НОВА СПРАВА ГЕНІАЛЬНОЇ ПРОКУРАТУРИ

Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом публікацій, спрямованих на перешкоджання виконанню службових обов’язків і підрив авторитету Президента України, а також таких, які мають образливий, наклепницький характер. Про це повідомила інформагентствам прес-секретар глави держави. Спочатку йшлося про публікації, які стосуються виключно Президента, зокрема про статтю «За голову Гії Гонгадзе мільйон доларів», опубліковану кременчуцьким щотижневиком «Інформаційний бюлетень». Через кілька днів, під час перебування генерального прокурора С.Піскуна в Одесі, з’ясувалося, що не дають повноцінно працювати не лише Президентові. За повідомленням агентства «Інтерфакс-Україна», в Одесі С.Піскун заявив: «Я справді порушив кримінальну справу, навіть кілька справ, пов’язаних з образою та перешкоджанням у роботі. Це не стосується особисто Президента. Там ідеться про політичних діячів. Чому лише Президент? У нас багато є політичних діячів - до них належать і Ющенко, і Симоненко, й інші, стосовно яких є образливі матеріали. Народні депутати звернулися до нас у Генеральну прокуратуру з проханням дати оцінку цим образливим матеріалам. У зв’язку з цим і порушено справу за фактом кількох образливих матеріалів, тільки кого вона стосуватиметься - покаже слідство».

Безумовно, наклеп і образи - вкрай малоприємні для тих, проти кого вони спрямовані, і журналіст, котрий шанує себе, до такого не опускатиметься. Від усіх інших громадяни повинні мати змогу захиститися, і таке право надає Цивільний кодекс. Проте справу, про яку ми говоримо, порушено за частиною першою статті 344 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за втручання в діяльність державного діяча. Вона захищає можливість високопоставлених осіб виконувати свій службовий обов’язок. Йдеться про Президента, голову ВР, народних депутатів, прем’єр-міністра, членів Кабміну тощо - загалом 14 «найменувань». Записано в статті «про незаконний вплив у будь-якій формі… з метою перешкодити виконанню службових обов’язків або домогтися ухвалення незаконних рішень». Як пояснює коментар до Кримінального кодексу, під незаконним впливом слід розуміти «конкретні дії», а незаконний вплив може виявлятися в «умовляннях, шантажі потерпілого, загрозі відмовити в наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі». Звісно, саме формулювання залишає простір для творчості. Проте не такий широкий, як це бачиться працівникам Генпрокуратури. Адже якщо трактувати згадану статтю так, як це роблять у Генпрокуратурі, фактично вона означатиме заборону на журналістську діяльність. Бо навіть повідомлення «Президент України Л.Кучма вирушив до Криму» можна буде розцінювати як втручання, що негативним чином позначилося на працездатності глави держави (який був прикро вражений з приводу того, що всі дізналися про поїздку) й завадило таким чином виконанню ним своїх службових обов’язків.

Юристи, котрі погодилися прокоментувати це делікатне питання, однозначні в своїх оцінках: публікація не може розцінюватися як втручання в роботу державного діяча, і ця кримінальна справа приречена. Але Генеральній прокуратурі не вперше затівати справи, які закінчуються «пшиком» і обвинуваченнями судів у тотальній корумпованості. Сьогодні це неважливо. Головне, Президента, а заодно і представників опозиції, захистили. Хай навіть незрозуміло від чого.

«ДТ» попросило висловити свій погляд на це питання трьох відомих київських адвокатів.

Богдан Ференц: «Я вважаю, що правових основ для порушення цієї кримінальної справи немає і бути не може, якщо говорити про публікації чи то в «Гранях», чи то в «Українській правді», чи в іншому виданні. Причому незалежно від змісту цих статей. Водночас я хотів би звернути увагу на інший, дуже важливий на мій погляд, момент. Я прибічник того, щоб дії посадової особи, зокрема Президента, ставали об’єктом критики і журналіста, і будь-якого громадянина з одним суттєвим застереженням - ця критика не повинна висловлюватись в образливій формі. Погодьтеся, людину можна «знищити», зокрема у професійному плані, обгрунтованою критикою. Але, вважаю, що образа, яка грунтується на приниженні честі й гідності, неприпустима. Бодай тому, що сьогодні йдеться про нинішнього Президента, а завтра ним стане інший. І висловлювання на адресу нинішнього певним чином будуть перенесені й на його наступника.

Повертаючись до правових основ цієї справи, точніше - до їх відсутності, хочу сказати ось що. Перше слово в диспозиції статті - «незаконний вплив». Це означає: обрано форму, яка є незаконною. А газети, теле- й радіопередачі - узаконені форми спілкування в суспільстві, визнані суспільством. Інша річ, якби йшлося про неузаконене, не зареєстроване видання, телепередачу, яка піратським способом вклинилася в ефір тощо. Тоді можна було б сказати: вони незареєстровані в передбаченому законом порядку, тому виступи й публікації в них мають характер незаконних. Видання, про які йдеться в контексті згаданої кримінальної справи, існують на законній підставі, тому їхня діяльність не може мати ознак незаконного впливу.

Щодо законності чи незаконності змісту конкретних публікацій, то це питання має вирішуватися виключно в рамках Закону України «Про засоби масової інформації та пресу в Україні». Якщо ЗМІ порушили цей закон, то слід звертатися до суду і, приміром, домагатися припинення їхньої діяльності законним шляхом.

Крім того, у цьому контексті обов’язково наявний суб’єктивний аспект. Людина має діяти з певним умислом, усвідомлювати неправомірність і соціальну небезпечність впливу своїх дій. Але ж журналіст, навпаки, робить це в ім’я суспільства та справедливості. Умовно скажемо, стверджуючи, що в нас щось негаразд, бо в нас такий Президент, журналіст говорить про цілком конкретні, реальні речі. Я вважаю, суб’єктивного чинника скоєння злочину тут немає».

Микола Полуденний: «Якщо розглядати завдання преси, яке випливає зі статей 3 і 34 Конституції України, як завдання «сторожового пса» суспільства, то висвітлення пресою подій у владі, довкола неї, відповідно - у зв’язку з особистістю глави держави, інших вищих посадових осіб, є найважливішим завданням і не може бути розцінене як спроба тиску на владу, втручання в її діяльність. Бо інакше, як усі ми знаємо, будь-яка влада має тенденцію до самоабсолютизування. Власне, преса тому й називається четвертою владою, що є важелем балансування інтересів суспільства та цієї схильності влади до самоабсолютизування. Якщо преса не писатиме про події, що відбуваються в діяльності глав держав, вищих чиновників, органів влади, то про демократію взагалі можна буде забути.

З іншого боку, як можна говорити про спроби тиску в цьому контексті? Якщо написано щось справедливе про представника влади, чи означає це, що в такий спосіб владі заважають працювати? Напевно, потрібно оцінювати критику в будь-якій формі, в якій вона подається у ЗМІ для ознайомлення населення, навпаки, як очисний засіб. Оскільки, володіючи інформацією як позитивного, так і негативного характеру про діяльність представників влади, люди, суспільство мають реальну можливість задіяти конституційні механізми зміни влади - вибори, усунення представників влади, котрі заплямували себе або не виправдали сподівань виборців.

З іншого боку, самою формою формулювання цього складу злочину стверджується, що такі дії мають перешкоджати здійсненню владних повноважень. Але такі матеріали публікуються не вперше. Вони з’являються у пресі вже протягом трьох років. Чи став Президент гірше або менш ефективно працювати саме з цієї причини? Як реально такі публікації можуть вплинути на роботу вищого посадовця держави? Тут можна говорити виключно про певні його особисті переживання, внутрішні відчуття. Але ж ми пам’ятаємо з практики Європейського суду з прав людини, що кожна політична постать, особа, котра йде на високі державні посади, має розуміти: її життя буде й повинне перебувати під прицілом критики, розглядатиметься під мікроскопом. Бо суспільство має право очікувати від своїх лідерів якщо не кришталевої чистоти, то принаймні високих моральних, душевних рис.

Виходячи з усього вище сказаного, я вважаю, що в цьому випадку підстав для кримінального переслідування немає і бути не може. Понад те, існує безліч нюансів, пов’язаних з оцінними судженнями, критикою тощо. Інформація, про яку йдеться, уже давно стала загальновідомою, вона незліченну кількість разів озвучувалася на найвищих рівнях. Усі можуть оцінювати її так чи інакше, подобається це комусь чи ні. І робити, виходячи з неї, висновки - право журналіста. Тому заявляти, що в таких діях журналіста вбачається не те що цивільно-правовий делікт, а склад злочину, - це, щонайменше, непрофесійно».

Григорій Гінзбург: «Узагалі це новий склад злочину, і я не вітаю його появу. Вважаю, це положення порожнє й непотрібне, політизоване. Втручання в роботу державного діяча не може заподіяти ніякої шкоди, якщо він перебуває на висоті, якщо він порядний і чесно виконує свій обов’язок. Якщо йдеться про загрози насильства, шантаж тощо, то є інші статті Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за такі злочини.

Це практично порожня кримінальна справа. Зокрема тому, що довести мету - людина діяла, щоб перешкодити виконанню службових обов’язків, - практично неможливо. Отож як порушили цю справу, так її й закриють. І преси ця стаття КК взагалі не може стосуватися. Як саме преса може впливати? Мені це незрозуміло.

Отже, я не бачу можливості впливати на діяльність сумлінної посадової особи, це по-перше. По-друге, публікація взагалі не може розглядатися як втручання в тому контексті, про який ми з вами говоримо. Публікація в пресі не може бути засобом такого впливу. Для мене це однозначно».

* * *

На жаль, досі високі посадові особи нашої держави не можуть змиритися з тим, що, посівши місце на владному олімпі, вони захищені від громадської уваги до своєї персони набагато менше, ніж будь-який сантехнік із жеку. Бо від них залежить доля Батьківщини, і суспільство має право знати, кому воно довірилося. Як правило, ці люди, даючи свою згоду обійняти високу посаду, а то ще й поборовшись за неї не на життя, а на смерть (будь ласка, не треба розуміти буквально), добравшись до заповітного крісла, не можуть усвідомити того, що зобов’язані були розуміти від самого початку. Що межа їхнього приватного життя віднині звузилася до мінімуму.

Між іншим, частина друга статті 344 КК передбачає відповідальність за ті ж самі дії, але скоєні особою з використанням свого службового становища. Але не можна сказати, що вона популярна серед вітчизняних державних діячів. До речі, апеляційний суд Києва скасував постанову Печерського райсуду столиці про відмову в прийомі скарги народних депутатів Ю.Тимошенко, П.Симоненка й О.Мороза на дії й бездіяльність Президента Л.Кучми. Як відомо, депутати звернулися до суду зі скаргою, оскільки Президент не підписав і не оприлюднив у призначений термін закон «Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України». У зв’язку з цим народні депутати вважають, що Президент позбавив їх можливості здійснювати в установленому законом порядку повноваження, передбачені для зазначених комісій із контролю над діяльністю посадових осіб, зокрема й Президента України. І, якщо, звісно, говорити виключно про теорію права, очевидно, що в цих народних депутатів набагато більше шансів довести свою правоту, ніж у Генеральної прокуратури у справі про втручання ЗМІ у діяльність посадових осіб.