Анатолій Гальчинський: Нове прочитання Маркса — одне з найважливіших завдань нашого часу - Макрорівень - dt.ua

Анатолій Гальчинський: "Нове прочитання Маркса — одне з найважливіших завдань нашого часу"

13 травня, 12:09 Роздрукувати Випуск №17, 12 травня-18 травня

Маркс в контексті осмислення складних і суперечливих процесів сучасності. 

5 травня виповнилося 200 років від дня народження Карла Маркса. На тлі очевидної кризи ідеологічних і макроекономічних концепцій, що домінували до останнього часу, досить примітна особлива увага до цієї події світової преси. 

Оцінки, звісно, неоднозначні — від повного заперечення до обґрунтувань зростаючої актуальності Маркса в контексті осмислення складних і суперечливих процесів сучасності. Висловити своє з цього приводу ми попросили професора Анатолія Гальчинського — автора книжки "Маркс и современный мир. Гуманистическая доминанта" (2015 рік).

— Анатолію Степановичу, ви вже якось зауважували зростаючий в останні роки інтерес до Маркса, цитуючи низку авторитетних світових видань, серед яких і лондонський The Economist. Пробігши зараз сторінками Інтернету, ми знову побачимо чимало подібних публікацій. Як до цього ставитися?

— Виступаючи на початку квітня на відкритті присвяченої Марксу виставки в Трірі, професор Дортмундського університету Т.Майєр висловив припущення, сприйняте як своєрідний бренд події, про яку йдеться. Цитую: "Привид блукає по Європі, привид… Карла Маркса".

— Калька з "Маніфесту комуністичної партії". Але там ідеться про "привид комунізму".

— Так, але тоді Європа була "вагітна" комунізмом. Стверджувати, що сьогодні Європа "вагітна" Марксом, я, звичайно, не став би. Це було б очевидним перебільшенням. Але не можна не згадати й про те, що наприкінці минулого століття в інтернет-рейтингу корпорації Бі-Бі-Сі саме Маркса було поставлено на перше місце серед найбільших мислителів другого тисячоліття, попереду Ньютона й Ейнштейна. "Капітал" Маркса посідає перше місце в рейтингу наукових творів, які найбільше читали у минулому сторіччі. "Капітал" перекладено на більш як 50 мов; сукупний тираж видань — близько 50 млн екземплярів. У 2013-му "Капітал" внесений ЮНЕСКО до реєстру об'єктів всесвітньої документальної спадщини "Пам'ять світу". Зверніть увагу: "Капітал" оцінюється не тільки як наукове, але і як документальне обґрунтування епохи класичного капіталізму в його англійській конфігурації. У цьому реєстрі значаться Велика хартія вольностей (1215 рік), архіви Ліги націй та інші такого ж масштабу документи.

За даними Бібліотеки Конгресу США, неперевершеними є й показники наукових видань, що прямо й безпосередньо аналізують теоретичну спадщину Маркса. Один із прикладів — публікація у 2016 році об'ємної
(768 стор.) книжки професора С.Джонса "Карл Маркс: велич та ілюзії", в якій він оцінюється як "найтонший аналітик економічного, соціального й політичного устрою світу".

— А як тоді бути з антикомуністичною революцією 1989–1991 років, що ознаменувала крах адміністративного соціалізму? Який, як небезпідставно вважає багато хто, не просто підірвав, а назавжди перекреслив і довіру до Маркса.

— Переконаний, що насправді має йтися про протилежне: кінець тоталітарного соціалізму — це й кінець штучно "більшовизованої" і догматизованої версії Маркса радянського зразка, що за своїми принципами і змістом мала дуже небагато спільного з оригіналом. От що писав із цього приводу один з моїх наукових кумирів, найвідоміший австрійський економіст Й.Шумпетер, що свого часу викладав економічну теорію в Чернівецькому університеті. "Між ідеями Маркса й більшовицькою практикою та ідеологією така сама прірва, — наголошував він, — як між релігією покірних жителів Галілеї й практикою та ідеологією середньовічних князів".

На Заході ж ідеї Маркса сприймалися (як правило) через теорію й практику соціал-демократії. Йдеться насамперед про лінію взаємозв'язків Маркс — Бернштейн і Каутський. Більшовизм зробив усе, щоб дискредитувати Маркса. На противагу цьому соціал-демократія, за всієї наявності в низці питань принципових різночитань, змогла взяти у Маркса найбільш раціональне, прийнятне для умов сучасного розвитку. У згадуваній книжці С.Джонса йдеться про вплив Маркса і на лейбористський рух. "Маркс, — пише вчений, — почувався в нинішній лейбористській партії, як удома".

Маркс у його соціал-демократичній інтерпретації досить авторитетний і в США. Так, ніхто з аналітиків не розраховував на таку несподівану підтримку виборцями на президентських виборах соціаліста, прибічника скандинавської моделі соціал-демократії Берні Сандерса. Гілларі Клінтон програла не Дональду Трампу, а насамперед своєму однопартійцеві, який на праймеріз переміг не в 3–4, як передбачалося, а в 23 штатах (Клінтон — у 28). Причому основними прибічниками Сандерса, як свідчить американська аналітика, були молоді виборці, що теж є досить значущим. Для мене трохи несподіваними стали нещодавно опубліковані дослідження, згідно з якими Маркс є економістом, котрого найбільше читають в університетах США. Його праці посідають одне з перших місць серед книжок, по яких американським студентам дають завдання.

В останні роки відзначається раніше не бачений інтерес до Маркса й у Китаї. Раніше там акцентувалися на власному шляху розвитку, а зараз говорять про важливість Маркса. За словами одного з керівників КНР, Маркс не пояснює сучасного світу, а "відкриває шлях до розуміння сучасного світу". У жовтні 2018 року в Пекіні відбудеться представницький міжнародний конгрес "Маркс, сучасний світ і Китай", що вже саме по собі є знаковим. Зростання інтересу до Маркса простежується і в Японії.

Про що свідчать ці факти? За всіх існуючих колізій не можна заперечувати, що розвиток світової історії багато в чому кореспондується з ідеями Маркса. На цьому й ґрунтується невгасаючий інтерес до його методологічної спадщини. І факт залишається фактом: ХХ століття, точніше, його друга половина — це доба соціал-демократичних трансформацій, не бутафорної, а діючої соціалізації капіталістичного суспільства. Йдеться не лише про післявоєнну Європу. Ф.Рузвельт рятував у 1930-х роках американську економіку від повного руйнування саме соціалістичним інструментарієм. І не так уже й важливо для історії, що їх запропонував стовідсотковий ліберал Дж.Кейнс. Президента США обвинувачували тоді, що він "радянізує" Америку. Автором прусського соціалізму, філософія якого в багатьох аспектах визначає розвиток і сучасної Німеччини, були не Маркс і Енгельс, і не Бернштейн і Каутський, а Отто фон Бісмарк.

Зверніть увагу також на таке. Після падіння Берлінського муру ніде, у жодній країні Заходу, так само, як і в Німеччині, не відзначений процес демонтажу марксової символіки. За існуючими оцінками, на території східної частини Німеччини й зараз понад 550 вулиць, бульварів, площ мають його ім'я. Тільки в Берліні є і вулиця, і алея, і площа, і школа, і книгарня, які зберігають відповідну назву. Це саме стосується і пам'ятників Марксу: їх не зносять, а встановлюють.

Усе це добре відомі факти, що потребують правильного розуміння. Маркс — син Заходу, епохи Просвітництва. Його праці — невіддільна частина західної культури, європейської цивілізації. Надбання культури не підпорядковуються принципу "свій—чужий". Культура — це завжди системна цілісність, яка синтезує багатовікові, у тому числі й різнопорядкові, потоки інтелектуальної думки.

Порушені питання повною мірою стосуються й нас. Ми весь час говоримо про важливість адаптації до європейських цінностей. Чому наше ставлення до Маркса має бути винятком? Не механічне усунення, а навпаки, нове прочитання Маркса — одне з найважливіших завдань нашого часу. Інтегруватися у світоглядну структуру Заходу без урахування того, що в ній був і залишається як впливовий суб'єкт Маркс, неможливо. Вагоме слово в цьому мають сказати вчені-суспільствознавці, Академія наук. Замовчувати цю проблему неможливо.

Хотілося б, щоб читач правильно зрозумів мою позицію. Не закликаю до нового обожнювання Маркса — він цього й не потребує. Ми повинні, з одного боку, бачити ті аспекти його теорії, які застаріли або були помилковими, а з іншого — не вимагати від Маркса того, на що він і не претендував. Та щоб зрозуміти самих себе, долучитися до світової суспільної думки, треба спокійно, без політиканства спробувати крок за кроком очистити ідеї Маркса від більшовизму й на цій основі свідомо визначитися, що дійсно ми маємо взяти з його теоретичної спадщини, а від чого відмовитися.

— Хотілося б перевести нашу розмову в конкретніше русло. Наприклад, чи можна застосувати сьогодні спадщину Маркса з практичної точки зору — у контексті економічних викликів і перетворень нашого часу?

— Почнімо з вихідної позиції: Маркс був і назавжди залишиться одним із засновників економічної теорії. У досліджуваному практично в усіх університетах світу підручнику "Економікс" (токійське видання, 1989) Нобелівський лауреат П.Самуельсон пише: "Сміт, Маркс і Кейнс — учені, які є засновниками економічної теорії, що зробили її життєздатною для сучасної дійсності". Йдеться про особливу значущість насамперед методологічної спадщини Маркса. Ця проблема аналізувалася в моїй книжці "К.Маркс и развитие экономической мысли Запада", опублікованій у 1990 році.

На перше місце в цьому ставлю системне обґрунтування Марксом принципів і механізмів еволюційного саморозвитку економіки та суспільства в цілому. В ідеологічній системі більшовизму Маркс завжди позиціонувався як теоретик революційних перетворень. Але це помилкова думка. Насправді Маркс є не просто прихильником, а визнаним на Заході засновником теорії саморозвитку — розвитку як "природного історичного процесу" системних перетворень економіки за рахунок внутрішніх джерел, на основі власного енергетичного потенціалу.

Дозволю собі стверджувати, що найбільшим дефіцитом сформованого в нас економічного мислення є нерозуміння економіки як живого організму, що саморозвивається на основі власної логіки. Тим часом буквально кожна (без винятку) клітинка представленої в "Капіталі" системи економічних відносин реалізовує свою функціональну визначеність на основі специфічних принципів і механізмів саморозвитку. Унікальні за своїм змістом схеми простого та розширеного відтворення, які по праву вважаються класичними, — це схеми життєвого простору капіталу, його саморозвитку. Економічна циклічність — та сама логіка. Кризи — інструментарій саморозвитку — позитивного (що зберігає конструктивний початок) заперечення. Особливо значущим є й те, що в теоретичній системі Маркса на методологічному фундаменті саморозвитку вибудовується логіка досліджень і всіх інших доданків суспільної динаміки. Зрозуміти Маркса можливо лише за умови осмислення відповідної логіки.

Не можу не зазначити й того, що принцип саморозвитку є базисною основою й теорії лібералізму. У цьому Маркс і лібералізм кореспондують один із одним. Вони не антагоністи, у них присутні й інші системно значущі спільності. Сучасний світ — це не лише торжество конструктивних ідей соціал-демократії, а й свободостверджуючих преференцій лібералізму, їхнього синтезу. У цьому синтезі з належною гідністю позиціонується й Маркс. У моїй книжці "Маркс и современный мир" подано спробу предметно осмислити цю проблему.

Хочу наголосити, що методологічна спадщина Маркса не є, як нас завжди переконували в цьому, чимось самоізольованим. Ми говорили про кореляції в низці системоутворюючих позицій теорій Маркса та соціал-демократії, як і лібералізму. Існують дуже глибокі дослідження відповідної наступності Маркса та Кейнса. Нобелівський лауреат Д.Норт звертає увагу на зв'язки теорії Маркса та інституціоналістської парадигми економічної думки.

— Природне запитання: що ж тоді є першоосновою саморозвитку?

— Якщо йдеться про теоретичну систему капіталізму, то тут однозначно — капітал. Ми говорили про життєвий цикл капіталу як першооснову відтворювального процесу капіталістичної економіки, про глибину відповідного аналізу, поданого в "Капіталі". У зв'язку з цим Маркса не без підстав називають апологетом капіталу, точніше, великого капіталу. Концентрація та централізація капіталу, за Марксом, — природна домінанта саморозвитку економіки.

А де ж, запитає читач, людина як міра всіх речей? Докори на адресу Маркса, який нібито втратив у своїх економічних дослідженнях людину, ґрунтуються на цій, здавалося б, реальній колізії. Однак насправді такої колізії не існує. У теоретичній системі Маркса представлено два рівні аналізу — політекономія в широкому сенсі, яка акцентує увагу на загальних закономірностях економічного процесу, і політекономія конкретно історичного способу виробництва.

За своєю методологічною функцією політекономія в широкому розумінні позиціонується як політекономія людини — система теоретичних знань, що розглядають розвиток багатства людської особистості як першооснову саморозвитку економічного процесу. Йдеться про проблематику насамперед ранніх творів Маркса, в яких проблема розвитку людини є системоутворюючою. Економічна теорія спроможна розвиватися, як акцентується у зв'язку з цим в "Святому сімействі", лише "після того, як людина пізнана як сутність, як базис усієї людської діяльності та всіх людських відносин".

З урахуванням цього економічні відносини з приводу формування та розвитку людської особистості позиціонують як логічний стрижень, на основі якого вибудовується гуманістична домінанта теоретичної спадщини Маркса, що принципово значуще з погляду осмислення фундаментальних засад сучасних глобально-цивілізаційних перетворень.

Видатний американський учений-гуманіст Е.Фромм називав ХХ століття століттям дегуманізації. Століття ХХI несе в собі протилежні початки. Його по праву називають сторіччям людини, епохою людського розуму. Ми докладно обговорювали цю проблему в попередніх розмовах. Докорінне ламання існуючої системи суспільних відносин, найгостріші колізії, які буквально щодня даються взнаки, у своїй основі концентруються в цій площині: століття дегуманізації змінюється століттям пріоритетності принципів гуманізму, століттям, кажучи словами Маркса, "реального гуманізму".

— А як бути в такому разі з визначеннями комунізму як кінцевої мети суспільних перетворень?

— У теоретичній спадщині Маркса присутня і протилежна версія, про яку раніше також було не прийнято говорити. В "Економічно-філософських рукописах 1844 року" він розглядає комунізм не як спосіб виробництва та не як посткапіталістичну формацію, а лише як інструмент системних перетворень суспільства. "Комунізм не є метою людського розвитку", — йдеться в рукописах. Про це саме ми читаємо і в "Німецькій ідеології". Комунізм для нас, пишуть Маркс та Енгельс, не стан, який має бути встановлений, а "справжній рух", "енергетичний принцип". У "Святому сімействі" Маркс та Енгельс називають суспільство, що розташовується "після капіталізму", суспільством "реального гуманізму". Мова, за словами авторів, про "позитивну точку зору стосовно існуючих соціальних доктрин".

— Виходить, що "зрілий" Маркс відмовився від початкових тверджень?

— Необхідно враховувати, що в Маркса немає системних обґрунтувань посткапіталістичного суспільства. Автором основних праць із соціалізму є Енгельс. Однак ототожнювати погляди Маркса з позицією Енгельса в цьому питанні навряд чи коректно. Не є винятком і добре відома праця Маркса "Критика Готської програми", яку радянська пропаганда проголосила "класичним твором наукового комунізму". Але насправді йдеться лише про не призначені для друку критичні зауваження до програми німецької робочої партії. Енгельс, швидше за все, вчинив некоректно, опублікувавши їх після смерті Маркса, проігнорувавши при цьому, що в останні роки свого життя Маркс публічно підтвердив свою позицію з приводу можливості в демократичних країнах парламентського шляху соціалізації суспільства. З часом вважав за можливе висловитися з цього приводу й Енгельс. За його словами, багаторічне вивчення становища в Англії дозволило Марксу дійти висновку про те, що ця країна є єдиною в Європі, де "соціальна революція може бути здійснена цілком мирними та легальними засобами". Але ж це зовсім не те, про що йдеться в "Критиці Готської програми".

Розглянуте положення, що комунізм (соціалізм) не мета, а "справжній рух", органічно кореспондується з позицією європейської соціал-демократії, що визначає, як відомо, соціалізм як процес перманентної соціалізації. Добре відома формула Бернштейна — "кінцева мета ніщо; рух до неї — все", по суті, калька з обговорюваного нами положення. Ми говорили про принципову важливість лінії взаємозв'язку Маркс—Бернштейн, яка, природно, містить у собі й ці кореляції.

Як на мене, в обговорюваних положеннях присутнє розуміння молодими Марксом та Енгельсом (найшвидше, на той час інтуїтивне) історичних меж капіталізму та комунізму. Вони не виходять за межі заснованої на принципах економічного детермінізму епохи індустріального розвитку суспільства. За Марксом, це епоха передісторії людства. Що потім? Постіндустріальне суспільство, яке міститься "по той бік матеріального виробництва", і, відповідно, за межами домінант економічного детермінізму, долає, як це виходить з розглянутих припущень Маркса та Енгельса, формаційні домінанти. Воно реалізовує свої системні цінності як "царство свободи" — суспільство "позитивного заперечення не тільки капіталізму, а й комунізму (соціалізму)", суспільство "реального гуманізму".

Справжня історія розпочинається з цього. Вважаю, що не потрібно аргументувати методологічну значущість цих узагальнень в осмисленні логіки загальноцивілізаційних трансформацій нашого часу.

Помічено, що інтерес до Маркса особливо зростає в роки економічних потрясінь. Як писала одна з німецьких газет у період піку світової фінансової кризи — восени 2008-го, книжки Маркса "буквально зметали з книжкових полиць". Пошлюся в цьому й на опубліковану The Guardian (6 липня 2012 року) статтю англійського вченого С.Джеффриса з промовистою назвою "Чому Маркс знову на підйомі". "Відродження інтересу до Маркса, особливо серед молодих людей, — пише автор статті, — викликано тим, що він дає інструмент для аналізу капіталізму, і особливо капіталізму криз, подібно до того, в якому ми опинилися сьогодні". Отже, зростання уваги до Маркса сьогодні — це не стільки ювілейне вшановування вченого, скільки прагнення, спираючись на його методологічні постулати, глибше зрозуміти логіку сучасності. Актуальність нового прочитання Маркса визначається перш за все цим.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 12
  • Харитон Харитон 13 травня, 00:07 Маркс помилявся, коли писав, що основним завданням філософів є не пояснювати (по-різному) світ, а основним їх завданням є змінити його (цей світ). Можна багато теревенити про те, чому і у чому саме він помилявся, але дозвольте привести цитату з промови Трампа, яку він виголосив минулого року у Польщі. Ось вона: "Фундаментальный вопрос нашего времени – есть ли у Запада желание выжить? Верим ли мы в наши ценности, чтобы защищать их любой ценой? Достаточно ли мы уважаем наших граждан, чтобы защищать свои границы? Есть ли у нас желание и мужество сохранить цивилизацию перед лицом тех, кто может подорвать и уничтожить ее? Точно так же, как Польша не может быть сломлена, я сегодня объявляю, что и Запад никогда не будет сломлен. Наши ценности будут преобладать. Наши люди будут процветать. И наша цивилизация восторжествует." Але фундаментальне питання, про яке говорить Трамп є, було і завжди буде фундаментальним питанням для Західної цивілізації з її англосакським ядром. Про це саме говорили і Черчилль у своїй Фултонській промові, і Рейган у своїй промові "Імперія зла". А що це означає? А це означає, що Західна цивілізація допустить чи прийме лише ті зміни умов свого існування, у тому числі і економічного, які сприятимуть посиленню її домінування над рештою світу. І з цієї точки зору практичного у Маркса їй брати нічого. згоден 3 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Ternarous Ternarous 13 травня, 16:49 Суспільний устрій Китаю -- ринкова економіка і тоталітарна політична система. Марксизму тут -- нуль. Зате дуже схоже на Німеччину часів Гітлера. Щоправда, є суттєва відмінність: сучасний Китай доволі миролюбний, а Німеччина була агресивною. Що, втім, має пояснення: в Китаї пануюча доктрина -- "науково обгрунтований розвиток суспільства" (не марксизм!), а у Німеччині -- вищість арійської раси і панування над усім світом. Отже, з "нашої", ліберальної точки зору Китай не безнадійний. Як і СРСР, буде поступово лібералізуватись. Як Ви пам'ятаєте, Союз часів Хрущова -- зовсім не те, що за часів Сталіна. Відійшли в минуле гулаги й голодомори. При Брежнєві Союз ще ліберальніший, залишились тільки дисиденти у психушках, почався "хозрасчет", тобто елементи капіталізму. А при Горбачові -- ще далі. Щоправда, невідомо, чи будуть наростати тенденції тотального контролю над населенням. Вельми тривожний тренд. згоден 0 не згоден 3 Цитувати ДякуємоПоскаржитись Харитон Харитон 13 травня, 14:01 На Ternarous13 травня, 12:31. У цнотливого Західного світу проти Китаю немає нічого, окрім милої йому і вам ядерної дубини. І він її без жодних вагань застосує проти Китаю. Саме заради "виживання", як ви кокетливо тут написали. Як, до речі, і проти Росії. згоден 3 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись Ternarous Ternarous 13 травня, 12:31 Трамп і Черчіль говорили не про домінування, а про виживання західної цивілізації. Рейган теж був правий. Країна, яка погрожує ядерною зброєю всьому світу, -- це і є імперія зла. А брати щось у Маркса нікому нічого, що яскраво демонструють приклади Венесуели, Куби і Північної Кореї. І не кажіть, що в Китаї соціалізм за Марксом, в економіці там капіталізм за Адамом Смітом (шотландцем, який обдурив тупих англійців, а тепер ще й китайців обдурив, ха-ха-ха). згоден 2 не згоден 3 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №38, 13 жовтня-19 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво