БОМЖ ПОМЕР. ІСТОРІЯ ТРИВАЄ

На рік з гаком пережив Юрій Вередюк Ігоря Александрова. Липень став фатальним для обох. Доля так страшно звела цих двох цілком різних людей, об’єднавши їх спільною таємницею — таємницею джерела зла, яке передчасно обірвало життя кожного з них. Адже якщо навіть серцева недостатність Вередюка природна — вона викликана обставинами останнього року життя, в які кинули його ті, хто спланував і здійснив убивство Ігоря Александрова.

Обвинувачений прокуратурою у вбивстві журналіста і виправданий судом за недоведеністю провини, Юрій Григорович Вередюк помер, за офіційною інформацією, 19 липня у Краматорську, близько 21 години, в будинку, що належить його цивільній дружині Галині Костюхіній. Причина смерті — гостра серцево-судинна недостатність, що ускладнилася інфарктом міокарда. Як повідомили заступник прокурора області Шорін та заступник начальника УМВС Донеччини Корольов, жодних тілесних ушкоджень на трупі немає. Будь-яких даних, що свідчать про насильницьку смерть, — також. Відібрано зразки тканин тіла для судово-гістологічного та судово-токсикологічного досліджень. Результати будуть відомі через два тижні.

Протягом останнього дня свого життя Вередюк відвідав МВВС, де оформляв прописку, і близько 18.00 звертався до головлікаря тубдиспансеру, якому скаржився на біль у ногах. Йому запропонували пройти стаціонарне обстеження, але він сказав, що прийде в понеділок. За словами правоохоронців, лікар не давав і не прописував Вередюку жодних препаратів. Приїхавши додому на таксі, Вередюк сказав Костюхіній, що після тубдиспансеру йому стало зле й він кілька годин пролежав під деревом. «Він помер на моїх руках десь близько сьомої вечора. Приїхав на таксі о пів на сьому. Сказав, що машину взяв, оскільки сам іти не міг, години чотири пролежав під деревом... Радів що, мовляв, додому вмирати приїхав... Жовтий весь був. Я йому — іди їсти, а він — «серце не працює, подивися на мої руки, вони вже холодні». Полежав, поплакав, потім пішов у туалет... упав. Я його почала термосувати. Пульс був ще 5—6 хвилин. Йому відібрало мову. Хоче щось сказати й не може, тільки руки піднімає...» За словами Галини Пилипівни, після СІЗО «йому весь час було гірше й гірше. У нього боліло серце, турбував ревматизм... Готувався їхати до Києва на суд, нервував, плакав».

На прес-конференції в прокуратурі було заявлено, що допомогу на похорон надала влада Краматорська. Проте Костюхіна заявила, що вона поховала Вередюка за свої гроші. Його родичі, дружина і діти навіть на похорон не з’явилися. «Тільки дочка раніше на ринок приходила, вимагала з нього 300 доларів. Говорила: «Ти пішов на такі справи, грошей заробив, давай мені!» А він тільки плаче й нічого не каже...»

Про обставини вбивства, яке він брав на себе, за словами Костюхіної, він нічого не казав, а якщо цікавилася, сердився: «Не задавай дурних запитань!». Хоча, коли журналісти запитували її про це, інтонації Галини Пилипівни відразу змінювалися: «Мені він нічого не казав. Зі мною він на ці теми не розмовляв узагалі». Вона реагувала, швидше, не на запитання, а на слова, які чомусь викликають у неї рефлекторний страх. Приміром, почувши фразу: «У прокуратурі нам сказали, що за ним стежили, що він пив...», вона скоромовкою відповідає: «Неправда, ніхто за ним не стежив, ніхто до нього не приходив»...

Власне, хоч як цинічно це звучить, не сталося нічого несподіваного. Смерть Вередюка була передбачувана. Вона цілком відповідає логіці його справи. Вже через кілька хвилин після звільнення Вередюка з залу суду Іван Корчистий, який головував на процесі, сказав: «Як носій інформації Вередюк може не дожити… (до розгляду справи у Верховному суді. — Авт.)». Ні ці його слова, що були відповіддю на запитання журналіста, ні саме запитання не були випадковими — вони диктувалися обставинами вбивства журналіста та його «розкриття».

Судове засідання 4.04.02:

суддя: — Від кого ви довідалися, що 23 серпня вас заарештують?

Вередюк: — Від Благова (за версією слідства — замовник убивства. — Авт.).

— Як він вам сказав про це?

— Каже: сьогодні треба тобі йти здаватися, каже: «час тисне».

— А кого «тисне час»? Благов був пов’язаний із працівниками міліції?

— Не знаю.

Звичайно, Благов був пов’язаний із міліцією. Саме він «здав» їй Вередюка. Він майже місяць спілкувався з міліцією до арешту «бомжа» і три місяці опісля. І чи не до приїзду Президента, який відвідав 23 серпня Донецьк, годилося поспішати? Бо ж треба було відрапортувати: мовляв, упіймали вбивцю, чергові звання Ви, Пане Президенте, недаремно нам вручили.

Зараз уже гостріше сприймаються слова судді Івана Корчистого, сказані в інтерв’ю два місяці тому:

«Цікавий і такий факт: із показань свідка нам стало відомо, що Благова чи то в липні, чи то в серпні допроваджували в міліцію за хуліганство в ресторані. Ми також попросили книгу реєстрації, і цього теж не знайшли.

…Вередюку хтось пообіцяв 7—8 років в обмін на те, що, якщо йому дають таку міру покарання, він мовчить про замовників і спільників. За його словами, йому обіцяли змінити прізвище, номер статті та місце ув’язнення або в Харківському, або в Київському СІЗО. Після звільнення з місць позбавлення волі йому нібито мали купити однокімнатну квартиру... На процесі ми допитували п’ять осіб, які в різні періоди утримувалися в камері разом із Вередюком, і вони, всі п’ятеро, казали, що в них немає жодних благ у СІЗО, а у Вередюка, єдиного, з’явився телевізор. Одяг з’явився, якого не було ніколи доти. Людина вела, скажемо так, жебрацький спосіб життя, і раптом у нього в камері і телевізор, і два спортивних костюми, і харчувався він непогано... Звідки все це?... Те, що його, як він висловився, «підігрівали», — це однозначно».

Хто ж міг підігрівати Вередюка в камері, й за що? І чи могло це відбуватися без негласного дозволу правоохоронців? Відповіді на ці запитання напрошуються самі собою.

Щонайменше, дивною здається і надзвичайно м’яка міра покарання за такий тяжкий злочин, яку визначила прокуратура для вбивці. За словами самого прокурора, слідству так і не вдалося домогтися від Вередюка правдивих свідчень, він був неодноразово судимий, останні 15 років зловживав спиртним, скоїв убивство з користі... І раптом... 8 років, мотивів, які обтяжують провину, слідство не побачило. За словами судді Корчистого, такий «букет» тягнув, щонайменше, на 15 років. Є безліч інших прикладів дивного ставлення правоохоронців до підсудного та свідків обвинувачення. Дивно й те, що на прес-конференції 22 липня керівники прокуратури та міліції заперечили факт зовнішнього стеження за Вередюком, а автор цих рядків особисто зіштовхнувся з «наружкою», приїхавши в Краматорськ поговорити з ним. Біля під’їзду стояла машина з тонованим склом, у якій сидів чоловік, поруч, попри спеку, ліниво перекидалися в карти ще два чоловіки. Їхні обличчя були знайомі. Я неодноразово бачив їх у суді. У перервах між засіданнями ці люди заходили в Слов’янський МВВС, розміщений у сусідньому з судом під’їзді. Як мені сказали краматорці, котрих я просив вивідати місце проживання Вередюка, «сімка» (відділ міліції, що здійснює оперативно-пошукові заходи. — Авт.) перебувала там, принаймні в перший місяць після звільнення, постійно.

Вередюк, особливо тепер, після його смерті, викликає суперечливі емоції. З одного боку, своєю неправдою він сприяв прихованню правди. З другого… Пригадую запитання, що його автор цих рядків адресував Вередюку відразу після його звільнення: «То ви вбивали, чи вони просто не змогли цього довести?» — «А вам воно треба?!» — відповів запитанням Вередюк. Він, для кого суспільство було таким, яким він бачив його в міліції та на зоні, не міг повірити, що когось справді цікавить істина. Він не міг зрозуміти того, що зрозумів би будь-хто, опинившись на його місці: з такими небезпечними знаннями єдиний порятунок — говорити. Таємниця, яка перестала бути таємницею, вже не небезпечна для її носія. Та він не вірив. Не вірив, що правда справді комусь потрібна. Не вірив навіть у те, що суд міг діяти самостійно, а не за сценарієм, придуманим у прокуратурі. Цивільна дружина Вередюка після похорону розповідала колегам-журналістам, як він дивувався: «Постійно запитував: навіщо мене випустили? Вже б засудили то засудили. А так, навіщо виправдали, якщо потім апеляцію подавати? Говорив: поїде в Київ, розповідатиме все, що знає»...

Багато дивного і в смерті Вередюка. По-перше, це розбіжності в розповідях правоохоронців та Г.Костюхіної про хронологію подій останнього дня й час смерті. По-друге, якось дуже вже «зручно» він помер — із п’ятниці на суботу. Журналісти відпочивають. Навіть ті, хто довідався, не могли цього перевірити — прес-служби вихідні. Офіційна інформація з’явилася в понеділок вранці, а прес-конференція прокуратури о 14.00 — через дві години після похорону. Хто з незаангажованих людей бачив труп? Патологоанатоми-криміналісти? Чи можна їх вважати незаангажованими людьми?

Зручність смерті Вередюка полягала й у тому, що помер він за п’ять днів до слухання його справи у Верховному суді. Слухання, на якому він збирався розповісти правду...

Вранці 20 липня незнайомий голос залишив на автовідповідачі Олега Солодуна (колишній краматорський вбозівець, герой програм І.Александрова, який звинуватив потім у причетності до його вбивства конкретних бізнесменів та правоохоронців області) повідомлення: «А бомж-то помер. Ось так!». Дружина Солодуна сприйняла це як погрозу. Та на цьому історія не закінчується.

17 травня, у день, коли Вередюк вийшов на волю, в Донецькому апеляційному суді розпочався процес над членами краматорського злочинного угруповання «17-та дільниця», про зв’язки якого з колишнім начальником Краматорського ВБОЗу В.Бантушем розповідали в програмах Александрова О.Солодун та його колега М.Сербін. На лаві підсудних перебуває і екстрадований із Німеччини Дмитро Герман, відомий як людина, що записала на касету так звану «дюссельдорфську» розмову. На цій касеті колишній міліціонер і друг Бантуша К.Яворовський розповідає «братку» Герману, як він скоїв убивство лідера угруповання Єрмакова і що мозковий центр цього та інших убивств — Бантуш і слов’янський підприємець Рибак. Ось кілька досить змістовних цитат зі свідчень Д.Германа в суді: «1998 року був убитий мій товариш Єрмаков Ігор. На той момент я тісно спілкувався з ним, із Яворовським та Рибаком... На Рибака був зав’язаний весь бізнес Єрмакова, точніше, та його частина, яка стосувалася грошових потоків. У Рибака були великі зв’язки в міліції та прокуратурі. Яворовський займався на той момент так званими кидками. Тобто створював підставні фірми (метелики), отримував передоплату, і, природно, фірми ці зникали. Отримані в такий спосіб гроші вкладалися в легальний бізнес...

Рибак цього не приховував, часто в розмові він називав суми, витрачені на хабарі з того чи іншого питання. Приміром, після того, як пішов, точніше — звільнився начальник Слов’янського МВВС Скиба Анатолій, туди призначили Михайла В., який до цього працював у Горлівському МВВС. Цю кандидатуру Рибаку запропонував Єрмаков Ігор. Він знав В. ще з «хімії». Рибак вирішив за певну послугу це питання досить швидко й просто. В. призначили на знак вдячності за надані послуги по Горлівці й на майбутнє, оскільки мати свого начальника хотіли всі. По місту Краматорську всі проблеми й неприємні моменти вирішував начальник ВБОЗу Бантик ( В.Бантуш. — Авт.). З кожної фінансової афери Бант отримував певні відсотки...

Рибак мав переказувати на рахунки в Іспанії певну суму. Наскільки я пам’ятаю, семизначну. Та перед від’їздом в Іспанію, за 2—3 дні, Яворовський ввечері запросив Єрмакова на «Парадиз» (кафе в Краматорську. — Авт.) і під приводом термінового дзвінка відлучився. І Єрмаков через 15—20 хвилин був застрелений (як згодом мені стане відомо, особисто Яворовським). Організував це все Рибак, за безпосередньої підтримки Бантуша. Все це вже пізніше, 1999 року, наприкінці літа, мені розповість особисто Яворовський. Тоді у нас ще не було конфліктів, і він без побоювання все мені розповідав...

На той момент один із будинків продали, і Яворовський усім пояснив, що зараз у м. Краматорську два працівники ВБОЗ — Солодун і Сербін — розкопали на Яворовського якісь кримінальні справи. Я ще тоді не знав, що вони встановили, що це Яворовський убив Єрмакова. Він говорив, що це за горлівські справи і що Банту без 250—300 тис. доларів важко буде вирішити це питання в обласній прокуратурі. Плюс через Солодуна та Сербіна в Яворовського виникло багато проблем. Бантуш почав заступатися за нього, і в них розгорівся конфлікт. Яворовський сказав тоді, що придумає, як їх позбутися».

Ось таке продовження має історія, однією з віх якої, найвірогідніше, стало вбивство І.Александрова. Певно, смерті Александрова, Вередюка та ще трьох громадян у ній не останні. Тепер, за логікою подій, серцевий напад має статися в Германа...

Та й це ще не все. Усі дивуються, чому, попри все, Рибак на свободі? Чому В.Бантуш, понижений до оперативного співробітника Костянтинівського МВВС, допитує знайомих Солодуна в Краматорському ВБОЗі? Чому непотопаючим залишається прокурор області В.Пшонка? Кажуть, тому, що всі ці люди нерозривно пов’язані одне з одним, а Рибак — далекий родич самого... А інакше чому справді Президент заплющує очі на такі неподобства в його державі?

Та й це ще не все. Чи буде розкрито вбивство Александрова, якщо першим заступником нового генпрокурора призначено Сергія Винокурова, який курирував забраковану навіть «неупередженим і незалежним» українським судом справу Вередюка?