Анатолій Гальчинський: Діюча модель ЄС відпрацювала свій конструктивний ресурс і потребує заміни - Макрорівень - dt.ua

Анатолій Гальчинський: "Діюча модель ЄС відпрацювала свій конструктивний ресурс і потребує заміни"

12 січня, 17:47 Роздрукувати

У березні Німеччина та Франція представлять спільну пропозицію з реформування єврозони.

© Віталій Александров / Forbes-Україна

Європейська економіка (зростання ВВП виявилося максимальним із передкризового 2007-го), яка закінчила минулий рік на мажорній ноті, здається, отримала своєрідний імунітет від перманентних політичних катаклізмів, що вже не перший рік трясуть як Євросоюз у цілому, так і його окремі держави. Кризові явища не знаходять поки що адекватних відповідей, чим тільки посилюється фактичний параліч загальноєвропейської системи прийняття конфліктних рішень.

На цьому тлі не могла не привернути уваги нещодавня ініціатива екс-голови Європарламенту, лідера німецьких соціал-демократів М.Шульца з поглиблення федералізації Євросоюзу — прийняття загальноєвропейського конституційного договору та створення на цій основі до 2025 р. наддержавного об'єднання — Сполучених Штатів Європи. Причому державам, які не захочуть взяти на себе подібні зобов'язання, доведеться залишити блок, передбачає задум Шульца, підтриманий віце-канцлером, головою німецького МЗС З.Габріелем. І хоча ця далеко не нова ідея не одержала підтримки провідних європолітиків (поки що?), вона послужила черговою яскравою ілюстрацією глибини та системності проблем дієздатності сучасної держави. Саме ці аспекти ми обговорили з професором Анатолієм ГАЛЬЧИНСЬКИМ під час чергової спроби осмислити логіку трансформацій сучасної, перехідної за своїм змістом епохи.

— Кажучи про реанімацію ідеї Сполучених Штатів Європи (СШЄ), необхідно враховувати, що вона одержала підтримку з'їзду німецьких соціал-демократів, який відбувся в грудні минулого року і на якому обговорювалася політична платформа можливої участі СДПН у правлячій коаліції Німеччини. Трохи раніше, у вересні 2017-го, у своєму виступі перед студентами Сорбонни президент Франції Еммануель Макрон також представив комплексний план реформування ЄС, який у такий само спосіб передбачає "більш інтегроване об'єднання". Новим у позиції французького президента є його згода з давно обговорюваною концепцією структурованої інтеграції — формування "Європи різних швидкостей", яку, до речі, свого часу підтримувала й Велика Британія. Про принципи плюралізму реформування ЄС заявила в новорічному зверненні до нації і німецький канцлер Ангела Меркель. У березні Німеччина та Франція представлять спільну пропозицію з реформування єврозони.

Що це означає? Відповідь однозначна: офіційне визнання системної кризи ЄС і невідворотності не просто капітального ремонту, а його структурної реконструкції. Діюча модель ЄС відпрацювала свій конструктивний ресурс і має бути замінена. Раніше ми завжди говорили, що це позиція правих екстремістів. Нині на цьому наполягають й офіційні політики ЄС. За словами Мартіна Шульца, реформи ЄС — "гарантія нашого виживання", "єдиний шанс нашої конкурентоспроможності". На "недієздатність ЄС" звертає увагу й Зігмар Габріель. У разі відсутності реформ, акцентує Е.Макрон, ЄС очікує не тільки Brexit, а й Frexit (французький exit). Не треба забувати, що Марін Ле Пен, яка виступає за вихід Франції з ЄС, вийшла в другий тур президентських виборів минулого року, набравши 38,3% голосів виборців. Підсумок передбачуваний: системне реформування ЄС перетворюється на одну з домінуючих проблем геополітичної перебудови світу. Треба розуміти й те, що передбачувана модернізація ЄС — тривалий і дуже важкий процес із непередбачуваними результатами. Конструктивізм можливих рішень визначається їхньою адекватністю, вимогою часу, логікою епохи, що народжується. Це природно, прямо й безпосередньо стосується й нас. Як європейська, інтегрована в системи політичної асоціації та загального ринку ЄС країна, ми не повинні, ховаючи голову в пісок, замовчувати цю проблему. Навпаки, можемо й зобов'язані зайняти в її вирішенні активну позицію.

— Нашу позицію давайте обговоримо пізніше, а поки що докладніше зупинимося на кризі Євросоюзу та необхідності заміни його діючої моделі.

— Системна криза ЄС свідчить про існування природних меж інтеграційного процесу. Цими межами є непорушність суверенітету національних держав, їхня стратегічна самодостатність. Існує давно відоме правило — креативний потенціал інтеграційних утворень визначається креативністю держав-суб'єктів інтеграції. Останні десятиліття Брюссель намагався відштовхуватися від протилежного — абсолютизувати загальноінтеграційний початок креативності. Ця позиція виявилася неспроможною. І гострота нинішніх загальноєвропейських проблем — незаперечний доказ цього.

— Судячи зі зростання, вибачте за тавтологію, популярності популістів у Європі, дуже серйозної кризи зазнає не тільки загальноєвропейська, а й діючі моделі окремо взятих держав. Теза про девальвацію держави стає дедалі популярнішою серед найавторитетніших у світі аналітиків.

— У сучасному світі справді відбувається суперечливий процес самозаперечення існуючої конструкції держави, але держава не заперечується взагалі — заперечується традиційна конструкція держави індустріального суспільства. Водночас у великих муках, ще не визначивши своїх базисних початків, народжується держава нового типу — держава постіндустріалізму, постматеріальної (ноостичної) цивілізації. Модель модернізації ЄС, що формується, у своїх вихідних аспектах має, як це мені вбачається, максимальним чином враховувати логіку відповідних перетворень.

— Що передбачає згаданий вами процес самозаперечення діючої моделі держави, і що ним рухає?

Зрозуміло, що йдеться про багатоаспектний процес. Його вихідні початки в системній взаємозалежності "суспільство—держава". Під впливом зростання самодостатності людини, її комунікативної мобільності, глобалізації людської особистості дезінтегрується соціальна структура суспільства. Соціальні групи (насамперед класи й страти), які формують основи існуючого суспільства — його структуру, цілі та пріоритети, девальвуються. У мене на книжковій полиці об'ємна праця французького філософа Мішеля Фуко із символічною назвою "Потрібно захищати суспільство". Руйнується головне — його суб'єктність.

Ця сама проблема докладно аргументується в книжці Ж.Бодрійяра "Кінець соціального". Соціальне руйнується "власною смертю, тим, що його формує", — такий лейтмотив і цього дослідження. Проблема "смерті суб'єкта" докладно досліджується й у книжці А.Турена "Соціологія без суспільства". Як стверджує вчений, "суспільства, які презентують традиційні соціальні інституції, залишаються в минулому". У такий самий спосіб залишається в минулому й традиційна держава. "Власна смерть" суспільства, яке сформувалося на основі принципів індустріалізму, і така сама "власна смерть" держави епохи, що залишається в минулому, — це ті визначення еволюційного процесу, з якими не потрібно боротися, їх необхідно зрозуміти, з ними необхідно рахуватися. При цьому потрібно враховувати консерватизм державних детермінантів. Їхня рефлексивність завжди повільна. Суспільство, його соціальні структури, економіка в дедалі більшому ступені стають інформаційно мережними, постіндустріальними, а держава у своїх системних іпостасях залишається державою старої генерації. Мабуть, це одна з найістотніших колізій сучасності.

— Якими, хоча б приблизно, будуть головні відмітні риси держави нової, як ви стверджуєте, генерації?

— Однією з основних тенденцій у цьому є деуніфікація державних інституцій. Індустріалізм вибудовував свої пріоритети на основі уніфікацій. Постіндустріалізм — протилежна логіка — логіка їхньої системної диференціації. Природне право кожної людини, кожної нації, кожного суспільства на індивідуальність і розбіжності, право бути самим собою принципово значуще й у питаннях державної перебудови, про яку ми говоримо. Переваги епохи майбутнього концентруються на цьому. Концептуальна модель реформування ЄС на основі різношвидкісної інтеграції, яка найбільш адекватна національним інтересам нашої держави і якій віддаю перевагу, враховує, як мені хочеться думати, позначену домінанту. Зрозуміло, що йдеться про істотне ускладнення інтеграційного процесу. Але альтернативи цьому немає.

Тепер про передбачувані функціональні розбіжності. Держава епохи індустріалізму завжди вибудовувала (прямо або опосередковано, у різних країнах по-різному) свої системоутворюючі конструкції на основі логіки економічного детермінізму. Держава епохи постіндустріалізму, що народжується, долає логіку. Вона відштовхується у своїй побудові (ми кажемо про об'єктивні передумови цього процесу) від протилежного. Її базисні інституції зосереджуються перш за все на проблемах розвитку творчо креативного потенціалу людської особистості та адекватно цьому — на питаннях соціальної рівноваги. У підсумку держава економічного детермінізму трансформується в державу егоцентристської домінанти. Така філософія епохи, що народжується, якої не можна не враховувати. Питання матеріального добробуту людини в принципі вирішувані індустріальним суспільством. Самоціль постіндустріалізму — багатство людської особистості. Цьому неминуче мають підпорядковуватися державні інституції, що формуються на новій основі. Вони можуть функціонувати лише як егоцентристські утворення, інститути довіри та соціальної рівноваги.

Важливо враховувати й те, що в передбачуваній конструкції держава не самоусувається від економічних функцій, так само, як і від добре відомої читачу соціально мотивованої конструкції — state welfare. Йдеться про інше — про наповнення відповідних позицій новим змістом. Нова матриця державного облаштування — це й нова модель їхньої економічної та соціальної зосередженості, стратегічних преференцій. Не деекономізація, а реекономізація. Новий формат економіки з акцентами на домінантність соціально-комунікативної функції — такий змістовний аспект держави, що народжується.

— Боюся, що далеко не всі й далеко не в усьому погодяться з вашими обґрунтуваннями... Тим часом поясніть тезу щодо реекономізації. Що це означає?

— Мабуть, немає необхідності когось переконувати в тому, що діюча держава з багатьох позицій уже давно перестала бути центром прийняття економічних рішень. Держава, по суті, позбавлена можливості контролювати основні потоки руху капіталу, міграції робочої сили, інформаційні потоки, проблеми спеціалізації виробництва та інші. Ці процеси реалізовуються відповідно до правил світового ринку спонтанно. У межах єврозони держави позбавлені інструментарію монетарної політики. Французький проект реформування ЄС передбачає реанімацію відхиленої раніше ідеї централізації фінансів. Але ж гроші та фінанси — два базисні інструменти макроекономічного регулювання — основи основ економічної політики держави. Про яку самодостатність можна говорити? Повна кастрація.

Однак є й інший аспект цієї проблеми. Нас цікавлять вихідні початки народжуваної постіндустріальної епохи, в якій знання, інформація та соціальний капітал, безпосереднім носієм яких є людина, здобувають статус основної форми багатства суспільства, його базисного виробничого ресурсу, системоутворюючого трансформатора. З урахуванням цього переорієнтація державних інституцій, їхнє зосередження передусім на проблемах розвитку людської особистості, соціальної рівноваги, духовного простору — це, найшвидше, процеси осучаснення держави, а не її деградації.

Адекватно цьому формуються нові пріоритети економічної політики. Вона наповнюється новим змістом — стає інструментом репрезентації соціального в економіці, сполучною ланкою економічного та соціального сегментів суспільства, фактором їхнього позиціонування як цілісної
соціоекономічної структури, ідентифікації цієї цілісності, забезпечення її системної рівноваги. Логіка реекономізації формується в цій площині.

— Невже в епоху зростання поляризації та розшарування суспільства можна всерйоз говорити про якусь соціальну рівновагу?

— Проблема рівноваги завжди була однією з центральних не лише в теорії, а й у суспільній практиці. Якщо не помиляюся, у попередні роки найчастіше лауреатами Нобелівської премії в галузі економіки були вчені відповідної проблематики. Це Дж.Гікс, К.Ерроу, В.Леонтьєв, Дж.Дебре та інші. Цілком природним є й те, що ця проблема завжди перебувала в центрі уваги держави. Важливе інше. В індустріальному суспільстві основні акценти в реалізації відповідної функції держави розташовувалися в площині економічної рівноваги; у постіндустріальному — у соціальній сфері. Чим це обґрунтовано? Ми зобов'язані враховувати, що суспільство електронних комунікацій, що формується під впливом інформаційної революції, являє собою динамічно нестале соціальне утворення, в якому рівновага розглядається не як базисно вихідний стан, а лише як конкретна ситуація. Йдеться про формування нової матриці протиріч і відповідної реакції держави: системна неврівноваженість соціальних зв'язків визначає пріоритетність соціально-комунікативної функції держави.

— Чи можете ви хоча б тезисно вичленити основні визначення відповідної переорієнтації?

— Знову-таки відштовхуюся від фундаментальної визначеності епохи, що народжується, — її базисні (системоутворюючі) конструкції формуються духовним середовищем. Розумію, що з позицій наших реалій з цим важко погодитися, але це правда, це принципово значуща істина, яка дуже важлива у визначенні траєкторії майбутнього. Відповідно, ключовими в системі соціальної рівноваги стають питання гуманітарної сфери. У моєму розумінні це насамперед питання соціальної справедливості. Держава соціальної рівноваги — це держава соціальної справедливості.

— Що це означає? Якось прямо повіяло прокомуністичною риторикою...

— Необхідне розуміння, що соціальна справедливість не виключає, а навпаки, припускає соціальну стратифікацію. "Плоске" за своєю соціальною структурою суспільство не може бути дієздатним. Ідеться не тільки про диференціацію доходів населення. У наш час зростає значущість у цьому неекономічних детермінантів, які стосуються політичного, соціального та правового статусу громадян, їхнього освітнього потенціалу, прав і свобод, відповідальності та зобов'язань. Відомий американський філософ Дж.Роулз, який вважається засновником теорії справедливості, акцентує увагу насамперед на моральних аспектах цього поняття, реалізації природного права кожного з нас бути самим собою, не тільки мати власне бачення шляхів раціоналізації суспільства, а й виступати як реальний суб'єкт відповідного процесу, не лише відповідати за свої вимоги, але й узгоджувати їх із цілями інших.

Механізми справедливості органічно кореспондують і з атрибутами довіри. Енергетика довіри базується на енергетиці справедливості. Йдеться про логічну взаємозалежність: соціальна справедливість—довіра—соціальна рівновага. Механізми соціального капіталу, які набувають дедалі більшої значущості у розвитку суспільства, формуються на цій основі. Принципово значущою є й наявність у суспільстві механізмів соціальної мобільності, не тільки горизонтальної, а й вертикальної міграції, які забезпечують можливість переміщення людини з нижньої на вищу групу соціальної стратифікації.

Перелік подібних визначень можна ще продовжити. Не йдеться про їхню постановочну новизну. Новацією є інше — їхня системоутворююча функція та водночас пріоритетність в обновлюваній у моделі економічної політики держави. Соціальна рівновага в суспільстві в дедалі більшому ступені стає однією з визначальних умов економічного прогресу і в цьому сенсі не просто важливою, а можливо, і найважливішою ланкою соціоекономічних перетворень. Ця взаємозалежність — не лише пріоритет майбутнього; це й реальність наших днів, що має принципову значущість. Із цим, визначаючи стратегічні преференції держави, не можна не рахуватися.

Зрозуміло й те, що порушені нами питання — це лише окремі аспекти багатоформатної проблеми передбачуваних перетворень сучасної держави. Якщо дозволите, позначу лише буквально пунктирно ще кілька постановочних новацій. Лише чотири позиції. Перша — про демократію. Йдеться про трансформацію демократії індустріального суспільства — "демократію більшості", що передбачає лише періодичне включення громадян у політичний процес, в "пряму демократію", яка забезпечує їхню постійну участь в оцінках проблем, що стоять перед суспільством, у визначеннях майбутнього. Реалії мережевого суспільства формують передумови такої трансформації.

Друга — не просто істотне розширення, а й якісне відновлення функцій громадянського суспільства. Особливо значуща в цьому передбачувана конверсія співвідношення "держави—інститути громадянського суспільства" у протилежну взаємозалежність: громадянське суспільство як вихідне начало — державні інституції.

Третя — не заперечення, а навпаки, зміцнення, природно, на конструктивній основі, фундаментальної взаємозалежності розвитку нації та держави.

Четверта — деекономізація та, відповідно, повна зміна політичної еліти й правлячого класу. Чудово усвідомлюю дискусійність порушених нами проблем, вони стосуються насамперед розвинених держав Заходу, але при всьому цьому важливо відчути і їхню концептуальну значущість у переосмисленні стратегії майбутнього й нашої держави.

Це стосується передусім інтеграційної стратегії, імплементаційного процесу, розуміння необхідності диференційованого підходу до того, що формує логіку перспективи, і до тих структур, які, відпрацювавши свій конструктивний ресурс, ідуть у минуле. Імплементація "суцільним потоком" без розбору далеко не в усіх аспектах зміцнює потенціал нашого розвитку. Це потрібно подолати, але це зовсім інший, на порядок складніший, рівень інтеграційної політики. Чи готова влада до цього? Залишимо це питання відкритим.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 3
  • Ternarous Ternarous 15 січня, 19:01 Добре замаскований соціаліст Гальчинський радить Європі, як їй далі жити. В Європі ж бо криза (нам би таку кризу). "...процес самозаперечення діючої моделі держави", "...соціальне руйнується власною смертю", "...рефлексивність державних детермінантів", "...логіка системної диференціації", "...домінантність соціально-комунікативної функції" -- де він такі слова знаходить, і про що, взагалі, тут мова? Нехай підійде до Макрона з цими порадами, то дізнаємось, які є матюки у французькій мові. Зустрічаються й знайомі (щоправда тільки від Гальчинського) слова -- про "постматеріальну ноостичну цивілізацію". Чи не впору самим що-небудь на три букви висловити? Кажучи простою мовою, це стара як світ ідея, висунута ще Марксом, що працювати будуть машини, а люди будуть зайняті самовдосконаленням і самодостатністю. І та ж фундаментальна помилка, яку ще Маркс зробив, -- відмежування "царства свободи" від "царства необхідності". Але насправді ці царства злиті неродільно, і завжди будуть злиті нероздільно. Цього ніколи не розуміли соціалісти і не розуміє Гальчинський. То й городять нісенітниці типу "...ідуть у минуле домінуючі пріоритетності економічного детермінізму". І поради того ж штибу. Як нам подолати корупцію? Створити постматеріальну ноостичну цивілізацію. В Європі ж її створюють (за словами Гальчинського), а ми чим гірші? Придивіться, наприклад, уважніше до тези про "домінантність соціально-комунікативної функції держави". Тобто, держава має регулювати соціальну комунікацію? Це не що інше, як тоталітаризм. Гальчинський, гадаю, теорію лібералізму і не нюхав. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Ternarous Ternarous 18 січня, 17:21 Харитоне! Що-небудь по обговорюваній темі можете сказати? Чи "Тьху на тебе!" -- це все, на що вистачає Вашого інтелекту? згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись Харитон Харитон 18 січня, 00:40 Ні, ви подивіться- який нюхач з'явився! А Чехов попереджав світ про таких нюхачів ще за свого життя. Вони, нюхачі, починають з того, що обнюхують будь-яке видання. Фу, гидота! :) згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №18-19, 19 травня-25 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво