АДВОКАТА ОБІЦЯЛИ РОЗЧИНИТИ У КИСЛОТІ... СУДОВУ І ПРАВООХОРОННУ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ РУЙНУЄ БЕЗПРЕЦЕДЕНТНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ТИСК, — ВВАЖАЄ КРИМСЬКИЙ АДВОКАТ ТЕТЯНА НІКОЛАЄВА

Про цей процес говорили й писали багато. І не дивно — справа досить резонансна, люди відомі. Однак, на думку юристів, за її складними і неоднозначними переплетеннями аргументів, документів, доказів криються підводні, невидимі оку течії та процеси. У Нахімовському райсуді Севастополя завершився судовий процес, який тривав більше року, за обвинуваченням колишнього депутата Сімферопольської міськради, віце-президента Союзу промисловців і підприємців Сергія Воронкова (який уже відсидів два роки за зберігання зброї), а також Юрія Негру, Вадима Гулькевича, Андрія Байматова за статтею 144 КК України за вимагання у такого собі Ігоря Волянського фермерського господарства «Еліта». Причому, попри кількаразові клопотання адвокатів, самого потерпілого в суді так і не допитали, оскільки сам він відбував 10-річне ув’язнення, засуджений також... за шантаж, але за інших обставин і за іншою справою. Вже в цьому криється нерядова правова інтрига: підсудних обвинувачували у вимаганні у вимагача, причому якщо їхнє вимагання суд іще мав довести, то вимагання самого потерпілого вже було доведене і покаране судом на тривалий термін позбавлення волі. В результаті Сергія Воронкова засуджено на 7 років позбавлення волі, Андрія Байматова — на 5, Юрія Негру — на 8, Вадима Гулькевича — на 7, але його амністували. А наступного дня після оголошення вироку потерпілого і головного свідка у справі Ігоря Волянського знайшли... повішеним у своїй камері. Кримський адвокат Тетяна Ніколаєва вважає, що так знищили головного свідка, який володів інформацією про те, як сфабрикували цю справу.

Версія адвоката

У Сімферополі адвокат юридичної фірми «Право» Тетяна Ніколаєва провела прес-конференцію, на якій надала журналістам безліч документів, у тому числі свій лист Президенту України Леоніду Кучмі. Вона публічно заявила, що «фактично підставою для порушення цієї сфальсифікованої кримінальної справи була особиста зацікавленість у цьому голови Верховної Ради Криму, члена Компартії пана Л.Грача та екс-міністра МВС України Ю.Кравченка». Адвокат Тетяна Ніколаєва заявила, що з явними, на її погляд, доказами цієї версії вона зверталася і до Генеральної прокуратури, і у Верховну Раду України, однак після цього за нею почали стежити, до неї в квартиру «ломилися офіцери шістки» (мається на увазі шосте управління МВС. — Авт.), їй погрожували, обіцяли «розчинити в кислоті», нарешті, прямо в залі суду її вдарила мати Волянського Оксана Мокрицька. Адвокат має свідчення того, що працівники МВС збирали на неї інформацію з метою дискредитації та усунення від справи, незаконно вилучали документи за місцем її роботи, що стосуються її адвокатської діяльності. На її численні прохання щодо захисту не зважили ні міліція, ні суд. Адвокат Ніколаєва пов’язує це з тим, що на правоохоронні органи і на суд чинився сильний політичний тиск і вимога будь-що засудити Сергія Воронкова та інших підозрюваних.

Ось історія цієї неоднозначної справи, як її виклала на прес-конференції адвокат Ніколаєва.

З тривалого особистого досвіду і за свідченнями потерпілих вона знає, що спікер кримського парламенту Леонід Грач, про що вона пише в листі Президентові, копії якого роздала журналістам, спочатку наблизив до себе депутата і заможного підприємця Володимира Шаманіна, обіцяючи йому участь у великій політиці. За її словами, саме Шаманін фінансував поїздку делегації Леоніда Грача до Білорусі. Увійшовши в повну довіру до Шаманіна, Леонід Грач взяв у нього велику суму (їй відомо лише про частину цієї суми — 30 тисяч доларів), крім того, Шаманін віддав в управління родичам Леоніда Грача свої підприємства. Йдеться про сім підприємств, одне з них — перспективне дохідне СП «Товариство Німеччина — Крим», яким зараз керує родич Леоніда Грача Костянтин Попов. Однак згодом, цілком несподівано для Шаманіна, який на той час уже вступив у Компартію і став депутатом Верховної Ради Криму, 21 червня 1999 року його було викликано до слідчого управління ГУ МВС України в Криму, де з діагнозом «ішемічний інсульт» без адвоката весь день провів на очних ставках з Ігорем Волянським та його матір’ю Оксаною Мокрицькою. Вони, за словами Ніколаєвої, грубо і цинічно обвинувачували його в тому, що 1993 року він вимагав у них фермерське господарство «Еліта». В’ячеслав Шаманін тільки й відповідав, що «вперше бачить цих людей». Після допитів, зрозумівши, що проти нього фабрикується кримінальна справа, щоб уникнути незаконного арешту, В’ячеслав Шаманін змушений був сховатися за межами України. Восени 1999 року його дружина Наталя Шаманіна одержала генеральне доручення від свого чоловіка на право продажу підприємств, які належали йому. Вона намагалася це зробити, але не встигла: була вбита пострілом у потилицю за столом своєї кухні. Як видно з обставин злочину, під час чаювання з добре знайомими їй людьми. «Усі його підприємства, як і раніше, залишилися в управлінні родичів Леоніда Грача», — говорить Тетяна Ніколаєва. Вона стверджує, що клопоталася про витребування даних кримінальної справи щодо вбивства Наталі Шаманіної на процес у справі Сергія Воронкова, щоб «виявити політиків, які були замовниками цього вбивства», однак суд відмовив їй, і справа залишилася нерозкритою.

Історія й аналіз справи

На прес-конференції в Сімферополі адвокат Тетяна Ніколаєва стверджувала, що органи МВС і суду в цьому випадку виконали політичне замовлення, оскільки з самого вироку видно, що справу сфальсифіковано: фермерського господарства «Еліта» як такого ніколи не існувало, отже, немає і предмета злочину. У документах на ім’я Президента, у Верховну Раду і Генеральну прокуратуру Тетяна Ніколаєва викладає історію цього фіктивного, за її твердженням, підприємства. 15 січня 1999 року засудженого за вимагання Ігоря Волянського етапували у Сімферополь із ВТК в Чернівецькій області. Він та його мати Мокрицька одного дня — тобто через шість років після самого факту злочину! — написали дві повністю однакові за змістом заяви: «Прошу притягнути до карної відповідальності учасників злочинного угруповання Воронкова, Негру, Крюкова, Чоботаря, Гулькевича, Байматова, які в період із 1993 по 1994 рік вимагали і забрали фермерське господарство «Еліта», збитки 50 тис. дол.» У процесі слідства сума позову виросла до 1 мільйона доларів, або 6 мільйонів гривень (т.1, о.с. 72) — повідомила журналістам Тетяна Ніколаєва.

Історія фермерського господарства така: 14 червня 1991 року Сімферопольська райрада ухвалила рішення про виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства Ігорю Волянському. Відповідно до законодавства, фермерське господарство набуває статусу юридичної особи лише після державної реєстрації. Як свідчить лист Сімферопольської райдержадміністрації (т. 2, о.с. 158), «Еліта» пройшла держреєстрацію більш ніж через два роки, тобто 7 липня 1993 року. Однак 7 липня 1993 року засідання виконкому Сімферопольської райради не було, і рішення про реєстрацію якогось фермерського господарства не приймалося. Про це свідчить лист Архівного відділу Криму від 23 серпня 2000 року. Таким чином фермерське господарство «Еліта» так і не набрало статусу юридичної особи, не було зареєстроване в державній податковій інспекції, а тимчасові будівлі на ділянці не були зареєстровані в інспекції Держархбудконтролю. Не володіє інформацією про таке фермерське господарство і БТІ Сімферопольського району, яке не має на нього інвентарної справи (т.1, о.с. 90). Свідоцтво про держреєстрацію фермерського господарства за №141 не має ні дати, ні номера рішення виконкому, тому, за твердженням адвоката, є фіктивним.

Тетяна Ніколаєва розповіла журналістам, що, як свідчать експертиза Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз і показання очевидців, на території «Еліти» господарча діяльність не велася — там не було ні тварин, ні техніки, а «рештки будівель... не могли бути завершеним комплексом фермерського господарства». Таким чином, Ігор Волянський незаконно виготовив печатку фермерського господарства, відкрив рахунки і незаконно одержував позики та пільгові кредити в різних банках України, причому даних про повернення цих позик і кредитів у матеріалах справи немає. 10 жовтня 1991 року він одержав пільговий кредит в АКБ «Крим-банк» на суму 300 тисяч карбованців, 22 липня 1993 року відкрив розрахунковий рахунок у регіональному відділенні Промінвестбанку України й одержав кредит, який не повернуто. 1 серпня 1991 року він відкрив рахунок у банку «Таврика», що був закритий 1997 року. Адвокат свідчить, що вивіска фермерського господарства використовувалася для незаконного одержання Волянським при заступництві високого начальства кредитів і позик, якими вони ділилися зі своїми покровителями. За короткий час Волянський і Мокрицька купили 22 дорогі автомашини, у тому числі іномарки «Вольво», «Мерседес», «Форд», «Порше» і «Лінкольн-Континенталь». За них розраховувалися чековими книжками, виписаними на неіснуюче фермерське господарство «Еліта». Тетяна Ніколаєва стверджує, що в такий спосіб група, яка складається з шахраїв та їхніх політичних покровителів, викрала з банків України у вигляді кредитів та позичок понад 1 мільйон доларів.

Свідок С.Струков, розповідає Тетяна Ніколаєва, засвідчив на суді, що Мокрицька також пропонувала йому оформити документи на інше фермерське господарство для одержання кредитів у банках. У сараї Мокрицької, яка будувала дім у Лозовому, він особисто бачив два поліетиленових мішки, наповнених один купонами, другий — доларами. Гроші було взято в одному з банків, причому Волянський і Мокрицька ніде не працювали. Більше того, за даними, поданими засновником Волянським у статистичне управління, керівником господарства значиться підсудний Андрій Байматов. Органи обвинувачення поставили у вину саме Байматову та його «подільникам» вимагання у Волянського генерального доручення на право керування КФГ «Еліта». Хоча йому, хто й так вважався керівником господарства, це не давало жодних вигод чи додаткових прав, тобто не мало практичного сенсу. У результаті, вважає Тетяна Ніколаєва, п’ятьох громадян України засуджено і ще четверо, що уникнули суду втечею, звинувачено в злочині, якого вони не могли скоїти, бо не існує самого предмета злочину. А органи МВС покривали тих, хто здійснював розкрадання коштів у банках в особливо великих розмірах. Таке, заявляє Ніколаєва, можливе тільки у випадку особистої зацікавленості і причетності до цих розкрадань високих керівних працівників.

За твердженням Тетяни Ніколаєвої, Сергій Воронков, Юрій Негру та інші були великими підприємцями, і все їхнє майно зараз привласнене іншими людьми. Вона заявляє, що вбивства глави фонду держмайна Олексія Головизіна, заступника міністра Дмитра Гольдича, віце-прем’єра Олександра Сафонцева, глави райадміністрації Леоніда Рябики, адвоката Юрія Стребуля, голови «Кримтеплокомуненерго» Валерія Кузіна, Наталі Шаманіної та інших, насправді політичні, і саме з цієї причини вони не розкриті й досі.

Адвокати підсудних подали скарги у вищі судові інстанції: за ними останнє слово.