Як нам реорганізувати судову владу?

Поділитися
Реформування судової системи України затяглося. Судова система початку 90-х років минулого століття, що цілком нормально функціонувала, замінена дуже аморфними структурами, які діють самі по собі...

Реформування судової системи України затяглося. Судова система початку 90-х років минулого століття, що цілком нормально функціонувала, замінена дуже аморфними структурами, які діють самі по собі. Але поступово виникає розуміння того, що, навіть за наявності якісного законодавства, головне — хто і як його застосовує на практиці. Наскільки відбита покладена в основу закону здорова ідея і чи реалізується в рішеннях судів принцип справедливості. Тому що без реалізації принципу справедливості будь-яка правова система нічого не варта. Справедливість (хай навіть її своєрідно розуміють) у судовому процесі фігурувала завжди. І в Стародавньому Римі, і в середньовічний Європі. Тому й народилася формула «відповідно до закону і за правом справедливості».

Для захисту справедливості намагаються ввести до складу суду шефенів (народних засідателів) або присяжних. Влада усвідомлює, що в людей завжди буде недовіра до професійних суддів, тому сама нерідко ініціює введення до складу суду народних засідателів і присяжних.

…У царської Росії дуже хотіли отримати звинувачувальний вердикт у справі Віри Засулич, яку судив суд присяжних. Результат справи був приголомшливий. Попри очевидність ознак злочину, Віру Засулич виправдали. Готовий доводити будь-якому юристові, що присяжні в тій історичній справі прийняли єдино правильне в цій ситуації рішення, яке відповідає, до речі, і нинішній практиці Верховного суду України. Саме в цій справі головуючий — суддя Ф.Коні — на запитання міністра юстиції Палена, чи ручається він за звинувачувальний вердикт, заявив, що це суд присяжних, тому ні за що ручатися не можна. І додав, що суд не надає послуги, суд виносить вироки.

Довіряти реалізацію права справедливості судовому чиновнику, якими є наші судді, — річ невдячна. Проте із запровадженням суду присяжних в Україні не поспішають. Дуже вже незручний народ ці присяжні. В суді з участю народних засідателів або в суді присяжних значно складніше отримати гарантоване рішення, за яке можна ручатися, протягнути сфабриковану кримінальну справу, та й роль судді-професіонала в такому процесі значно знижується.

Неможливо навіть уявити, що присяжні засудять на кілька років жінку за те, що чоловік, який її бив, під час нанесення ударів зламав собі палець (що через непорозуміння вважається ушкодженням середньої тяжкості), про що недавно писало «ДТ».

У юридичній спільноті часом підсміюються над роллю народних засідателів («бокових суддів», як їх, використовуючи футбольну термінологію, інколи називали). Наведу приклад із практики відомого адвоката Арії і його виступу у справі Шухрата Гафарова, якого обвинувачували в убивстві з хуліганських мотивів, що «тягнуло» на виняткову міру покарання. За даними справи, це була необхідна оборона від жорстоких побоїв. У гіршому для обвинувачуваного разі, ці дії з натяжкою могли бути кваліфіковані як перевищення меж допустимої самооборони. Але вбитий був племінником міністра, який домагався «розстрільного вироку». На суд дуже тиснули. Прокурор зажадав страти. Промова адвоката була звернена до народних засідателів — двох російських жінок.

«Це вбивство, — сказав адвокат, — пропонують вчинити вам. Не робіть цього, це буде чорна справа, якої ви ніколи в житті собі не вибачите. Вона на довгі роки позбавить вас сну. І якщо вам скажуть, що можливу вашу помилку виправить вища інстанція, — не втішайте себе цим. Бо тільки тут, у суді першої інстанції, представники народу ще можуть уплинути на правосуддя. На всіх інших рівнях воно визначається служивими, юристами, які залежать не тільки від своєї совісті. Це ви особисто візьмете на свої плечі весь тягар відповідальності за несправедливу страту. Весь тягар, а не його частку...»

Кілька днів суддя ще намагався вмовити народних засідателів підписати заздалегідь підготовлений вирок, але жінки категорично відмовилися і поставили свої підписи тільки тоді, коли страту у вироку замінили на тюремне ув’язнення. В жодній статистиці ми не знайдемо, скільки таких вироків винесено в Україні, коли судді піддавалися тиску, не прислухаючись до голосу своєї совісті... А були б у суді присяжні або народні засідателі, все могло б обернутися інакше. Доводиться визнати, що в Україні не зацікавлені в суді присяжних ні судді, ні правляча еліта, а в народу ніхто не питає.

Але суд, до того ж, годувальник тисяч непогано забезпечених людей (адвокатів, юристів юридичних фірм, різних посередників). Вони знайшли свою золоту нішу, заробили певну репутацію й абсолютно не бажають зміни правил гри. Залишаються тільки вчені-процесуалісти, які все своє життя обстоювали радянський варіант «народного суду». Більшість їх побоюються суду присяжних і щиро вважають, що запровадження такого суду — не на часі. Нова поросль молодих учених, чи то із солідарності зі старшими, чи з інших причин, також не в захопленні від суду присяжних... Отож, суд присяжних буде запроваджено нескоро, та й тоді це зроблять настільки обережно, що більшість людей такого нововведення просто не помітить. Оскільки суд присяжних стосуватиметься тільки тих справ, за які передбачено довічне ув’язнення.

На мою думку, найбільшої шкоди нашій судовій системі завдали зміни процедури розгляду судових справ. Є таке поняття — «процесуальна економія». У нас його трактують однобоко, у межах певної процедури розгляду справ. Але процесуальна економія — це ще й розгляд цивільного позову в кримінальній справі. Відпадає потреба розглядати позовні вимоги в порядку окремої складної цивільної процедури. Процесуальна економія — це також встановлення уніфікованих правил при представництві сторін і судового розгляду суперечки. В усьому світі намагаються розглядати справи за однією й тією ж процедурою. У порядку цивільної процесуальної норми розглядають найрізноманітніші справи: цивільні, сімейні, земельні тощо. При цьо­му намагаються максимально уніфікувати процесуальні норми різних кодексів і зблизити їхній зміст. У нас же із впертістю, вартою кращого застосування, пішли шляхом створення різних процесуальних кодексів і остаточно в цьому заплуталися, мимохідь заплутавши й суди. Можливо, винаходу деяких кодексів посприяли гранти на розвиток законодавства, які виділяються з-за кордону. Не знаю... Відомо, що найбільше сприяють активізації роботи над кодексами збори розробників законів десь у Криму літньої пори. Давно помічено, що під тихий плескіт хвиль Чорного моря юридична думка активізується... й виникають проекти нових законів.

Приміром, без жодної на те потреби створили Кодекс адміністративного судочинства, під який, хочеш не хочеш, довелося створювати спеціальну судову систему. Ще й досі Вищий адміністративний суд і Вищий господарський суд України плутають, які справи їм слід розглядати в порядку адміністративної процедури, а які — у порядку господарського процесу. У справі Ш. спочатку Вищий господарський суд відмовився розглядати касаційну скаргу, вважаючи, що має застосовуватися адміністративна процедура, а потім уже Вищий адміністративний суд посилався на те, що скарга підлягає розгляду в порядку господарського процесу. А як судам першої інстанції при такому стані речей? У результаті маємо десятки по суті правильно вирішених справ, судові рішення з яких скасовуються тільки тому, що розглянуті вони без дотримання належної процедури.

Досвід таких різних правових систем, як у США й Росії, свідчить, що на нижньому щаблі судової ієрархії має бути мировий суддя, який би розглядав дрібні справи, які, проте, дуже важливі для конкретних людей. Мировий суддя може бути виборним (бажано) або призначеним. Він же має розглядати всі незначні кримінальні справи. Це санітар судової системи. Щоб упоратися з навантаженням, такий суддя розглядає справи за спрощеною процедурою. Якщо сторона не згодна з рішенням мирового судді, вона пише апеляцію, і справу в обов’язковому порядку розглядає суд першої інстанції за повною судовою процедурою.

Якщо сторона не згодна з рішенням суду першої інстанції, вона звертається в апеляційний суд. Для апеляційних судів треба передбачити розгляд справ у порядку як апеляційної, так і касаційної процедури. Якщо виникає потреба досліджувати докази, справу розглядають у порядку апеляційної процедури. Якщо такої потреби немає — справу розглядають у порядку касаційної процедури. По суті, і тепер апеляційні суди розглядають справи саме таким чином. Але все це називається апеляцією. Покладення на суди другої інстанції розгляд справ у порядку касації послабить навантаження на Верховний суд. Можуть заперечити, що це суперечить Конституції. Але ще більше суперечить Конституції покладення на апеляційні суди розгляду справ підсудних тільки Верховному суду, як це є тепер.

У Кодекс адміністративного судочинства слід внести суттєвіші зміни. До відання адміністративних судів слід віднести тільки розгляд скарг на дії й бездіяльність посадових осіб (не тільки суб’єктів владних повноважень, а й посадових осіб підприємств, організацій, які на даний час випали з кола адміністративних спорів), а також спори, пов’язані з виборами. Решту спорів (про землю, податках, власність тощо) треба залишити за господарськими й районними судами. Кодекс адміністративного судочинства слід максимально уніфікувати з Цивільним процесуальним кодексом України. Зокрема слід вилучити зі ст.105 КАС України безглузду вказівку, що працівник суду може допомогти в оформленні позовної заяви. Суди не надають правової допомоги, суди виносять рішення у справах. Правову допомогу надають адвокати та інші особи відповідно до закону.

Слід уніфікувати порядок оформлення і подачі заяв у суд, порядок забезпечення позову, а також процедуру розгляду справ. Нині, без особливої на те потреби, по-різному вирішується питання забезпечення позову в господарському суді, а також у районних і адміністративних судах. У адміністративній процедурі слід відмовитися від розгляду справ за місцем перебування заявника. Загальним правилом для розгляду справ у всіх різновидах процедури має бути правило розгляду вимог за місцем перебування відповідача (крім випадків виняткової підсудності). Не повинно траплятися ситуацій, коли скарга на одне й те ж саме рішення, наприклад Київської міської державної адміністрації, може розглядатися десь у Турці Львівської області чи в інших містах, розкиданих по Україні. Тим часом саме такий порядок маємо тепер. І не слід дивуватися, чому мукачівський суддя взявся розглядати справу про те, підписувати спікерові Морозу закон чи не підписувати. Так визначили в Кодексі адміністративного судочинства, який підписував і голова Верховної Ради України.

Слід було б уточнити і функції Верховного суду України, який треба звільнити від рутини дрібних справ. Верховний суд повинен розглядати справи у порядку виняткового провадження і брати їх до провадження не пізніше одного року з дня набуття рішенням суду законної сили. При цьому голову Верховного суду та його заступників слід було б наділити правом виносити протест у порядку виняткового провадження.

Верховному суду варто надати право розглядати справи на власний розсуд у порядку або апеляційної, або касаційної процедури, а також право зажадати будь-яку справу з апеляційних судів і розглянути її безпосередньо у Верховному суді. Оскарження указів президента, а також постанов Верховної Ради (якщо це акти індивідуальної дії) та деяких інших спорів слід віднести виключно до компетенції Верховного суду. Пригадується, звичайну справу про порушення кордону льотчиком США Пауерсом розглянув Верховний суд СРСР, що надало їй особливої значимості. Деякі справи в Україні слід було б також надати в порядку виняткової підсудності Верховному суду України.

На цей час так і не припинена тяганина з розглядом справ, які рухаються роками по зачарованому колу. Справа, котора слухалася багато разыв (про яку писало і «ДТ»), прийнята судом із порушенням чинної на той час судової процедури, 16 січня 1996 року. Двічі Верховний суд змушений був втручатися і скасовувати рішення нижчих судів. У березні нинішнього року рішення у справі скасоване черговий раз. Тільки вдумайтеся: протягом 11 років над кількома сім’ями дамокловим мечем висить позов про виселення; позов, заявлений органом, який не мав права його подавати у 1996 році. Виправити помилку нікому, оскільки Верховний суд не може розглянути справу по суті і прийняти остаточне рішення. Що стосується кримінальних справ та процесу їх розгляду, то це особлива тема, яка потребує окремої розмови.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі