РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ У СПРАВІ ПРО ЗАБОРОНУ ДІЯЛЬНОСТІ КОМПАРТІЇ — ПОМИЛКОВЕ ВВАЖАЄ ЙОГО КОЛИШНІЙ ГОЛОВА ІВАН ТИМЧЕНКО

В останні дні минулого року Конституційний суд України ухвалив рішення, на яке зацікавлені сторони очікували протягом декількох років. КС визнав неконституційними укази президії Верховної Ради про тимчасове призупинення і заборону діяльності Компартії.

Однак уже 4 січня цього року у зверненні до «одновірців» і всіх громадян України керівники Компартії, торжествуючи перемогу, попутно не забули у черговий раз висловити претензію до судді Конституційного суду Івана Тимченка. Мовляв, з його вини провадження у справі не відкривалося цілий рік. Але, як виявилося, Іван Тимченко не тільки не має стосунку до затягування даної справи, а й гадає, що вона не могла розглядатися КС у принципі.

Звертає на себе увагу також той факт, що проти рішення проголосувала третина суддів. Тому «ДТ» звернулося до Івана Тимченка з проханням пояснити свою позицію і розповісти про юридичні аспекти цієї гучної справи. Розповідь Івана Тимченка цікава ще й тому, що читачам представляється ексклюзивна можливість ознайомитися з точкою зору судді, котрий не лише наважився мати, а й обстоювати свою думку, що трапляється нечасто. Крім того, це можливість нехай зовсім трохи, та все ж відкрити завісу, за якою Феміда зважує усі «за» і «проти», хоч це видовище і не з приємних. Ну і головне: якщо виходити з аргументів Івана Тимченка, то не можна не замислитися, куди ж іде судова система України, якщо орган такого рівня, болісно довго вивчаючи проблему, у результаті похапцем ухвалює дуже спірне рішення з питання, яке він узагалі не правомірний розглядати?

— Якщо говорити про саме рішення Конституційного суду, то я вважаю його таким, що абсолютно не відповідає Конституції України 1996 року. І мова не про те, що Конституційний суд перевищив тут свої повноваження, — він узагалі вийшов за їхні межі.

— Тобто, на вашу думку, дана справа взагалі не могла бути предметом розгляду в Конституційному суді?

— Так, вона не мала бути предметом розгляду в суді. А якщо вже провадження і відкрили, то все вказувало на те, що його треба було припинити. Однак сталося інакше, в основі чого — різні чинники. Зокрема, те, що остаточне рішення у справі все ж приймалося поспішно. Як же — стільки років розглядали справу, треба ж нарешті прийняти якесь рішення... Це один мотив. Крім того, я не можу виключити впливу на позицію суддів того, що обираються вони усього лише на дев’ять років. Ставши суддею КС, він утрачає попереднє місце роботи (наприклад, якщо прийшов у КС із Верховного суду) і в 50 чи 60 років, коли досяг професійних висот, залишається не при справах. Тому не позбавленими логіки є припущення, що прозвучали в пресі, про те, що дехто із суддів пов’язує своє майбутнє з депутатством у Верховній Раді за списком Компартії.

Однак рішення КС у будь-якому випадку має сприйматися як рішення суду. Показово, що після нього почало мусуватися питання про майно Компартії. Тут слід зазначити один суттєвий момент. Йдеться про Компартію, зареєстровану саме 22 липня 1991 року. Але 26 серпня її діяльність було припинено, а вже 30 — заборонено. Партія проіснувала трохи більше місяця. Якщо і можна говорити про якесь партійне майно, то лише про те, що було придбано цією партією за даний період — один місяць і чотири дні.

— Які, на ваш погляд, наслідки рішення КС?

— Рішення потрібно приймати таким, яким воно є. У цілому ж, очевидно, для України, для суспільства воно матиме негативні наслідки. Насамперед, для іміджу держави, іміджу судового органу. Я вважаю це рішення помилковим. Гадаю, що це перше такого роду рішення КС, і сподіваюся, що останнє.

— Перш ніж перейти до аргументів, які дозволяють вам висловлювати настільки жорсткі оцінки, одне запитання. Вас неодноразово звинувачували в затягуванні розгляду цього питання в КС, а також дорікали в тому, що ви порушили норми суддівської етики, оскільки нібито не мали морального права розглядати дану справу...

— Це питання взагалі образливе для мене як для судді. Водночас деякою мірою воно має бути неприємним для П.Симоненка, котрий очолює Комуністичну партію України. Адже має бути неприємно дивитися в очі суддям у присутності інших людей і говорити неправду. На жаль, люди іноді не гребують жодними методами для досягнення своїх цілей.

У відкритому листі голові КС, опублікованому в «Голосі України» за підписом П.Симоненка, С.Гуренка і Г.Крючкова, стверджується, що я, працюючи свого часу в апараті ВР, «був причетний до підготовки документів про заборону діяльності Компартії України і за всіма нормами судової етики мусив заявити про свій відвід від участі в справі (як це зробили судді П.Мартиненко і М.Козюбра)». Двоє суддів узяли самовідвід із тієї причини, що колись вони давали висновок щодо названих указів президії Верховної Ради. До речі, я не вважаю, що вони були зобов’язані так чинити, оскільки досліджували дане питання як наукові працівники.

Отже, П.Симоненко в ході розгляду справи на відкритому пленарному засіданні суду зробив офіційну заяву, стверджуючи, що я мав стосунок до підготовки указів. Я пишався б такою місією, але чого не було, того не було. І коли солідна людина, посадовець — П.Симоненко заявив, що мене з цієї причини навіть відкликали з відпустки, мені довелося звернутися в архів Верховної Ради, аби документально підтвердити: ніякого відкликання з відпустки не було, і така інформація не відповідає дійсності. Взагалі-то, коли в подібному контексті згадується ім’я конкретного судді, обговорюється його позиція, це називається спробою вплинути на суддю, на суд, що заборонено Конституцією.

— У зверненні до комуністів і всіх громадян України від 4 січня 2002 року С.Гуренко і П.Симоненко стверджують, що з вашої вини конституційне провадження у цій справі не відкривалося протягом року.

— Не лише С.Гуренко і П.Симоненко, а й багато інших мають неправильне уявлення про те, якою є роль голови Конституційного суду. У судовій системі немає керівників. Голова КС лише організовує роботу суду, діє як адміністратор. На відміну, наприклад, від Компартії, де керівник дійсно — «над панами пан», чи, якщо завгодно, товариш над товаришами, словом, головний комуніст. І те, що сказав він, повторюють члени ЦК і т.д. Посаду голови суду, у тому числі Конституційного, не можна міряти такою ж міркою. Якби я як голова намагався якимись адміністративними заходами вплинути на суддю, це було б розцінено цілком однозначно — як порушення Конституції.

У нас існує цілком чітка ієрархія розгляду будь-якої справи. І якщо говорити про вину, то можу сказати, чия вина тут може бути. Як випливає з контрольної картки проходження цієї справи, вона вивчалася в колегії, і було призначено суддю-доповідача. А голова суду не має жодних повноважень для втручання в подальший процес — підготовку суддею-доповідачем матеріалів справи. Лише через рік після отримання конституційного подання колегія направила матеріали на розгляд судом для прийняття остаточного рішення — відкривати провадження у справі чи відмовити в його відкритті. Пізніше, на початку квітня 1998 року, суд призначив правову експертизу.

І лише в жовтні 1998 р., отримавши цю експертизу, суд відкрив провадження у справі. А судді-доповідачу варто було б сказати, що це він розсилав численні листи в різні установи із проханням дати висновки, зокрема, про нормативність даних указів, а отже, що саме він затягував розгляд справи. Так було б чесно. З мого ж боку жодної затримки не було. Природно, після того як усі матеріали нарешті роздали суддям, знадобилося чимало часу для їхнього вивчення. Тим більше, що було зібрано дуже багато матеріалів, які, як виявилося, узагалі не були потрібні суду. Але їхня кількість мала ефектний вигляд, як жодна справа. Однак саме через такий тривалий період зі збору матеріалів і, відповідно, вивчення їх суддями, розгляд справи по суті суд почав лише в лютому 1999 року.

— У зв’язку з усім вищевикладеним чи не збираєтеся звернутися до суду?

— Офіційні заяви, подібні до тих, які дозволив собі керівник Компартії, трактуються за нашим законодавством як образа честі й гідності людини. У таких випадках варто звертатися до суду загальної юрисдикції, і, звісно, порушувати питання про відшкодування моральних збитків. Сьогодні я ще не прийняв остаточного рішення з цього питання.

— А якщо ви усе ж звернетеся до суду?

— Ну, якби він ухвалив рішення на мою користь, у тому числі і про відшкодування моральних збитків, то всю суму я обов’язково передав би комуністам — політичним в’язням, репресованим власною партією і реабілітованим згодом. Гадаю, це було б правильно.

— Повертаючись до рішення КС, із чим ви категорично не згодні?

— Що стосується самого рішення суду, то навіть не знаю, із чого почати, позаяк виникає багато запитань. Але ключове — чи є ці укази нормативними. Конституційний суд може розглядати лише нормативні акти органів ВР. У даному випадку КС дійшов висновку, що ці укази — нормативні акти, оскільки діють і сьогодні. Але це не відповідає дійсності.

Події, що відбулися після 30 серпня, терміну закінчення дії указу, суд узагалі не повинні цікавити. Він не повинен на них посилатися, оскільки ми обмежені указом президії про заборону діяльності Компартії. В указі були два пункти — про заборону діяльності Компартії і про прийняття майна на баланс відповідних державних органів. Діяльність заборонено, майно на баланс передано, на цьому указ вичерпав свою дію — про яку невизначеність у часі може йти мова? Потім ухвалили закон про обертання партійного майна на державну власність. Але цей закон було ухвалено не на виконання указу президії ВР, а щодо майна, котре вже перебувало на балансі державних органів. Ось що має принципове значення.

До речі, хотілося б, аби свою точку зору на це питання висловили міжнародні експерти. А взагалі, дане рішення Конституційного суду я запропонував би для вивчення студентам юридичних факультетів, щоб вони могли попрактикуватися і з’ясувати, чи дійсно цими указами було створено норми права в їхньому узвичаєному розумінні.

Іншим наріжним питанням є таке: чи вийшла президія Верховної Ради за межі своїх конституційних повноважень? Підкреслю — це питання взагалі не могло бути предметом дослідження Конституційним судом. Адже в Конституції 1996 року, із яким усе «звіряє» КС, такого органу, як президія ВР, немає. Водночас не в компетенції КС вивчення питання про те, чи відповідають дії президії ВР Конституції 1978 року.

Однак у мотивувальній частині рішення суду говориться, що президія ВР узяла на себе повноваження слідчих і судових органів. Я вважаю, що президія ВР не брала на себе чужих повноважень.

У порядку здійснення — хочу на цьому особливо акцентувати увагу — конституційного контролю, що відноситься до її функцій, президія ВР проводила різного роду перевірки, приймала за їхніми результатами рішення, але ніколи не йшла мова про те, що в такий спосіб створюються норми права, тобто якісь загальні правила. Укази, про які ми говоримо, не є нормою права. Так само, як застосовувані контролюючими органами, слідчим чи судом запобіжні заходи, що дозволяють уникнути приховання злочину. Наприклад, арешт майна, підписка про невиїзд, застава, накладення арешту на банківські рахунки, заборона здійснення певних фінансових операцій. Це робиться з метою забезпечення розслідування справи, що ніяк не означає створення норм права. У даних указах із метою забезпечення розслідування прийняли рішення, зокрема, про тимчасове призупинення діяльності Компартії. Було прийнято рішення про вилучення партійних архівів, документів, що можуть розглядатися як докази. Це не норма права, це запобіжний захід. Було також вирішено заборонити партійним органам або підприємствам усі фінансові операції, у тому числі й валютні, і передати всі кошти на збереження Національному банку. Це також не норма права.

Указом від 30 серпня президія ВР ухвалила рішення про заборону діяльності Компартії. Це — не норма права, про що в мотивувальній частині рішення суду нічого не сказано. У цілому там ідеться про те, що указ — нормативний. А про те, що це акт застосування права, у рішенні суду немає ні слова. Але факти — уперта річ. Адже ВР АРК, усім місцевим радам слід було, відповідно до указу, прийняти на баланс майно Компартії. Тобто держава ще не взяла його собі. Оскільки діяльність Компартії було заборонено, майно слід було зберегти і вирішити, як розпорядитися ним далі у встановленому законом порядку. Таким чином, після 30 серпня укази ВР вичерпали свою дію: Компартію було заборонено, її майно прийняли, як уже говорилося, на баланс державних органів. І посилання на те, що ці укази діяли тривалий час і на їхній підставі приймалися інші акти, — абсолютно безпідставні.

— Як ви вважаєте, чому ваші аргументи не переконали колег?

— Оскільки, як я казав, розгляд справи затягся, багато суддів ніби заздалегідь визначилися щодо своїх позицій у цій справі і просто не прислухалися до аргументів, які обгрунтовують іншу позицію. Надані мною докази, що займали близько 15 сторінок, узагалі судом не розглядалися. Але це — справа суду.