ПИЛЬНУЙ!

Уявіть ситуацію. Передсвятковий ринок — барвисті палатки, лотки, багатолюддя, штовханина, вигуки: «Гарячі пиріжки!», «Свіжі газети!», «Засоби від тарганів, мурах, пацюків, мишей». А хтось політизований: «Від гаранта немає?» «Нє-є!» — сміється оката таргановигубниця. Ви в очікуванні свята, купуєте то одне, то п’яте, то десяте. У якусь хвилину хочете розплатитися, скажімо, за мандарини. Шукаєте гаманець, згадуєте, що похапцем засунули його в пакет, здається. Чи в кишеню?.. Немає гаманця! Свято затьмарене, це як мінімум.

Кого з нас не обкрадали! Як на мої особисті враження, таких людей у природі немає. У садку, у школі, в армії... Пригадую обшук у піонертаборі, шукали чийсь годинник; в армії, у першій лазні в мене поцупили чоботи; на заводі в товариша — шапку; у сусідки на лоджії джинси «всохли»... Практично в усіх жінок, котрих я запитував, бодай один раз крали (чи намагалися вкрасти) гроші з кишені або сумочки. А одній ліричній поетесі чомусь хронічно не щастить — частенько на ринку без гаманця залишається. І ось — знову свята.

В.о. начальника відділу оперативного обслуговування ринків Придніпровського району Черкас Володимир Сиротюк: «Можна не сумніватися, у передсвяткові дні всі злодії, весь кримінальний світ націлений на ринки, туди, де багато людей і багато грошей. Крадіжки в основному в передсвяткові й вихідні дні.

— Про що не зайве нагадати громадянам, котрі відвідують ринки?

— Усе всім відомо. Бажано завжди пам’ятати: не можна тримати гаманець на видноті, він не повинен стирчати з кишені чи в пакеті, який дуже легко розрізати, а то й просто надірвати пальцями... Громадяни потерпають через свою безтурботність і розсіяність. Приблизно 70% кишенькових крадіжок відбувається саме через це. Слід пам’ятати: злодіями часто бувають пристойно одягнені люди, на яких і подумати важко, що вони цим промишляють. У середньому ми щодня реєструємо дві-три кишенькові крадіжки.

Розмова переривається. У кімнаті міліції з’являється засмучена жінка. Суть події: вийшла з банку — висмикнули сумочку, на бігу за частку секунди витягнули гроші (600 доларів), кинули сумочку; зникли... Грабіж серед білого дня. Почали з’ясовувати прикмети. Підозра впала на чоловіка, якого міліція сьогодні вже бачила на ринку й намагалася за ним стежити. Але той, з’ясувалося, не в тім’я битий, двічі розвертався на 180 градусів, ішов на детективів лобом у лоб — помітив стеження. Довелося відстати. Міліціонери почали телефонувати до управління, щоб надіслали машину. Додзвонювалися довго. Я попутно з’ясував, що в оперативному відділі лише чотири людини, а ринків (у тому числі два найбільших у місті) — п’ять. І ще заодно про проблеми.

Головна складність у викритті злодія — не вистачає бази свідчень. Затримати на гарячому кишенькового злодія дуже складно. Немає доказів — доводиться відпускати. Тут могли б відіграти позитивну роль показання свідків. Підприємці-торговці на ринку все бачать, крадіжки відбуваються в них на очах. Але вони практично ніколи не дають свідчень. Бояться, ніхто з них не зацікавлений у тому, щоб злодія впіймали, ось вони й намагаються нічого не помічати.

Практично це відбувається так. У товкотнечі між рядами палаток раптом заголосила бабуся: «Вкрала, вкрала! Жінко, ви в мене вкрали...» На неї з натовпу озирається пишна чорноока дама — у вухах купа золота. І з докором: «Як ви могли подумати, ба-абусенько! Як вам не со-оромно! Он ваша хусти-инка валяється». Бабуся притьмом до хустинки, розв’язує — немає грошей. І чорноокої немає. «Ви бачили її, ви бачили?!» — звертається в розпачі бабуся до продавців, що дивляться на неї байдуже, як оселедці з бочки. «Нічого ми не бачили! — відповідає за всіх найближча до місця події. — Іди, бабко, іди зі своєю хустинкою, не заважай працювати...»

— Ми можемо підозрювати, навіть знати, що перед нами кишеньковий злодій, але потрібні докази. Чотири працівники міліції цієї проблеми не розв’яжуть. Можна змінювати колективи, можна знайти крайнього в особі чотирьох, але саме собою це нічого не змінить. Кишенькові злодії — професіонали. Боротися з ними можна лише професійно організувавши справу. З метою профілактики ми розмовляємо з тими, кого підозрюємо... Я не знаю, як вони це роблять, але після кожної зустрічі з ними я перевіряю кишені, чи на місці посвідчення...

Тим часом до кімнати міліції ввели двох циганів — чоловіка й жінку. Почали розпитувати: звідки? навіщо? на які кошти?

— Нині всіх підозрілих циган приводимо сюди. Стежимо, ходимо за ними по ринку, намагаємося не давати їм «працювати»...

У Черкасах ні для кого не секрет, що на центральному ринку роками орудувала група циганок — кишенькових злодійок. А нещодавно місцевий тижневик опублікував матеріал, який прозоро натякає («Циганське щастя генерала») на зацікавлення міліції в існуючому стані справ. І ось для циганів у Черкасах настали, здається, не найліберальніші часи.

— Однак поки ми ходимо за циганами, решта території залишається без прикриття. Але заборонити циганам бувати на базарі ніхто не може...

Ще б пак! — подумав я. Від циганів напевно вже пішли скарги в комітети із прав людини. Хоча рано чи пізно суспільству доведеться відповісти на запитання: «злочинець національності не має» — це аксіома, тобто істина, яка не потребує доведень, чи теорема з розряду тих, які не можуть бути доведені?

На ринку на ім’я та прізвище — із запитальною інтонацією — мене гукнув незнайомий мені молодик. З’ясувалося, вимушений продавець, пише прозу. Домовилися про зустріч, він мені рукопис, я йому — запитання про кишенькових злодіїв. Руслан — людина поінформована.

Руслан Травень (псевдонім):

— Кожен реалізатор знає злодіїв в обличчя. Тому, хто безпосередньо бачить, як злодії «працюють», вони можуть підморгнути, мовляв, мовчи, потім віддячимо. Тобто підкуповують. Якось я попередив одну жінку, що циганка на її сумочку око поклала. То циганка такий галас зчинила!.. Прямо Кармен! Точно як у Меріме: «Її очі наливалися кров’ю й ставали страшні, обличчя перекошувалося, вона тупала ногою». Таких прокльонів наслухався, наче я особисто винен у всіх лихах не лише циганського народу, а й усіх народів землі. Тоді я ще не тут працював. А тепер і побоявся б попереджати. Однак щось останнім часом циганів на ринку не видно.

— А крім циганів?

— Чув, що тут «працюють» чотири професіонали. Наймолодшому років 20—22, у нього одна судимість. Найстаршому близько 60, він кілька разів сидів. Розповідають, молодший, якщо пригадати фільм «Місце зустрічі...», діє за методом Ручечника. Примудряється ударом вибити гаманець навіть із внутрішньої кишені піджака. Старший — фахівець по барсетках. Коли її тримають не під пахвою, а за ручку й людина проходить із нею крізь натовп, її миттєво розкривають книжкою, все висипається, власник кидається збирати речі, які випали, і бачить: гаманця вже немає. Як розвагу злодії прихоплюють мобільники, але здобиччю це в них не вважається. Двоє інших працюють із передачею. Один взяв і відразу передав гаманець за спину напарникові. А сам навіть не втікає. Довести нічого не можна.

Років зо два тому біля ринку хтось вивісив відчайдушне оголошення, написане на картоні: «Якщо ви впіймаєте злодія, бийте йому морду на місці, не кличте міліцію, вона з ним у паї». Справді, побачивши на волі кишенькового злодія, котрого вже затримували тиждень тому, можна вирішити: у паї! А про те, що доказів забракнуло, можна й не подумати. Але в цьому випадку цікаво те, що зневажувані злодіями «лохи та фраєри» інколи здатні на опір. Під час бліц-опитування кілька людей сказали, що давали кишеньковим злодіям відсіч. Найяскравіша розповідь. Олена Л.: «Опустила руку до себе в кишеню, а там — чужа. Навколо — давка. Я не боягузка. І мене миттєво така лють опанувала! Скільки вони, гади, людям крові попсували! Усе пригадала!! І я ніготь (Олена показала великого пальця, ніготь — як заточений наконечник багнета-ножа) уштрикнула йому в долоню й — униз провела!.. А він і не верескнув, терпів як спартанець. Потім я довго з-під нігтя кров і шкіру його вичищала...» Прямо фронтова висока поезія: «и ножами после рукопашной вычищали кровь из-под ногтей». У міліції є свої прийоми (і прийомчики) в боротьбі з кишеньковими злодіями. Є, приміром, гаманець-пастка з барвником. Потрапить родамін із гаманця злодію на руки — не відмити, для суду — доказ.

Про те, як розвивалася міліцейська думка у бік добування доказів, розповідає колишній начальник відділу карного розшуку Черкаської обл. Микола Косенко, пенсіонер: «Прийшов у міліцію після армії в 1970-му. Сказали: кишенькових злодіїв ловитимеш. Гаразд. А як їх ловити, ніхто не розповідає. Немає фахівців. Легше вбивцю затримати або грабіжника, вони сліди залишають. А кишенькового злодія потрібно брати на гарячому. Та в нього все продумано, аби будь-якої хвилини позбутися речдоку. Раз — і немає в нього гаманця. Літератури про кишенькових злодіїв ніякої не було. І ось перше, що ми зробили (це я придумав), — гачки... Я накупив гачків на щуку, трійники — такі хороші! І ми з напарником Віктором Миколенком узялися за справу. Розрізали кишеню його штанів, нашили гачків усередині, пришили зсередини кишеню до ременя, щоб не викрутився. І — на вокзал. Вітя валізу тягне — всю в наклейках, запитує голосно: «Де тут квитки на Одесу?!» І пачку грошей із кишені в кишеню перекладає. Стає в чергу. А я поруч і вже бачу кишенькового злодія, до Віті підбирається. І щойно він руку до нього в кишеню, тут і я... Потім «швидка» йому гачки з долоні вирізала. Але прокурор злодія відпустив. Каже нам: «Що ви провокаціями займаєтеся!» Зате ми на облік кишенькового злодія поставили, відбитки взяли, сфотографували для картотеки... Такий ось був перший кишеньковий злодій». Загалом на рахунку Миколи Микитовича майже 180 особистих затримань — і вбивці, і грабіжники. І кишенькові злодії...

* * *

У Сервантеса в «Повчальних новелах» (твір 1613 р.) молодий злодій Кортадо похваляється своєю майстерністю приблизно такими словами: «Я творив дива, оскільки ніхто ще не ховав свого гаманця так, аби його не промацали мої пальці. Мене жодного разу не приперли до стіни, жодного разу не виявили поліцейські, а також жодного разу не донесла на мене жодна людина...» Правда, потім Кортадо довелося «залишити місто з таким поспіхом, що не встиг роздобути собі «ані коня, ані грошей». На цьому оптимістичному пасажі й привітаємо одне одного з 390-річчям написання «Повчальних новел», із Новим роком та Різдвом!