ЗА МЕЖЕЮ ПРАВОВОГО ПОЛЯ

На острові Хоккайдо, а може, не Хоккайдо, а може, Окінаві, а може, на Хонсю, одним словом, десь там, на березі моря стояла халупа. Все життя діда було пов’язане з нею. Тут він народився, виріс, сюди привів молоду дружину, постарів, овдовів. Залишившись один, старий усі дні порпався в маленькому садку, а ввечері всідався на лаві й милувався заходом сонця. Ці хвилини він цінував понад усе.

Однак на місцеву красу поклала око велика корпорація. Бізнесмени придбали ділянку берега під будівництво висотного готелю, і спокійне життя для старого закінчилося. Готель ріс прямо перед вікнами халупи, і незабаром загрожував повністю закрити вид на море. Старий спробував пояснити це керівництву корпорації, але там від нього чемно відмахнулися. І тоді він звернувся в суд, відстоюючи своє право милуватися заходом сонця. І треба ж — суд зглянувся над старим. Будівництво було перенесено в інше місце, а корпорація за власні кошти не лише відновила узбережжя в первозданному вигляді, а й сплатила японцю за завдані моральні збитки солідну грошову компенсацію, призначену судом.

А тепер залишимо старого милуватися заходом сонця у Країні вранішнього сонця, де так шанують права «маленької людини». І звернімося до іншої історії.

Голосіївський районний суд м. Києва 19 квітня минулого року ухвалив рішення (підкреслюю — «ім’ям України») у справі №755/14. Суд визнав право власності членів КСП «Теремки» на пайову частину в спільному майні пайового фонду їхнього підприємства і зобов’язав Київську міськраду видати їм відповідні свідоцтва.

Коротенько про суть справи. Дві літні громадянки — Надія Пономаренко та Євдокія Кукла позивалися щодо усунення перешкод у реалізації права розпоряджатися своїми індивідуальними майновими паями із рідним КСП «Теремки», вимагаючи зобов’язати останнє видати на їхнє ім’я свідоцтва, що встановлюють право на згадані паї. Відповідач із позовом не погодився, пояснивши суду, що такий обов’язок законодавством покладений на Київраду, якій він своєчасно подав повний пакет документів, необхідних для видачі шуканих свідоцтв. Суд визнав заяву резонною, і ухвалив притягти шановний орган столичної влади до участі в справі у ролі другого відповідача.

Однак це рішення Київрада попросту проігнорувала. Ухвала про відкриття виконавчого провадження з пропозицією добровільно її виконати, як і відповідна вимога державного виконавця, також залишилися без відповіді.

З цього, втім, жодною мірою не слідує, що народні обранці залишилися глухими до потреб своїх виборців. Відповідно до протоколу №8 засідання постійної комісії Київради з питань власності від 7.08.2002 р., Головному управлінню комунальної власності міста було доручено виготовити свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Ось тільки виконавці це доручення виконувати відмовилися. Мовляв, дані повноваження не входять у компетенцію ГУ комунальної власності. До того ж відсутня необхідна матеріальна база (просто кажучи, бланки свідоцтв). І, нарешті, вінчало ці обгрунтування посилання на те, що немає внутрішнього нормативного акта, яким визначався б організаційний механізм видачі свідоцтв.

«Дивно, — бентежаться Надія Кузьмівна і Євдокія Федорівна, — невже в Головному управлінні комунальної власності столиці немає посадових осіб, здатних вирішити такі елементарні питання?»

Державне комунальне підприємство «Тепличний радгосп «Теремки» було створено в жовтні 1992 року на базі ліквідованого Київського дослідно-показового господарства з декоративного садівництва. Підставою послужило розпорядження №979 представника Президента України в м. Києві від 3 вересня 1992 року. Цим же документом затверджувався статут ДКП «Тепличний радгосп «Теремки». Наказом по «Київзеленбуду», підписаним його тодішнім генеральним директором І.Фоменком, радгосп «Теремки» визнавався правонаступником ліквідованого господарства.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації «Про малу приватизацію» від 9 лютого 1996 року і рішення загальних зборів трудового колективу радгосп був приватизований як колективне сільськогосподарське підприємство. За умовами договору, укладеного з регіональним відділенням ФДМ України, близько 50% радгоспного майна членам КСП «Теремки» було передано безплатно, а решту їм належало викупити з розстрочкою платежів на чотири роки. Що і було зроблено в строк.

Ліквідоване 1992 року Київське дослідно-показове господарство з декоративного садівництва теж, до речі, виникло не на порожньому місці. Воно було створене 1981 року на базі квітницького радгоспу «Дарницький», одним із структурних підрозділів якого був декоративний розсадник «Теремки». Саме під розсадник відповідним рішенням виконкому Київської міськради депутатів трудящих було виділено в постійне користування землю, яка і перейшла «у спадщину» КДКП «Тепличний радгосп «Теремки». У грудні 1992 року відбулося друге народження київського міського декоративного розсадника «Теремки» — черговим наказом «Київзеленбуду» він був виділений зі складу радгоспу. Але землю між ними «Київзеленбуд» розділив лише 1996 року. У радгоспу залишилося близько 40 га, зайнятих, переважно, теплицями й іншими спорудами. Ось тут і криється відповідь на запитання, чому досі квіткарі не мають свідоцтв, що засвідчують їхнє право на майновий пай у приватизованому ними підприємстві. Усе той же Іван Андрійович Фоменко, котрий обіймає нині пост першого заступника глави Київської міської держадміністрації, роз’яснив їм, що земля, на якій вони працюють, давалася не ДКП «Тепличний радгосп «Теремки», а декоративному розсаднику і ніколи не використовувалася для товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, стаття 5 Земельного кодексу України, яка передбачає, що суб’єктами права колективної власності на землю є колективні сільгосппідприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівничі товариства, створені на базі радгоспів й інших сільськогосподарських підприємств, на його думку, декоративного розсадника «Теремки» не стосується. І нарешті, дія указу Президента України «Про необхідні заходи для прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3.12.1999 року на територію м. Києва не поширюється, оскільки в переліку виконавців заходів цього указу Київська міська держадміністрація не значиться. Крім того, пан Фоменко посилається на рішення Київради від 8.06.
2000 р. «Про землі сільськогосподарського призначення», із якого випливає, що в межах Києва право використання земельних ділянок для сільськогосподарського призначення здійснюється у формі тимчасового користування, у тому числі і на умовах оренди. Отже, претензії КСП «Теремки» на одержання свідоцтв про право власності на майнові паї є необгрунтованими. (До речі, Державний комітет України із земельних ресурсів, вважаючи, що згадане рішення Київради ущемляє права землекористувачів КСП «Теремки», позбавляючи їх можливості виконати положення усе тієї ж статті 5 Земельного кодексу України, рекомендував їм звернутися в суд.)

Однак судовий позов почали не квіткарі, а Московська (нині Голосіївська) районна держадміністрація в м. Києві, що звернулася в господарський (тоді ще арбітражний) суд столиці з позовом про визнання установчих документів сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Теремки» такими, що суперечать чинному законодавству, і про скасування державної реєстрації цього підприємства.

СТОВ «Теремки» було створено внаслідок подальшого реформування КСП «Теремки». І районна держадміністрація зареєструвала майбутнього відповідача, йому було присвоєно ідентифікаційний код і видано свідоцтво про державну реєстрацію від 18.12. 2000 р. А рік по тому позивач раптом усвідомив, що положення статуту СТОВ про те, що воно є правонаступником КСП, суперечить чинному законодавству. Але замість того, щоб зажадати всі необхідні документи загальних зборів КСП про правонаступність СТОВ «Теремки», районна адміністрація вирішила діяти через суд.

Суду відповідач пояснив, що СТОВ створено відповідно до указу Президента України «Про негайні заходи з прискорення реформування аграрного сектора економіки» на основі рішення загальних зборів членів КСП «Теремки». Відповідно до указу, реформування КСП (а саме його реорганізація) відбувалася шляхом створення нових господарських формувань. СТОВ взяло на себе відповідальність за зобов’язання й борги КСП «Теремки», отже, стало його правонаступником, що підтверджується відповідним пунктом статуту.

Матеріали, представлені суду, показують, що засновниками СТОВ «Теремки» є фізичні особи. А оскільки арбітражним судам підвідомчі лише спори, пов’язані з реорганізацією чи ліквідацією підприємства, відповідачами в яких є юридичні особи, арбітражний суд м. Києва ухвалив таке рішення: провадження в частині визнання установчих документів СТОВ «Теремки», що суперечать чинному законодавству, припинити, в іншій частині — позивачу відмовити.

Після цього Голосіївська райдержадміністрація зробила ще не одну спробу вирішити судовий спір на свою користь. Проте безуспішно. Спочатку Голосіївським районним судом їй було відмовлено у визнанні статуту СТОВ «Теремки» недійсним. Водночас судді задовольнили зустрічний позов квіткарів до Голосіївської РДА про внесення змін в установчі документи СТОВ, що уточнюють його права на майно КСП «Теремки». Надалі це рішення розглядалося всіма судовими інстанціями, аж до колегії суддів судової палати з цивільних справ ВС України, і було залишено в силі. Але державним виконавцям Голосіївського районного управління юстиції не вдалося зломити глухий захист РДА, яка досі не виконала цей вердикт. Натомість вона знову звертається в господарський суд столиці, вимагаючи цього разу визнати статут СТОВ «Теремки» частково недійсним.

І знову 4 березня нинішнього року колегія суддів Верховного суду України виносить рішення:

— у задоволенні касаційних скарг Голосіївської РДА відмовити;

— касаційну скаргу СТОВ «Теремки» задовольнити;

— ухвала остаточна й оскарженню не підлягає.

Чи остаточна?

За твердженням батьків міста, Київ працював, працює і працюватиме в правовому полі. Але, схоже, що його межа простяглася там, де починаються ті 40 гектарів, які займає СТОВ «Теремки».