Ця служба непочесна і тяжка

Цього року виповнюється двадцять років створеній уперше в силовому відомстві СРСР профспілці органів внутрішніх справ та їхньому професійному святу. Сьогодні, поряд з іншими тогочасними подіями, поява міліцейської професійної спілки комусь може видатися незначною. Однак варто звернути увагу на те, що саме в нас, в Україні, реально втілилися прагнення громадян до демократії. Стосується це й міліціонерів. На жаль, усі ми не зуміли повною мірою скористатися та реалізувати надану нам можливість - зробити країну іншою.

У радянські часи можна було запитати першого-ліпшого: з усіх професійних свят яке запам’ятовується найбільше? І кожен обов’язково відповідав: «Звичайно, міліцейське! Таких концертів навіть на Новий рік не було».

Справді, у минулі роки міліцію балували концертом союзного значення. Вшановували довгими, красивими промовами та тривалими пишними застіллями на всіх рівнях. Про наші постійні негаразди, убогість, пудовий бронежилет один на все РУВС, допотопні рації та п’ять літрів бензину на добу (оце й усі засоби для розкриття злочину) цього дня не говорили, щоб не зіпсувати торжество.

Ідея створення власної незалежної міліцейської професійної спілки зародилася саме після пам’ятного для киян міліцейського страйку та демонстрації під стінами Верховної Ради. Значною мірою завдяки величезному резонансу, викликаному масовою міліцейською маніфестацією в країні, заговорили, нарешті, про наші біди й негаразди. Обстановка серед особового складу загострилася настільки, що найбільш радикальна частина співробітників відкрито вимагала відставки колегії МВС як неспроможної вирішити їхні соціально-правові проблеми. З невеликою групою однодумців ми розробили Статут Асоціації професійних співробітників органів внутрішніх справ - дуже вже не хотілося нам називати себе подібно до обридлих усім радянських профспілок.

Зрештою керівництво МВС змушене було піти на безпрецедентний крок - погодитися на проведення загальноукраїнських відомчих зборів представників усіх підрозділів України. Однак місце для цього було обрано подалі від очей громадськості - за містом, у селищі Буча.

Але для нас і це було проривом, оскільки міліціонери, пожежники та представники інших служб, що входили на той період у систему МВС, могли приїхати в Київ, не ховаючись від начальства, а за офіційними відрядними документами. Ми розуміли, що половина з них - наші противники, яким дали настанову провалити ідею створення «профспілки в погонах» як не сумісну з радянською концепцією єдиноначальності.

Ці збори перетворилися на установчу конференцію уперше створюваної у МВС СРСР профспілки людей у погонах. Обстановка на конференції була досить напружена. І не тільки через те, що в залі переважали емоції. У результаті гострих дебатів було затверджено, з численними поправками, Статут і назву профспілки.

Підсумком цих диспутів особисто для мене став такий напрям майбутньої діяльності, який я визначив як свою програму: захист соціально-правових, економічних і духовних інтересів, тобто цивільних прав, честі і гідності співробітників міліції.

1992 року, 20 грудня, з ініціативи Ради профспілки для забезпечення соціально-правових гарантій, зміцнення кадрового, професійного ядра, підтримки авторитету співробітників, було засновано нове державне свято - День міліції України, який «прив’язали» до дня ухвалення Закону України «Про міліцію» у 1990 році.

Через рік, у 1993-му, вперше стосунки колегії МВС і Ради міліцейської профспілки були скріплені офіційною угодою - тарифним договором. Цим документом передбачався перелік чітких взаємних зобов’язань як по лінії службової діяльності, так і в галузі охорони праці, здоров’я, розвитку соціальної сфери, забезпечення правового захисту та матеріального благополуччя кожного співробітника і ветерана, від рядового міліціонера до генерала.

Тоді ж, з ініціативи нашої профспілки, для забезпечення кар’єрного зростання осіб, що не мають вищої освіти, але сумлінно виконують свій службовий обов’язок, у міліції було запроваджено спеціальне звання «прапорщик». Нарешті, за підтримки МВС, ми домоглися того, що й грошові виплати за званнями було прирівняно до військових. На превеликий жаль, більшість цих проблем не тільки залишаються актуальними, а й продовжують множитися з року в рік.

Трохи згодом ми звернулися з відкритим листом до особового складу органів внутрішніх справ, адміністрацій областей, громадян країни із запитанням про доцільність перейменування міліції в поліцію з усіма відповідними кардинальними змінами! Треба сказати, що в переважній більшості, попри окремі посмішки - мовляв «поліцаї», - ця наша пропозиція ще п’ятнадцять років тому - задовго до «російських новацій» - знайшла безліч палких прибічників.

Як корабель назвеш...

Нині чинний Закон «Про міліцію», розроблений і ухвалений іще в радянські часи, ущемляє права і гарантії співробітників міліції як громадян своєї країни. Він декларує неіснуючі пільги, які держава не в змозі забезпечити. На мій погляд, це є однією з причин низького морально-психологічного клімату серед особового складу і, як наслідок, падіння ефективності роботи всієї міліції та кожного її окремого співробітника.

На двадцятому році незалежної України проблеми у правоохоронній діяльності накопичилися чималі - насамперед це стосунки міліції і суспільства. Факти дискредитації міліції вже стали притчею во язицех.

Зустрічаючись зі своїми іноземними колегами, я завжди прагнув з’ясувати, чому там немає такої масової корупції, як у нас, у Росії, в інших пострадянських країнах? І твердо переконався: у поліції, суспільстві і державі створено систему, котра виключає саму потребу в дрібній і принизливій скнарості.

Вважаю, що сьогодні необхідно переходити до поліцейсько-контрактного принципу комплектування кадрів. Претендент на службу підписує поліс-контракт на певний строк, залежно від якого визначається сума виплати кредиту, наприклад, на придбання житла. Цією обопільною умовою визначаються умови регресу в разі дострокового припинення служби, а також зобов’язання держави щодо соціально-побутового забезпечення співробітника. У багатьох країнах Заходу діє своя спеціальна погодинна система оплати праці, диференційована залежно від часу несення служби поліцейським: день, вечір, свято тощо. Обов’язкова наявність так званих поліцейських привілеїв: пільгові іпотечні або лізингові квартири, оплата домашніх телефонів, дитячих садків, навчання у вишах, медична й стоматологічна страховки, оплата поїздки у відпустку тощо. Нарешті, найголовніше - гарантоване гідне пенсійне забезпечення зі збереженням усього пакета соціальних благ, що діють для поліцейських.

Але якщо поліцейський порушить умови двостороннього трудового договору і з будь-яких причин звільниться зі служби (виняток - погіршення стану здоров’я, спричинене проходженням поліцейської служби) - він втрачає все! Крім того, ще й беззастережно у порядку регресу виплачуватиме вартість усіх матеріальних засобів і кошти, витрачені на нього державою під час служби в поліції. Крім того, обов’язковою умовою є періодична ротація співробітників з однієї служби на іншу, що повністю «ламає» корупційні, кланові зв’язки начальників і підлеглих. Пересічний поліцейський, як і його начальник, має бути універсальним і не спеціалізуватися чи то по лінії ДАІ, чи то ППС. Безсумнівно, це виключить саму базу вимагання, поборів та кругової поруки.

Будь-який співробітник сто разів подумає, чи брати йому хабар, порушувати закон, зловживати службовим становищем, чи чесно служити до виходу на пенсію, забезпечивши собі високе грошове утримання та збереження всіх соціальних гарантій, які він мав на службі в поліції.

Товариші начальники чи панове поліцейські

Поза сумнівом, як і вся країна, МВС потребує докорінних змін. Тим часом перманентні реформи ніколи не приводять до хорошого. Вирішується одна проблема - руйнується інший аспект діяльності.

Свого часу з МВС виділили податкову міліцію, дублювання стало потрійним. Кожен економічний блок у МВС, СБУ і податковій мають свої спецпідрозділи, розвідку, обліки тощо. Сміх і гріх...

Створили за аналогією з Росією МНС. Для чого, для кого? У нас, дякувати Богу, немає тих проблем і російських територій. Не думаю, що тепер пожежники почали краще працювати чи цивільна оборона убезпечить нас від нового Чорнобиля! А от грошенят стало витрачатися значно більше, адже боротьба з будь-яким лихом - це чорна діра...

Нині створили за європейським зразком Державну міграційну службу. Але в Європі це відомство існує тільки для вирішення міграційних проблем іноземців. У нас же разом із водою вихлюпнули й дитину, ліквідувавши міліцейські паспортні підрозділи. Не хотів би я тепер працювати дільничним або оперуповноваженим карного розшуку. Спробуй-но розкрити злочин без форми №1. Чи братиме участь жеківська паспортистка в «подворовому обході» в пошуках «аліментників» і осіб, які переховуються від правосуддя?

Безперечно, як і вся країна, МВС потребує докорінних перетворень. Ситуація така безнадійна, що без радикальних кроків не обійтися. Наш «поліцейський» корпус слід рятувати, адже без нього неможливе саме існування держави!

Перейменувавши міліцію на поліцію, переглянувши систему спеціальних звань, змінивши статус «начальників» на «офіцерів поліції», можна спробувати повернути повагу самому інституту охорони порядку. Однак усіх проблем це не вирішить, оскільки треба визнати факт тотального розкладу міліції.

Але громадяни нашої країни вже давно і в усьому перейшли на ринкові відносини, які породжують нові економічні та соціальні зв’язки. А ось міліцію досі хочуть бачити «радянською, соціалістичною», зі своїми безкорисливими жегловими та шараповими... Однак так не буває - якщо капіталізм, то ПОЛІЦІЯ і все, що з цього випливає. Статус, доходи, гарантії, права та обов’язки... Міліціонери теж люди і хочуть жити по-людськи з відповідними офіційно гарантованими соціальними та матеріальними можливостями.

Багаторічний досвід організації і функціонування поліції свідчить, що всі реформи, які тривають роками, призводять лише до руйнування раніше створеного. Ніде у світі мені не стрічалися горезвісні органи внутрішніх справ. ПОЛІЦІЯ, і крапка! Саме там вирішуються всі питання внутрішнього життя району, міста, регіону, країни, віднесені до її компетенції.

У нас, на відміну, скажімо, від поліції безлічі країн, складові частини міліції - карний розшук, патрульна служба, БРСВ, ДАІ та й слідство - розчинилися у складі різних служб і підрозділів так званих органів внутрішніх справ. Замість «Присяги міліції» було впроваджено «Присягу начальницького складу». Саме поняття «начальники», придумане в тридцятих роках у надрах «чекістського» відомства НКВС, нині звучить анахронізмом, що ображає людську гідність не тільки тих, хто в погонах, а й громадян країни, для яких міліціонер - начальник! Увесь світ своїх поліцейських називає «офіцер».

Внаслідок цього міліція з організаційно-цілісного державного органу перетворилася на аморфну структуру з численними главками, а тепер уже й департаментами, в самому міністерстві та з усілякими підрозділами на периферії. Кожна служба тягне ковдру на себе, а відтак не виконується основне завдання - запобігання і розкриття злочинів. Нам треба повернутися до забутої і зрозумілої всіма назви Управління міліції (поліції) міста, району, області!

Ви служіть, а служба вас не забуде...

Цю відому офіцерську приказку нині так і хочеться доповнити словами «...але й не згадає!». Уже вкотре за останні двадцять років говорять і сперечаються про реформування правоохоронної системи нашої країни. Однак за роки незалежності в ній так і не відбулися кардинальні зміни. Проголошені реформи лише декларували корінні перетворення, проте нічого не змінювали по суті. Тільки міністрів змінилося аж десять, які в середньому «рукамиводили» по два роки, але ж у часи останніх «радянських міністрів» Головченка та Гладуша, що обіймали свої посади по п’ятнадцять років, була стабільність, не було ні кадрової чехарди, ні кричущого підлабузництва і підлесливості. Люди йшли на службу, бачачи свою перспективу, сподіваючись на кар’єрне зростання.

Понад сто років тому один європейський спостерігач зазначив: «У Росії (як, втім, і в Україні) багато всього відбувається, але майже нічого не змінюється». Хоча кожен новий уряд створює комісію з реформування правоохоронного блоку державної влади…

Як і в інших країнах, котрі «виросли з міліцейської шинелі», поняття «мент» насамперед ототожнюється з формуванням каральної психології в наших співробітників. У цьому, мабуть, головна відмінність від західних колег, де поліцейський - це людина, котра завжди приходить на допомогу. Все-таки не випадково Росія пішла на безпрецедентний крок, перейменувавши міліцію. Важливо пам’ятати слова відомого капітана Врунгеля: «Як корабель назвете, так він і попливе!» Адже Politeia, з грецької, не що інше як управління справами держави.

Потужного удару по міліції завдав ще в радянські часи Ю.Андропов, який не тільки проґавив загострення подій в Угорщині, де він був послом, а й став прямим ініціатором уведення військ в Афганістан. Отож, його ставленик Федорчук «очистив» міліцію від величезної кількості досвідчених співробітників. Горбачовський міністр О.Власов, відвідавши Ленінградський РВВС м.Києва, де на той момент я виконував обов’язки начальника, казав, що в період з 1982-го по 1985-й із міліції було звільнено 160 тисяч навчених, професійно підготовлених міліціонерів.

Слід замислитися, перенісши кальку на Україну сьогоднішніх днів. За останні сім років через кадрову чехарду з МВС звільнилося понад п’ятдесят тисяч чоловік. Кого схвилювала їхня доля? Хто проаналізував, чи можна було так легко «відпускати» співробітників у віці 35-45 років тільки через те, що в них пільгова вислуга становила двадцять років? Багато звільнених випадково чи навмисне розкрили методи роботи міліції, способи боротьби зі злочинністю... Тепер знову виношуються «сміливі» ідеї реформ правоохоронних органів.

Сьогодні всім зрозуміло, що наш «поліцейський» корпус потрібно рятувати. Без нього неможливе саме існування держави! Насамперед це стосується двох нормативних актів, що діють, хоч як це дивно, ще з радянських часів. А саме Закон України «Про міліцію», ухвалений ще в грудні 1990 року, та «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України», затверджене Кабміном УРСР у липні 1991-го, тобто до здобуття Україною незалежності. Відтоді, крім назви й невеликих, перманентних доповнень, нічого не змінювалося.

Це основні документи, що регламентують діяльність особового складу міліції від початку служби до виходу на пенсію. Багато їхніх положень прямо суперечать як Конституції незалежної України, так і Кодексу законів про працю.

У тому ж зверненні 1997 року наша профспілка наполягала на необхідності прийняття нового «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом...», яке так практично й не змінюється. Тим часом це горезвісне «Положення про проходження служби...», що діє досі, стосується не тільки міліції. За ним живуть і служать пожежники, податкова міліція, вся пенітенціарна система, тобто все те, що «відбрунькувалося» від МВС за останні двадцять років.

За ці роки не було виконано в повному обсязі жодної програми боротьби зі злочинністю та окремими її різновидами. Міліція України змушена в окремих випадках керуватися у своїй повсякденній діяльності основними актами, прийнятими ще в часи Радянського Союзу. Не виконане покладене на Кабінет міністрів постановою Верховної Ради України №583-ХII від 25 грудня 1990 року доручення «привести всі рішення уряду республіки у відповідність до Закону України «Про міліцію». Та й до якого закону треба приводити все у відповідність? Просто потрібен новий закон, який визначатиме права, обов’язки, статус міліціонерів і регламент їхньої служби!

Нездатність держави забезпечити декларовані сьогодні старими законодавчими актами пільги та матеріальне становище, безперечно, є однією з причин незадовільного морально-психологічного клімату серед особового складу міліції.

Кадри вирішують усе!

Безперечно, реалізація будь-яких, навіть найреволюційніших, реформ - це насамперед оптимальний добір і розміщення професійно вишколених співробітників (кадрів). Ефективність кадрової системи - проблема, яка існує практично всі роки в радянській, а потім і українській міліції. І річ не в тому, що в нас немає розумних і достойних людей. Погано те, що кадрова політика, яка склалася у МВС ще з тридцятих років, побудована так, що в нас без «нагромадження компромату» на кожного співробітника просто немислиме успішне проходження самої служби. Виходить, що після кількох років роботи в міліції кожного співробітника можна або «засунути», або «висунути», залежно від бажання його керівництва.

Часті зміни керівників усіх рівнів - від начальника відділення до міністра - пояснюється потоком кляуз і доносів, які надходять у МВС. Спроби в такий спосіб звалити конкурентів і отримати вигідне призначення стали стилем служби. Через невпевненість у завтрашньому дні триває масовий відплив найбільш кваліфікованих співробітників з оперативно-слідчих підрозділів міліції. Плинність і хронічний некомплект досягли критичної точки.

За минулі роки в нас усталилася атмосфера пліток, інтриганства, недовіри та підозріливості. Вона успішно розцвіла, призвівши до професійної деформації та суїциду серед співробітників, доведених іноді до розпачу. От і служать міліціонери не Закону, а тим критеріям «кадрового добору», які встановлені ще «ежовыми рукавицами и бериевскими опричниками». А це дає змогу як завгодно маніпулювати людьми в погонах, посилаючись при цьому на давно законодавчо й морально застарілі правила та регламенти.

Всупереч тому самому «Положенню про проходження служби…» любимчики, та й не тільки вони, неодноразово отримують спеціальні звання «достроково», понад «стелю», часом узагалі перебуваючи на роботі, не пов’язаній із правоохоронною діяльністю. Так, полковниками міліції стали колишній київський мер, один із заступників київського голови, колишній начальник правового управління міськадміністрації, окремі співробітники Кабінету міністрів та адміністрації президента, апарату Верховної Ради, причому, як правило, ніхто з них ніколи в системі МВС не служив! А скільки таких «варягів» за межами столиці, у різних представницьких органах по всій Україні? Безліч «позвоночных» з легкої руки «варягів-міністрів» відряджено в різноманітні контори, де їм нараховується вислуга років, присвоюються полковницькі та генеральські звання, які багато в чому визначають пенсії.

На жаль, це розпочалося з першого дня української незалежності! Співробітники пенсійного відділу МВС іноді дуже дивуються, коли їм доводиться оформляти аж ніяк не маленькі пенсії за рахунок МВС колишнім губернаторам, депутатам, суддям, іншим чиновникам… Скільки з них стали генералами, жодного дня не виконуючи міліцейських обов’язків!

Усі ці пороки накопичувалися роками. Луценко ж став заручником цієї системи, який не зумів здолати спокусу, бо йому стали доступні права, які раніше мала лише колегія МВС СРСР.

Коли я звільнявся зі служби, пенсіонерів тільки МВС було близько 60 тисяч по всій країні. Сьогодні ця цифра перевалила за 150 тисяч. Але ж крім «відставників МВС», які «пачками» звільнялися за останні десять років, тисячі молодих відставників пішли з пожежної служби, системи виконання покарань, податкової. Такі ж молоді пенсіонери вийшли з Міноборони, СБУ, МНС... А тим часом могли служити й служити!

До речі, ще один приклад недбайливого, безгосподарного ставлення до розбазарювання державних грошей. Поки пожежники, податківці, «тюремники» входили в систему МВС, на місцях, тобто в областях, ці служби очолювали відділи/управління на чолі з полковником - максимум! Щойно вони «відбрунькувалися» від МВС - і ці маленькі начальнички стали начальниками самостійних управлінь в областях і містах, і всі вони, а то й їхні заступники, стали генералами!

Аналогічна історія із внутрішніми військами та прикордонниками. На 30 із лишком тисяч «багнетів» у кожному відомстві - генеральських посад понад сорок! Ну який же бюджет може все це витримати?

Наприклад, у Києві гарнізон міліції (ГУВС) - понад двадцять тисяч співробітників, що більше, ніж армійська дивізія… Очолює генерал, і це нормально. У податковій же міліції Києва «багнетів» менше ніж одна тисяча - і теж генерал! А чи потрібне було взагалі це дроблення органів внутрішніх справ під окремих любимчиків?

Усе це призводить до знецінення звань, їх дискредитації та марнотратства щодо професіоналів. Відбувається колосальний відплив інтелектуально-оперативного досвіду та методології знань про боротьбу зі злочинністю. У низових підрозділах співробітників, які працюють понад п’ять років, - одиниці!

Міліція, в тому числі центральний апарат МВС, поповнюється людьми не тільки далекими від професії, а й тими, які взагалі ніколи її не знали. А тим часом з органів внутрішніх справ пішло ціле покоління, виховане на славних традиціях своїх попередників.

Щоб «не замилювалося» око...

Концепція міліції та її головне завдання полягає насамперед у «забезпеченні особистої безпеки громадян, захисту їхніх прав і свобод, законних інтересів, у тому числі власності від злочинних зазіхань» (ст. 2 Закону України «Про міліцію» від 19.06.1991 р.).

Я запитував у поліцейських, які перейшли з поліції НДР у поліцію ФРН: як вас відбирали? Усе просто - давали тест із трьох запитань. Певна людина запитує: де розташована та чи інша установа? І давалася калька: три відповіді поліцейського: «Я не знаю!», «Пройдіть праворуч, там за рогом!» і, нарешті, третій брав за руку і вів за вказаною адресою до конкретного місця! Кого, питається, приймали на роботу в поліцію ФРН? Відповідь очевидна!

На жаль, треба визнати чесно, за двадцять років не сталося головного: кардинальної зміни в найбільшій правоохоронній системі України. Та й доктрина діяльності нашої міліції, тобто її «каральна» сутність, не змінюється. Звідси метастази вседозволеності, корупції та професійної деградації. Проголошені реформи лише декларували корінні перетворення, нічого не змінювали в принципі. Тільки міністрів змінилося аж десять, у середньому по два роки на посаді. Який уже тут позитив? Усе це спричиняє професійну деформацію співробітників - явище повсюдне, що супроводжує будь-який різновид людської життєдіяльності… якщо цьому не протидіяти!

Як зробити, щоб наші люди не служили різним політичним партіям, не кидали роботи й залишалися на місцях? Чи потрібна нам така плинність кадрів, яка склалася за останні десять років? Насамперед, зі зміною міністрів не мають звільнятися всі - від верху до низу! Тоді, мабуть, і не знадобляться такі роздуті апарати обласних управлінь, та й самого міністерства із численними департаментами.

Сьогодні необхідне запровадження посади на кшталт генерального комісара міліції-поліції України, тобто потрібно повернутися до незаслужено відкинутої ідеї держсекретаря МВС, тільки функції видозмінити. За частої зміни міністрів хтось один, політично не заангажований, повинен нести «генетично-інформаційну пам’ять» відомства, володіти багатим професійним досвідом та організаційно-управлінським талантом, знати кадри, їхній потенціал. Цю фігуру, як і генерального прокурора, можна змінити, за необхідності, лише раз на п’ять-десять років, і не частіше. Тоді й око в керівників не «замилюватиметься».