«Кобра». Правила поведінки на дорозі

Українська політична еліта, замість подавати приклад і диктувати правила гри, прислужилася суспільству аж ніяк не найкращим чином. Часто саме через неї виникає бажання начхати на закон, мораль та інші незатребувані нині складники суспільного здоров’я.

У цьому зв’язку делікатну ситуацію на дорозі, в яку допіру потрапив спікер українського парламенту, слід розглядати як певний результат згаданого вище процесу. Насправді влада нарешті отримала те, на що, у принципі, рано чи пізно заслуговує кожен з цинічних чи безвідповідальних батьків. ФАКт. І тут Арсенію Петровичу навряд чи варто ображатися. Як, утім, нема чим хизуватися і людині в погонах.

Коло аморальності замкнулося. На українських дорогах, у прямому й переносному значенні, старих правил ніхто не міняв.

Правило перше: я — начальник, ти — дурень

В умовах «дефектної демократії», а саме так днями охарактеризував внутрішні процеси в Україні відомий німецький фонд Бертельсмана, одвічна історія з начальниками та дурнями набуває нових значеннєвих акцентів. І річ не в тім, що «справжній підполковник» Кожа зі спецпідрозділу МВС «Кобра», який показав середній палець самому спікерові, може тепер сміливо створювати політичну партію з креативною назвою Партія середнього пальця (ПСП), маючи при цьому великі шанси переплюнути великого комбінатора Балогу, котрий наспіх кроїть новий політичний проект під «ябедника» Яценюка. І навіть не в тім, що українське суспільство розділилося на прибічників і противників ПСП, описуючи на блогах і форумах переваги і втрати такої жорст­кої боротьби за власну смугу на загальній дорозі. Річ в іншому. Того фатального для українського ДАІ вечора концентрація начальників і дурнів на одному квадратному метрі виявилася надмірною.

А як іще, коли офіцер міліції, затримавши порушника, відпустив його без будь-якого розгляду й протоколу лише тому, що порушник — його безпосередній начальник? Безперечно, якби не було на місці події третього зайвого — Арсенія Петровича себто, дії працівників міліції можна було б розцінити як винятково завбачливі. Однак у присутності спікера, та ще й охорони з УДО, котра відразу ж упізнала підполковника, котрий не один рік прослужив у «Кобрі», вчинити саме так — верх непрофесіоналізму.

Далі — більше. Обурений Яценюк офіційно відмовляється від супроводу, що його ось уже вісім років підрозділ забезпечував першим особам держави. Про НП стало відомо командиру «Кобри». І... система почала працювати у звичному режимі, не підозрюючи, що Арсеній Петрович, уже встигнувши відзначитись у ролі політичного «сюрпризу», готовий на найрішучіші дії. А саме: доповісти президенту про вседозволеність і свавілля, яке чинить на дорозі не хтось там, а підполковник «Кобри». І доповів.

Дмитро Цимахович збирає офіцерів спецпідрозділу на нараду. Гніву керівника немає меж. Та як могли?! Відпустити! Не покарати! Навіть не з’ясувавши, хто це був! Офіцери пекли раків, опускали голови і не дивилися в бік... підполковника Кожі, який на той момент виконував обов’язки першого заступника й сидів у президії поруч із начальником. Знову цілком стандартна для системи та її гвинтиків ситуація. Якби не одна делікатна обставина: усі знали, що за кермом був Кожа. Але чому жоден чоловік, він же — офіцер, він же — громадянин, він же — професіонал, не насмілився встати й сказати правду? І хто в такому разі в цій ситуації кращий?

Про те, чи знав на той момент правду сам Цимахович, залишається тільки здогадуватися. Втім, як і про те, чи був він щирий, коли доповідав про пригоду главі департаменту генералу Коломійцю. Згодом, як відомо, публічно вигнаному президентом із залу колегії МВС. Таку ціну в результаті доводиться платити великим начальникам за сумнівне задоволення нагинати підлеглих дурнів.

Правило друге: немає даху — немає людини

Те, що відбувається сьогодні в «Кобрі», — ілюстрація звичайних буднів не лише в системі МВС, а й в усій країні. Особливо в її державному секторі. Народ тасує політичні еліти. Еліти тасують народ, розділяючи його на своїх прибічників і опонентів. Саме так кожен новий міністр призначав нового керівника «Кобри», який позбувався «чужих». І брав «своїх». Знайома ситуація? Іще б пак! Звичка призначати під себе, а не під конкретні професійні завдання закріпилася в начальників різного рангу на рівні підсвідомості. Не витравиш. Що в результаті? Якщо на прикладі МВС, то схема досить проста.

Виключений «чужий» панічно починає шукати «своїх», які можуть допомогти залишитися в обоймі. Якщо поталанило і місце все ж таки знайшлося, то тільки за рахунок іншого, котрий теж потрапив у немилість. Таким чином після зміни політичних команд відбувається утрясання кадрів у системі. Ну а вже після того, як карти перетасовано, а на здобуття місця під сонцем у кожного гвинтика пішли сили, нерви й гроші, викрутити його з механізму навіть із нагального приводу немає жодної можливості. Дах дає будь-які гарантії. Особливо в столиці і великих містах.

У результаті про професіоналізм не йдеться ні в момент ротації кадрів і їх призначення, ні в процесі роботи, коли звільнити некомпетентного дилетанта, мабуть, може вже тільки президент. Та й то під враженням від моральної травми спікера-улюбленця. Б’юся об заклад, Кожа залишився б на посаді, якби свій середній палець він продемонстрував, приміром, вам, шановний читачу. Чи мені.

Є в цій історії ще кілька характерних нюансів.

По-перше, показове шмагання міністра МВС виглядає як спроба президента поквитатися з лідером «Народної самооборони», котрий вийшов з-під впливу. З цієї ж принизливої серії — звільнення й вигнання з залу генерала Коломійця, котрий має досить опосередкований стосунок до конкретної ситуації. Інша річ, якби президент попросив генерала із залу після детального прокурорського розслідування на предмет з’ясування, чому із поверненням Коломійця в департамент ДАІ повернулися старі схеми (пов’язані зі страхуванням), за якими попередня влада порушила кримінальні справи.

По-друге, щодо звільнення підполковника Кожі — запитань немає. Але як розцінювати заяву міністра про ліквідацію «Кобри»? Це, знаєте, не просто спроба показати, як жорстко Луценко вирішує питання, а й додатковий привід потішити вірного Віктору Андрійовичу генерала Валерія Гелетея, котрий спить і бачить, щоб забезпеченням супроводу перших осіб країни опікувалося УДО. Звісно, не президентський полк, та все ж нова цяця.

По-третє, навіть якщо сон Гелетея не збудеться, подібні показові ліквідації ніколи не зачіпали суті. У нашому випадку — системи МВС. Ніхто не здивується, якщо зовсім скоро місце «Кобри» займе якась «Гюрза», котра так само м’яко, як і «Кобра», ввійде в систему з її незмінними правилами поведінки на дорозі.