АПОФЕОЗ ПРОКУРОРСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Пережити жахливі хвилини викрадення довелося трохи більше року тому жителю «морської столиці» України Анатолію Бердичевському. Миттєве захоплення групою невідомих просто на дорозі. Натягнутий на голову целофановий мішок. Знущання з метою «вибити» потрібні дані. Ув’язнення в одній з таємних квартир, інші випробування. На щастя, завершилося все втечею від викрадачів!..

Багатьох шокувала розповідь А.Бердичевського, опублікована в одній з обласних газет. Ясна річ, звернулася з заявою родина потерпілого й до керівництва облпрокуратури. Вислухали подружжя Бердичевських у відділі з контролю над діяльністю спецпідрозділів міліції. Але винних не знайшли й не притягнули до відповідальності. А пригадався цей і деякі інші скандальні факти безкарності тих, хто зухвало нехтує законом, у зв’язку з недавнім нагородженням одеського облпрокурора М.Косюти орденом «За заслуги» III ступеня. Цікавий збіг: точнісінько до річниці іншого гучного злочину наспіла нагорода. Напередодні спустив облпрокурор як то кажуть «на гальма» кримінальну справу по обвинуваченню одного з офіцерів міліції в тяжкому злочині проти члена обласної колегії адвокатів Григорія Гузя. До речі, що знаменно, 11 жовтня підписується несподіваний обвинувальний висновок, що підсумовує розслідування, справа проти обвинувачуваного Д.Козлова припиняється. Через тиждень слідчі дії так само раптово відновлюються, і Козлов знову фігурує як обвинувачуваний. Як стверджують злі язики, знайшлася вагома причина — не все було як слід «зачищено»...

Воістину важко здивувати тих, хто відстежує хід подібних розслідувань, найкаверзнішим і навіть безглуздим запитанням. Приміром: скільки має тривати попереднє слідство (як варіант — службове розслідування), аби забезпечити вихід «сухими з води» винуватців незаконного захоплення (затримання, викрадення) українського громадянина? Або в разі гострої потреби — навіть професійного адвоката, котрий має, відповідно до закону «Про адвокатуру», певний правовий імунітет? Можу тепер дати довідку: в Одесі, зокрема, це може забезпечити річний слідчий термін. Плюс тиждень-другий для належного оформлення документів. У результаті — рік із невеличким хвостиком. І можна починати готуватися до чергового захоплення (викрадення, затримання — непотрібне закреслити)...

Принаймні практика свідчить: на більше, ніж службова догана (максимальний варіант — переведення чи звільнення з посади) за такі гріхи годі й сподіватися. І лише в крайньому випадку можуть застосувати (щось на кшталт камуфляжу) таку санкцію, як порушення кримінальної справи — адже мусить мати слідство певний грунт для слідчих же маневрів! А буде виявлено спроби порушити спокійне розслідування, приміром, оприлюднення тих чи інших подробиць скоєного — то й цих «порушників» можна вдарити порушенням кримінальної справи. Тож нинішній столичний скандал зі зникненням (викраденням) журналіста і «спливанням» у парламенті скандальної аудіоплівки чимось дуже нагадує торішні одеські події. Причому за одним зі згадуваних злочинів щойно припинено кримінальну справу. Як повідомив 12 грудня автора цих рядків одеський обласний прокурор:

«29.09.99 р. за фактом затримання адвоката Гузя Г.В. порушено кримінальну справу. Встановлено, що дане затримання виконано відповідно до протоколу, складеного виконуючим обов’язки начальника слідчого відділення Жовтневого РВ ОГУ МВС в Одеській області Козловим Д.В. У ході попереднього слідства Козлову Д.В. пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 167 ч.I КК України. Проте, враховуючи, що Козлов Д.В. наказом №116 щодо особового складу від 10 жовтня 2000 р. звільнений з органів внутрішніх справ і характеризується позитивно, кримінальну справу щодо нього, за згодою прокурора, припинено за статтею 7 КК України — у зв’язку зі зміною обстановки».

Датовано відповідь на журналістський запит 26 жовтня 2000 р. Правда, підпис за облпрокурора Михайла Косюту поставив його заступник по слідчій частині — Михайло Чорний. Таким є припущення керівника прес-служби Одеської обл-прокуратури Миколи Муляра, котрий, власне, повідомив: саме така відповідь на запит двомісячної давності є в канцелярії облпрокуратури. Попутно висловив подив: невже автор запиту дізнався про це лише 12 грудня? І докірливо додав: дуже вже ви уразливі, пишете в газеті — М.Косюта ухиляється або як вогню боїться зустрічей із журналістами...

Тим часом, позбутися такого враження справді важко. Якщо, звісно, не вважати, що запрошення власкорів аж на дві прес-конференції протягом двох років — найоптимальніший варіант спілкування з пресою. До речі, дуже хотілося на цих зустрічах (у грудні 1999-го й березні 2000-го) вивідати, грішним ділом, у Михайла Косюти: як же все-таки він виконує важливе доручення керівництва держави про поновлення контролю над залишками флоту Чорноморського пароплавства, переведеного в офшори, а також про результати розслідування порушеної облпрокуратурою кримінальної справи за фактом скандального триденного утримання під арештом члена обласної колегії адвокатів Григорія Гузя. І двічі у відповідь — загальні запевняння «усе о’кей», а буде ще краще. Тимчасом, як флагман розкраденого пасажирського флоту «Одеса» продавався що називається «з-під поли», а справу, порушену за фактами грубої сваволі, допущеної самими ж охоронцями порядку, керівництво прокуратури передавало від одного слідчого до другого, третього, четвертого — поки її тихцем і зовсім не припинили. Власне, навіть не дивовижний фінал — лукавство вражає! Адже в чому запевняв прокурор області учасників грудневої прес-конференції? «До кінця січня (2000 р. — М.А.) передамо справу в суд!». Через три місяці навіть продемонстрував журналістам документи: «Я знав, що не обійдеться без згадування цієї справи. Ось матеріали, які передаємо в суд». Саме на такому фіналі слідства — передачі матеріалів справи в суд — виявляється, по черзі наполягали слідчі облпрокуратури з особливо важливих справ Олександр Ноздрін, Віктор Ревака, старший слідчий Віталій Крикунов. Проте керівництво прокуратури знайомилося з підготовленими обвинувальними висновками і передавало справу не в суд, а доручало... новому слідчому. Поки, зрештою, не потрапила вона, схоже, до найкмітливішого (чого хоче начальство?) старшого слідчого Олега Леденьова. І померла наглою смертю.

Слід наголосити: усі попередні слідчі вважали винним Д.Козлова у скоєнні тяжкого злочину, відповідно до ст. 166 ч.2, 172 ч.1, 173 ч.2 КК України. А Леденьов одним розчерком пера перекваліфікував тяжке діяння на значно прийнятніше — допущену щодо затриманого адвоката усього- на-всього банальну халатність! Не більше! Нібито й не було зовсім перевищення Козловим службових повноважень, не зафіксовано службової підробки й незаконного позбавлення волі. А тим часом, для незаконно поселеного в ІТУ адвоката Гузя, котрого убозівці грубо намагалися схилити до «стукацтва» на своїх клієнтів, злочинні «заходи» призвели до різкого погіршення здоров’я, що підтвердила судмедекспертиза. Показовим є також інший факт: грубі, протиправні дії групи убозівців під керівництвом заступника начальника обласного УБОЗу Бориса Індиченка слідство спритно вивело за рамки розслідування...

Важко не звернути увагу: робилося це всупереч заявленому протесту 39 колег адвоката Гузя, котрі звернулися з листом до гаранта Конституції та генпрокурора України з приводу грубого нехтування правами, а також вимозі парламентського комітету з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю — належним чином розслідувати факти кричущого беззаконня. Поки ці протести та звернення ігнорувалися чи в упор «не помічалися», одесити з жахом дізналися, зокрема з публікації «ДТ» («Презумпція винуватості», 4 березня 2000 р.), про черговий моторошний злочин — викрадення Анатолія Бердичевського. У пресі навіть з’являється знімок машини, закамуфльованої під медичну «швидку», якою скористалися для раптового захоплення жителя мегаполіса, розповідається, що «учасники полювання» надягали на голову жертви задушливий целофановий пакет, намагаючись «добути» в такий спосіб потрібні дані.

Виживши, А.Бердичевський звернувся, ясна річ, зі скаргою на знущання до керівництва облпрокуратури, зокрема до заступника начальника відділу з контролю над діяльністю спецпідрозділів міліції Віктора Товбийчука, представив акт судмедекспертизи. Згодом знов-таки зажадав від керівництва МВС ретельно розслідувати злочин і вжити відповідних заходів голова парламентського комітету Ю.Кармазін. Причому надіслав колишній одеський прокурор і можливі додаткові докази — доставлену оказією аудіоплівку переговорів із голосами, що дуже нагадують голоси керівника групи захоплення й заступника начальника відділу обл-прокуратури (одну з копій розшифровки передав парламентський комітет і «ДТ»).

На жаль, — відповідно до трактування співрозмовниками прав і можливостей жертви захоплення, шансів у потерпілого А.Бердичевського домогтися покарання винуватців «заходу» практично не було. Власне, так воно й сталося. У відповідь на свою скаргу одесит А.Бердичевський невдовзі дізнався, що в порушенні кримінальної справи відмовлено. Авторові цих рядків випало переконатися, що не факт викрадення та знущання з людини схвилював керівництво Ген-прокуратури України, а головним чином те, як потрапив текст розшифровки в редакцію. «Так, я викликав на допит у міськпрокуратуру Бердичевського, — не приховував під час зустрічі керівник слідчої групи Юрій Рязанов. — Однак передусім мене цікавить усе, що пов’язано з аудіоплівкою. Оскільки це послужило підставою для порушення справи Генпрокуратурою». Такий самий підхід до розгляду справи продемонструвало днями й керівництво облпрокуратури, ні словом не згадавши про заходи для розшуку учасників викрадення А.Берди-чевського в офіційній відповіді на інформаційний запит. Хоча це було одне з двох запитань оприлюдненого в одеських газетах документа...

І ще один аспект березневої публікації «Презумпція винуватості» бачиться дуже актуальним у світлі скандалу, що вибухнув навколо зникнення Г.Гонгадзе й вимог визнання «тільки вітчизняної» експертизи аудіоплівки з голосами, які нібито належать поважним особам. Нагадаю: саме експертні висновки документів висувалися найважливішими доказами згаданих у публікації «ДТ» «злочинів» директора одеської фірми «Комерсант-Д» В.Локай-чука, також раніше незаконно захопленого убозівцями й поміщеного для зручності ведення допитів в ізолятор. Підписали деякі з висновків експерти Одеського й Київського науково-дослідних інститутів судових експертиз А.Платонова і Ю.Фрідман. Проте, як з’ясувалося згодом, участь у судовому процесі явно не приваблювала експертів, зокрема А.Платонову. Чому? Під час скрупульозного судового розгляду (а тривав він близько року) одне за одним, наче карткові будиночки, рушилися надумані обвинувачення й висновки експертизи. А.Платонова змінювала показання ніби рукавички, на що були змушені звертати її увагу і суддя Т.Мевлід, і прокурор Л.Коздоба. Закономірним результатом розгляду став виправдувальний судовий вирок і три окремі ухвали, направлені для вживання заходів, зокрема в МВС і Мін’юст України. Оскільки на залученні до експертизи саме А.Платонової та Ю.Фрідмана наполягали в ГСУ МВС і Одеському УБОЗі. А насправді, як визнали Одеський обласний і Верховний суд України, експертні висновки «спричинили помилкові висновки... експертизи» і суд їх відкинув як «необгрунтовані». Отож і визнав суд потрібним «висловити судження про неможливість використання» як експертів Мін’юсту декотрих відповідальних фахівців. І що ж на це відповіла через півроку, коли справа вже вкривалася пилом в архіві, заступник глави Мін’юсту Л.Горбунова? «У разі не підтвердження повторною експертизою висновків первинної експертизи, — говориться в документі, — експерта Платонову А.В. буде притягнуто до відповідальності, відповідно до чинного законодавства». Виходячи з цього чи то реагування, чи то поради Мін’юсту, зазначає суддя Т.Мевлід, можна дійти висновку, що рішення вищої судової інстанції ще підлягає затвердженню чиновниками Мін’юсту...»

Утім, ознаки посилення чиновницької сваволі «відчувають на собі навіть прокурори, — додає Т.Мевлід. — Навіть у гірші роки радянської влади, яку мало хто визнає демократичною, я — колишній прокурор обласної прокуратури з 11-річним стажем — не пригадаю випадку, щоб уже на стадії судових дебатів керівництво облпрокуратури несподівано змінювало представника обвинувачення на процесі, як це було при розгляді справи Локайчука». Власне, процесуальний конфуз виник через явну необгрунтованість експертних висновків і показань експертів, які стали на заключних засіданнях очевидними для всіх учасників суду. Ясна річ, представник обл-прокуратури Л.Коздоба змушена була інформувати про це керівництво. Проте від неї зажадали не звертати на це увагу. Зрештою, прокурора Коздобу, котра не виявила безоглядної службової старанності, керівництво прокуратури області усунуло від підтримки обвинувачення в суді. А потім і вельми досвідчений начальник відділу облпрокуратури С.Дьог-тєв, направлений замінити її, висловив сумнів в обгрунтованості обвинувачення, спущеного згори. Керівництво облпрокуратури в черговий раз продемонструвало акт демократичності, надавши йому можливість вибору: відмова від будь-яких сумнівів або звільнення з роботи. Начальник відділу не зупинився перед звільненням — уже кілька місяців працює адвокатом...

Про що свідчить ця практика, до чого нас привчають? Що зі зникненнями людей, викраденнями й цинічними знущаннями, які закінчуються по суті блюзнірською безкарністю, можна й потрібно змиритися?

Ні, не ілюструють ці й безліч інших фактів ні торжество демократії, ні законності. Не уособлюють одноманітну суворість нагляду за здійсненням правопорядку. Навпаки — кинувши неупереджений погляд на наше правове поле, можна частіше спостерігати факти «особливо людяного», навіть надлояльного ставлення осіб міліцейської та прокурорської вертикалі до декотрих із громадян, які переступили грань закону. І що знаменно, дедалі менше нас, співгромадян суспільства, що так важко розбудовує демократично-правові засади, це хвилює чи насторожує. А, можливо, і справді це апофеоз прокурорської та міліцейської демократії? Ось вирішили місяць тому на вершині прокурорської вертикалі, що не варто поспішати суд-медекспертам брати для досліджень тканини родичів зниклого Гії Гонгадзе. І рівно на місяць усе застопорилося. Хто знає: якби не публічний протест матері Гії, так і вважалося б, що не слідство самостопориться, а саме Олександра Гонгадзе не хоче допомагати слідству?