Життя як на Вулкані - Інтерв'ю - dt.ua

Життя як на "Вулкані"

29 березня, 16:04 Роздрукувати Випуск №12, 30 березня-5 квітня

Нову роботу режисера Романа Бондарчука "Вулкан", яка отримала Шевченківську премію й виходить у прокат уже наступного тижня, запросили на 40 міжнародних кінофестивалів.

Цекопродукційний українсько-німецько-монакський драмедійний фільм 2018 року. Прем'єра стрічки відбулася торік на фестивалі в Карлових Варах, після чого вона здобула сім премій на світових фестивалях, а Hollywood Reporter назвали український "Вулкан" одним із найочікуваніших іноземних фільмів року та порівняли його з абсурдистськими роботами Девіда Лінча й Еміра Кустуріци. Після прем'єри на ОМКФ-2018 фільм також був представлений у рамках кінофестивалю "Нове німецьке кіно". І ось незабаром стрічка в українському прокаті. 

Головний герой "Вулкану" — перекладач Лукас — працює в офісі ОБСЄ і вирушає з місією на південь України. Тут, за класикою жанру, чоловік потрапляє в халепу, втрачає машину та колег і залишається сам у невеликому селі поблизу Каховського водосховища. Його чекає знайомство з колоритними місцевими жителями, занурення в життя української провінції, дискотеки в гуртожитку, закоханість у кучеряву місцеву дівчину...

Стрічку знімали в Бериславі — невеликому місті Херсонської області. Спочатку фільм планувався як документальний... Роман Бондарчук — арт-директор міжнародного кінофестивалю Docudays, у доробку якого багато документальних проектів ("Українські шерифи", "Діксіленд") — відповів на запитання DT.UA.

Бондарчук_1
Роман Бондарчук / Facebook

— Романе, у квітні фільм "Вулкан" представлятиме Україну на кількох міжнародних кінофестивалях, а яка подальша фестивальна доля цієї стрічки, які цікаві фестивалі попереду? 

— Буквально кілька днів тому фільм отримав приз Екуменічного журі на Міжнародному кінофестивалі у Фрібурзі. Це вже восьма нагорода фільму. 1, 4 та 7 квітня відбудуться покази на Клівлендському міжнародному кінофестивалі в конкурсі фільмів країн Центральної та Східної Європи. З 4 по 20 квітня — Міжнародному кінофестивалі Святого Поля в Міннеаполісі. 3–14 квітня фільм завітає на найбільший кінофестиваль у Південній Америці БАФІЧІ в Буенос-Айресі. 6 квітня "Вулкан" покажуть на фестивалі Днів українського кіно у Парижі. 6, 9, 10 квітня — на Міжнародному кінофестивалі в Стамбулі. 25–30 квітня нас чекає у конкурсній програмі Міжнародний кінофестиваль "Crossing Europe" в Лінці. Загалом, фільм запрошено на понад 40 фестивалів, і ці запрошення продовжують надходити.

— Як сприймає іноземний глядач вашу стрічку, чи все розуміє, які запитання найчастіше ставлять за кордоном після перегляду "Вулкану"?

— Це залежить від того, наскільки віддалена від нас країна географічно. У Чехії, наприклад, 100% впізнавання реальності, вся зала сміється й зітхає. В тій-таки Німеччині люди дивляться уважно, але без емоцій. Було гарне запитання на фестивалі у Брауншвейзі: "Як влаштована анархія в Україні — чим далі від центру, тим менше порядку, чи вона поширюється спонтанно, хаотично?" Це місто, в кому живуть переважно працівники заводу Volkswagen, для них було принципово зрозуміти механіку нашої анархії… Було два покази поспіль у Ванкувері. Перший — веселий, глядачі сприйняли фільм як комедію. Другий — зі слізьми на очах: у залі сиділа дівчина, яка змушена була виїхати з рідного Криму. Вона впізнала знайомі пейзажі, згадала близьких людей, які там лишились, і не могла стримати сліз. Питала, коли весь цей жах закінчиться. Це невловима річ — як люди дивитимуться твій фільм. Думаю, це складніше, ніж просто країна й розуміння контексту. Мають значення пора доби, настрій, стан усіх глядачів. Хтось засміявся в потрібний момент, і його підхопили. 

— Чи стала несподіванкою Шевченківська премія за цей фільм? 

— Так, звісно. Її зазвичай дають у старшому віці, кажуть, що я наймолодший лауреат. Мені приємно, що фільм зрозуміли й оцінили старші колеги тут, удома.

— Чи є зараз у вас у розробці якийсь новий кінопроект? Що про це можете сказати? 

— І не один! У співавторстві з Вадимом Ільковим працюємо над документальним фільмом про архітекторів-модерністів, їхні творіння і те, як ними користуються сучасники. З нетерпінням чекаю пітчингу Держкіно, щоб представити ігровий проект "Перше вересня" за сценарієм Алли Тютюнник. Розробляємо новий ігровий сценарій під робочою назвою "Редакція" про життя провінційної газети, про те, як факти перетворюються на постправду, і чому так стається. Подалися з ним на УКФ.

— Кілька слів про акторів, що задіяні у "Вулкані"… Як ви натрапили на головних героїв? 

— Професійних акторів двоє — Віктор Жданов і Христина Дейлик. Віктор вразив своєю органічністю. Ми не дуже читали репліки персонажа, а просто почали розповідати південні історії — як на змаганнях, — хто більше згадає. Ну й стало зрозуміло, що ми — з одного контексту. На Христину я вже дивився як на потенційну "доньку" Вови/Жданова, і вона вразила своєю природністю, веселістю, безпосередністю. Лукаса грає Сергій Степанський, — ми знайомі давно, адже Сергій працює звукорежисером. Це його акторський дебют, проте я впевнений, що йому слід продовжувати. Він справді кіногенічний.

Решту акторів знайшли серед місцевих жителів. Тетяна Симон проводила кастинги в Бериславі, Каховці, багатьох довколишніх селах. Мені подобається те, що вони привнесли у фільм, — пластика, акцент, смуглявість, — все це неможливо відтворити.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №15, 20 квітня-25 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво