ШЛЯХ ДОДОМУ

Ви гадаєте, звільнити засудженого — це тільки випустити його за колючий тюремний дріт? Ви вже бачите, як він бадьоренько простує до автобусної зупинки, дорогою завернувши в банк, щоб зняти потрібну суму? Це — не наша дійсність. Це — американське кіно!

Звільнення українського засудженого — тривала, копітка справа. Насамперед для персоналу виправних колоній. Клопоти починаються за півроку до виходу. Складаються списки тих, хто має залишити установу. З’ясовують міркування кожного з приводу майбутнього життя. Більшість планує повернутися туди, де й мешкала, до родичів. Інші воліли б податися до жінок, з якими листувалися під час ув’язнення.

Існує цілий Інститут соціального супроводу з місць позбавлення волі. За півроку школа підготовки до звільнення повідомляє про зміни, які сталися на волі. Проводяться рольові ігри «Як отримати паспорт?», «Як стати на облік в Центр зайнятості?», вправи «Правильне користування громадським транспортом», тощо.

За 3 місяці до звільнення посилається запит у місце проживання: чи приймуть там, чи допоможуть з роботою? Якщо відповідь ствердна — складаються документи і виписується звільнений туди, де його пообіцяли чекати.

За 20 днів до виходу сповіщають місцеву кримінально-виконавчу інспекцію при Управлінні внутрішніх справ. На її обліковий нагляд краще стати одразу по приїзді, бо через три дні до прибульця з’явиться дільничний інспектор міліції власною персоною. Крім усього, завітаєш одразу — швидше допоможуть відновити паспорт, прописатися і навіть знайти роботу.

Кишеня кожного, хто відсидів, зберігає довідку про звільнення. Це папірець «замість паспорта» до одержання паспорта. Окрім довідки, кожен отримує відповідний до сезону одяг: свій цивільний (якщо зберігся) або спецодяг. Голими «звідтіля» не випускають. Але й простувати вулицею в тюремній куфайчині не набагато приємніше. Цю проблему допомагає розв’язати ряд благодійних та релігійних організацій. Вони вдягають народ, що звільнився, в гуманітарний одяг.

Крім довідки і пристойного (а інколи дуже навіть екзотичного) «секонд хенда», звільнений одержує чесно зароблені гроші. З колонією ще має поталанити, бо робота є не завжди і не всюди. При успішному збігові обставин: істотних замовленнях на футбольні м’ячі, дерев’яні піддони, дитячі ліжка, а в Березанській установі — на зернокидачі М-16, можна отримати аж 6 тис. гривень. Частина заробленого одразу витрачається на квиток. Але зрозуміло, що за копійки по Києву не проїдешся, а буває — треба дістатися і до Криму. Залишається надія на Фонд матеріальної допомоги. Це гроші, що існують у пенітенціарній системі спеціально на такі випадки. Звільненому можуть виписати проїзний квиток до місця прямування, звісно, в межах України.

Втім, разом з українцями в колоніях чекають закінчення свого терміну жителі близького й далекого зарубіжжя. Якщо іноземець заробив менше, ніж коштує його квиток, за межі України відсилається повідомлення про приїзд звільненого. Тут уже всі сподівання на родичів. У нинішньому році «грати» залишав білорус, що був ув’язнений ще за часів Радянського Союзу, розповів «ДТ» заступник начальника Управління Департаменту з питань виконання покарань у Київській області Ігор Андрушко. До організації звільнення підключилася сім’я. Надіслали йому «зайчики» і підтвердження, що чекають. Управління Департаменту з питань виконання покарань у Київській області оплатило дорогу до кордону.

А ось відправка до кордону людей з Афганістану або Китаю проблеми не вирішить. Тоді Департамент направляє звільненого до посольства з проханням забрати свого громадянина.

На цьому турбота про звільненого не закінчується. Традиційно йому видається сухий пайок, але якщо їхати далеко — вишукуються гроші на добове харчування. Як правило, йдуть вони на те, чого «100 років не їв»: морозиво, банан, пляшку пива, а хто нітрохи не виправився — витрачає на горілку й «гуляє» — з усіма можливими наслідками.

Дорога додому таїть й інші небезпеки. В очікуванні потяга вчорашні засуджені не раз ставали жертвами «вокзальних хлопців». Ті дуже швидко вираховують немісцевого, підпоюють і відбирають зароблені гроші. Дивно, але жертвами однаково часто стають і недосвідчені «салаги», і ті, хто не раз відсидів та має великий кримінальний досвід.

Однак це — не найбільша халепа для тих, хто відсидів. Зазвичай набагато гірше те, що очікує їх «удома». В Херсонській області, наприклад, 90% звільнених не знаходять роботи. Це раніше на заводах були заброньовані робочі місця для тих, хто виправився, їх без проблем селили в гуртожитки. Сьогодні з роботою там таланить одиницям (3%). Центри зайнятості намагаються прилаштувати звільнених, але чекати, поки з’явиться вакансія, без грошей і житла важко. Результат передбачуваний — нові злочини. В Київській області проблему частково вирішує близькість столиці — вантажників та розповсюджувачів реклами ніколи не буває забагато.

Працівники столичного управління Департаменту з питань виконання покарань розробляють програму зайнятості населення на 2002 рік. Один з її пунктів: «Сприяти першочерговому працевлаштуванню на заброньовані місця людей, що відбули покарання в місцях позбавлення волі». Роботу пропонують в основному на виробничих об’єктах. Статистика свідчить: за 9 місяців з установ Київської області «вийшло» майже 2,5 тис. людей. Скористалися пільгою працевлаштування — 314. Звісно, дуже мало, але на 24 звільнених більше, ніж у 2000 році.

Нині свою допомогу пропонують центри адаптації та деякі церковні громади. У Львові, наприклад, уже 6 років цим займається громадська організація «Регіональний центр соціальної адаптації». Тут є притулок на 40 місць для сиріт і самотніх, що звільнилися з місць ув’язнення. Працівники центру постійно збирають інформацію про всіх звільнених сиріт та самотніх і починають готувати їх до життя на волі задовго до звільнення: відновлюють необхідні документи, надають психологічну допомогу, збирають одяг.

Влада передала колишню ракетну базу неподалік містечка Броди притулкові. Адреса теж дісталася в спадок, від військових: Львівська область, містечко Броди, об’єкт 580. Влада віддала ще й 12 гектарів землі, на якій колишні засуджені виростили сад, побудували теплиці, тваринницьку ферму, пекарню, обладнали майстерню з ремонту автомобілів і столярний цех. У такий спосіб вони самі собі забезпечують проживання у притулку. І зовсім непогано забезпечують: тут є їдальня, медичний пункт, працюють юристи, психологи, У кімнатах на 2-3 місця підопічні центру живуть від трьох місяців до одного року. За цей час їм допомагають знайти постійну роботу та житло. Протягом року через притулок проходить у середньому 300 чоловіків та жінок старших 18 років.

Притулок популярний в Україні. Там чимало прибульців із західного, східного та південного регіонів.

У Київській області також є центри соціальної адаптації. Два чоловічих та один жіночий функціонують завдяки благодійній релігійній організації «Наріжний камінь». Щоправда, тут усе не так утопічно. Можливості займатися виробництвом немає. Проте є невеличке господарство «для душі». А працівники центру допомагають розв’язати нагальні проблеми: отримати документи, освіту. Офіційно адаптовані під притулки три залишених будинки. Всього там близько 40 місць. Окрім приватних центрів, є один відділ для звільнених у державному будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів. Він вміщує 70 осіб, що виправилися. Відділ прагнуть розширити до 110.

Цифра дуже незначна. В Київській області 7 режимних установ, близько 10 тис. ув’язнених, у тому числі багато сиріт, яких ніхто ніде не чекає. Тому в планах — організація ще одного центру. Частково на фінанси Міжнародного фонду «Відродження» у рамках проекту «Реформування пенітенціарної системи в Україні». Спочатку обговорювалося створення державного центру, але держава чомусь не перейнялася долею звільнених. (До речі, зараз у країні 22 центри соціальної адаптації і тільки 2 з них — державні.) Тож сьогодні його створенням опікується громадська організація інтелігенції м. Києва «Київ — рідний дім». Її представники вже обстежують усі колонії області, вираховують кількість потенційних клієнтів, цікавляться професіями засуджених, о якій порі року звільняються. Все це для того, щоб підрахувати місця, з’ясувати питання орендної плати, запустити виробництво.

В Україні планується створити 25 державних центрів соціальної адаптації та будинків реабілітації для самотніх звільнених. По одному в кожній області. Про них уже піклуються в Харкові, будують такий центр і в Чернігівській області. І це має бути тільки початок, адже режимних установ у країні — 180. Статистика свідчить, що серед підопічних таких центрів рівень рецидивів у 5 разів нижчий за середній. Для сиріт, що відбувають термін, такий притулок — реальний шанс повернутися до нормального життя.