НЕДИТЯЧА ПРОБЛЕМА

Дуже сумні тенденції висвітило узагальнення статистики злочинів, скоєних підлітками, зроблене Верховним судом України. Підліткова злочинність молодшає, стає дедалі жорстокішою. І передумов, які дозволяли б сподіватися, що в доступному для огляду майбутньому ці тенденції зміняться, поки що немає. Розповідає заступник голови Верховного суду України Петро ПИЛИПЧУК:

— Стосовно злочинності неповнолітніх, то тут ми спостерігаємо дещо суперечливу тенденцію. За даними Міністерства внутрішніх справ, починаючи з 1992 року, відзначається нехай незначний, але все-таки спад рівня злочинності неповнолітніх. За їхніми даними, 1992 року зареєстровано майже 35 тисяч таких злочинів, а 2002-го — 32,3 тисячі. Зрозуміло, що ці цифри реально не віддзеркалюють стан злочинності, оскільки з низки причин про скоєння значної частини злочинів просто нікому не відомо (так звана латентна злочинність).

Якщо ж ми проаналізуємо дані про кількість неповнолітніх, засуджених за вчинені злочини, то побачимо цілком інакшу картину — рік у рік цей показник зростає, причому досить високими темпами. Якщо 1992 року було засуджено 11,6 тисячі неповнолітніх, то через десять років майже вдвічі більше — 20 тисяч.

— Чи існує принципова різниця, приміром, між підлітковою злочинністю кінця 80-х — початку 90-х і нинішньою?

— Не викликає найменших сумнівів те, що дитяча злочинність стала жорстокішою. Я пригадую кримінальну справу, у якій проходило семеро підлітків, половина з яких, з огляду на вік, ще не були суб’єктами злочину. Компанія жорстоко знущалася з однієї дівчинки. Коли вони вже майже вбили дитину, інша 12-річна дівчинка веліла товаришам зобразити щось на тілі жертви за допомогою ножа. Вони почали дряпати майже бездиханне тіло. Тоді дівчинка рішуче відняла ножа, обурившись їхньою безглуздістю, вставила в тіло й почала прокручувати його. Тобто в 12 років у неї не виявилося ніяких гальм, ніяких моральних заборон.

До речі, вважаю, що сам по собі жоден із них не зміг би скоїти такого жорстокого злочину. А коли підлітки збираються разом і дії групи підігріваються лідером, коли вони підтримують одне одного, неповнолітній іноді спроможний на страшні речі просто заради того, щоб не заробити репутацію слабака.

Багато насильницьких злочинів, скоєних неповнолітніми, характеризуються не тільки бездушністю, а й нікчемністю мотивів. Недавно Верховний суд розглянув кримінальну справу проти чотирьох молодиків, котрі захоплювалися боксом і вважали себе за це такими собі суперменами. Вони вешталися містом Селідово Донецької області й розважалися тим, що били ні в чому не винних людей. Просто підходили до незнайомого й починали тупо гамселити його руками й ногами. У травні-червні 2000 р. сімом потерпілим вони заподіяли тілесних ушкоджень різної тяжкості, а трьох — позбавили життя.

Злочинність стає молодшою з кожним роком. Починаючи з 1992 року кількість 14—15-річних засуджених за скоєння злочинів у загальному масиві засуджених неповнолітніх неухильно зростає. Якщо 1992 р. цей показник становив 16,6%, то 2002 р. він зріс до 28,6%. Це при тому, що неповнолітні віком 14—15 років відповідають не за всі злочини, а лише за деякі, суворо визначені в законі. Таке становище зумовлено не тільки соціальними чинниками, а й тим, що сучасні діти раніше дорослішають. З 11 років вони вже, як правило, чітко усвідомлюють суспільну небезпечність своїх дій. Більше того, вони чудово розуміють, що не відповідатимуть за законом.

— Які злочини найчастіше скоюють неповнолітні?

— Передусім, це злочини проти власності. Якщо 1999 року за зазіхання на чужу власність засуджено 8,7 тисячі неповнолітніх, то торік — уже 16,2 тисячі. Таке зростання відбувається за рахунок крадіжок. Того ж 1999 року за скоєння крадіжок було засуджено 6,7 тисячі неповнолітніх, а торік майже вдвічі більше — 12,9 тисячі. Збільшується й кількість неповнолітніх, засуджених за навмисні вбивства, за злочини, пов’язані з незаконним оборотом наркотиків. Зменшилася кількість засуджених за хуліганство, але це зумовлено винятково змінами в законодавстві, оскільки цей злочин значною мірою декриміналізовано Кримінальним кодексом 2001 р.

— Як ви визначили б основні причини злочинності неповнолітніх?

— Передусім, вони в моральному стані суспільства. На тлі кризових явищ в економіці, деморалізації суспільства, розшарування його на дуже багатих і дуже бідних ми втратили важелі формування світогляду молодого покоління. Споконвічні Заповіді «не убий», «не вкради», «возлюби ближнього» сім’я та суспільство не доносять до підлітків. Замість них — нескінченні вбивства, сцени насильства, демонстровані телебаченням, ідеалізація, романтизація злочинного світу. Йде масована пропаганда культу сили, грошей, добутих байдуже яким шляхом.

Крім того, 45% неповнолітніх злочинців виховувалися одним із батьків, а 6% — зовсім без них. 36% неповнолітніх скоюють злочини разом з дорослими, 75% — у складі групи, 17% неповнолітніх — в стані алкогольного й наркотичного сп’яніння. Думаю, що ці цифри красномовно говорять про те, де держава повинна шукати коріння дитячої злочинності.

— Чи правда, що почастішала участь дівчат у скоєнні кримінальних злочинів і що вони більш жорстокі? Чи спостерігається така «емансипація» насправді?

— Не раз із матеріалів справ випливало, що саме наявність дівчини «надихала» злочинця на псевдогероїчний учинок. Хоча з року в рік ми фіксуємо приблизно однакову кількість дівчат, притягнутих до кримінальної відповідальності. 1992 року це 5% від загальної кількості, а 2002-го — 6%. Тобто певне збільшення є, але його не можна назвати значним. Проте треба враховувати, що дівчата, тією чи іншою мірою причетні до злочину, нерідко не несуть відповідальності — їхня роль у злочині в кримінально-правовому сенсі другорядна або їх вигороджують хлопці.

— Чи можна сказати, що діти з забезпечених сімей скоюють злочини рідше або ці злочини мають інакший характер, ніж ті, які скоюють неповнолітні з родин неблагополучних?

— Важко говорити про статистику, оскільки нам невідомо співвідношення забезпечених і незабезпечених сімей. З конкретних кримінальних справ відомо багато випадків, коли на злочин ідуть діти, котрі не те що не бідували, а не знали ні в чому відмови. Попри це вони стають злочинцями. Це і корисливі злочини, і злочини, що так чи інакше пов’язані з наркотиками. Такі діти нерідко крадуть за компанію, заради авторитету серед ровесників, аби показати, які вони сміливі та «круті». Як і серед інших категорій дітей, тут нерідко зустрічаються цілком безмотивні злочини.

— За вашими спостереженнями, чи існують у нас сталі підліткові угруповання? Ясна річ, про щось таке, що можна було б порівняти зі знаменитим «казанським феноменом» не йдеться...

— Такі угруповання існують. У деяких містах у нас досі ходять «вулиця на вулицю», і це стосується саме цієї вікової категорії. Один мій приятель через цю причину навіть був змушений змінити заради свого сина місце проживання.

— Наскільки виправданою ви вважаєте відповідальність неповнолітніх, передбачену чинним Кримінальним кодексом?

— Новий КК з одного боку посилив відповідальність неповнолітніх. Раніше до неповнолітнього не можна було застосувати позбавлення волі терміном понад 10 років, сьогодні він може одержати до 15 років за навмисний злочин, пов’язаний із позбавленням життя потерпілого. З іншого боку, закон передбачив ряд гарантій, спрямованих на те, щоб неповнолітнім призначалися менш суворі покарання, ніж дорослим.

До позбавлення волі засуджується приблизно чверть неповнолітніх із тих, що постали перед судом. Засуджених до такої міри покарання серед неповнолітніх на 10—15% менше, ніж серед дорослих порушників закону.

Загалом кримінальний закон у цьому плані дуже непослідовний. Приміром, візьмімо статтю про незаконне заволодіння транспортними засобами, яка часто застосовується щодо неповнолітніх. Як відомо, відповідно до нового КК, відповідальність за цей злочин настає незалежно від мети зловмисника. Байдуже, чи з метою крадіжки викрадено машину, чи для того, щоб тільки покататися. Але є там норма, логіка якої незрозуміла. Йдеться про заволодіння транспортним засобом, вартість якого перевищує 250 неоподатковуваних доходів громадян (4250 гривень). За цей злочин передбачено покарання — від 10 до 15 років позбавлення волі. Неповнолітньому за такий злочин, якщо немає якихось особливих обставин, суд повинен призначити 10 років позбавлення волі — не більше й не менше. Незалежно від способу заволодіння. Парадокс цієї норми полягає також у тому, що за крадіжку майна навіть на 10000 гривень передбачено відповідальність від 5 до 8 років позбавлення волі. Навіть розбій із метою заволодіння майном на 10 тис. гривень карається позбавленням волі на термін від 8 років. А тут покатався на машині — і 10 років.

Недавно Верховний суд розглядав справу проти неповнолітнього, котрий поцупив трактор, проїхав на ньому близько кілометра й заснув, оскільки був п’яний. Суд дав йому 10 років. З огляду на явну несправедливість закону ми знайшли можливість знизити йому покарання.

Це далеко непоодинокий випадок, коли неповнолітній викрадає транспортний засіб, а потім настають такі наслідки. Адже будь-який транспортний засіб, крім, можливо, розбитого «Запорожця», коштує понад 4250 гривень. Застосувати більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, суд має право тільки за наявності хоча б двох пом’якшувальних обставин. Немає таких обставин — 10 років позбавлення волі. Цілком незрозумілий, несправедливий закон.

Загалом є чимало аналогічних прикладів. Наприклад, стаття 185 КК, що передбачає відповідальність за крадіжку. Відповідальність за цей злочин настає з 14 років, незалежно від того, за якою частиною цієї статті кваліфікуються дії. Так ось, ч.1 статті передбачає штраф, або виправні роботи, або позбавлення волі терміном до 3 років. Але закон забороняє застосовувати штраф до підлітків 14—15 років, виправні роботи також не можуть застосовуватися до цієї вікової категорії. Частина 2 цієї статті передбачає відповідальність за крадіжку, скоєну повторно або за попередньою змовою групою осіб. Покарання: обмеження волі або позбавлення волі. Але наш закон не допускає застосування покарання у вигляді обмеження волі до неповнолітнього. Таким чином, в обох випадках закон допускає застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, тільки до дорослих, а неповнолітнього суд зобов’язаний позбавити волі. І це далеко не єдина дискримінаційна стосовно неповнолітнього стаття в КК.

— У багатьох країн кримінальна відповідальність настає з більш раннього віку, ніж в Україні. Це дуже спірне, складне питання, але чи вважаєте ви доцільним такий захід у наших умовах?

— Дитяча злочинність — це надзвичайно складна комплексна проблема, і її не можна розв’язувати винятково заходами кримінального переслідування. Мабуть, кримінальна відповідальність за деякі злочини могла б наставати і з більш раннього віку, ніж сьогодні. Але простим зниженням віку, із якого настає кримінальна відповідальність, ми нічого не доб’ємося. Необхідно переосмислити й переглянути всю систему кримінальних покарань, яку можна застосовувати до неповнолітнього, підходи до виконання вироків щодо таких засуджених, переорієнтувавши їх на досягнення більш значимих цілей, ніж кара за злочин. Неповнолітні злочинці, як ніхто інший, потребують не тільки перевиховання, а й підвищення освітнього рівня, опанування професії, розуміння загальнолюдських моральних цінностей, лікування від хвороб, нарешті. Молодій людині, що виросла сьогодні у в’язниці, адаптуватися в суспільстві надзвичайно складно. Я знаю чимало випадків, коли дорослі, провівши в місцях позбавлення волі значну кількість років, просто не хочуть виходити на волю. Їхнє життя за гратами для них зрозуміле та звичне. Але вони не знають, що робити і як жити в тому світі, який вони залишили років 10—15 тому: їх там ніхто не чекає, і вони не хочуть повертатися туди. Тим паче це стосується неповнолітніх — якщо вони набиралися життєвого досвіду за гратами, якщо за ними сформувалися їхні моральні критерії, якщо там перебувають їхні друзі, вжитися в середовище вільних людей їм складно.

Так ось, коли систему заходів кримінального впливу щодо неповнолітніх буде скрупульозно продумано й законодавчо врегульовано, виконання покарань буде на належному рівні забезпечено кадрами й фінансами, можна буде говорити про зниження вікового порога кримінальної відповідальності за деякими злочинами. Поки що говорити про це передчасно, навіть попри те, що злочинність неухильно молодшає та стає дедалі жорстокішою.

— Закон передбачає цілу низку гарантій дотримання прав неповнолітнього, що постає перед судом за скоєння злочину. А як із цим у реальному житті?

— Законодавством передбачено, що в тих випадках, коли йдеться про неповнолітнього, обов’язково слід вивчати цілий ряд специфічних обставин, що стосуються такого підсудного. Зокрема, стан його здоров’я, рівень розвитку, наявність у нього якихось захворювань, реальну, а не формальну характеристику, реальний сімейний стан тощо. Оскільки щоразу, розглядаючи таку справу, суд повинен прагнути зрозуміти причини того, що сталося з конкретним підлітком. Розглядаючи такі справи, суддя зобов’язаний уже при винесенні вироку, думати про майбутню соціальну реабілітацію підлітка. Адже головним є саме це, а не покарання як таке. Проте не в кожній справі ці питання з’ясовуються досить повно.

А загалом кримінально-процесуальний закон виписано нібито непогано. Але головні проблеми лежать за межами КПК. Так, закон гарантує, що справу щодо неповнолітнього не можна розглядати без захисника. Але на практиці забезпечити участь у кримінальній справі захисника за призначенням дуже складно — гроші для цього не виділяються, безплатно адвокати працювати не хочуть, державної адвокатури в нас немає. Нерідко слідчі й судді використовують особисті контакти для забезпечення участі захисника. Безперечно, це негативно позначається на якості захисту.

— Наскільки дійова спеціалізація суддів, якщо говорити про такі специфічні справи, за якими проходить неповнолітній?

— У нас існує спеціалізація суддів, що займаються справами, пов’язаними з неповнолітніми. На жаль, сьогодні вона має дещо формальний характер. У грудні минулого року голова ВС надіслав до апеляційних судів лист, у якому наголошувалося, що спеціалізація дозволяє надзвичайно ефективно уникати судових помилок. Суддя, що розглядає справи, пов’язані зі злочинами неповнолітніх, повинен знати не тільки КК й КПК, він повинен знати того ж таки Сухомлинського, вивчати спеціальну літературу про особливості розвитку, формування дитини, її психіку. Він повинен спілкуватися з дітьми як у школі, так і в виправних закладах. Суддя, що розглядає справи такого роду, не повинен сам мати проблему «батьків і дітей», він повинен розуміти підлітка, коло його інтересів, мотиви його вчинків.

Взагалі, це величезна проблема. Ми плануємо хоча б кілька разів на рік збирати суддів, що розглядають такі справи, на спеціальні семінари, де читали б лекції не тільки з кримінального права чи процесу, а й педагогічного змісту. Тобто це повинна бути реальна, а не формальна спеціалізація. Проте за останні три роки навантаження судді місцевого суду зросло в чотири з половиною рази. Це не просто велике навантаження, а перевантаження, і в таких умовах хоч яку спеціалізацію впроваджуй, це буде лише профанацією.

Сподіваємося, що в недалекому майбутньому буде створено спеціалізовані суди, які займатимуться винятково справами про злочини неповнолітніх, про злочини, скоєні проти них, а також справами про віднімання дітей, позбавлення батьківства, іншими справами, де йдеться про інтереси дитини.

— Не всіх неповнолітніх за скоєння злочину притягують до кримінальної відповідальності. Що ви можете розповісти про застосування заходів виховного характеру?

— Торік було застосовано заходи виховного характеру щодо 4213 неповнолітніх, що порушили закон. На перший погляд, закон передбачає досить широкий спектр таких заходів. Попередження, зобов’язання попросити вибачення в потерпілого, передача під нагляд батьків або школи, обмеження дозвілля й направлення до спеціального навчального закладу.

Із цих 4213 неповнолітніх щодо 3200 було застосовано такий захід виховного характеру, як передача на виховання батькам. Тим самим батькам, котрі вже продемонстрували свою неспроможність виховувати дитину належним чином, а то й самі втягнули її в злочинну діяльність. У навчально-виховні заклади було направлено близько 500 дітей, хоча заповнено їх лише на третину. Це зумовлено кількома причинами. Перебування в таких закладах можливе лише за умови, коли дитина відносно здорова. Існує цілий перелік хвороб, що забороняють направляти дитину в спецзаклад. Цей список досить великий (інфекційні, венеричні, ряд хронічних захворювань типу бронхіальної астми й виразки шлунка). Суди не завжди досить повно з’ясовують стан здоров’я підлітка, тож обмежуються менш суворими заходами виховного характеру. Крім того, неповнолітні, що конфліктують із законом, дуже часто слабують на недуги з цього переліку. Тож до хворих підлітків суд змушений або застосовувати заходи виховного характеру, які вочевидь не будуть ефективними (приміром, передавати їх під нагляд батьків, котрі не в змозі щось зробити), або застосовувати заходи кримінального покарання. Таким чином, хворі діти захищені в цьому плані менше, ніж здорові.

Верховний суд докладно вивчив цю проблему, недавно ми зустрічалися з представниками органів освіти й охорони здоров’я і дійшли висновку, що слід вжити невідкладних комплексних заходів для виправлення такого становища. Якщо ми не створимо спеціальні заклади, де цих обділених долею дітей будуть і лікувати, і виховувати, і навчати, то майбутнього в нас немає, оскільки наше майбутнє — це не тільки наші власні діти.

— Просто по-людськи, абстрагуючись від юридичних моментів, важко вам слухати справу й виносити вирок щодо неповнолітнього?

— Авжеж, тяжко. Адже розуміючи, що причини злочинності неповнолітніх криються в хворобах суспільства, карати доводиться конкретного підлітка.