Вірляна Ткач: В опері Ґаз ми намагаємося зберегти курбасівське перетворення - Інтерв'ю - dt.ua

Вірляна Ткач: "В опері "Ґаз" ми намагаємося зберегти курбасівське "перетворення"

24 травня, 16:39 Роздрукувати Випуск №19, 25 травня-31 травня

Уже в червні на сцені Національного театру імені І.Франка — опера "Ґаз" від формації NOVA OPERA.

© Євген Малолєтка

Саме вистава "Ґаз" була 1923 року прем'єрною постановкою Леся Курбаса в Мистецькому об'єднанні "Березіль". Режисеркою нинішнього проекту виступила Вірляна Ткач, яка вже три десятиліття вивчає творчість розстріляного митця.

Як зазначають автори, цей проект — міжнародний. Уже в вересні "Ґаз" буде представлено на фестивалі у Відні, далі — наступного року — в театрі La Mama (Нью-Йорк). В опері задіяно аж чотири мови. До речі, цьогоріч урбаністичній п'єсі німецького драматурга Ґеорґа Кайзера виповнюється 100 років. 

Вірляна Ткач, режисерка з українським корінням, каже, що вона не почувається американкою, вона скоріше "ньюйорківчанка". Пані Вірляна працює в нью-йоркському експериментальному театрі La Mama, при якому з 1990 року має власну студію Yara Arts Group.

 Творцем проекту "Ґаз" є також дуже досвідчений композиторський дует — Роман Григорів та Ілля Разумейко. До речі, вони задіяні й у головних ролях. Роман Григорів — диригент і Син Мільярдера, власника заводу. Ілля Разумейко — Інженер, у виставі він гратиме на піаніно, яке є центральним образом художньої реальності. 

Загалом, автори означили оперу як антиутопію. Її дія будується навколо історії про вибух на футуристичній фабриці, що колись продукувала енергію для всього індустріального суспільства. 

Вирлана Ткач
Вірляна Ткач

— Пані Вірляно, якою мірою ви апелюєте у своїй постановці до вистави Леся Курбаса 1923 року? 

— Курбас завжди наголошував, що роль режисера у виставі головна. Також дуже важливо — це зібрання творчої групи. Ось творча група "Березоля" зібралась і зробила прем'єрну виставу — "Ґаз" за п'єсою Ґеорґа Кайзера. І головним у тій постановці була не п'єса, а ті сценічні перетворення, які робить саме Курбас. Сам дизайн п'єси дуже абстрактний: видно лише, що актори — це робітники фабрики, котрі починають працювати на різних машинах. Їхні рухи й музика — то щось неймовірне. 

Курбас творить виставу через свого сценографа, лицедія, костюмера, музиканта. Тобто можна сказати, що все сценічне дійство зробив сам Курбас. Його режисерські поняття трансформуються через усіх задіяних у творчому процесі. Я це мала на увазі. 

— Чому вас зацікавила саме ця п'єса Ґеорґа Кайзера?

— Насамперед мене зацікавила не п'єса, а постановка Курбаса. Те, як, власне, він зробив усі ті свої "перетворення". Але ми не хочемо це ілюструвати чи відтворювати, тому що найважливіша частина театру — це авдиторія. А наша авдиторія
крізь плин часу зовсім інша, ніж 1923 року, на яку й ставив свою виставу Лесь Курбас. Не можна відтворити саму постановку Курбаса. Ми можемо лише знати, що він робив і які думки в нього були про свій час. І це нас надихає!

Тому як режисерка я більше схиляюся до режисерських понять Курбаса, який тісно співпрацював з акторами. Він розумів як підходити до актора, як можна створити образ — саме тілом, а не тільки голосом і емоцією. Адже над цією постановкою працював художник Вадим Меллер, який прийшов до "Березоля" після роботи в "Школі руху" Броніслави Ніжинської. А ще — композитор і диригент симфонічного оркестру Анатолій Буцький. 

— Як ви познайомилися з композиторським дуетом Романа Григоріва й Іллі Разумейка? 

— Усе почалося з виставки в "Мистецькому Арсеналі" — "Курбас: нові світи". Там ми й познайомилися. Раніше я бачила опери цього творчого дуету на ГогольFest. І, скажу, що така музика мене вражає і надихає. Композитори попросили, щоб я їм більше розповіла про Курбаса. Вони й запропонували: "Може б, ми написали музику до вистави Курбаса "Ґаз", адже самій п'єсі 2019-го виповнюється 100 років?" Я лише відповіла: "Прошу". 

Тому в нас усе почалося з музики, а не з самої п'єси. І в самій постановці ми намагаємося зберегли курбасівське "перетворення"… Спочатку актори — це робітники, потім вони стають машинами, в яких вибухає газ. Вважаю це дуже цікавим перетворенням дійової особи. 

вирлана Газ_3
Євген Малолєтка

— А як щодо рухів, пластики? Актори формації NOVA OPERA справляються із цим перетворенням? 

— До нас приїздить дуже відомий хореограф з Відня — Симон Маєр, котрий працюватиме з нашими оперними артистами. Вони відкриті для цієї нової для себе практики. 

Знаєте, я за це не хвилююсь, адже дуже давно працюю в експериментальному театрі, тому звикла починати працювати над постановкою не з самої п'єси, а з іншого матеріалу — з музики, поезії... Саме так ми ліпимо наше драматичне дійство на сцені. 

— Який хронометраж майбутньої вистави? 

— Сама постановка буде тривати майже годину і п'ятнадцять хвилин. Але сама постановка розбита на три умовні частини — запуск газу, потім відкриття особистостей, які задіяні у виставі, і третя частина — сама драма, тобто вибух. 

На сцені задіяні шість вокалістів, а також дійові особи — Ілля і Роман. Зараз у нас активно йдуть репетиції вистави, виготовляються декорації, де центральним образом художньої реальності є препароване піаніно — як колишній пульт індустріального гіганта, що поєднував живе і техногенне в одній системі. 

— То сценічний інструмент та інші декорації будуть у театрі Франка вже напередодні самої вистави? 

— Саме так. Більшість репетицій у нас не на сцені театру, а в різних місцях, де є якісний музичний інструмент — фортепіано. Артисти формації NOVA OPERA звикли до такого режиму — працювати на різних сценах. Адже насамперед вони мають музику, а то зовсім інакше буття. 

Тобто головний сценічний образ — піаніно, оббите металом, — виступає в нас одночасно і музичним інструментом, на якому твориться музика, і… газ-пультом… Тим агрегатом, який і витворює газ. 

Саме Ілля Разумейко в ролі Інженера гратиме на цьому інструменті-агрегаті. А от Роман Григорів — не тільки диригент із паличкою, він також грає роль Сина Мільярдера, тобто власника заводу, головного менеджера. 

Тож у кожного з творців нашої опери є своя місія, і це дуже органічно поєднується — диригент і очільник заводу, піаніст і інженер. 

вирлана Газ
Валерія Ландар

— Проект "Ґаз" міжнародний. Яка мова цієї оперної постановки? 

— Ми взяли лише кілька фраз з самої п'єси Ґеорґа Кайзера. Але п'єса, якій уже 100 років, надихнула нас, а це головне. Взагалі, у нас буде багатомовна постановка — три-чотири мови. В опері є рання поезія Тичини, яка нам підходить. Це дуже важливо, щоб у нашій виставі була українська мова. Я багато перекладала цього поета. Але це опера, в якій головне — музика, яка не вимагає багато тексту. Як режисерка, я йду радше від музики, а вже потім шукаю текст. 

Тому ми дивимося навколо, ми відкриті і бачимо саме наш час, нашу ситуацію. Так, у своїй п'єсі німецький драматург Кайзер порушує дуже важливе питання — до чого може призвести людство уся ця техніка? Це головне питання. І ми маємо власні відповіді на цей посил драматурга. Адже мусимо говорити одною мовою. 

— І яка ваша відповідь? До чого може призвести вся ця техніка? 

— Глядач має сам віднайти відповідь. Тому ми говоримо образами, музикою, світлом і сценографією. І завдяки цим засобам наш посил доходить до глядача. Наша майбутня опера "Ґаз" — не та, якої треба боятися чи якось до неї готуватися. Її треба бачити і слухати... Тобто бути цілком відкритим до нашого дійства. 

— Вам комфортно співпрацювати з формацією NOVA OPERA? Чи бувають у вас як у режисерки суперечки з композиторами? 

— Скажу лише, що наша творча група все робить разом. Ми всі дуже захоплені і матеріалом, і тим, як він вибудовується в творчому процесі. А я захоплена музичною фантазією композиторів, цілком їх підтримую. Ми все обговорюємо, адже сама концепція вистави йде від мене, а музика — від режисерів. 

У нас чудова команда, співаки з різних шкіл, але вони вже довго працюють у формації NOVA OPERA. У виставі шість акторів, з них ніхто не є головним, це люди, які творять той "газ". 

А що ми взагалі знаємо про музику Курбаса у виставі? Лише те, що її написав Анатолій Буцький, і там було більше п'ятдесяти симфонічних інструментів. І що це звучання було більше, ніж завод, більше, ніж музика. Це були неймовірні звуки. 

Власне кульмінацію вистави, тобто хвилину вибуху ми робимо також крізь музику — з акторів рухами. Тому і вживаємо мало тексту, попри дуже драматичні хвилини дійства. 

вирлана Газ_2
Євген Малолєтка

— Тобто у вашій опері будуть збережені ті новітні маркери національного мистецтва, які утверджував сама Курбас? 

Я не хочу комусь щось показувати на пальцях. Думаю, що курбасівські речі відчує той глядач, який щось знає про самого режисера. Курбас у кожній своїй постановці творив власний світ, це зовсім інакші поняття про модель дійсності. Тут зовсім протилежний підхід, ніж у Станіславського, котрий хотів лише відтворити реальність. 

Тому сценічні засоби Курбаса апелюють до того, що глядач починає дивитися на своє власне життя в інакший спосіб. Це простежується у всіх виставах режисера — "Ґаз", "Джиммі Гіґґінс", "Макбет". 

А коли Курбас переїздить до Харкова, то відчуває, що треба робити нову урбаністичну культуру України. І це вже цілковито інакше завдання. 

— Нині різні театри активно використовують інтерактивність у своїх постановках. Як щодо вашої майбутньої опери, ви будете користуватися цими засобами? 

— Для нас це не головне. У нашій опері достатньо і музики, і сценографії. Саме рух акторів, про який багато говорив Курбас, і буде головним візуальним рядом. Для мене головне у виставі — щоб оперні актори відчули новий спосіб драми, саме оперної драми. Усі актори цього колективу відкриті до експериментів, вони співають непросту й незвичну музику, але я, власне, з такою музикою виросла. Мені вона зрозуміла і досить рідна. 

— Ви можете порівняти акторів з Нью-Йорку зі співаками формації NOVA OPERA?

— А в нашому театрі в Нью-Йорку взагалі немає трупи, то головна річ. Ми працюємо за контрактом. Тобто завжди нові актори. В Yara Arts Group уже  працювало близько трьохсот акторів. Але улюблені, найліпші митці до мене завжди вертаються, і я роблю з ними багато вистав. 

А свою першу виставу про Курбаса я зробила ще на початку 1990-х у Нью-Йорку, і нас запросили з нею до Києва. Це була вистава про мрії молодих акторів. Постановка народилася досить випадково, бо я мала групу молодих акторів, з якими хотіла щось робити. Пам'ятаю, актори відразу захопилися моєю ідеєю. Я ж їх попросила: "А напишіть щось про ваші мрії..." Через два дні вони принесли мені свої нотатки. І то було суперцікаво! Тому що писали вони те саме, що й актори Курбаса з "Березоля" сто років тому. І головний їхній посил — не робити якогось стандарту в театрі. Тому я теж — цілком проти стандартного театру! 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №25, 27 червня-5 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво