (32% усієї ріллі!). Унаслідок ерозії з орної площі країни щороку змивається півмільярда тонн верхнього шару ґрунту, з яким втрачаються 24 млн т гумусу. У грошовому вираженні це 5 млрд дол. плюс мільярд — побічні збитки через недобір врожаю на сплюндрованих землях.

А в цей час аграрний міністр — хвалений кризовий/антикризовий менеджер, збиває підбори у пошуках донорів й інвесторів, сподіваючись, що вони цього року пожертвують на аграрний вівтар України 2 млрд дол. Ці кошти підуть, знову ж таки, на виснаження годувальниці, а не на її оздоровлення.

Від вітрової ерозії поля почасти захищали лісосмуги. Зараз їх почали активно вирубувати, і депутати, громадськість вбачають у цьому загрозу агроекосистемам. По-перше, коли паювали колгоспні землі, полезахисні насадження ніхто не взяв на баланс, і вони, по суті, нічийні. По-друге, вирубують їх переважно селяни, для яких машина пиляних дров за 2,5 тис. грн і за стільки ж — тонна вугілля навіть за "паливної" субсидії у 800 грн просто непідйомні. Тому вирішення проблеми слід шукати і в соціальній площині.

Зрозуміло, що зникнення вітрозахисного щиту може спричинити трагедію, яку пережила Америка у 1929 р. Тоді пилові бурі здули майже весь родючий шар ґрунту у розораних преріях. І президент Франклін Делано Рузвельт виголосив пророчі слова: "Народ, який знищує свій ґрунт, знищує сам себе".

Однак не американським фермерам, а нашим селянам без палива до всього ще й паї нарізали на деградованих і малопродуктивних землях. Наділити влада змогла, а от вилучити з обігу ці невжитки не квапиться. Доля їх залишатиметься невизначеною, поки не приймуть закону про консервацію земель, передбаченого статтею 172 Земельного кодексу ще 1 січня 2002 р.

Та навіть якщо закон і ухвалять, то не знайдеться коштів у бюджеті. Хіба це вперше? Аграрна країна, попри катастрофічну деградацію ґрунтів, із 2012 р. припинила бюджетне фінансування протиерозійних і ґрунтоохоронних заходів. А це і берегоукріплення, і рекультивація, і вапнування, і гіпсування…

За прогнозними розрахунками, щоб реалізувати заходи зі збереження й відтворення родючості ґрунтів, на найближчі чотири роки потрібно загалом близько 200 млрд грн. У середньому 50 млрд щороку... Не лише з державної кишені, а й за кошти місцевих бюджетів, агрохолдингів, сільгосппідприємств, фермерських господарств, інших землекористувачів, законодавчо визначивши дольову фінансову участь кожного.

Готові ми до таких видатків? Чи торохтітимемо й далі: "найкращі у світі чорноземи", "найкращі у світі чорноземи"… Знаєте, як вони нам дісталися?

Коли Бог роздавав свої багатства народам світу, до Нього вишикувалася довжелезна черга. Одним перепали поклади нафти, другим — кімберлітові трубки, третім — золоті жили… Українцям, як завжди, усе ніколи: то гульки, то жалоба… Перші ззаду! Бог глянув на них, та й каже: 

— Вибачайте! Усе, що залишилося.

І вручив пригорщу чорнозему.

Минув рік. Бог зібрав поважну комісію і наказав перевірити, як народи розпоряджаються Його даровизною. Повернулися гінці та доповідають: одні з нафти живуть, другі в золоті купаються…

— А українці… Ти їм дав пригорщу чорнозему, а в них он і річки, і моря, і ліси, і гори, і земля. Палицю встромиш — цвіте! Працьовитий народ!

— Е-е-е, — зітхає Всевишній, — ви не знаєте, яких я їм правителів дав!

Невже тих, котрі хочуть обезземелити націю?!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Тамара Горбулинская Тамара Горбулинская 13 листопада, 20:33 Якби у правителів наших був розум то Вони б не мусували продаж землі, а робили б реформи для Народу, для НаціїЇ, а не для европейських банківських подачок. Вершків для захапувань нахваталися і думають що вже такі мудрі, аж нікуди дітися. А НИМИ ділки різномастні крутять-вертять, вони і до тями не встигають приходити, опритомніють, а ЇМ кажуть: - все! Все уже зроблено, тепер пристосовуйте і пристосовуйтеся... І починають Народ дурити , крутити... то пенсійну, то медичну, то освітню реформи вкидають для роздумів та перетирання, щоб відволікти від насправжніх, наріжних питань і проблем... І думають - Ось які ми спритні та умілі... Та щоб вам господь розуму хоч трішечки дав,та щоб до вас дійшло для чого ви ТУДИ поставлені..., та ще ж ні одна людина з собою не забрала всього що напташила за свій вік, ні в якому віці розвитку Землі... Ніколи. Та й для чого Людині багато богатства??? Людині ж так мало потрібно... Думайте про себе у майбутньому, кому і скільки ви зробили добра, оте ви заберете з собою на Той Світ, оте ви залишите своїм нащадкам, а не гроші, маєтки, машини, чи ще що. Бо інакше прокляне вас Народ... Подумайте - де Каддафі і йому подібні, де януковичі і їм подібні...???!!! Господь Бог бачить всіх скрізь. Від БОГА не втечеш, Бог ніколи не моргає. Бог Народу допоможе! Бог бачить і знає кому потрібно допомагати, кому потрібна допомога, Бог бачить хто істинно вірить, а хто бреше, збрехався. ЗЕМЛЯ - Боже створіння, Земля- під захистом Бога!!! Земля - Жива істота і розумна. Тільки якийсь спритник спроможеться надругатися над Землею - Вона " його "швиденько призове у своє ЛОНО...'! Творіть ДОБРО і вам віддасться. Жаль що нам у такий прекрасний період випали на долю негідні керівники. Третє тисячоліття - а керівництво диких невігласів... Ні керувати, ні домовлятися, ні вирішувати - тільки цапати і грабувати... Жах і жахіття. Воздасться, будьте певні, по-заслугам, всім!!! Дай НАМ БОГ терпіння і витримки. Дай НАМ Боже мудрих . Дякуємо БОГУ! згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво