Мета не виправдовує слідство

У 1999—2001 роках слідчооперативна група правоохоронних органів Одеської області проводила досудове слідство у справі про бандитизм. Групу очолювала Галина Климович, на той час слідчий Одеської міської прокуратури.

У липні 2001 року порушено кримінальну справу стосовно 14 обвинувачуваних, зокрема Василя Маріянчука, якому інкримінували організацію злочинного угруповання. У зв’язку зі станом здоров’я Маріянчука справу стосовно нього було виділено судом в окреме провадження і призупинено. 22 грудня 2004 року стосовно інших підсудних Апеляційний суд Одеської області ухвалив вирок. Відповідно до нього, трьох підсудних — Шамрая, Бабія і Сверкунова було визнано невинними в бандитизмі й звільнено з-під варти в залі суду. А судове слухання справи Маріянчука поновлено в іншому складі суду.

На той час, коли три обвинувачуваних у справі про бандитизм були виправдані судом, Галина Климович уже стала працівником Генеральної прокуратури України. У принципі, такий вирок завжди загрожував щонайсерйознішими наслідками для прокурора. Від звільнення з органів прокуратури до обов’язку відповідати за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності людей, які по чотири-п’ять років незаконно утримувалися у щонайжорсткіших умовах наших слідчих ізоляторів. За певних обставин можна було навіть потрапити на місце звільнених з-під варти...

1996 року, після замаху на його життя, Маріянчук змушений був виїхати за межі України і займатися відновленням свого здоров’я. Прокуратура Одеської області, маючи якісь свої види на Маріянчука, у червні 1999 року відверто незаконно порушує проти нього кримінальну справу про бандитизм, до якого він непричетний. Маріянчуку виноситься абстрактне надумане обвинувачення. Його оголошують у міжнародний розшук із санкцією прокурора на арешт і етапування до України.

28 серпня 1999 року, відповідно до цієї санкції, Угорська Республіка арештовує Маріянчука, вимагаючи конкретизації скоєних ним злочинів і гарантій незастосування до нього страти як засобу покарання. Інакше, відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників, його видача неприпустима. Відверто вводячи в оману довірливу угорську владу, українська прокуратура офіційно запевняє в тому, що Маріянчук притягуватиметься до кримінальної відповідальності за злочини, за які не передбачено страту.

Повернувши Маріянчука в Україну шляхом такого шахрайства, прокуратура Одеської області відразу припиняє порушену стосовно нього кримінальну справу по всьому обсягу обвинувачення, за яким його було екстрадирувано в Україну, зі звільненням з-під варти.

У цей час долею Маріянчука серйозно зайнялася слідчий прокуратури Г.Климович. Звісно, 28 лютого 2000 року Маріянчука з-під варти звільнено не було. Його відразу ж затримали, а потім узяли під варту на підставі нових епізодів так званого бандитизму. Комедію з екстрадицією Маріянчука й було вигадано, щоб згодом навісити на нього всілякі нерозкриті найтяжчі злочини, скоєні в Одесі та її околицях.

Порушуючи норми міжнародного права, Галина Климович пред’являла Маріянчуку нові й нові обвинувачення у злочинах, які не були підставою для його екстрадиції. Відповідно до тієї ж Європейської декларації про видачу правопорушників, проти Маріянчука не дозволялося розпочинати карне переслідування (порушувати кримінальну справу, затримувати, брати під варту, висувати обвинувачення, засуджувати) без додаткової на те згоди угорської сторони.

У результаті таких дій слідства 17 жовтня 2000 року Маріянчуку було пред’явлено цілком незаконне остаточне обвинувачення. Щоб приховати такі факти нехтування міжнародними нормами, Климович у матеріалах, поданих до суду, і згадки не залишила про кримінальну справу, за якою Маріянчук піддавався екстрадиції і півроку перебував під вартою. У результаті суд був позбавлений можливості виявити ці жахливі порушення законності і ще на початковій стадії судового процесу послати справу на додаткове розслідування.

Вилучення Галиною Климович кримінальної справи з екстрадицією Маріянчука з матеріалів основної кримінальної справи призвело до грубих порушень термінів розслідування справи. А докази, зібрані поза термінами слідства, визнаються нелегітимними.

Незаконний арешт Маріянчука через екстрадицію, пред’явлення обвинувачення на порушення Європейської конвенції про видачу правопорушників спричинили незаконне утримання Маріянчука під вартою протягом п’яти років семи місяців (з 28 серпня 1999 року).

Обвинувачення Маріянчука базується виключно на свідченнях іншого обвинувачуваного — Рябошапка, а також на непрямих свідченнях обвинувачуваного Якименка про те, що Маріянчук був організатором злочинного угруповання.

Червоною ниткою через усе обвинувачення Маріянчука проходить явка з повинною Рябошапка, яку він підписав у період його несанкціонованої затримки. Тобто неприпустимий доказ.

Подальші свідчення у Рябошапка бралися під фізичним і психічним тиском, із грубим порушенням його права на захист — його допитували без обов’язкової присутності адвокатів. Відмова від захисника не могла бути прийнята.

Одним із незаконних методів отримання від Рябошапка необхідних свідчень на Маріянчука було утримання його, колишнього працівника міліції, у камерах із раніше неодноразово засудженими. Явка з повинною і подальші свідчення Рябошапка були наслідком застосування до нього тортур. Про всі недозволені методи слідства докладно повідомляв сам Рябошапко у своїх численних скаргах на дії слідчо-оперативних служб. Він повідомляв і про тортури, які стали причиною неправдивих свідчень. У особистій справі слідчо-заарештованого Рябошапка зафіксовано сліди свіжих переломів ребер на момент поміщення його в СІЗО УСБУ в Одеській області 31 грудня 1999 року.

Після заяви Рябошапка з вимогою негайно оглянути його на предмет наявності переломів ребер це питання вирішувалося протягом трьох місяців (підстава — відсутність рентгенплівок). За цей час у місцях переломів утворився кістковий мозоль, і з повною впевненістю констатувати факт наявності й давності переломів уже не можна було.

У своїх скаргах, заявах, клопотаннях Рябошапко систематично повідомляв про реальні загрози його життю у слідчому ізоляторі. За його словами, вони виходили від Г.Климович. Ось лише одна з таких заяв Рябошапка прокурору Одеської області М.Косюті: «Доводжу до Вашого відома, що попереднє слідство, яке проводить слідчо-оперативна група прокуратури м. Одеси, очолювана слідчим прокуратури м. Одеси Климович Г.І., проводиться однобоко, тенденційно, з явним обвинувальним ухилом. Слідство не встановлює істину, не виясняє події, що відбулися насправді... Безпідставно й бездоказово створюється «роздута» кримінальна справа, в кошик якої скидаються раніше не розкриті злочини, скоєні в м. Одесі та Одеській області. Це стало можливим через систематичні порушення членами слідчо-оперативної групи кримінально-процесуального законодавства та Конституції України, що полягають у такому:

Мною неодноразово подавалися скарги про незаконність моєї затримки, про це заявлялося неодноразово слідчим слідчо-оперативної групи, проте мої заяви залишалися без уваги.

На мене неодноразово чинився фізичний і моральний вплив для дачі потрібних слідству, а не правдивих, свідчень, моє життя неодноразово наражалося на небезпеку.

Так, 22.12.1999 р. мене побили співробітники правоохоронних органів, у результаті чого мені було завдано безліч ударів м’яких тканин ніг і тулуба, поламано ребра, що підтверджується результатом огляду лікарем СІЗО УСБУ в Одеській області й занесено до медичної картки, а також рентгенівським знімком.

Далі, 25.02.2000 р. мене навмисно поселили в камеру ІТУ м. Одеси, де перебували раніше неодноразово засуджені, котрих заздалегідь сповістили про те, що я колишній співробітник міліції. У результаті чого в камері між мною і раніше засудженими виникла ситуація, спровокована останніми, яка реально загрожує моєму життю та здоров’ю.

Також із метою чинення морального тиску було затримано й поміщено до ІТУ м. Одеси мою колишню дружину, матір моєї дитини Гутєнєву О.Л., і дитина залишилася сама без батьків.

Від членів слідчо-оперативної групи постійно надходять погрози, що мене буде переведено для утримання з раніше неодноразово засудженими, де зі мною може трапитися що завгодно, аж до «раптової» смерті...

З урахуванням викладеного прошу Вас усунути старшого слідчого прокуратури м. Одеси Климович Г.І. від подальшого попереднього слідства та вжити заходів щодо зазначених мною фактів».

Такі скарги тепер є німими свідками правових безчинств Галини Климович.

Так, тут не обмовка, саме «німими» свідками є ці скарги, оскільки Рябошапко сам нічого в суді про це сказати вже не зможе. Поставлену слідством мету — фізичне знищення Рябошапка (про що він кричав у всі рупори) — було реалізовано найжорстокішим чином. Заарештованого Рябошапка етапують до в’язниці № 8 м. Житомира, його розміщують в одній камері з неодноразово засудженими. Саме в цій в’язниці й було реалізовано мету — фізично знищити Рябошапка, щоб він замовкнув тепер уже навіки і в суді не зміг свідчити про тортури та знущання над ним, які примусили його дати свідчення про Маріянчука як організатора злочинного угруповання.

11 травня 2001 року молодий (1965 року народження) і фізично здоровий Рябошапко «раптово» помирає в житомирській в’язниці № 8. Причина традиційна — гостра серцево-легенева недостатність. Проте житомирські судмедексперти розкрили спосіб позбавлення життя Рябошапка — асфіксія блювотними масами внаслідок алкогольного сп’яніння. Щоб виправдати очевидне умисне убивство людини, вигадано сміховинну версію, що Рябошапко сам варив бражку в камері й тому віддав Богові душу. І це при тому, що житомирська в’язниця славиться трьома «шмонами» на день! Звісно, кримінальну справу за фактом смерті Рябошапка апеляційному суду Одеської області вивчити не дають.

Смерть Рябошапка була дуже вигідна слідству, оскільки в такому випадку суд, на його погляд, мав покласти в основу обвинувачення Маріянчука свідчення Рябошапка, добуті незаконними методами, і справу зроблено — обвинувальний вирок і довічне ув’язнення Маріянчуку забезпечені.

Проте суд у цій частині вчинив інакше, ніж замислила Г.Климович. Відповідно до вироку від 22 вересня 2004 року, суд визнав неможливим використовувати як обвинувальні докази всі свідчення Рябошапка, відзначивши в цій частині вироку таке:

«...Під час досудового слідства Рябошапко С.Г. давав суперечливі свідчення, заявляючи про те, що до нього застосовувалися недозволені методи ведення слідства (насильство), в результаті чого обмовив себе, вимушено відмовився від послуг захисника, у зв’язку з чим допитувався без його участі. Після пред’явлення обвинувачення в остаточній редакції Рябошапко заявив, що в суді дасть докладні пояснення про застосування до нього насильства і пояснить причини дачі неправдивих свідчень.

Оскільки 11 травня 2001 року Рябошапко помер у слідчому ізоляторі м. Житомира, що виключає можливість перевірки його доказів процесуальним шляхом, суд вважає за неможливе посилатися на його свідчення під час досудового слідства як на докази і визнає їх неприпустимими, при цьому враховує і порушення щодо нього п. 4 ч.1 ст. 45 КПК України (відсутність захисника під час слідчих дій. — Авт.)…»

На це та інші порушення закону суд реагував окремою ухвалою на адресу генерального прокурора України та прокурора Одеської області.

Трагічна смерть головного свідка обвинувачення Рябошапка — це кінець створеного Галиною Климович детективного сюжету всієї справи Маріянчука. А була й проміжна сцена з усуненням іншого непрямого свідка обвинувачення — Якименка, який на очній ставці з Маріянчуком відмовився підтвердити свої попередні неправдиві свідчення.

Відразу після такого «вибрику», буквально через півмісяця, 5 серпня 2000 року стає неможливою і явка до суду Якименка. Звичайно ж, із іншої, ніж у Рябошапка, причини. Він тікає із СІЗО УСБУ в Одеській області. Звісно, і за цим фактом потуги суду досліджувати матеріали службової перевірки або кримінальної справи проти посадових осіб, які допустили втечу, не увінчалися успіхом. Як і в справі Рябошапка, вимоги суду про направлення матеріалів про втечу залишилися невиконаними.

Опинившись на свободі, Якименко зіграв із Галиною Климович лихий жарт. Він направив прокуратурі й адвокатам свою заяву, зафіксовану 16 листопада 2000 року на відеокасеті. Якименко докладно розповів про те, якими незаконними методами погроз і насильства його примусили дати свідчення. Причому Галина Климович поставила перед ним основне завдання — дати свідчення, що викривали б Маріянчука, якого він узагалі не знав, як організатора всіх злочинів. Зі слів Климович, Маріянчук усе одно отримає довічне ув’язнення.

Варто зазначити, що Галина Климович чудово розуміла, яким буде результат справи Маріянчука при таких «доказах». Тому вигадується новий незаконний спосіб обгрунтувати обвинувачення Маріянчука. Оперативні служби УБОЗ УМВС в Одеській області й УСБУ в Одеській області подають їй різного роду нічим не підтверджені оперативні довідки, що свідчать про нібито скоєні Маріянчуком злочини. Деякі з цих довідок навіть ніким не підписані. Такого роду оперативні дані, відповідно до закону, доказами не є.

Таким чином, оскільки в основу обвинувачення Маріянчука покладено докази, що всі без винятку є неприпустимими, державному обвинуваченню фактично нічого не залишається, як відмовитися від цього обвинувачення. Навіть якщо на це забракне прокурорської мужності, ухвалити обвинувальний вирок щодо Маріянчука при таких безпрецедентних порушеннях законності неможливо. Хоч би як повернулися події, Маріянчука однозначно повинні негайно звільнити з-під варти.

У справі проведено дві комісійні судово-медичні експертизи, підписані авторитетними фахівцями, які дійшли однозначного висновку: перебування Маріянчука в умовах слідчого ізолятора спричинить летальний кінець. Варто зазначити, що розпорядження суду забезпечити належне лікування Маріянчука залишається невиконаним.

Складається враження, що проводиться чітка лінія на досягнення однієї мети — смерті Маріянчука. В такому випадку будуть «і вовки ситі, і кози цілі».

Порушення норм міжнародного права вже викликало реакцію компетентних органів Угорської Республіки, які офіційно звернулися до Міністерства юстиції України по роз’яснення, як могло так статися, що без їхньої згоди Маріянчука було притягнуто до кримінальної відповідальності не за ті злочини, за які його видали.

Адвокати Маріянчука планують порушувати питання про значне розширення судом нової окремої ухвали на адресу генерального прокурора України. Щоб в окремій ухвалі суду було відбито більш змістовний перелік порушень закону, допущених Галиною Климович.

Від редакції.

Звісно, українські реалії сьогодні такі, що в протистоянні злочинець — правоохоронець перевага занадто часто на боці першого, в якого є гроші, зв’язки, можливість впливати на громадську думку та вирок суду. Проте не можна забувати: бандитські методи неприпустимі навіть у нерівному бою з тими, кого правоохоронець цілком щиро вважає бандитами. І міліціонер, і прокурор, який викрив бандформування з допомогою тортур та знущання над підозрюваними, не мають виправдання — ні юридичного, ні морального. Бо інакше між злочинцем та правоохоронцем стирається межа і суд стає непотрібною інстанцією лише тому, що вироки вершить слідство.