М’ЯСНА ПРИВАТИЗАЦІЯ

«Якщо ви не вживаєте м’яса і ковбас з Тернопільського м’ясокомбінату, то даремно живете на світі» — ця приповідка, що межувала з рекламою, у радянські часи поширювалася на багатьох материкових та острівних просторах Союзу. М’ясокомбінат, що знаходиться у селі Великій Березовиці поблизу Тернополя, був і залишається одним з найбільш потужних в Україні. У перші роки незалежності підприємство пережило кризу збуту, але зі стану коми вийшло без значних фінансових та людських втрат. І вже до 1998 року повернуло собі втрачені ринки та освоїло нові. Були підписані стабільні експортні контракти з різними регіонами Росії, розширилася внутрішня торгова мережа. М’ясокомбінат поступово ставав ласим шматком для інвесторів. Особливий інтерес до нього виявляли саме ті покупці, які понад усе прагнули отримати підприємство якомога дешевше. Бо навіщо платити за весь майновий комплекс м’ясокомбінату як мінімум 16 млн. гривень, коли можна дістати його в руки за два-три «лимони». І вони придумали схему відчуження майна не надто оригінальну, але цинічну і протиправну занадто.

А великий обман у таборі своїх, який з блискавичною швидкістю увиразнювався близько місяця тому і завершився спробою силового перевороту на підприємстві у двадцятих числах травня, виглядає лише блідим відгалуженням сценарію «великої прихватизації». Комерційний директор м’ясокомбінату Олег Миронов і група підтримки, які насильно захопили підприємство, не пропускаючи на його територію ні генерального директора, ні головного бухгалтера, ні акціонерів, просто звикли, що одному беззаконню можна протиставити беззаконня інше. Та вони дещо помилилися, бо Україні в третьому тисячолітті важко винаходити велосипед і повторювати досвід Африки 60-х років минулого століття, де перевороти в компаніях стали буденним явищем і органи прокуратури навіть кримінальних справ не порушували…

Раз, застава, два, застава

У листопаді 1999 року керівництво ВАТ «Тернопільський м’ясокомбінат» укладає з Тернопільською філією «Західно-українського комерційного банку» кредитну угоду на два мільйони гривень. На той час банки уже не позичали гроші, тобто такі, що не забезпечені заставою. Було укладено два договори. Згідно з першим, під заставу йшла готова продукція та обладнання для виготовлення ковбасних виробів на загальну суму 1 мільйон 381тисячу гривень. У другому як заставне майно фігурували приміщення холодильного цеху з компресорною установкою та м’ясожирового цеху, оцінені в 1 мільйон 676 тисяч гривень. Читач зробить для себе висновок — для гарантування повернення кредиту застава була достатньою.

Минає час, а з ним і термін повернення кредиту — 10 лютого 1999 року. Та м’ясокомбінат і кредиту не повертає, і зовсім не сплачує відсотків за користування ним. Борг за відсотками досягає 240 тисяч гривень.

І от 22 грудня 1998 ВАТ «Тернопільський м’ясокомбінат» укладає із ЗУКБ договори про внесення змін і доповнень до обидвох попередніх договорів застави. У «змінах» готової продукції уже немає, а замість неї з’являється цілий перелік основних засобів — приміщення з обладнанням, вантажні автомобілі, очисні споруди. Фактично у заставу було віддано весь цілісний майновий комплекс. Все майно було оцінене у 4,7 млн. гривень, що майже вчетверо дешевше від його залишкової балансової вартості.

Та який із керівних органів ВАТу прийняв надто ризиковане рішення? А зробила це спостережна рада товариства заднім числом — на своєму засіданні 23 грудня. Голова спостережної ради Олександр Недужко необхідність перезастави обгрунтував фінансовим виснаженням м’ясокомбінату: «…грошей для розрахунків з банком немає, і тому нічого не залишається робити, як задовольнити вимогу банку про заміну відсутнього заставного майна на інше, що належить комбінатові». Та рішення є, за нього проголосували 4 із 5 «спостерігачів».

А що нам скаже закон, яким тоді грубо знехтували. У законі «Про заставу» записано, що рішення про заставу(перезаставу) майна може бути прийняте лише за згодою всіх співвласників, а крім того, з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або ВАТу, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації. Буква іншого закону — «Про Державну програму приватизації на 1998 рік» — стверджувала, що «закріплення у державній власності пакета акцій, що перевищує 25 відсотків статутного фонду, повинно забезпечити виконання державою контрольних функцій щодо об’єктів, які мають стратегічно важливе значення для економіки держави з питань передачі в заставу, оренду, продаж та відчуження майна іншим способом, балансова вартість якого перевищує 25 відсотків статутного фонду. Заперечував такі дії і статут товариства, за яким питання про заставу(перезаставу) майна віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Але перезастава відбулася! Голова правління ВАТ «Тернопільський м’ясокомбінат» Леонід Нюня вирішив, що було б зухвалим вчинком не постукати у двері регіонального відділення Фонду держмайна, який представляє інтереси держави в товаристві. І надсилає листа, в якому просить дозволу на заміну відсутнього заставного майна. Та керівник м’ясокомбінату здогадався зробити це… через два дні після укладення договорів про перезаставу майна. Регіональне відділення ФДМУ дозволу не дає, рекомендує замінити готову продукцію рівноцінною їй і просить обгрунтувати причини невиконання умов попередніх договорів застави. Але поїзд рушив, тому відмова державного органу уже ніякої сили не мала.

Майно продане!

Розвиток відносин між м’ясокомбінатом і ЗУКБ підштовхує вважати, що повертати кредит позичальник не збирався. Наслідок передбачуваний — ЗУКБ забирає майже весь майновий комплекс м’ясокомбінату. Логічно, його потрібно реалізувати, щоб повернути собі гроші. І ось у квітні 1999 року на Західно-Українській товарній біржі в Тернополі відбуваються публічні торги з продажу м’ясокомбінатівського майна. Але дуже підозріло, що заявки на участь у торгах подали лише дві фірми — ТзОВ «ННК», зареєстроване у Києві, та товариство «ТМК», що прописалося в Тернопільському районі за місцезнаходженням комбінату незадовго перед цією операцією.

Переможцем торгів стає ТзОВ «ТМК». А його директором був пан Олександр Недужко, той самий голова спостережної ради, який на її засіданні ініціював внесення змін до договорів застави. При початковій ціні виставленого майна у 4,7 млн. гривень (пригадуєте таку ж загальну оцінку у договорах перезастави?!), фірма придбала його за 2 млн. 530 тисяч гривень. Підозри немає: мало учасників — нижча ціна!

Як же зреагували на перекочування майна в одні руки співвласники м’ясокомбінату? Через два місяці після торгів скликаються збори акціонерів товариства. І вони — щоб ви думали? — затверджують знамените рішення спостережної ради! А рішення було прийнято більшістю голосів лише завдяки тому, що представник Національного агентства з управління корпоративними правами в області В’ячеслав Степанов голосував 30 відсотками державних акцій в товаристві за затвердження договорів перезастави. Вийшла, як кажуть росіяни, «маленькая ошибочка», бо за посадовими обов’язками він повинен був захищати інтереси держави.

Посадовців посадять?

Та перемога для ТзОВ «ТМК», яке перереєструвалося в ЗАТ, наближалася до перемоги піррової. Його засновником була компанія з досить помпезною назвою «Big enterprises Group» — вашингтонська офшорна дочка московського концерну «Нафтовий». До останнього часу їй належало майже всі 100 відсотків часток ТзОВ «ТМК», перереєстрованого у ЗАТ. Власність «американки» оцінювалася у 5 млн. 584 тисячі гривень. Та буквально у квітні цього року сталися події, які москвичі-«нафтовики» мивоволі самі називають великим киданням своїх. Довірена особа цієї компанії, уже згадуваний Олександр Недужко, укладає договір, за яким акції безоплатно відчужені на користь ще однієї, лондонської, офшорки «Cooper Tailor Investments». Як з’ясували працівники обласної прокуратури в ході дослідчої перевірки, договір з’явився на світ з підробленими підписами. Через неповний тиждень на зборах учасників американська «дочка» повністю входить своїми акціями в лондонську.

Та не минуло й п’яти днів, як київська особа — довірений компанії «Cooper…» і тернополянка — генеральний директор ЗАТ «ТМК» проводять збори учасників новоствореного товариства «Доброслав-ТМК», на якому приймають рішення про виведення зі складу учасників компанії «Cooper …» та ЗАТ «Тернопільський м’ясокомбінат» і передачу їх часток на свою користь. Отакої! Фактично дві жінки — фізичні особи — стають власниками великого м’ясокомбінату!

Ситуація набувала непрогнозованого характеру, і декілька днів тому Господарський суд Тернопільської області прийняв рішення поновити у правах старого власника — офшорну компанію «Big Enterprices». А за фактом незаконного заволодіння акціями ЗАТ «ТМК» прокуратура області порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 («привласнення, розтрата або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем») і ч.2 ст. 366 («службове підроблення, якщо воно спричинило тяжкі наслідки»).

Інвестори, як виявляється, почали між собою ділити шкуру ще не вбитого ведмедя. І нехай ініціаторів перерозподілу акцій в середині ЗАТ «ТМК» покарають, викуп цим товариством майна м’ясокомбінату важко назвати законним.

Працівники Управління боротьби з організованою злочинністю УМВС в області, провівши оперативну перевірку фінансово-господарської діяльності ВАТ «Тернопільський м’ясокомбінат», так би мовити, по гарячих слідах, побачили у діях посадових осіб підприємства перевищення службових повноважень. Акціонерам ВАТ було завдано матеріальних збитків на суму майже 13 млн. гривень (з них на державну частку припадає понад 3 млн гривень). І у серпні 2001 року УБОЗ надіслав подання в прокуратуру Тернопільського району для порушення кримінальної справи.

Та органи прокуратури тривалий час давали зрозуміти, що справа глуха і даремно витрачати зусилля. Дуже дивним виглядає той факт, що буквально через декілька днів після подання в прокуратуру матеріалів обсягом у три томи помічник прокурора Тернопільського району виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи — за відсутністю ознак злочину…

Але наприкінці лютого 2002 року, коли крісло під тодішнім головою облдержадміністрації Василем Коломийчуком просто провалювалося, за матеріалами дослідчої перевірки УБОЗу прокуратура області таки порушила кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами ВАТ «Тернопільський м’ясокомбінат» і побачила у їхніх діях ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.365 Кримінального Кодексу («перевищення влади або службових повноважень, якщо вони спричинили тяжкі наслідки»). Розслідування уже в стадії завершення.

Відчуження майна ВАТ «Тернопільський м’ясокомбінат», як і семи цукрозаводів області, лише підтверджує новітню українську істину: якщо ви знайшли собі високих посадовців, то можете легко ставати власниками майна стратегічно важливих і прибуткових підприємств. Коли дах «їде», кримінальну справу неодмінно порушать. Та повертати майно законним власникам і відшкодувати збитки державі та акціонерам в Україні стало майже неможливо. Законним власникам залишається вибір без вибору — після визнання судом угод недійсними викупляти майно у незаконних «прихватизаторів».