Непорозуміння з нерухомістю спецслужби не йде в жодне порівняння з аферою «Еліти-Центру», переконаний колишній ректор Нацакадемії СБУ

Прочитав у тижневику «ДТ» № 28 (657) від 4.08.2007 р. статтю «ПриСтроїлися. СБУ розслідує власну житлову аферу?». З даного питання завершила роботу контрольно-ревізійна комісія СБУ, проведено службове розслідування щодо конкретних фактів і причетних до них посадових осіб. 30 липня ц.р. матеріали направлено в Генеральну прокуратуру України для розгляду та ухвалення відповідного рішення. Ректор академії СБУ Віктор Мікулін подав у Господарський суд м. Києва позов на реституцію (анулювання) договірних відносин із компанією «Будова-Центр-1» та іншими інвесторами.

Авторка статті поговорила з директором департаменту господарського забезпечення СБУ Світланою Нєжновою, керівником компанії «Будова-Центр-1» Володимиром Підгірняком, керівником «Інвестиційних систем» Миколою Поліщуком і, природно, з новим ректором Віктором Мікуліним. Однак не поспілкувалася з автором цих рядків, колишнім ректором академії СБУ, котрий в основному розділі статті, озаглавленому «Бренд СБУ», з перших рядків фактично виступає ключовою постаттю в подальшій безсторонній історії.

Я дуже вдячний авторові за об’єктивне (у принципі) художньо-гумористичне висвітлення мого ухвалення рішення про будівництво об’єкта, оформлення документів і початку робіт. Однак велике засмучення викликали такі рядки статті: «Тепер важко стверджувати, але, за чутками, той-таки ректор разом із тодішнім віце-шефом СБУ Сацюком приймали рішення про залучення на об’єкт інвестора».

20 жовтня 2003 року я був звільнений з посади ректора НА СБ України. Всі питання, що стосувалися будівництва об’єкта, відповідно до посадових обов’яз­ків узяв на себе новий перший керівник академії. Розпоряд­жен­ням СБУ № 94 від 1.04.2004 р. будівельний об’єкт академії було передано головному адміністративно-господарському управлінню СБУ. Сацюка було призначено на посаду першого заступника голови СБУ 30.04.2004 р. З ним я особисто ніколи не зустрічався, і, з огляду на вищезгадані обставини, не міг приймати з ним рішення про залучення інвесторів.

Автор статті, констатуючи факт укладання академією з генеральним інвестором договору
№ 60 (2003 р.), зазначає, що його ключовим пунктом став рядок, який закріплює за академією право міняти квартири в Лабораторному провулку, 6, на житло в інших районах столиці або регіонах України. Я справді підписав цей договір і досі вважаю, що в ньому немає нічого протиправного.

Цікавою в цьому плані є наведена в статті позиція директора департаменту господарського забезпечення СБУ С.Нєжнової: «Схема, яку було використано згодом, призвела до того, що в елітному будинку в Лабораторному провулку в академії СБУ не залишилося жодного квадратного метра житлової площі». На жаль, шановна пані Нєжнова не сказала, яка саме схема і ким конкретно була використана, а також, що конкретно вона вкладає в поняття «пізніше». А це дуже важливо! Адже, якщо взяти другу частину статті під назвою «Бренд СБУ», то в проміжку між першою згадкою про несправедливого, зважаючи на логіку міркувань автора, ректора академії і до приходу нового справедливого ректора В.Мікуліна в реальному житті коїлися жахливі справи:

— після підписання академією з головним інвестором договору №60 використовувалася схема, котра призвела до того, що, як я цитував вище, «в елітному будинку в Лабораторному провулку, 6, в академії СБУ не залишилося жодного квадратного метра житлової площі»;

— події, пов’язані зі спорудженням будинку в м. Ірпені, описані в першому розділі статті, озаглавленому «Серед трьох сосен»;

— несправедливий обмін квартир: метр у Лабораторному провулку (м. Київ) міняли на метр не лише в Ірпені, а й у Вишневому, Івано-Франківську і на околицях Києва (певно, йдеться про вулиці Здолбунівську й Алма-Атинську).

У зв’язку з цим є потреба сказати про конкретний розвиток подій і обстановки навколо будівництва об’єкта. Як уже зазначалося, 2003 року я підписав із головним інвестором договір №60 і угоду №77, а також кілька додаткових угод до них. Усі вони в основі своїй були актами про взаємні наміри і створення умов для подальшого співробітництва. Щоправда, нині не всі юристи дають їм однозначну правову оцінку, але названі документи явно не містять протиправних діянь.

Ще 2001 року на прохання керівництва УСБУ Івано-Фран­ківсь­кої області і за узгодженням із головою СБУ названому регіональному управлінню для одного з його працівників було придбано квартиру за рахунок інвестиційних коштів (які надійшли за сприяння управління) з даної області. КРУ СБУ за результатами перевірки і службового розслідування не знайшла тут якихось серйозних порушень.

2003 року відповідно до договору № 184 (2002 р.) між академією та Державною прикордон­ною службою України про спільну діяльність із залучення інвестиційних коштів для будівництва житла даному відомству було передано дві квартири в м. Вишгороді Київської області. Апеляційний суд м. Києва рішенням від 25.06.2007 р. визнав цю господарську операцію законною.

Як уже зазначалося, 20 жовтня 2003 року мене було звільнено з посади ректора НА СБ України і, природно, усунуто від вирішення питань, пов’язаних із будівництвом об’єкта. Після мого звільнення замінилися три перші керівники академії, нинішній ректор — четвертий.

Оскільки розпорядженням СБУ № 94 від 01.04.2004 р. подальше будівництво об’єкта по Ла­бораторному провулку, 6, було передано Головному адміністративно-господарському управлінню СБУ, із цього моменту підписання договорів і угод щодо будів­ництва об’єкта, контроль за ходом їхнього виконання здійснювався посадовими особами згаданого управління у взаємодії з акаде­мією. Саме ці посадовці підписува­ли договори й угоди щодо обміну квартир із Лабораторного провулку на квартири в м. Ірпені, а також щодо вулиць Здолбунівсь­кої та Алма-Атинської у м. Києві. Видається очевидним, що дані осо­би й відповідають за законність або незаконність таких документів.

На превеликий жаль, цей очевидний факт в упор не бачить справедливий ректор академії і юрист В.Мікулін. В усіх офіційних документах у судові й інші інстанції головною відповідальною особою за весь період будівництва він представляє мене, із чим я погодитися не можу.

Пані Нєжнова, як уже зазначалося, оповіла авторові статті про те, що «в елітному будинку в Лабораторному провулку в академії СБУ не залишилося жодного квадратного метра житлової площі». Як мінімум це не відповідає дійсності.

По-перше, у Лабораторному провулку, 6, споруджується не будинок, а два будинки: блок «А» і блок «Б», передбачена проектом реконструкція гуртожитку з надбудовою, іменована блоком «В». За наявними документами, у блоці «А» СБУ передбачено 18 квартир, у блоці «Б» — п’ять, після завершення будівництва блока «В» — 52 квартири. Як відомо, внаслідок обміну СБУ отримала 11 квартир по вул. Здолбу­нівсь­кій і 28 квартир по вул. Ал­ма-Атинській. Окрім того, планувалася передача СБУ 38 квартир у м. Ірпені.

І останнє, щодо можливого повторення в новому варіанті «Еліти-Центру» з «вибухом», крутішим від попереднього. По-перше, здається некоректним порівняння двох непорівнянних ситуацій. Як відомо, керівництво «Еліти-Центру» заволоділо грошима вкладників і сховалося за межами України. При цьому нічого не побудувавши. Керівники «Будови-Центру» завершують спорудження двох будинків по Лабораторному провулку, 6, у м. Києві і мають намір будувати третій. Фактично завершується спорудження будинку в м. Ірпені. Всі причетні до будівництва особи начебто нікуди не виїхали.

По-друге, як стверджують деякі джерела, головний інвестор «Будови-Центру» має як мінімум кілька варіантів розв’язання проблеми із задоволенням інтересів двох конфліктуючих сторін. Зрозуміло, без реституції. Адже для розсудливих людей незбагненно, як її практично можна здійснити в нинішній ситуації.

По-третє, для розв’язання проблеми потрібна, крім усього, що робиться нині, також добра воля сторін, пошук компромісу без погроз і тиску, шлях переговорів. Переконаний: причин для згаданого «вибуху» в даний час немає, і він не станеться, якщо не буде створений штучно.