Приватна справа

Поділитися
30 серпня минулого року Анатолій Бохан та Олексій Чумак близько 17-ї години разом із Володимиром Гор...

30 серпня минулого року Анатолій Бохан та Олексій Чумак близько 17-ї години разом із Володимиром Гордієнком, злегка «остограмившись», сиділи на агітмайданчику на вулиці Залізничній у Лубнах, знічев’я палили цигарки і «травили» анекдоти.
Описуючи подальші події у скарзі на ім’я судді Лубенського міськрайонного суду В.Яценка, Анатолій Бохан розповідає, що до них підійшов незнайомець із пляшкою горілки й запропонував скласти їм компанію. Хлопці погодилися й попрямували до порожнього будинку поруч, де на імпровізований стіл виставили рештки горілки у своїй пляшці та нехитру закуску — зірвані тут-таки в садку яблука. Випили по першій. Другу хильнули вже без Гордієнка, бо той вийшов із будинку. І тут, за словами Анатолія Бохана, новоприбулець Вадим Глушко (ім’я та прізвище з етичних міркувань змінені) почав до нього чіплятися з непристойною пропозицією. Такого нахабства Анатолій не стерпів і «заїхав» залицяльнику в пику. Захищати чоловічу честь товариша кинувся й Олексій Чумак.
Глушко став просити молодиків, щоб не били й зберегли все у таємниці, запропонувавши відкупного: 20 гривень на випивку та закуску. Хлопці пристали на цю пропозицію, й усі четверо попрямували до садиби Глушка, що містилася на тій-таки Залізничній вулиці.
Та Глушко замість грошей виніс... сокиру. «Аргумент» більш ніж переконливий. І Олексій з Анатолієм швидко ретирувалися, тим паче що співмешканка Глушка зчинила страшенний лемент. Більше до Глушка вони не приходили і з ним не спілкувалися.
Стандартний сценарій
16 вересня 2004 року Анатолій Бохан, ідучи на вулицю погомоніти з сусідами, не думав, що більше додому не повернеться. На вулиці з’явився міліцейський «бобик», і дільничний інспектор Юрій Павлюк, поманивши пальцем, забрав Анатолія.
Коли Анатолій не прийшов додому, звичайно, рідні почали хвилюватися. Його сестрі Наталії у міліції сказали, що Анатолій перебуває під адмінарештом. Копію постанови суду видати відмовилися. Вона отримала її в суді. Там чорним по білому було написано, що суддя Лубенського міськрайонного суду В.Чабаненко, розглянувши матеріали Лубенського МРВ УМВС, встановив, що «16.09.2004 р. о 16.20 год. в м.Лубни на вул.Залізничній гр-н Бохан А.Г., перебуваючи в нетверезому стані, висловлювався нецензурними словами, на зауваження не реагував. Бохан А.Г. свою вину визнав. Його вина підтверджується матеріалами справи. Своїми діями він скоїв дрібне хуліганство і, враховуючи обставини скоєного та відсутність коштів для сплати штрафу, повинен нести відповідальність у вигляді адмінарешту». Суддя заарештував молодого чоловіка на п’ять діб. Які ж матеріали справи підтвердили його вину — не відомо. В документі про них жодного слова.
Наталя спочатку було подумала, що її брат напідпитку справді щось утнув. Але сусіди, які стали свідками затримання Анатолія, розповіли, як усе було насправді, і вона почала губитися у здогадах: навіщо й кому знадобилося затримання брата.
Рідним це стало зрозуміло пізніше, коли Анатолій не прийшов додому навіть по закінченні терміну адмінарешту.
Правий той, у кого більше прав
Як пише Анатолій Бохан у своїй скарзі на ім’я судді Яценка, вже наступного дня по затриманні, після винесення постанови суду про адмінарешт, дільничний Павлюк привів його у свій кабінет, туди невдовзі зайшов і Глушко. Дільничний повідомив Анатолію, що Глушко подав на них із Олексієм Чумаком заяву про нанесення тілесних ушкоджень, і сказав, що із сусідом краще домовитися. За словами Анатолія, Глушко на пропозицію відкупу відповів, що витратив великі кошти на лікування та час на стояння в черзі до лікарів і що Бохан із Чумаком сидітимуть у в’язниці.
Батько Анатолія, Григорій Петрович Бохан, розповів, що, звісно, ще не знаючи достеменно, що трапилося і чи винен насправді його син, теж мав розмову з В.Глушком стосовно відкупу. Глушко зажадав шість тисяч гривень. Таких грошей у пенсіонера-інваліда не виявилося. І маховик «правосуддя по-лубенському» почав розкручуватися.
Адвокат Людмила Нікітенко, яка вступила у справу через кілька днів після затримання А.Бохана, розповіла його батькові, що син дуже побитий і скаржиться на те, що зізнання на користь Глушка дільничний разом із колегами вибивали з нього палицею та ногами, підвісивши на лома. За словами Анатолія, Павлюк своєю рукою написав його «зізнання», яке він підписав, не маючи вже сил терпіти тортури.
Втім, ні Анатолію, ні його батьку адвокат не запропонувала одразу ж написати відповідну скаргу до прокуратури з вимогою направити Анатолія на судмедекспертизу, щоб зафіксувати нанесені тілесні ушкодження. Як юрист Людмила Нікітенко, безумовно, знає про кримінальну відповідальність за приховування інформації про скоєний злочин, але не повідомила прокуратуру про злочин.
Лише через кілька місяців сестра Анатолія надіслала скаргу в УМВС України у Полтавській області та у прокуратуру. Якою була відповідь, не важко здогадатися: ні колеги-правоохоронці, ні працівники прокуратури не знайшли (а чи шукали?) підтверджень застосування недозволених методів досудового слідства з боку працівників лубенської міліції. Не подобається відповідь — оскаржуйте у суді.
Звісно, у суді Анатолій Бохан почав наполягати на тому, що його «зізнання» були вибиті з нього катуваннями. Навіть написав на ім’я судді В.Яценка письмову скаргу. Але суддя до уваги її не взяв. Про це свідчить вирок, винесений ним 22 червня вже нинішнього року.
Суд добачив у зміні показань підсудних спробу ухилитися від відповідальності за скоєний злочин. Суд розцінив підстави нанесення підсудними Глушку легких тілесних ушкоджень як надумані й такі, що не знайшли свого підтвердження. Тобто суд не повірив у те, що Глушко чіплявся до Бохана з сексуальними домаганнями.
Суд не повірив і свідкам — мешканцям тієї ж Залізничної вулиці, котрі у судовому засіданні засвідчили, що Глушко напідпитку чіплявся до одного з них із непристойними пропозиціями. Не повірив суд і зверненню 45 жителів Залізничної та прилеглих вулиць, котрі на сходці засвідчили й скріпили своїми підписами, що конфлікти, аналогічні конфлікту з Боханом, у Глушка, який живе тут лише років п’ять, непоодинокі.
За років два до цього був схожий конфлікт із Віктором Заболотним (ім’я та прізвище змінені). І той розповів, що одного разу Глушко, якого він бачив на вулиці, але не був із ним знайомий, сам прийшов у його дім із пляшкою горілки, запропонувавши випити для знайомства. А опісля запропонував зайнятися «чоловічим коханням». Не важко уявити реакцію традиційно орієнтованого чоловіка, підігрітого спиртним, принесеним «добрим сусідом». Віктор зізнався, що таки добре надавав Глушку: судмедекспертиза (СМЕ) засвідчила тілесні ушкодження середньої тяжкості, а не легкі, як у випадку з хлопцями. Глушко тоді теж звернувся із заявою в органи внутрішніх справ. А оскільки Віктор саме збирався одружуватися, то відкупився від Глушка, який почав його шантажувати, віддавши тому гроші та меблі з хати.
До речі, у скарзі 45 мешканців вулиці йшлося не тільки про сексуальні домагання Глушка до осіб однієї з ним статі. Скаржаться люди й на те, що їздить вулицею на своєму авто в нетверезому стані, вихваляючись (цитую скаргу): «Я з половиною вулиці пересудився і ще половину вулиці покараю або пересаджаю. У мене четверо дітей; двом я вже хати купив, то ще двом треба купити».
Тож припущення про досить оригінальний «бізнес» на сусідах не позбавлене підстав.
Суд нескорий, суд неправий?..
Суд чомусь не піддав жодним сумнівам свідчення Глушка, який сказав, що 30 серпня 2004 року близько 17 години ішов собі вулицею, побачив Бохана, Чумака та Гордієнка, які сиділи на агітмайданчику. Зверніть увагу, Глушко підтвердив, що сам підійшов до хлопців. Далі ж його версія кардинально розходиться з показаннями Олексія й Анатолія. Він стверджує, буцімто під час розмови Гордієнко заявив, що порожня садиба, розташована поблизу, належить йому. Глушко начебто висловив бажання придбати її, і вони разом з ним увійшли в будинок. Потім туди ж, за словами Глушка, зайшли Бохан із Чумаком, запитали, чи є в нього гроші, а оскільки їх не виявилося, почали його бити. Щоб припинити побої, він нібито запропонував їм гроші. Для цього всі четверо вирушили до Глушка додому, а коли прий­шли, той втік у будинок. Тоді хлопці зчинили сварку з його співмешканкою, а коли вона пригрозила викликати міліцію, перестали скандалити й пішли собі. В міліцію Глушко звернувся не відразу, мовляв, думав, що Чумак із Боханом прийдуть і попросять вибачення.
В основу вироку покладені, крім свідчень Глушка, і свідчення його співмешканки та жінки, яка 30 серпня 2004 року була у неї в гостях, які бачили під воротами трьох молодиків. Але хіба вони щось можуть свідчити про мотиви «п’яних розбірок»?!
До речі, Гордієнко у суді не був допитаний, тобто версія Глушка щодо причин бійки у порожньому будинку не підтверджена. Отже, Глушку повірили на слово? І якщо вже слово проти слова, то чому не повірили словам двох обвинувачених, які між собою навіть теоретично не могли змовитися?.. Та й ст.62 Конституції України поки що ніхто не скасовував. А вона стверджує, що «...Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом або на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».
Також Глушко стверджував, що лікувався від отриманих ушкоджень тривалий час. Посилається на висновок судово-медичної експертизи від 15.11.04 р., яка нібито виявила у нього «гематому вуха, синці під оком, крововилив у білкову оболонку лівого ока, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров’я». Яким чином Глушку вдалося на два з половиною місяці після бійки «законсервувати» синці? Адже навіть студент-медик другого курсу знає, що еритроцити у будь-якому крововиливі, які й дають синюшність, розпадаються через 20 днів. А щоб синець «протримався» 75 днів — це схоже на фантастику! Або на фальсифікацію. Якщо ж судмедексперти справді побачили на обличчі Глушка синці, то чому у них не виник сумнів стосовно терміну отримання тілесних ушкоджень? Адже потерпілий не надав жодних підтверджень того, що вони з’явилися саме 30 серпня 2004 року.
Не зрозуміло, як суддя, зважаючи на такі суперечливі обставини, міг кваліфікувати дії Бохана і Чумака за статтею «вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров’я особи», коли йшлося про 20 гривень і навіть сумнівний акт СМЕ свідчив лише про «легкі тілесні». І, попри такі обставини, визнати за необхідне тримання під вартою, тобто у СІЗО, стільки місяців, наче особливо небезпечних для суспільства злочинців, витрачаючи на їх утримання гроші платників податків, тобто наші з вами!
Як могла Лубенська міжра­йонна прокуратура підписати кримінальну справу для розгляду в суді й підтримувати обвинувачення, коли суть справи (як не крути і які б мотиви не були), що під час пиятики двоє дали «в око» третьому?
До того ж Глушко не заявляв цивільного позову про відшкодування матеріальних збитків на лікування. Він просив суд стягти з Чумака та Бохана на його користь 22 гривні 29 копійок за проведення судово-медичної експертизи, 8 тисяч гривень моральної шкоди та 400 гривень за послуги адвоката.
«Іменем України»
Органи досудового слідства дії А.Бохана та О.Чумака кваліфікували за ч.2 ст.187 Кримінального кодексу України (розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна). Втім, суд перекваліфікував їхні дії за ч.3 ст.189 КК України (вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, позбавлення волі — від 5 до 10 з конфіскацією). Як розумієте, хрін від редьки не солодший.
22 червня 2005 року Бохана і Чумака було засуджено кожного на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією половини особистого майна. А на користь Глушка із засуджених має бути стягнуто за нанесену матеріальну шкоду 22 гривні 29 копійок, за моральну шкоду — три тисячі гривні.
— Не по-людськи обійшлися з хлопцями, — таку думку жителів вулиці висловила Ніна Харіна. — Про це люди говорили на зібранні у березні нинішнього року. Нас там зійшлося близько сімдесяти. Глушка, на жаль, там не було, прийшли дільничні інспектори. Їм, зокрема, ми поставили запитання про законність затримання Анатолія 16 вересня минулого року. Однак ясної відповіді не отримали. Ми дуже довго чекали суду. І обурені, що показання свідків на користь хлопців не були взяті судом до уваги.
Такої ж думки й Ірина Ватуля, й інші сусіди, які активно стали на захист Анатолія та Олексія. Всі вони висловлюють одну й ту ж саму думку: якщо винні — треба карати, але по закону і по совісті. А яка ж тут вина хлопців, коли буцімто потерпілий сам провокував бійку?
Рішення суду першої інстанції чекали довгих вісім місяців, засідання багато разів відкладалися з різних причин. Не витримавши горя, померла від інсульту 65-річна мама Анатолія — Антоніна Михайлівна. Інсульт перенесла й мама Олексія Чумака. Григорію Петровичу Бохану, батькові Анатолія, інвалідові другої групи, як сказали лікарі, потрібна операція. Та чи до власного здоров’я йому тепер, коли Анатолій, перебуваючи в тюремній ізоляції, захворів на туберкульоз?
Втім, Вадим Глушко почувається вельми комфортно і, за свідченням сусідів, продовжує тероризувати вулицю. Тепер, зокрема, найбільше «перепадає» подружжю Різників. Лариса та Сергій уже неодноразово, але безрезультатно, викликали міліцію з тим, щоб їхню сім’ю захистили від нападок нетверезого Глушка.
Лариса написала вже дві заяви в міліцію, однак реакції поки що ніякої. Втім, минулого тижня Ю.Павлюк сказав їй, щоб узагалі до нього більше не зверталася...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі