«СЛІДСТВО ЗАВЕРШЕНО, ЗАБУДЬТЕ...»

Не претендуємо на оригінальність заголовка: так називався старий італійський фільм про зрощування мафії з владою. Якби хтось сказав нам, коли ця картина збирала повні зали, що доведеться самим писати статтю з такою самою назвою, — просто не повірили б...

...У селі Києнка знаходять труп жінки. Бухгалтера чернігівської міськлікарні № 2, обвинуваченої в підробці документів і систематичному привласненні державних коштів. Прокуратура кваліфікує смерть як самогубство та припиняє розслідування. Фахівці, до котрих ми зверталися по консультацію з цього приводу, стверджують: красти за такою схемою самотужки — неможливо. Необхідна або зацікавленість, або злочинна халатність керівництва... Приблизно в той самий час, коли на шиї бухгалтера затягувався зашморг, головний лікар другої міської перейшов із лікарняних коридорів у коридори влади. Став заступником глави облдержадміністрації з гуманітарних питань.

...Не слід думати, ніби виявлена недавно Генпрокуратурою так звана кримська схема маніпулювання земельними угіддями справді народилася далеко від столиці, у Криму чи в Західній Україні. Першою була Чернігівщина. Процес перетворення піонертаборів, шкільних садочків і зелених зон у новоукраїнські особняки в нас триває. Роботи ведуться з незліченними порушеннями законів і будівельних нормативів. Принаймні в одному випадку ми можемо документально довести неймовірний факт: існування «незаконнонародженої» суперелітної новобудови, що ведеться загалом без проекту. Втім, куди цікавіше від самого будівництва під шкільними вікнами, яке поставило під загрозу безпеку учнів, ставлення до нього правоохоронних органів і місцевої влади.

...Проста підчистка дозволила керівникові не найвищого рівня перетворити державний багатоповерховий житловий будинок на відомчий гуртожиток, а потім — приватизувати його. Та яка підчистка! Той, що чаклував із паперами, до того знахабнів, що просто зафарбував частину тексту, неозброєним оком видно. Усім. Крім органів юстиції та охорони правопорядку. Жителі «мутованого» будинку в розпачі: при очевидній правоті їм загрожує виселення. І нікуди скаржитися.

...Наш край тяжко хворий. Спочатку здавалося, що лікування вимагає інформаційно-просвітницьких заходів (приміром, оприлюднення фактів корупції та економічної злочинності). Багато років ми намагалися робити це. Але тепер — опускаються руки...

Симптоми. Під час роботи над статтею було потрібно уточнити деякі дані в обласній податковій адміністрації. Побачитися з її керівником Валентином Осипенком не вдалося. Натомість нас переадресували «у прес-службу до Сергія Микитовича». Ним виявився «герой» нашої статті «May day» С.Гайдук, екс-керівник місцевого радіо. Розслідуванням діяльності Гайдука ми займалися за скаргою його ж колишніх колег. У статті було наведено численні неспростовні факти посадових зловживань керівництва чернігівської радіокомпанії. Читати або не читати газети — питання особистого вибору співробітників фіскального відомства. Але така кадрова політика говорить або про відсутність у їхній структурі служби оперативного прикриття, що дбає про чистоту лав, або про те, що такі кадри їх цілком влаштовують...

...Недавно Чернігівський апеляційний суд затвердив вирок злочинному угрупованню місцевих хакерів. Крім іншого, комп’ютерні зломщики зняли «...184750 гривень з рахунку Батуринської допоміжної школи-інтернату» («Деснянська правда», 06.11.03). Керував групою майор податкової міліції. Інженерів-програмістів утягнув «у справу» проти їхньої волі погрозами. (Втім, строки всі одержали приблизно однакові, сім із половиною — вісім років позбавлення волі.)

Зашморг. Востаннє Лариса Валеріївна Щ. повернулась у своє село — Києнку Чернігівського району — пізньої весни. Наприкінці квітня, коли все цвіте, села Полісся — навіть найбідніші й занедбані — дуже красиві. Жити й сподіватися хочеться як ніколи.

Тіло Лариси Валеріївни вийняли з зашморгу святкового дня. Першого травня. Правоохоронні органи ознак убивства не виявили. Родичі потім підтвердили, що про смерть вона говорила кілька разів.

Самогубством через повішення на Поліссі важко кого-небудь здивувати. Обласна газета регулярно називає число тих, хто добровільно відмовився від нинішнього існування заради невідомого потойбіччя. (Навіть таке було: не в змозі переносити страждання пацієнтів, позбавлених найнеобхіднішого, лікар однієї з районних лікарень облив себе займистою рідиною та підпалив. Попередньо повідомив навколишніх про причину свого безнадійного протесту. Хто пам’ятає сьогодні про його вчинок?)

Але загибель бухгалтера другої міськлікарні Щ. не пройшла непоміченою. (Хоча, на відміну від вищезгаданого акту самоспалення, преса про це промовчала.) У зв’язку з її смертю за прокурорським поданням місцевий суд Деснянського району м. Чернігова припинив дивну кримінальну справу.

Дивним у ній було все: і характер злочину, і виявлені суми розкрадань, і місце, де все відбулося. Але найзагадковішою для будь-якої людини, незнайомої з чернігівськими реаліями, видавалася б атмосфера, яка несподівано огорнула все пов’язане і з прокурорським розслідуванням, і з самогубством.

Раптом — наче відрізало все, навіть найнадійніші джерела інформації в правоохоронних органах. Натяки. Брехливі обіцянки «про все дізнатися й самому зателефонувати»... (Так повелися люди, котрі раніше нічого не боялися. Ні начальства, ні звільнення.)

Раптом — у непоясненні й нерозумні схованки з нами почало гратися прокурорське керівництво. Обласний прокурор ухилився від зустрічі, пояснивши через третіх осіб, що три місяці з пресою загалом зустрічатися не збирається (!). (Як на нас — то й вік прокурора не бачити б, але ж справа серйозна!) У канцелярії міської прокуратури відмовилися прийняти письмовий запит — пославшись на заборону начальства («приймемо, лише коли віза буде...»). Розмовляли по-хамськи: «а у вас на лобі не написано, що ви журналісти...».

Отетерівши від такої «люб’язності», піднялися до начальства по візу. Начальство спілкувалося між собою (як нам сказали в приймальні, заступник міського прокурора спілкувався з начальником слідчого відділу) і нас прийняти не зволило. Хоча потім по телефону й пішло в «незізнанку»: «бути такого не може, щоб ваш запит не зареєстрували, адже це незаконно!»

Не знаємо, що там відбувалося насправді, за зачиненими прокурорськими дверима. Можемо лише констатувати, що народжене за ними трактування події справді мало годилося для того, щоб обговорювати його зі сторонніми. До офіційної версії життя і смерті Лариси Щ. ми повернемося. А поки що поговоримо про інше. Що на Чернігівщині може спокусити на злочин? Таке, через що варто йти на безкрай? Справді, із чого можна сьогодні одержати надприбутки в злиденній, добитій, уже перетвореній у неправедні гроші й розтягнутій по банках офшорів і суміжних держав області? Хліб? (Перша «хлібна справа» либонь у нас відбулася; ніхто на наші статті з цього приводу не відреагував, і лише коли прогримів усеукраїнський «зерновий грім», зняли одного з персонажів цих публікацій, заступника губернатора з сільського господарства Панченка. А другий натхненник хлібної історії — нічого, так і трудиться при владі.) Енергоносії? Кольорові метали?

«Золотих жил» не так і багато. Але серед них, безперечно, те, що безпосередньо пов’язано з виживанням людини, із середовищем її проживання й охороною здоров’я. Ці складові активно експлуатуються певними особами з метою збагачення. Але, як наслідок, наш регіон поступово стає непридатним для життя. А сказати, що місцеві правоохоронні органи можуть і хочуть протистояти цій хворобі, означає незаслужено їх похвалити.

Симптоми. Днями місцеве телебачення оприлюднило дані про стан охорони здоров’я на Чернігівщині. Вперше на телеканалі, що уникає зазвичай різких оцінок, пролунали слова: «ситуація критична». Ще похмуріше було подано в тому самому сюжеті демографічні перспективи краю. Прозвучала думка, що мине зовсім мало років — і лікувати в нас буде вже нікого...

Гучні викриття, зроблені Генеральною прокуратурою в Криму, викликали на Поліссі подив особливого роду. Адже те, що стало на півдні України кримінальною сенсацією, для півночі є нудною буденністю. Ми вже писали про знищення значної частини унікального дендропарку Єловщина й розташованого на його території дитячого табору відпочинку під елітні особняки. Земельні маніпуляції, що призвели до цього, як викапані нагадують «кримську схему». Проте ні розголос, ні розслідування аналогічних діянь в інших регіонах нікого в нас не злякали. Навіть фахівці Державного управління екології та природних ресурсів досі достеменно не знають, які території на Єловщині приватизовано й чи триватиме знищення зеленого масиву У принципі, далі розвиватися будівництву нікуди — через дорогу охоронна зона міського водозабору. Але ми не віримо, що така дрібниця може стати для «нових чернігівчан» серйозною перешкодою: на Чернігівщині — можливо все.

Не є перебільшенням, що Чернігів нині веде справжню неоголошену війну проти власного майбутнього. Слова «демографічна ситуація» та «катастрофа» стали синонімами в наших краях не вчора. Але уявімо на мить — сталося диво. Маятник буття гойднувся від вимирання до виживання. Така фантазія відразу розіб’ється об запитання: а де та яким чином виживати підростаючому поколінню? Чернігів — більше на дітей не розрахований. Нині він розвивається як місто з німецької легенди, звідки повів за собою дітей щуролов і куди вони більше не повернуться.

Можливо, у дітей просто відбирати легше? І паразитувати на них зручніше. Ми вже писали про будівництво елітних особняків на місці саду, вирощеного колись учнями школи-ліцею №16 у зоні пріоритетного розвитку Чернігівського державного технологічного університету (який був зі школою-ліцеєм єдиним архітектурним комплексом). Нові подробиці, про які вдалося дізнатися, видаються цілком фантастичними.

Спробуємо викласти факти телеграфним рядком.

Виявляється, рішенням міськради землю під приватну забудову було відчужено в навчального закладу ще 2001 року «за згодою користувача» (а директор школи дізнався про це лише зо два місяці тому — від будівельників). Те, що адміністрація ліцею вважає неприпустимим існування під шкільними вікнами неогородженого будмайданчика, де вже стався в неробочий час нещасний випадок із смертельним результатом, підтверджується її розпачливими листами в усі інстанції.

Виявляється, вести будівництво з застосуванням важкої техніки в цьому місці загалом ніяк неможливо: немає під’їзних шляхів. Або потужні вантажівки знищать зелену зону університету (що вони почасти й зробили), або розвалять дамбу, що відокремлює вулицю Федоровського від каналізаційного відстійника, зруйнують дорожнє покриття (на якому рух вантажівок заборонений) і, можливо, провалять трубу колектора, що призведе до локальної екологічної катастрофи. Власне, дамбу вже розвалено, що засвідчено колективною скаргою місцевих жителів (51 підпис), а також офіційним висновком обласного управління екології та природних ресурсів. Будівельні роботи з екологами не узгоджено, матеріали про екологічний злочин передано в прокуратуру.

Виявляється, роботи ведуться з порушенням усіх існуючих будівельних нормативів (тож на даний момент заборонені розпорядженнями прокуратури й держкомохорони праці).

Та що там! Виявляється, ніякого будівництва в цьому місці немає. Воно, судячи з офіційного листа облпрокуратури (вихідний № 07/3-2149-03), —віртуальне. Хоча земля, що з самого початку призначалася в перспективі технологічному університету (який злився зі школою-ліцеєм № 16 у єдиний, об’єднаний еркером архітектурний комплекс), і виявилася якимось немислимим чином тишком-нишком приватизованою, узгодженого й затвердженого проекту будівництва на цьому місці немає.

Природно, незважаючи на всі грізні заборони й розпорядження, роботи продовжуються. Вдень і вночі, при електричному світлі. Близько тридцяти відсотків необхідних за нормативами університету площ втрачено необоротно. Той, хто стоїть за будівництвом, чхати на закони хотів. А їхні служителі опинилися в дурному становищі. Порушення такі, що прогледіти їх не можна. Але й сваритися із забудовниками не хочеться.

Починається чисто чернігівська містика. Колективна скарга десятків жителів вулиці Федоровського (мало того, що їх змусили в лайні плавати, то ще й дерева поламали й радіомережу порвали підйомним краном) потрапляє з канцелярії губернатора до його заступника Литвинова, а потім у міськраду. Туди, де й почалася ця скандальна історія. Звідти пересилається в Деснянську райраду (яка загалом не має стосунку до справи). Глава райради Сенькович надсилає скаржникам відписку, яка, м’яко кажучи, розходиться з дійсністю. А на словах — цілком забудовників підтримує. Та ще й у полемічному запалі називає ім’я «конкретної» людини, котра стоїть за будівництвом. Мовляв, усе в порядку, прокуратура за незаслужену образу перед ним уже вибачилася. (Хоча ні в яких паперах «ображений» крутий не фігурує.) Прокурор Ходико, що підписав лист про заборону робіт, слова Сеньковича категорично заперечує. Ну й нехай між собою розбираються — хто правду говорить, а хто ні. Неспростовний факт: фундаменти особняків уже закладено. Звиклі грати в саду школярі (які доглядали його до цієї весни, не підозрюючи, що тепер — це приватні володіння) із не меншим ентузіазмом грають серед котлованів і кам’яних плит. І обставинами, за яких це стало можливим, займатися ніхто не збирається.

Симптоми... Місцеві засоби масової інформації оприлюднили неймовірний факт: загибель чотирнадцятирічної дівчинки від цирозу печінки. Причиною невиліковної хвороби стало систематичне вживання турецької жувальної гумки. При цьому нічого не повідомлялося про дії правоохоронних органів, спрямованих проти осіб, котрі продавали небезпечний продукт і дозволили його розповсюдження. Можемо поручитися, що ніякого розслідування не було.

...До нас як співробітників столичної газети звернувся архітектор Іван Іванович Казибрид. Він повідомив, що нова дитячо-юнацька бібліотека, яку збиралися побудувати поруч із Чернігівським палацом піонерів і школярів, ніколи в цьому місці не стоятиме. Міський архітектор у документах довільно змінив призначення споруджуваного будинку (було — будинок з об’єктами соціально-культурного призначення, а потім слово «культурного» раптом зникло). Фактично на цьому майданчику — із надзвичайно грубими порушеннями будівельного законодавства й будівельних норм — споруджується суперелітна житлова багатоповерхівка. Лише на сорок квартир (розміщених у два яруси). З постом охоронця, вежею та підземними гаражами. При цьому точну кількість гаражів старанно приховують (оскільки жодному гаражу там, поруч із дитячим закладом, не місце).

Виборча сліпота. Колись на Чернігівщині потрібно було зжити зі світу впертого керівника аграрного господарства. Складність була в тому, що цей добродій (прізвище його в нас багато хто пам’ятає — Дорошенко) не крав. Вчинили просто. Переміряли площу його бозна коли побудованого будинку. Знайшли зайвий метр опалювальної площі. (Ми бачили цей «метр»: глухий куток комірки, цілком очевидно — не прихований, а забутий колись при здачі будівлі. У ті часи, коли будинок споруджували — тепло майже нічого не коштувало, й шахраювати в такий спосіб керівникові не було сенсу.) Помножили кількість грошей, не оплачених за опалення, на кількість прожитих у будинку років. (При цьому всі знали, що Дорошенко побудував у своєму селі дитячий садок, якому й місто позаздрити може, проклав асфальт, створив за західним зразком, випереджаючи час, агропромисловий виробничий комплекс. А суть усіх цих подій — у його конфлікті з чернігівським чиновником, котрий примудрився вкрасти й продати все на світі. Навіть землі аеродрому, що не належали йому.) Після множення набігла сума, яка тягне на кримінальну статтю. Займалася цим ганьбищем прокуратура. Справа судової перспективи не мала. Але Дорошенко все зрозумів і поїхав собі. Господарство розвалилося. Так працює «чернігівська Феміда», коли одержує команду «фас». А яке більмо раптом звужує поле зору правоохоронних органів, коли в них є причина не реагувати на очевидне?

Перед нами на столі — ксерокопії двох документів. Це рішення виконкому про затвердження проектно-кошторисної документації багатоквартирного житлового будинку на вулиці Свердлова (нині гетьмана Полуботка), 120 у Чернігові. Власне, документ один. Просто його грубо фальсифіковано. Копії знято до й після цієї маніпуляції.

Змінено (не підчищено навіть, а чимось нашвидкуруч зафарбовано) один рядок. Затвердити документацію на «...будівництво 108-квартирного будинку для малосімейних...» Так було спочатку. А ось як стало: «...на будівництво (грубо замальований пробіл. — Авт.) гуртожитку».

Ціна цій фільчиній грамоті (адже зведений будинок із квартирами поліпшеного планування навіть віддалено гуртожиток не нагадує) —зламана доля сотень людей.

Фальсифікація дозволила керівникові чернігівського ремонтно-будівельного орендного підприємства «ЗАТ Чернігівоблбуд» Віктору Демшевському (він же глава комісії з питань архітектури й будівництва житлово-комунального господарства міськради) приватизувати багатоповерхівку. А мешканців — «попросити» на вулицю.

Уточнимо. На вулицю нині мешканців цього будинку (і ще одного, на вулиці Рокоссовського, 6 А, також немислимим чином приватизованого «Чернігівоблбудом») не викидають. Так чинили раніше, наприкінці дев’яностих, тепер — ні. Їм надають гуртожиток. Правда, для житла ця спадщина царату (побудована до 1917 року) непридатна. Втім, мета того, хто стоїть за акцією, не в тому, щоб обібраних людей кудись переселити, ні. У тому, щоб продати квартири, що їм належать.

А от яке листування розпочинає з ними міська прокуратура.

«Належних підстав і достатніх приводів для порушення кримінальної справи проти керуючого ЗАТ «Облдержбуд» Демшевського В. Ф. та інших посадових осіб не встановлено...».

«Оригіналу акту державної приймальної комісії... про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту — гуртожитку (курсив наш. — Авт.) на 108 квартир для малосімейних... в міському державному архіві не виявлено, а з копій його... видно, що він підписаний не всіма членами приймальної комісії, не засвідчений печатками будь-якого компетентного органу і не затверджений у встановленому порядку міськвиконкомом, а тому не може бути офіційним документом для визначення статусу будинку...»

(Вихідний номер листа — 316 (1—Гр—99 від 17.04.2000 р.)

Що це за дитячий садок?! Якщо оригіналу документа не виявилося там, де він повинен бути, хіба це не привід для самостійного розслідування? (У нашій практиці були випадки, коли по гарячих слідах зниклих документів складалися протоколи про корупцію.) Якщо статус будинку не визначено (хоча, крім згаданого акта, існує низка інших офіційних паперів, що визначають його саме як житловий), навіщо прокурору називати його гуртожитком, тобто повторювати слова з фальсифікованого виконкомівського рішення? Та чи так уже й складно встановити істину? Просто запросити в прокуратуру осіб, чиї підписи фігурують у цій історії, і запитати, а що ж, власне, вони підписували? Наскільки нам відомо, таку роботу було виконано. Літній і дуже порядний співробітник прокуратури (нині, на жаль, колишній) сумлінно розібрався в цій брудній історії. Навіть письмові пояснення в її учасників узяв. Але обібраним людям надійшла процитована вище відповідь. Її відправник не міг не знати як усе було насправді.

Говорити з потерпілими від такого безмір’я фізично важко. Нерви в людей виснажені роками позовів і цілковитої невизначеності, у декого розпалися сім’ї, а матеріальне становище в багатьох таке, що нагадує про воєнне лихоліття.

Зараз, приміром, Віктор Федорович Демшевський зайнятий тим, що намагається виселити через суд із квартири в одному з будинків «невизначеного статусу» Вікторію Кольченко. Вікторія працює медсестрою в місцевому онкоцентрі. Грошей у неї не вистачає навіть на транспорт: на роботу вона дістається пішки — через усе місто. Її дочка — інвалід із дитинства — змушена була залишити нашу країну назавжди: переїхати до рідні в Казахстан. Їхати не хотіла. Але примусове виселення могло обернутися для неї необоротними наслідками. Суд першої інстанції до аргументів Демшевського не прислухався — і він, засумнівавшись у неупередженості Феміди, домігся слухання справи в іншому районі. Вікторія сказала нам, що її становище — безвихідне... І ми можемо зрозуміти доведену до краю беззахисну медсестру. Оскільки Віктор Федорович поводиться так, наче від правоохоронних органів і правосуддя в Чернігові його прикриває невидима броня. (На що справді дуже схоже.)

Не посоромився дати інтерв’ю місцевому телебаченню з приводу цих подій. (Навіть ведучий здивовано зауважив: «...фактично, керівництво не приховує, що знайшло лазівку в законодавстві»; ми зберегли запис цієї програми.)

Допустив публічні образливі висловлювання на адресу кандидата архітектури, автора низки книжок з історії Чернігова й послідовного захисника пам’ятників старовини Андрія Антоновича Карнабеда (додавши до своїх судових розглядів ще один).

Зазвичай публічності й розголосу не бояться дві категорії людей. Ті, у кого чисті руки. І ті, у кого є тверді підстави думати, що за будь-якого повороту справ ускладнень із служителями закону в нього не виникне... (До речі, міркування про якусь законодавчу лазівку — лексична фігура, не більше. Спеціальна контрольна комісія з питань приватизації Верховної Ради ще два роки тому визначила ситуацію однозначно: «порушення закону». І в нас є всі підстави стверджувати: безстороння перевірка обставин, за яких приватизація відбулася, загалом від цієї історії каменя на камені не залишить.)

Не варто тішитися надією, що описаний конфлікт (конфлікт людини, котрій у цьому житті можна чинити все, із людьми, котрим, виявляється, не можна нічого, навіть животіти у власних квартирах) стосується тільки його учасників і нікого більше. Те, що він ховає репутацію не просто окремих чиновників, але влади, правоохоронних органів як таких, нівелює саме поняття правосуддя — саме собою зрозуміло. (До речі: у ситуацію колись, ще в перший свій губернаторський строк, втручався глава облдержадміністрації Валентин Мельничук. Збереглося його розпорядження на користь земляків, котрих виселяють. Природно, на Демшевського цей папір не справив враження.) Але є в цього й інший, неявний бік. Ми либонь не для червоного слівця написали про сім’ї, що розпалися внаслідок конфлікту.

Кожен випадок несправедливості такого роду (а вони не унікальні) робить існування в цій області й у цій країні ще нестерпнішим. Там, де вся система охорони правопорядку, ігноруючи очевидні факти, раптом починає обстоювати право одного, заради наживи перетворити на бомжів кілька сотень законослухняних громадян, вижити просто неможливо. Економічна злочинність як соціальна недуга невиліковна, якщо її перебіг ускладнюється важкими формами корупції.

Симптоми. Недавно пішов із життя доктор медичних наук Анатолій Микитович Груша, котрий багато років очолював чернігівську обласну лікарню. При ньому цей лікувальний заклад залишався одним із останніх у країні потужних медичних комплексів, де хворого не оббирали до нитки, а єдино можливою подякою лікареві вважалися квіти й цукерки. У силу подібних обставин чернігівська обласна була природним конкурентом (якщо не кісткою в горлі) клінікам, де культивувалися інші порядки. Незадовго до смерті (що прийшла по нього після відставки) Груша сказав нам: «Якщо зараз почати красти — лікарні років на п’ять вистачить, великий запас міцності». Не минуло й півроку з цього дня, а засоби масової інформації вже повідомили про критичне становище чернігівської обласної, а також про те, що виконувати свої функції вона більше не може.

Наприкінці вісімдесятих років було припинено містобудівні роботи на південно-західній околиці обласного центру (район Лісковиці). Сталося це під впливом громадськості (яка в ті роки справді могла на щось впливати). Серед супротивників забудови були такі видатні вчені, як академік Дмитро Ліхачов. Аргументом «проти» була шкода, заподіювана сформованому культурно-історичному середовищу. Не братимемо на себе роль арбітрів у тій давній науковій суперечці. Але вийшло все — гірше нікуди! Ні про яке планомірне й контрольоване освоєння цієї території тепер годі й говорити. Район частково й хаотично забудований особняками «нових українців».

Там, де колись не зважувалися зайву жменю піску висипати, стоять чотириповерхові особняки з ліфтами. І тим, хто в них оселився, ніякі академіки вже не указ.

Зашморг (продовження). Спасибі прес-службі обласної прокуратури — запит у справі покійного бухгалтера другої міськлікарні в нас таки прийняли. І ми одержали відповідь. Вона заслуговує на цитування.

«08.04.03 року прокурором м.Чернігова була порушена кримінальна справа за ст.ст. 165 ч.2, 172 ч.2, 84 ч.2 КК України (в редакції 1960 року) стосовно бухгалтера Чернігівської міської лікарні № 2 Щ... Лариси Валеріївни.

В ході дослідчої перевірки було встановлено, що Щ... Л.В., обіймаючи посаду бухгалтера ЧМЛ № 2, виконуючи адміністративно-господарські обов’язки і являючись посадовою особою, використовуючи своє службове становище, скоїла привласнення державних коштів у великих розмірах.

Так, в період з 05.03.00 року по 26.12.00 року Щ... Л.В., зловживаючи службовим становищем, шляхом підробки платіжних відомостей на виплату заробітної плати працівникам лікарні отримала в касі грошові кошти, які витратила на власні потреби.

Всього за вказаний період вона таким чином привласнила та витратила на власні потреби державні кошти в сумі 6994 грн. 84 коп.

В ході розслідування вказаної кримінальної справи було встановлено також, що Щ... Л.В. в період з 01.01.01 року по 01.03.03 року, зловживаючи службовим становищем, шляхом підробки відомостей на заробітну плату, отримала грошові кошти в сумі 71 77 грн.22 коп., які привласнила та витратила на власні потреби.

В зв’язку з цим стосовно неї в ході досудового слідства порушено також кримінальну справу за ст.ст. 191 ч.5, 364 ч.2, 366 ч.2 КК України.

01.05.03 року в с. Києнка, Чернігівського району за місцем проживання було виявлено труп Щ... Л.В.

Згідно з висновками судово-медичної експертизи смерть Щ... Л.В. настала внаслідок механічної асфіксії через повішання. Оглядом місця події ознак насильницької смерті не виявлено.

За наслідками проведеної прокуратурою Чернігівського району перевірки в порушенні кримінальної справи за фактом смерті Щ... Л.В. відмовлено на підставі п.1 ст.6 КПК України, в зв’язку з відсутністю події злочину.

Встановлено, що смерть Щ... Л.В настала внаслідок акту самогубства. Опитані під час перевірки родичі померлої також засвідчили, що Щ... Л.В. неодноразово висловлювала бажання покінчити життя самогубством.

05.06.03 року кримінальна справа стосовно розкрадання грошових коштів шляхом зловживання службовим становищем та підробки документів Щ... Л.В., а також матеріали перевірки за фактом її смерті прокуратурою м.Чернігова були направлені з поданням про закриття кримінальної справи до місцевого суду Деснянського району м.Чернігова.

Постановою вказаного суду кримінальна справа стосовно Щ... Л.В. закрита на підставі п.8 ст. 6 КПК України, в зв’язку з її смертю.

Інші кримінальні справи стосовно службових осіб Чернігівської міської лікарні № 2 органами прокуратури Чернігівської області протягом поточного року не розслідувалися».

Запит було адресовано обласному прокурору. Під відповіддю стоїть підпис його заступника (котрий, як нам відомо, на момент підписання відповіді обов’язки прокурора області не виконував).

Не називаємо ім’я цієї людини лише з однієї причини: не впевнені, що він «підставлений» нам як автор відповіді з доброї волі.

Ми консультувалися з найкращими фахівцями з кримінальних справ: прокурорське послання є юридичним нонсенсом.

Залишимо за рамками статті конфіденційно повідомлену нам інформацію про зовсім інші суми та злочинні схеми: не в наших силах довести чи спростувати її. Не будемо наполягати на правоті людей, котрі говорили нам про фінансове безмір’я в другій міській задовго до окреслених прокуратурою часових рамок події злочину: перевірити сигнал не вдалося, скаржники могли й помилитися.

Досліджуємо лише факти, викладені в офіційній відповіді.

З неї випливає, що бухгалтер розкрадала гроші, підробляючи відомості, протягом багатьох років. Але платіжна відомість — документ суворої звітності, яку підписує також головний бухгалтер і керівник установи. Припустити, що ці особи ставили підписи під фальшивкою не дивлячись, ніяк не можна. Отже, можна говорити про співучасть. А коли так, обвинувачувати в усьому лише Ларису Валеріївну несправедливо. У справі повинні були фігурувати й інші прізвища. Ясна річ, смерть одного з підозрюваних ускладнила б слідство. Але не призвела б до його повного розвалу. (А, можливо, і смерті тоді не було б? Можливо, і помирати Ларисі Валеріївні, якби її смерть не обривала вервечку слідчих дій, не довелося б? Зрештою, 14 тисяч «дерев’яних» — якщо йдеться тільки про неї — людського життя не варті, і щоб у зашморг через такі капітали лізти... Адже Щ. небезпечною злочинницею не вважали, якщо не взяли під варту.)

Та — повіримо, ніби Щ. роками маніпулювала фінансовою документацією самотужки, а начальники платіжні відомості просто підмахували. Навіть таке неймовірне допущення вимагає притягнення їх до відповідальності за обвинуваченням у службовій халатності. (Можливо, крутим казнокрадам названі у відповіді суми здадуться несерйозними, але ж обвинувачення висунуто за дуже серйозними статтями!)

Тим часом у відповіді не говориться, що ці обставини прокуратура вивчила. Одна обвинувачувана. (Людина, як випливає з відповіді, беззахисна, навіть не міський житель). І — одна смерть. Дуже своєчасна для того, щоб закінчити розслідування й забути про все...

А либонь цей випадок Чернігів просто підірвав! Сказати, що в офіційну версію не повірили, не можемо, оскільки ніхто її досі не оприлюднив. Наше видання — перше. Але факт загибелі Лариси Щ. і припинення слідчих дій намертво склеївся в громадській свідомості з іншим фактом. Головлікар другої міськлікарні Володимир Петрович Ф. під слідство не потрапив і в зашморг не поліз. А пішов на карколомне підвищення. Його призначено заступником глави облдержадміністрації з гуманітарних питань.

Він тепер часто виступає на телебаченні. Сфера його діяльності розширилася надзвичайно. Тепер у неї входить практично все — від охорони здоров’я до культури.

Його репутації анітрішки не зашкодила ні смерть бухгалтера, ні моторошнувата слава другої міськлікарні. Про те, як лікують у ній пацієнтів, у котрих бракує коштів, і в яких кримінальних історіях цей медзаклад фігурував, ми писали кілька разів (статті «Патологія», «Правда судді Уоргрейва» й ін.). Те, що Володимир Ф... (за попереднім соціальним статусом, лише головлікар провінційної державної лікарні) — конкретний представник «нової української еліти», свідчить його спосіб життя. Лише весілля доньки за участю знаменитих артистів варте колонки у світській хроніці.

Утім, дуже добре знаючи про це, правоохоронні органи ніколи не виявляли до нього інтересу. А ось справу бухгалтера, чиє життя обірвалося святкового дня, — закінчено й приречено на забуття.

Симптоми. Коли дивишся місцеві телепрограми, виникає непереборне відчуття театру абсурду. Чернігівські керівники дуже полюбляють покрасуватися в кадрі. Це зрозуміло. Незрозуміло, як можна настільки недооцінювати здоровий глузд тих, хто є аудиторією згаданих передач.

«Дзеркало тижня» докладно писало про шизофренічну реконструкцію центрального чернігівського скверу. Ознаками її стали масове вирубування унікальних дерев і знищення улюбленого фонтана чернігівчан. Натхненником акції був міський архітектор Т.Мазур. Виконавцями — її соратники Гагарін і Дєдов (обидва — непрофесійні архітектори, що одержали необмежені повноваження спотворювати стародавнє місто). У статті «Жабки й бабки» було названо і єдину логічно обгрунтовану причину безглуздих дій. Фінансова. Адже гроші байдуже під що відмивати — під будівництво фонтанів чи під їх руйнування...

Недавно — після всього написаного (!) — на міському ТБ показали виступ мера Олександра Соколова. З милою усмішкою він дав наказ архітектору Мазур... побудувати фонтан на старому місці.

При цьому в Чернігові фонтанувала цілком інша субстанція: стався другий за останній час грандіозний прорив каналізаційного колектора. Грошей на заміну зношених комунікацій у місті немає. Ясна річ — на ремонті каналізації нічого не вкрадеш і не відмиєш...

Треба сказати, що поведінка місцевого керівництва, яке при всій «засвіченості» продовжує жирувати, наче нічого й не сталося, психологічно цілком зрозуміла. По-перше, те, що правоохоронні органи не розкрили в нас жодної серйозної справи про корупцію, сповнює впевненістю всіх ділків. А по-друге, той, хто покуштував уседозволеності, зупинитися вже не може. Синдром фаланги. Є така тварина, спроможна жерти, поки не лусне, — і, гинучи, однаково жерти.

Пригадується одна історія. Місцевий чиновник багато років не міг змиритися з зарплатою держслужбовця як із єдиним джерелом доходу. А «розкрутитися» не виходило. У дев’яності, коли російська «братва» поділила між собою ВАЗ і «ліві» «Жигулі» почали продаватися дешевше від собівартості, заходився ганяти з Росії в Україну машини. Коли «штовхав» «Оку» народному художнику, двічі-тричі набавляв ціну. Художник потім гидливо розповідав: «Узяв S... купюри, дві тисячі доларів — і руки затремтіли...» Сьогодні ж S... — один із «батьків міста». У нього в руках — усе.

На Чернігівщині змінилася влада, але не змінилося насправді нічого. Що більше знаєш про справи, скоювані на «малій батьківщині» Президента, то страшніше там жити. Пішла в телеефір обіцянка нового губернатора «повернути за півроку довіру до влади» — і повернулася луною нових кримінальних скандалів. «Слідство завершено, забудьте, ми розібралися, складу злочину немає!» — радісно рапортують охоронці закону. Завершено?! Та ніхто ніякого слідства з приводу сваволі, що коїться в нас, і не розпочинав.

P.S. «Газета «Дзеркало тижня»... звинувачує головного архітектора та міського голову у створенні «кріпкої корупційної спайки»... Відверто говорять автори статті і про хабарництво, яке процвітає в архітектурному управлінні. До речі, забули автори ще написати, як міське управління архітектури зайняло двоповерховий дитячий садок з підлогою, що має підігрів. Ноги — в теплі, вуха — в золоті, руки — в багні... повний комфорт і ніякої відповідальності».

«Сіверщина», 03.10.03.

«Розглянувши клопотання Ніжинської районної ради, підтримане державною адміністрацією, та висновок обласної державної адміністрації... обласна рада вирішила: ...зняти з обліку село Мединщина Талалаївської сільської ради Ніжинського району, як таке, де ніхто не проживає».

«Деснянська правда», 06.09.03.

«З початку року кількість жителів Чернігова зменшилася майже на півтори тисячі чоловік. За даними управління статистики, основною причиною цього є переважання смертності над народжуваністю. Більше людей виїхало з Чернігова в інші області або навіть інші держави».

Обласне телебачення, 08.11.03.