ДЕРЖАВНИЙ МАРАЗМ

Поділитися
Історії про те, як держава «винагороджує» тих своїх громадян, котрі намагаються в боротьбі з нею відстояти свої честь та гідність, уже давно нікого не дивують...

Історії про те, як держава «винагороджує» тих своїх громадян, котрі намагаються в боротьбі з нею відстояти свої честь та гідність, уже давно нікого не дивують. Кожен із «борців» — хто більшою, хто меншою мірою — на власному гіркому досвіді довідується, як державна машина може відстоювати свої інтереси. Найчастіше навіть тоді, коли це суперечить будь-якому здоровому глузду...

Ця історія розпочалася 1999 року, коли напередодні президентських виборів у поштових скриньках Донецька були виявлені газети, матеріали яких тією чи іншою мірою зачіпали честь і гідність Л.Д. Кучми. За обвинуваченням у їх авторстві заарештували відомого донецького адвоката Сергія Салова, який після «відсидки» в СІЗО був випущений на волю і мав одержати компенсацію за отриману моральну шкоду. Про те, як розгорталися події далі, розповідає сам Сергій Салов:

— Моє з’ясовування відносин із прокуратурою Донецької області та міського відділу УМВС тривало півтора року. Його результатом стало рішення Ворошиловського суду м. Донецька від 15 червня 2001 року про визнання дій цих державних структур незаконними з наступним відшкодуванням мені моральної шкоди. Як компенсацію я просив 500 тис. грн., але суд прийняв рішення про виплату 3 000 грн. у пропорції 50 х 50. Згодом відповідач оскаржив це рішення в апеляційному суді Донецької області, який змінив його тільки в частині стягнення. 17 травня 2002 року Верховний суд України поставив остаточну крапку в цій справі, залишивши в силі вищезгадані рішення.

Гроші мали бути стягнуті за рахунок Державного бюджету через управління Державного казначейства в Донецькій області. Оскільки міститься останнє в Калінінському районі м. Донецька, відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження», я звернувся до відділу державної виконавчої служби (ВДВС) цього району. Відповідь на звернення я одержав через рік, у листопаді 2002 року, у формі постанови про відмову відкриття виконавчого провадження, оскільки, на думку державного виконавця, для вирішення цього питання на свою користь я мав звернутися в Державне казначейство за місцем проживання. У даному випадку йшлося про Київський район м. Донецька. В управлінні Державного казначейства України в Київському районі м. Донецька у мене взагалі відмовилися приймати документи, посилаючись на те, що в рішенні суду ця структура не фігурує....

Чергове звернення у ВДВС Калінінського району закінчилося тим, що мене послали в Печерський ВДВС м. Києва, мотивуючи це так: на його території міститься Державне казначейство України, з рахунків якого й мали бути списані кошти на мою користь відповідно до ст. 32 Закону України «Про бюджет на 2003 рік». Виявляється, не державна виконавча служба, а я особисто мусив звернутися прямо в Київ, до Печерського ВДВС. Я уважно вивчив зазначену статтю про держбюджет, але не знайшов у ній жодних указівок, щоб її застосовували таким чином. У ній ішлося тільки про механізм списання коштів Держказначейством України (терміни, рахунки, звітність), але ніяких змін до загального порядку виконання судових рішень ця стаття не містить. У грудні 2002 року я вислав на зазначену адресу рекомендованим листом із повідомленням про вручення всі необхідні документи, але лист повернувся до мене через два місяці в тому самому вигляді, як і був відправлений, із позначкою про відмову адресата його прийняти.

Пошуки істини тривали до квітня 2003 року, до моменту, коли Міністерство юстиції надіслало у свої обласні підрозділи лист, у якому наказувало ознайомити всіх учасників виконавчого провадження з номерами рахунків у м. Києві, з яких списуються кошти як компенсація за незаконні дії суду, прокуратури тощо. На підставі положень цього листа я знову звернувся у ВДВС за місцем проживання в Київському районі, і інспектор знову відмовив мені у відкритті виконавчого провадження, оскільки, на його думку, звертатися я мав за місцем перебування органу стягнення — у Калінінському районі.

Все це мені дуже набридло, і зараз у Калінінському суді перебуває моя позовна заява, відповідачем у якій виступає Калінінський ВДВС, управління Державного казначейства в Донецькій області та казначейство за місцем проживання. У ній я прошу визнати незаконною бездіяльність відповідача і стягнути з держави 5 тис. грн. як відшкодування моральної шкоди.

Мені як юристу цікаво розібратися в цих юридичних «джунглях». Зрозуміти, який усе-таки порядок звернення для здійснення примусового стягнення коштів із держбюджету України на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями працівників правоохоронних органів. Щоб прості громадяни могли розраховувати на те, що, пройшовши всі кола знущань державної машини, вони отримають компенсацію за втрачені здоров’я, нерви та спокійне життя.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі