Юрій Луценко: 600 днів після наказу

Про юридичні аспекти кримінальних справ, порушених проти Юрія Луценка, говорити безглуздо з огляду на відсутність предмета. Його не притягли до відповідальності за те, за що було можна й треба і що виглядало б переконливо. З усіх обвинувачень, які можна було б інкримінувати людині, яка посідала такий високий пост, екс-міністрові внутрішніх справ висунули найбезглуздіші й найсмішніші, якщо це слово доречно вжити стосовно Юрія Луценка, який тане за ґратами. Ці обвинувачення нікчемні навіть порівняно з тим, що творять нинішні вершителі долі країни з тим, що від неї залишилося.

У результаті потішних судових розглядів від доказів обвинувачення залишилися свідки, які відмовилися від приписуваних їм прокуратурою показань; потерпілий, який не вважає себе таким і, відповідно, не має претензій до обвинуваченого, тощо. Втім, і цього цілком вистачило для винесення обвинувальних вироків екс-міністрові. Хоча такі матеріали мають фігурувати в інших справах - проти нинішніх обвинувачів - за злочини проти правосуддя. Але, видно, всьому свій час.

…І до, і після того, як на нарах опинився Борис Колесніков (гучна справа про «Білого лебедя»), міністр внутрішніх справ Лу­ценко, котрий рідко зраджує себе в цьому сенсі, наговорив багато зайвого. Але в контексті обставин справи й злочину, інкримінованого тоді підозрю­ваному в здирництві Колес­нікову, бодай обраний йому запобіжний захід не здавався диким. На відміну від нинішньої ситуації з Лу­ценком. Відвертим свавіллям під час перебування Луценка міністром став також візит спецназу до Р.Ахметова. Втім, цей явний перебір цілком міг би залишитися в історії як блискуча операція, якби не подальша бездіяльність правоохоронної системи…

Луценка цілком могли, але не притягли до відповідаль­ності за жодним із цих епізодів. Ніяких особистих мотивів - лише правосуддя як страва, що подається холодною… Що ж до ще одного чоловіка, який не забув образи, то, ймовірно, він розраховує, що зеком його Луценко тепер уже не нази­ватиме.

Схоже, що 600 днів, проведених за ґратами, не вважають строком, достатнім для спокути, і річ тут не тільки в майбутніх виборах.

Не просто ілюстрація - карикатура до цієї сумної історії - особа Луценкового захисника Олексія Баганця. Колишній високопоставлений прокурор, котрий нині обурюється порушеннями закону з боку опонентів, учорашніх товаришів по службі, виглядає безпомічно. Його якраз і не шкода: адвокат говорить - копійка «капає». А от слабкі надії рідних Луценка на те, що екс-проку­рор, який осягнув тонкощі порочної системи під час перебування її органічною частиною, зможе їй протистояти, зрозуміло, приречені. Тут ці знання безсилі, а правовим аргументам місця немає. Бо й правоохоронних органів і судів у нас немає. Є такі собі інстанції, функціонери яких колись читали про їхнє призначення, але вже достеменно й не пам’ятають, що. На відміну від помаранчевої вольниці, запанував нарешті порядок: головне завдання цих інстанцій уніфіковане - неухильно виконувати накази згори. В усіх інших справах можна вершити законність на свій розсуд.

Днями голова Ради суддів України Ярослав Романюк сказав, що 99% суддів ухвалюють рішення на підставі закону, й ці рішення справедливі. Виходить, що переважна більшість тих, хто стикається зі славними касирами нашої Феміди, потрапляють чомусь переважно до того пожадливого 1%, який поганить усе, немов ложка дьогтю, і працьовитий до жаху, оскільки розглядає мало не всі справи…

Ще до винесення чергового судового вироку Юрія Луценка було засуджено до чотирьох років ув’язнення за заподіяння державі збитку під час святкування Дня міліції в 2008-му і 2009 роках. Йому також присудили виплатити компенсацію державному бюджету - понад 600 тис. гривень.

Ще одна справа стосується стеження МВС за водієм колишнього першого заступника голови СБУ Володимира Сацюка в контексті розслідування за­гадкової справи про отруєння Ющен­ка. Справи, в якій нині, здається, ще більше запитань, ніж 2004 року…

Після Помаранчевої революції Сацюк, нагадаємо, поспішно відбув до Росії. Але в рамках кримінальної справи було встановлено факт стеження й прослуховування його водія Ва­лентина Давиденка. Цікаво й показово, що сам водій жодних претензій із приводу обмеження своїх конституційних прав не має. Він навіть не вважає себе потер­пілим унаслідок стеження й прослухо­ву­вання, про що офіційно заявив на допиті в Печерсь­кому суді 18 серпня 2011 року: його права не порушувалися, і він не вважає себе потерпілим. Тобто насправді цього другого процесу проти Луценка взагалі не повинно було бути. Проте обвинувачення просить два роки і шість місяців позбавлення волі. Попри те що санкцію на стеження за Давиденком давав не міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, а суд. Ба більше, цього рішення суду, наскільки відомо, прокуратура так досі й не заперечила! Раніше епізод про перевищення службових повноважень (ч. 1 ст. 364 КК) слухався в попередньому судовому процесі, однак 21 січня 2012-го його виділили в окрему справу. Як написали прокурори в обвинувальному висновку, «екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, а також Олег Павленов і Володи­мир Тарасенко, будучи представниками влади та посадовими особами, вчинили зловживання владою, тобто навмисне використання посадовою особою та представником правоохорон­ного органу влади всупереч інтересам служби, яке завдало істотної шкоди правам, свободам та інтересам Валентина Дави­денка», які охороняються законом.

Саме за обвинуваченням у порушенні прав Валентина Да­ви­денка й заарештували екс-мініст­ра внутрішніх справ
26 грудня 2010 року.

На думку прокурора Дмитра Лобаня, провину підсудних повністю доведено.

Окреме судове слідство за згаданим епізодом велося непов­ні п’ять місяців - із 2 квітня 2012 року до 20 липня 2012-го. Генеральна прокуратура змінила обвинувачення екс-міні­строві Ю.Луценку зі зловживання службовим становищем (ст. 364 КК) на службову недбалість
(ч. 1 ст. 367 КК), за що передбачено покарання у виді штрафу, виправних робіт або обмеження волі до трьох років. Прокурор Дмитро Ло­бань пояснив необхідність змінити обвинувачення тим, що під час судового слідства було встановлено, що Ю.Луценко не мав злого наміру порушити права потерпілого В.Давиденка, оскільки не знав, що його заступник Петро Коляда закрив оперативне провадження. Як міністр внутрішніх справ, Ю.Луценко повинен був перевірити це, але не зробив цього, що, на думку прокуратури, і є проявом службової недбалості.

Вчора суд засудив екс-міні­стра внутрішніх справ Юрія Луценка до двох років обмеження волі. Таке рішення оголосила суддя Ганна Медушевська.

При цьому суд застосував норму законодавства про поглинання менш суворого покарання більшим. Отже, оскільки Луценка вже засуджено до чотирьох років ув’язнення, то його строк не змінюється.

Двом іншим підсудним - Олегу Павленову та Володимиру Тарасенку - присудили виплатити штраф у 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8,5 тис. гривень із забороною обіймати організаційно-розпорядчі посади протягом трьох років.

Під судом це рішення зустріли вигуками «ганьба!». Один із прихильників Луценка грає на трубі мотив пісні «Вставай, страна огромная!».