Без селянина гори — пустка - Макрорівень - dt.ua

Без селянина гори — пустка

5 квітня, 17:30 Роздрукувати Випуск №13, 6 квітня-12 квітня

Усі без винятку програми і концепції розвитку гірських територій декларують турботу про добробут горян.

Але от парадокс: з кожним новим документом життя у гірських районах тільки погіршується. Сьогодні слід уже думати не про розвиток, а про порятунок тамтешніх міст, сіл і хуторів, бо, як зазначено в аналогічній програмі уряду Гройсмана, "прискорюватиметься обезлюднення населених пунктів і деградація людського потенціалу, посилюватимуться депресивність і дотаційність цих територій".

Занепали гори не через природні катаклізми, — горянам до стихій і труднощів не звикати, вони навчені їх долати. Занепад принесла якраз "турбота" влади, коли на початку нульових рішеннями обласних рад за негласної вказівки Міністерства аграрної політики в один момент було зруйновано сталий економічний устрій гір. Селян позбавили землі. І цим прирекли на зубожіння не лише аграрний сектор, а й цілі хутори і села, які на аграріях трималися. А тому врятують гірські території не декларативні програми про інновації та інвестиції, а реальні кроки з повернення горянам основного засобу виробництва, а отже, і благополуччя.

Молочні ріки тепер у споминах

У черговій, прийнятій цього тижня Концепції розвитку гірських територій українських Карпат відверто змальовано невтішну картину соціально-економічного та екологічного стану цього краю. А там, на хвилиночку, у 715 населених пунктах, 94% з яких — села, проживають 978 тис. громадян. Зрештою, Карпатський регіон — це наше обличчя перед ЄС, куди ми так прагнемо.

Автори концепції слушно пропонують відійти від малоефективних бюджетних дотацій і субвенцій гірським районам і розпочати нарешті відродження їх реального сектору економіки у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській і Чернівецькій областях. Чиновники вбачають потенціал розвитку гірських районів у "туризмі, інфраструктурі, людському капіталі та ІТ".

Економіка гір споконвіків базувалася на сільськогосподарському виробництві і лісовому господарстві з його заготівлею і переробкою деревини. Етнофестивалі, туристичні стежки і зелені садиби, про які так багато сьогодні розмов, карпатські села не нагодують і не врятують. Гуцули вже у цьому переконалися.

Сільськогосподарське виробництво в гірських районах базувалося на високопродуктивному тваринництві. Радянські колгоспи процвітали з м'ясо-молочних ферм. На кожній утримували зо 5 тис. овець, до півтисячі корів і бичків, які літували на численних карпатських полонинах. Колгоспи мали молочарні, пасіки, переробні цехи для консервації грибів, ягід, соків. У високогірному Путильському районі, що на Буковині, з дарів лісів працював навіть сокоекстрактний завод. Словом, з багатющого природного ресурсу і невтомної праці горян агропідприємства в горах мали статки, які спрямовували на розбудову й утримання соціальної інфраструктури сіл, наповнення бюджетів держави і місцевих громад.

Окремі розумники пояснюють заможність карпатських колгоспів дешевими енергоносіями і щедрими державними дотаціями від радянської влади на молоко, м'ясо й вовну, а також стабільним ринком збуту сільгосппродукції. "Але і до радянських колгоспів, при приватній власності за Австрії і Румунії, гуцули не бідували, хоча не мали від тодішніх держав жодних преференцій, — каже фермер з Путильщини, голова районної асоціації фермерів Ярослав Євенчук. — Хто мав землю, мав і статки, бо було на чому їх заробляти. Оскільки рілля у нашому високогірному краї практично відсутня, то все агровиробництво було зосереджено на землях, які зараз називають лісогосподарськими".

Агросектор Карпат має лісово-пасовищний характер. Тож як могло статися, що сьогодні селяни у горах опинилися цілковито відрізаними від землі, від свого лісу, без якого у гірських умовах неможливо вести товарне виробництво, розвивати традиційні для гір тваринництво, зокрема вівчарство, та супутні з ними промисли?

Навіть для того, щоб настелити дошки у кошарах, набити над ними дах, фермери мусять іти на аукціон з продажу продукції лісозаготівель і конкурувати з деревопереробниками. Або кланятися лісівникам, щоб придбати кілька кубів сухостою.

У Чернівецькій області майже дві третини території Путильщини, більш як половина Вижницького і Сторожинецького районів вкриті розкішними лісами.

У багатьох буковинських родинах з гірських поселень досі зберігають старі дідівські документи часів імперії Габсбургів і Румунського королівства, що засвідчують право власності на землю, в основному на землю з лісами.

З цих націоналізованих приватних земель, зосереджених навколо населених пунктів, і з лісових ділянок, що разом із сінокосами і випасами належали громадам, монастирям, церковним єпархіям, нова радянська влада у 1945 р. формувала колгоспи в Українських Карпатах. Держава як землевласник передала їх колективним господарствам у безстрокове користування.

Гірські колгоспи, як раніше приватні господарства, розвивали також і лісівництво, — така специфіка гір. Мали у своїй виробничій структурі лісівничі підрозділи, які, окрім вирощування й охорони лісів, займалися лісозаготівлею і навіть деревопереробкою.

"Лісівництво за своєю суттю є землеробством, спрямованим на вирощування товарного лісу, де між посадкою і збором урожаю проходить великий цикл у кілька десятків років, — розповідає кандидат сільськогосподарських наук, відомий спеціаліст лісового господарства країни Андрій Бобко. — До природної продуктивності землі додаються ще два чинники — енергія сонця і людська праця. На цьому і побудовано якраз виробництво продукції в аграрному секторі. В гірських умовах сільгоспвиробники комплексно і збалансовано використовують ліси — свій основний природний ресурс, незалежно від форми власності на нього. До того ж полонини, випаси, сінокоси є частиною лісових угідь, їх неможливо розділити без втрати економічного потенціалу".

У 1990 р. Україна оголосила земельну реформу, яка зруйнувала монополію держави на землю. Усе майно радянських колективних господарств, а також право користування колгоспною землею, куди входили і ліси, перейшло правонаступникам колгоспів — колективним сільгосппідприємствам (КСП) — на тих самих правах і у тих самих межах, непорушність яких гарантували державні акти радянського зразка.

Наступним кроком реформи стало роздержавлення земель сільськогосподарського призначення (ріллі, садів, сінокосів) і запровадження на них колективної форми власності. Землі інших категорій залишалися державними.

Згодом колективні сільгоспугіддя були розпайовані і передані у приватні руки колишнім колгоспникам. У горах, де не було ні садів, ні орної землі, люди отримали мізерні паї, на яких неможливо розгорнути прибуткове сільськогосподарське товарне виробництво.

Колгоспні ж ліси влада селянам не віддала — ні приватним фермерам, ні колективним сільгосппідприємствам. Вона вирішила їх віддати лісгоспам. Хоча не було жодного нормативно-правового документа, який дозволяв забрати у колективних сільгосппідприємств право постійного користування лісовими, водними і резервними землями і передавати ці землі іншим юридичним особам. Більш того, у вересні 2005 р. Конституційний суд України у справі №1-17/2005 (про постійне користування земельними ділянками) скасував часові обмеження на виготовлення на зазначені землі окремих державних актів постійного користування і підтвердив чинність державних актів радянського зразка.

Позбавити діюче агроформування права землекористування і закріплених за ним земельних ділянок поза його згодою міг тільки суд.

Закон гір: хибний крок — і все летить у прірву

Незважаючи на це, на початку 2000 р. країною прокотилася хвиля передачі колгоспних лісів спеціально для цього створеним лісогосподарським підприємствам комунальної чи державної форми власності. "Закарпатагроліс", "Галсільліс" у Львові, "Івано-Франківськоблагроліс", підприємства "Чернівціагролісу" через рішення обласних рад отримали в постійне користування землі лісового фонду, які на той час перебували у постійному користуванні агроформувань — законних правонаступників радянських державних колективних господарств.

Так, у 2000–2001 рр. депутати Чернівецької обласної радиХХІІІскликання одним махом забрали у законних користувачів — діючих сільгосппідприємств — усі 68,7 тис. га земель лісового фонду і передали їх новоспеченим держспецлісгоспам Мінагрополітики, а також (гуляти так гуляти!) щедро нарізали десятки гектарів з аграрного "пирога" підприємствам системи Держкомлісу.

Така ж історія відбулася в усіх областях. Але якщо багаті на ріллю степові регіони цієї "реформи" навіть не помітили, то для гірських Карпат вона обернулася економічним крахом.

До речі, судова практика свідчить, що вітчизняні агрофірми, які змогли довести своє правонаступництво від колишніх колгоспів, вигравали прокурорські позови і залишали за собою статус постійних користувачів державними землями лісового, водного фонду, а також землями запасу. Проте жодного такого прикладу з Карпатського регіону у судових реєстрах віднайти не вдалося.

Окремі сільгосппідприємства Буковини зберегли державні акти радянського зразка на постійне користування колгоспними землями. У ТОВ "Україна", яке є правонаступником однойменного колгоспу на Вижниччині і яке сьогодні працює на орендованих у селян приватних паях, було 1104 га лісів. Поважний буковинський аграрій Богдан Юрійович Колотило, його директор, а колись голова одного з високогірних колгоспів сусідньої Путильщини, вважає цей документ історичним раритетом для ілюстрації занепаду колись потужного агросектору гірських територій.

"Ми були категорично проти незрозуміло ким затіяної передачі колгоспних лісів, — зауважує Колотило. — Усі мої колеги, керівники агроформувань гірських районів області, доводили обласним чиновникам, що цей крок неправомірний і економічно небезпечний. Але влада нас ніби зумисне не чула. У нас тут на Вижниччині чи у Сторожинецькому районі для роботи колективних, фермерських господарств хоч залишилася рілля. А для путильських аграріїв це була катастрофа".

За іронією долі, Путильську районну раду сьогодні очолює Микола Шевчук, який 18 років тому у статусі заступника голови Чернівецької облдержадміністрації активно проводив анексію лісів у діючих КСП і виводив їх з аграрного сектору. "За цими лісами ніхто не дивився, незаконні рубки там процвітали, ми могли їх узагалі втратити", —— чи то пояснює, чи то виправдовується Микола Шевчук.

Насправді втратили агросектор району. Торік припинив свою діяльність останній на Путильщині м'ясозабійний цех. А єдина молочарня переробляє на рік 500 т молока (потужність колись одного середнього колгоспу), яке закуповує в сусідніх районах, не гірських.

Сільгоспвиробництво у Путильських горах ще якось жевріє завдяки фермерам і особистим селянським господарствам. Але їх стає дедалі менше. З 22 зареєстрованих фермерських господарств про роботу звітують лише 13. Вони утримують 83 корови, 600 овець і 71 коня на додачу. "Інвестування в розвиток сільського господарства району проводиться за рахунок власних коштів фермерів та агроформувань", — рапортує Путильська райдержадміністрація. А Путильська райрада останніми роками щовесни проводить засідання, на яких розглядає одне й те саме проблемне питання: чи вистачить цього разу овець для святкування в районі споконвіку традиційного для гуцулів Дня виходу вівчарів на полонини?

Тим часом передані у приватну власність гірські полонини заростають лісом. Розвивати тваринництво на подрібнених земельних наділах неможливо, — шкурка вичинки не варта. Більше половини сільгоспугідь у горах просто закинуті землевласниками.

Кілька років тому місцеві держлісгоспи активно домагалися переводу сільгоспугідь, заліснених самосівом, у землі лісогосподарського призначення. Але сьогодні постало питання існування самих лісгоспів, — через різке падіння ринку деревини і ще більш різке збільшення податкового навантаження ці державні підприємства змушені згортати обсяги виробництва. Тож услід за аграрним сектором у горах зникає й лісогосподарський.

Повітряні концепції для паперових комплексів

Раціональне, економічно ефективне використання землі в гірських районах не забезпечене досі. Хоча за законом, одне з основних завдань місцевої влади — дотримуючись норм чинного законодавства, забезпечити соціально-економічний розвиток своєї території.

Департамент агропромислового розвитку Чернівецької ОДА замість того, щоб вказати конкретний вихід з украй загрозливої для гірських територій ситуації, лише переписує у свої звіти мізерні цифри офіційної економічної статистики. Нещодавно співробітники департаменту подали до Кабміну пропозиції щодо вирішення проблемних питань розвитку гірських населених пунктів. Про агропромисловий комплекс гір сказано однією, по суті, порожньою фразою: "Існує необхідність у запровадженні додаткових стимулів розвитку гірських територій, запровадженні там виробництв, державній підтримці суб'єктів господарювання зазначених територій".

Уже згадувана концепція для підняття економіки в гірських умовах так само заяложеними словами пропонує "розбудовувати просторово збалансовану виробничу інфраструктуру, комплексно розвивати господарський комплекс, запроваджувати у сільське господарство інноваційні технології та економічні проекти".

"Якщо у аграріїв немає основного засобу виробництва — нема землі, то ніякі програми і концепції, ніякі технології та інвестиції не допоможуть відродити економіку гірських районів і вивести їх із занепаду", — переконаний Ярослав Євенчук.

Земельна реформа ставила благородні цілі: не просто провести роздержавлення земельних угідь і забезпечити на них рівноправний розвиток різних форм господарювання. Головне — реформувати село, дати можливість людям жити і вільно працювати на своїй землі.

Для гірських районів задуми реформи справдилися з точністю до навпаки. Услід за батьками молодь масово їде на заробітки за кордон. Аграрний сектор Карпат у ХХІ ст. скотився до натурального виробництва і тримається на небагатьох ентузіастах, які за покликом крові не можуть залишити свої гори. Пригріє сонце, і вони все одно поведуть отари на гірські полонини.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво